Едіт Піаф, "Навіщо потрібна любов?" Життя, розказане нею самою

І знову ми представляємо якісне та вартісне видання, зроблене росіянами. В серії "Уникальная биография женщины-эпохи" "Яуза-Пресс" перевидала мемуари Едіт Піаф. Якраз вчасно: Піаф померла 10 жовтня 1963-го, а народилась 19 грудня 1915-го. Едіт могла дожити й до наших днів: з її ровесників по цей день живе та наближується до сторічного ювілею чудовий письменник Джеймс Олдридж, автор добре відомого в СРСР "Останнього дюйму".

Видео дня

Втім, доля була настільки жорстока до Едіт, що навіть ті 47 років, котрі були їй відпущені, видаються майже дивом. Згадуючи дитинство, Піаф пише таке (цитуємо мовою видання): "Официально семья была, но отец – Луи Гассион – в то время был на фронте, а мама, Анита Майар, предпочитавшая псевдоним – Лин Марса, очень скоро отдала меня своей матери, которая занималась… дрессировкой блох".

Едіт Піаф в дитинстві

Бабця з екзотичним заняттям полюбляла жлуктати червоне вино, яким охоче ділилася з дворічною онукою. При цьому старенька забувала, що дитину варто було б бодай зрідка годувати й мити. Тож у перші роки дитинства Едіт виглядала так: "огромная голова болтается на тонюсенькой шейке, на теле нет живого места от укуса насекомых, на лице одни огромные глаза, постоянно слезившиеся. Кожа на руках, ногах и даже голове – в страшных коростах…".

Згодом Едіт потрапила до іншої своєї бабці, яка натомість тримала бордель. Шести-, семирічна Піаф добре запам`ятала повій – "дівчат" – які були до неї добрими і на свій копил про неї дбали. Принаймні, малій вже не доводилося спати в одному фургоні з сімома собаками та їх чисельними блохами. Але прийшла інша біда: на той момент Едіт практично осліпла. Дякувати бабці номер два, стара все ж показала дитину лікарю, той призначив терапію, і в день, коли з очей малої Едіт мали вперше знімати пов`язку, весь бордель молився святій Терезі за її одужання. Й сталося диво: майбутня співачка прозріла.

Пізніше батько забрав Едіт до себе. "Куда? В никуда. На улицу, в снимаемые на ночь комнатки в грошовых завшивленных гостиницах. Правда, сначала мы все же ездили в небольшом фургончике за цирком Кароли, где отцу предлагали выступать. Отец проработал недолго, я не знаю, что именно случилось, но мы вернулись в Париж уже без фургончика и стали настоящими бродячими артистами". Едіт було тоді дев`ять років…

Батько сподівався, що донька стане акробаткою, але Едіт виявила талант до співу. Тож Луї Гасіон плакав п`яними сльозами і наказував Едіт берегти голос. "Он даже не подозревал, насколько окажется прав, мой голос прокормил не только меня, но и его, маму, Симону (зведену сестру. – Авт.) и еще целую толпу "милых паразитов", - пише Піаф.

Пятнадцятирічною дівчиною Піаф зустріла такого собі "Малыша Луи". "Малыш Луи взял меня за руку и повел с собой в никуда. Я пошла. Я жила в мире, где от предложения любого мужчины не отказываются; честно говоря, мне даже в голову не пришло отказаться".

Апогеєм "роману" з Луї стало народження дівчинки. "Когда я родила Марсель, мне едва исполнилось шестнадцать. Я любила Марсель, но не как мать любит свое дитя, а словно игрушку. Где я могла научиться материнской любви, если у меня не было матери? Игрушка временами мешала, а потому, когда однажды я узнала, что пришел отец Марсель и забрал ее, то, честное слово, не слишком переживала". Через два роки дівчинка померла. Гірке каяття до Едіт Піаф прийде значно пізніше – більше вона вже ніколи не мала дітей.

Між тим вуличне життя (і вуличні співи) тривали. У 1935-му 20-річну Едіт помітив Луї Лепле, власник кабаре "Джерніс". Лепле запросив її виступати у своїй програмі . А відтак навчив Едіт всього: репетирувати з акомпаніатором, вибирати і режисерувати пісні, пояснив , яке величезне значення мають костюм артиста, його жести, міміка, поведінка на сцені. Саме Лепле вигадав для Едіт сценічне ім'я Піаф (що на паризькому арго означає "горобчик"). Власне, завдяки йому й відбулася співачка Едіт Піаф. Хай не відразу – на шліфування цього діаманту знадобився довший час. Але "Лепле научил меня не только чувствовать песню, но прежде всего работать над ней, добиваться звучания".

17 лютого 1936 р. Едіт Піаф виступила у великому концерті в цирку "Медрано" разом з такими зірками французької естради, як Моріс Шевальє , Містінгетт, Марі Дюба . Короткий виступ на Радіо-Сіті дозволив їй зробити перший крок до справжньої слави - слухачі дзвонили в прямий ефір, і вимагали, щоб Піаф виступала ще. Однак успішний зліт був перерваний трагедією: незабаром пострілом в голову був убитий Луї Лепле , і Едіт Піаф виявилася в числі підозрюваних, позаяк у заповіті він залишив їй невелику суму.

"Кабаре было закрыто для посетителей, и никто не знал, откроется ли оно вообще. Нам бы и в голову не пришло петь или праздновать после такой потери. Однако нашлись те, кто не смог упустить возможности ехидно заметить мне: "Твой покровитель мертв. Теперь тебе с твоими "талантами" самое время обратно на улицу".

Однак на вулиці Піаф не опинилась. Цього разу її врятувала зустріч з поетом Раймоном Ассо, яка остаточно визначила подальше життя співачки. Саме Ассо багато в чому належить заслуга появи на світ "великої Едіт Піаф". Він навчив Едіт не тільки того, що безпосередньо стосувалося її професії, а й всьому тому, що їй було необхідно в житті: правилам етикету, вмінню вибирати одяг тощо.

Раймон Ассо створив "стиль Піаф", виходячи з індивідуальності Едіт, писав пісні, які підходили саме їй і ставали, як сказали б зараз, "хітами". Ассо домігся того, щоб Едіт виступила в мюзик-холі "АВС" на Великих бульварах - самому знаменитому мюзик-холі Парижа. Виступ у "АВС" вважалося виходом у "велику воду" , посвятою в професію. "Начался сумасшедший период, когда выступления следовали одно за другим, часто по два в день, бесконечные гастроли, переезды, репетиции, встречи с репортерами…".

"Мы были вместе с Ассо почти три года, за это время он сделал из меня певицу и основательно изменил. Он создал мой сценический образ, далекий от свитера с одним рукавом, но чем-то неуловимо похожий, я так же одеваюсь на сцене и сейчас – темное, чаще черное платье, которое не должно отвлекать зрителей от самой песни", - підсумовує Едіт Піаф.

Піаф і Марсель Сердан

Після Другої Світової війни до Піаф прийшов новий виток слави. Її із захопленням слухали жителі паризьких передмість і витончені цінителі мистецтва, робітники і навіть майбутня королева Англії . У цей час Едіт Піаф мала роман зі знаменитим боксером, французом алжирського походження, чемпіоном світу в середній вазі, 33-річним Марселем Серданом. У жовтня 1949 року Сердан вилетів до Нью-Йорка до Піаф, яка виступала там з гастролями. Літак розбився над Атлантичним океаном близько Азорських островів, Сердан загинув в авіакатастрофі, що стало шоком для Піаф.

"Небеса обрушились на землю, Марселя Сердана на земле больше не было!.. Даже сейчас, через столько лет, я не могу сдержать слез, и по коже мороз. Друзья очень боялись, чтобы со мной чего не случилось… Но, чуть придя в себя, я заявила, что буду петь! "Я буду петь в честь Марселя Сердана, в память о нем, для него". Зал притих, толпа журналистов, которые жадно ловили каждый мой взгляд, тоже. Их интересовало – буду ли я что-то говорить, стану ли плакать? Плакала, пела "Гимн любви", а по щекам текли слезы… И все же допеть концерт до конца я не смогла, выдержала только несколько песен, а потом… Потом просто упала, хватаясь за занавес в попытке удержаться на ногах…".

Після втрати коханого Едіт довго й тяжко хворіє. "С того дня начались мои больничные мучения. Сначала суставной ревматизм. Это такая гадость, которая страшно корежит суставы и причиняет неимоверную боль. Добавившись к душевной, она стала и вовсе невыносимой. Не имея возможности бороться, врачи просто стали колоть морфин…".

У 37 років Піаф знову закохалася і навіть вийшла заміж за поета і співака Жака Пілсена, але шлюб незабаром розпався. У 1952 році Едіт потрапила у дві автокатастрофи поспіль, обидві з Шарлем Азнавуром; щоб полегшити страждання, викликані переломами руки і ребер, лікарі робили їй уколи морфію, і Едіт знову потрапила в наркотичну залежність.

У 1958 році Піаф почала виступи в концертному залі "Олімпія". Успіх був приголомшливий. Після цього вона відправилася в 11-місячне турне по Америці, відтак знову виступала в "Олімпії ", а потім вирушила в турне по Франції. Фізичні, а головне, емоційні навантаження сильно підірвали її здоров'я. У 1961-му, у віці 46 років, Едіт Піаф дізналася, що вона невиліковно хвора на рак печінки.

Але в 47 років до Піаф прийшло нове кохання. Її обранцем став 27-річний грек на ймення Тео, якому Едіт придумала псевдонім Сагапо (по- грецьки "я люблю тебе"). Тео хотів вінчатися тільки в грецькій церкві і заради нього Піаф перейшла з римо-католицизму в православ'я. Разом з Тео Едіт була до самої смерті. Сагапо пережив її на сім років, загинувши в автокатастрофі.

Весілля Едіт і Тео

"…Однажды я услышала вслед шипенье: "Как не стыдно, снова подцепила молоденького!..". Нет, мне не стыдно, это последний подарок судьбы, Тео, я точно знаю, что последний и что ненадолго. А еще, что я его заслужила…".

Свою книгу споминів Едіт Піаф присвятила останньому чоловікові. Вона нестямно любила його, і Тео, якого дарма підозрювали у меркантильності, відповідав своїй дружині взаємністю. Жодних матеріальних благ Едіт Піаф по собі не лишила, а від пропозицій вивести його на сцену та зробити з нього зірку Тео вперто відмовлявся.

"Я так транжирила жизнь, не считая дней, ночей, сил, не только не берегла себя, но в последние годы после гибели Мареля Сердана делала все, чтобы растратить силы и здоровье поскорей. Тратила, тратила, тратила! Деньгами просто швырялась, так и не привыкнув к ним, транжирила все! Осталась одна капля, одна, последняя капелька. Ты добавил еще одну, подарив мне целый год жизни, но ты не можешь дать мне новую печень, новый организм… Я хочу быть с тобой вечно. Знаешь, где бывает вечность? Только ТАМ. Живи долго и счастливо, очень прошу тебя. Женись, пусть у вас будут детишки, которых не было у меня, люби свою жену. Я буду терпеливо ждать, это будет моя плата. ТАМ я буду счастлива твоим земным счастьем. Не торопись..".

Власне, після всіх зацитованих уривків якісь "підсумкові" слова, далебі, є зайвими. Ця книга – як оголений нерв, даруйте за тривіальність порівняння. І хоч серед читачів Едіт Піаф бачила передусім свого коханого Тео, й адресувалася, власне, до нього, її мемуари слід читати усім – хто має серце й ним живе…