УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Віто Брускіні. Григір Тютюнник

Віто Брускіні. Григір Тютюнник

Віто Брускіні. "Великий хрещений батько".

Про автора. Ризикнемо припустити, що Віто Брускіні – автор, українцям цілковито незнайомий. Та й не тільки українцям. На відміну від Маріо П`юзо, котрий першим заклав своєрідний мафія-"стайл" і уславився кількома романами на тему "коза ностра", Брускіні написав лише одну книгу. Принаймні, поки що. Інформації про нього – на жаль, обмаль.

Відомо, що цьогоріч авторові виповнилось 70. А незадовго до ювілея він видав свого "The Father" (так називається книга в оригіналі). За фахом Брускіні – журналіст. І це вже далеко не перший випадок, коли "Обоз" знаходить колег серед відомих авторів чи серед початківців. (Вартувало б, вочевидь, і собі перекваліфікуватися у белетриста, бо починати, як бачимо, ніколи не пізно).

Втім, джерела повідомляють, що Брускіні і не планував писати щось інше, окрім статей чи репортажів. Але не міг пройти повз цікавезний матеріал – секретні дані про діяльність італійської мафії в Америці у період Другої світової війни. Хай там як, а творча "чуйка" Брускіні не відвела – його книга переведена, здається, усіма європейськими мовами і є вельми популярною…

Про книгу. …Вельми популярною і, додамо від себе, доволі "важкою". Людям зі слабкими нервами сцени кривавих розборок і колективних згвалтувань на душу не ляжуть. Що ж до сюжету, то він є таким.

Дія відбувається протягом тривалого часу - з 1921-го до післявоєнних років. Перед нами розгортається історично достовірна і ретельно виписана картина життя Сицилії. Прекрасний острів терзають кілька напастей - злидні, мафія і новоявлене зло - чорносорочечники дуче.

Люди біжать з рідної землі до Америки - рятуючись від голоду, безправ'я, принижень. Перед читачем проходить ціла низка достовірних, живих образів - селян, аристократів, військових, бандитів ... Майстерно виписані ліричні сцени між юними Міною і Сарою Рагузе - від зародження першої симпатії до спопеляючій пристрасті.

Ледве два головні герої перебираються за океан, починається інша історія - у дусі чорної гангстерської комедії. Темп оповіді прискорюється, калейдоскоп подій крутиться із захоплюючою швидкістю. Автор пише справжню історію могутнього синдикату "Коза ностра" на чолі з Лакі Лучіано.

Чому варто прочитати. Критики відзначали, що автор надто симпатизує героям зі знаком "мінус". У першу чергу це відноситься до Фердінандо Лікаті - людині неабиякого розуму і волі. У ролі поважного, мудрого і справедливого землевласника-аристократа на рідній Сицилії він виявився непотрібним. Довелося перекваліфіковуватися в мафізо. Та не простого, а одного з лідерів могутньої організації, що об'єднує всі сім'ї Америки.

Хай там як, а письменник має право на те чи інше ставлення до своїх персонажів. На відміну від журналіста, але ми говоримо якраз про письменицьку іпостась Брускіні. Щоб оцінити його безсумнівний талант, книгу варто прочитати. Тим паче, що "великий жанр" - роман-епопея - нині рідкість. Всі, як правило, обмежується новелами – це і простіше, і часу менше забирає, і швидше окуповується.

Між тим авторська манера Брускіні - по-журналістки проста. Але саме в цій простоті - запорука успіху роману, який буквально затягує вас у свої глибини. І немислимі злочини, і пристрасті, і мелодраматичні сцени - для всього знаходиться місце на сторінках цієї книги. А відсутність зайвої "художності" і афектації тільки надає розповіді достовірності. Так і має бути з книгою, написаною на основі документального матеріалу.

Григір Тютюнник. Повісті та оповідання.

Про автора. Трагічне і гірке життя. Народився у 1931-му в родині селян — Тютюнника Михайла Васильовича та Тютюнник (до заміжжя Сивокінь) Ганни Михайлівни, які працювали в колгоспі — батько плотникував, косив, пиляв, і, що цікаво, в свої немолоді роки не полишав надії вступити в виш і почати вчителювати, а мати працювала на різних роботах.

У 1937 році його батька було заарештовано НКВС і відправлено до таборів. Відтак Григора забрав до себе на Донбас батьків брат Филимон Васильович Тютюнник. Він і його дружина, Наталя Іванівна Рябовецька, вчили й виховували хлопця. Дитинство було важким та злиденним. Щоденно давалось взнаки втрата батька і розлука з матір`ю, а пізніше до вражень дитинства додалася й війна.

У 1938 році Григір Тютюнник пішов до школи, у 1946-му – вступив до ремісничого училища. Там він одержав спеціальність слюсаря. Закінчивши училище, працював на Харківському заводі ім. Малишева, але захворів на легені і залишив роботу.

Не відпрацювавши належних трьох років, потрапив за це на 4 місяці до колонії. Про навчання в училищі згадував так: "Після закінчення п'ятого класу пішов я в Зіньківське РУ № 7, щоб мати якусь одежину і 700 грамів хліба на день. Вони, оті 700 грамів, і врятували нас із мамою у 47-му: я носив "з города" щодня по шматочку, глевкому і сплюснутому, в кишені, як порожній гаманець".

У 1951-му Тютюнник пішов до армії. А за кілька років після демобілізації, у 1957-му, вступив до Харківського унверситету на філологічний факультет. Звідти й витоки його захоплення літературою (плюс вплив старшого брата – письменника Григорія Тютюнника). Після університету Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі, а ще помалу друкувався в газеті "Літературна Україна". У 1966-му вийшла його перша збірка "Зав'язь".

У 70-ті роки Тютюнник плідно працює і багато друкується. Співпрацює з видавництвом "Веселка", отримує ряд премій. Одначе 6 березня 1980 року Григір Тютюнник, лишивши недописаним свій твір "Житіє Артема Безвіконного", накладає на себе руки. На той момент йому було лише 49 років…

Про книгу. Під "книгою" ми маємо на увазі оповідання та повісті Тютюнника – філігранно зроблені, але прості, ба навіть невибагливі замальовки з сільського життя України. Григір Тютюнник пише про те, що знає, що бачив на власні очі. Інколи його твори не мають сюжету як такого, це радше враження від тієї чи іншої події.

Віддається заміж дівчина чи помирає від серцевого нападу ще не старий мужчина; чи плаче на самоті стара баба, що ніяк не дочекається в гості онуків; чи хлопцеві мати замовляє у кравця перші в його житті штани (одна холоща зелена, інша – сиза, бо на однакові не стало матерії) – все це всотує автор і, пропускаючи крізь себе, вписує в рамки художнього тексту.

Мабуть, одна з найбільш пронизливих його новел – "Три зозулі з поклоном". Про велику страдницю, котра була щаслива вже тим, що умовляла поштаря дати потримати їй в руках лист від коханого чоловіка – але лист не до неї, а до його законної дружини. І завжди безпомильно вгадувала той день, коли цей лист мав надійти…

"Любові всевишній присвячується" - рядками такої посвяти відкривається ця новела. Ніколай Лєсков говорив би в такому разі про "любовь совершенную", а сучасна поп-культура (зокрема, й культура жіночого глянцю) – про хроболиву залежність від чоловіка, яка корегується відвідинами психотерапевта. Що ж, кожний час має ту любов, на яку заслуговує…

Чому варто прочитати. Щоб не забути, що таке кохання та інші почуття – щирі, непідробні, палкі. Їх так мало за нашої доби, де дрібні душі бояться великих пристрастей. Читати Тютюнника варто й тому, аби відрізняти справжню літературу від кітчу – з надуманими ситуаціями, штучними емоціями і кострубатою мовою. Все, що знаходиться під обкладинкою з написом "Григір Тютюнник" - гарантовано найвищої якості. "Обоз" перевірив це на собі.