УкрРус

Анатолій Солов’яненко: після кожного нашого спектаклю публіка скандувала ''Україно, ми з вами!''

  • Анатолій Солов’яненко: після кожного нашого спектаклю публіка скандувала ''Україно, ми з вами!''

З головним режисером Національної опери України журналісти випадково зустрілися у військовому шпиталі, коли знімали репортаж про героїв АТО. Анатолій придбав для поранених бійців теплий одяг та прийшов особисто запросити хлопців до театру після одужання.

Пане Анатолію, ви привезли до шпиталю одяг для хлопців, що поранені в АТО. Що спонукало вас до цього?

– Бажання допомогти чим можу. Думаю, кожен, незалежно від статків і можливостей, повинен зробити свій внесок: підтримати і просто сказати спасибі тим людям, котрі захищають кожного з нас, ризикуючи здоров’ям і життям. Думаю, якби не такі, як вони, те, що сьогодні на Сході, було б уже в Києві.

– Є такий вираз: "Коли говорять гармати, музи мовчать". Проте мені здається, що народ зараз більше почав ходити до театрів. Як ви це поясните?

– Нам би дуже хотілось, щоб, коли ми співаємо і танцюємо, гармати мовчали. На жаль, ми всі бачимо, що реалії інші.

А щодо підвищення інтересу до мистецтва, то це пояснюється тим, що люди відчувають дуже багато негативних емоцій у повсякденному житті. Мистецтво – театральне, музичне, образотворче – на деякий час переносить їх у інший вимір, у світ духовного і прекрасного. Люди шукають світло наприкінці тунелю – і знаходять його саме в мистецтві, яке покликане давати надію та очищувати свідомість і душу.

– Нещодавно Національна опера України взяла участь у спільному українсько-естонському благодійному проекті. Розкажіть про нього, чому ця ідея виникла саме зараз?

– На запрошення естонських колег цього літа ми взяли участь в одному з найпрестижніших європейських оперних фестивалів "Оперні дні на Сааремаа". Його відкриття відвідав прем’єр-міністр Естонії. В рамках проекту ми показали наші постановки світової класики – "Дон Карлос" Дж. Верді та "Норма" В. Белліні (За постановку цього твору Анатолія Солов’яненка у 2011 році удостоєно найвищої в Україні державної мистецької нагороди – Національної премії України імені Тараса Шевченка. – Прим. ред.), а також взяли участь у спільному з естонськими колегами гала-концерті. Але головне завдання, яке ми ставили перед собою, – відкрити шлях українському національному мистецтву як культурному продукту на світову сцену. Вперше в історії Національна опера презентувала "Наталку Полтавку" за межами України – до цього вистава ніде не гастролювала. Показ українського твору пройшов з грандіозним успіхом, не меншим ніж найвідоміша світова класика. Після кожного спектаклю публіка скандувала: "Україно, ми з вами!" В мене є багато фото, з яких видно, що все місто, автівки в українських прапорах.

Щодо рівня фестивалю варто зазначити, що наступного року базовим колективом на ньому буде Міланська опера.

Хочу наголосити, що Національна опера сьогодні – один із дуже небагатьох творчих колективів держави, який гастролює без будь-якої державної фінансової підтримки. Усі витрати, пов’язані з турне, сплачуються нашими іноземними партнерами. До того ж ми ще заробляємо, привозимо гроші в Україну і платимо податки.

– Зараз іде хвиля критики від діячів культури на адресу Міністерства. Як ви вважаєте, чи зміниться державна політика щодо театру?

– Я думаю, вибори довели, що Україна має унікальний шанс провести ряд реальних реформ в усіх галузях. Ми до цього вже готові, і, сподіваюся, що це буде не тільки на словах.

– Багато говорять про театральну реформу. Чи потрібно її проводити і в якому вигляді?

– Останнім часом слово "реформа" тлумачили досить своєрідно – просто скорочували фінансування. Я думаю, державна політика у сфері культури повинна складатися з ряду конкретних дій.

Перше – прийняття закону про спонсорство та меценацтво, який би заохочував бізнесменів, підприємців та інших фізичних і юридичних осіб вкладати кошти у підтримку мистецтва, особливо національного.

Друге – це переведення галузі на роботу в умовах контрактної системи.

Третє – припинення всіх безстрокових трудових угод, які до цього часу існували. Нині ми маємо часто абсурдну ситуацію, коли той чи інший артист не відповідає за віком і професійнимим якостями своїм сценічним героям, або взагалі уже не в змозі фізично виходити на сцену, а при цьому з ним неможливо припинити трудові відносини без проведення надзвичайно складних та доволі принизливих атестаційніх процедур. Нам потрібно раз і назавжди покінчити зі зрівнялівкою, що тягнеться ще з радянських часів. У жодній країні світу такої абсурдної ситуації не може бути, тому що у всьому світі діють договірні відносини.

Четверте – необхідно звільнити національний культурний продукт від сплати ПДВ. Цей закон прийнято Верховною Радою, але, на жаль, лежить на полиці. Я думаю, держава нічого не втратить, якщо кілька національних колективів, що є гордістю країни, не будуть платити податок на мистецьку продукцію, яку вони створюють, а вкладатимуть ці кошти у нові проекти та вистави, що слугуватимуть справі розвитку і пропаганди української духовності. Безумовно, це не повинно стосуватися гастролей іноземних артистів та шоу-бізнесу.

Ось про такі комплексні системні реформи ми повинні зараз говорити.

– Якщо вже пішла мова про реформи. Чи повинен сучасний театр змінювати форми, шукати шляхи взаєморозуміння з молодим глядачем?

– Тут є декілька важливих моментів. Один з них – феномен сучасного мистецтва. Якщо в ньому розібратися, то ми зрозуміємо, що 90% продукції, що подається як сучасне мистецтво, нічого спільного з мистецтвом немає. З цього приводу я завжди згадую старий анекдот, коли Венеціанське бієналле закінчилося грандіозним скандалом – картина, що її визнали найкращою, виявилася схемою евакуації під час пожежі.

Суть цієї проблеми міститься виключно в економічній площині. Це легко пояснити на конкретному прикладі. Опера "Аїда" – це величезний спектакль, в якому задіяні на сцені двісті-двісті п’ятдесят чоловік (вже не кажучи про оркестр). Декорації та костюми, що відтворюють епоху фараонів Древнього Єгипту, в європейських масштабах і в хорошому виконанні коштують один-два мільйони євро. В той же час можна показати "Аїду" в "сучасній" постановці, яка буде являти собою кілька стільців на сцені, дію перенести у наш час, артисти співатимуть у костюмах, в яких прийшли з дому, а на задньому плані буде чорний оксамит та кілька комп’ютерних графічних проекцій. Таким чином, витративши на піар-кампанію та критиків, умовно, сто тисяч, щоб переконати глядачів, що це нове сучасне бачення твору, та вклавши кілька десятків тисяч у саму постановку, можна отримати набагато вищий комерційний ефект, продавши квитки за ціною відвідання справжньої якісної творчої роботи.

Ще один приклад, уже про гастролі. Уявіть собі, скільки би коштувало привезти із "Ла Скала" і показати в Києві оперу "Аїда" – це близько 400 людей, декорації... Або ж приїздять до Києва два російських артисти і на двох табуретках грають спектакль з відомою зі школи назвою – це подається як сучасне трактування. Насправді з мистецтвом немає нічого спільного, але ціна на квитки і тут, і там буде однакова, а витрати різні. Таким чином, ділкам набагато вигідніше зомбувати сусупільство "сучасним мистецтвом", ніж створювати та пропагувати справжнє.

Якщо б споживач відмовився від такого продукту, його б не продавали. Це не феномен – це проблема нашого часу. Дуже велика кількість людей перестала думати над інформацією, аналізувати, а просто сприймає її.

Є дуже важливі речі, до яких ми повинні прийти ментально.

Повертаючись до теми Національної опери України, хоч там що про неї пишуть і хоч як критикують охочі нею покерувати, – це колектив, визнаний світом.

Специфіка нашого жанру така, що ним, як і спортом, можна "говорити" зі світом у будь-якому куточку земної кулі незалежно від мови та віросповідання, адже мови музики та хореографії інтернаціональні та не потребують перекладу.

– Чи готова наша публіка "чути" театр?

– Головним пріоритетом має бути буде пропаганда справжнього і вічного, а не піар, епатаж та публічні рекламні скандали з метою штучного привернення суспільної уваги. Я дуже сподіваюся, що ми навчимося аналізувати, те що нам пропонують, а отже, цінувати і поважати в першу чергу себе.

Наши блоги