УкрРус

Едіт Піаф, "Навіщо потрібна любов?" Життя, розказане нею самою

Читати українською
  • Едіт Піаф, "Навіщо потрібна любов?" Життя, розказане нею самою

І знову ми представляємо якісне та вартісне видання, зроблене росіянами. В серії "Уникальная биография женщины-эпохи" "Яуза-Пресс" перевидала мемуари Едіт Піаф. Якраз вчасно: Піаф померла 10 жовтня 1963-го, а народилась 19 грудня 1915-го. Едіт могла дожити й до наших днів: з її ровесників по цей день живе та наближується до сторічного ювілею чудовий письменник Джеймс Олдридж, автор добре відомого в СРСР "Останнього дюйму".

Втім, доля була настільки жорстока до Едіт, що навіть ті 47 років, котрі були їй відпущені, видаються майже дивом. Згадуючи дитинство, Піаф пише таке (цитуємо мовою видання): "Официально семья была, но отец – Луи Гассион – в то время был на фронте, а мама, Анита Майар, предпочитавшая псевдоним – Лин Марса, очень скоро отдала меня своей матери, которая занималась… дрессировкой блох".

Едіт Піаф в дитинстві

Бабця з екзотичним заняттям полюбляла жлуктати червоне вино, яким охоче ділилася з дворічною онукою. При цьому старенька забувала, що дитину варто було б бодай зрідка годувати й мити. Тож у перші роки дитинства Едіт виглядала так: "огромная голова болтается на тонюсенькой шейке, на теле нет живого места от укуса насекомых, на лице одни огромные глаза, постоянно слезившиеся. Кожа на руках, ногах и даже голове – в страшных коростах…".

Згодом Едіт потрапила до іншої своєї бабці, яка натомість тримала бордель. Шести-, семирічна Піаф добре запам`ятала повій – "дівчат" – які були до неї добрими і на свій копил про неї дбали. Принаймні, малій вже не доводилося спати в одному фургоні з сімома собаками та їх чисельними блохами. Але прийшла інша біда: на той момент Едіт практично осліпла. Дякувати бабці номер два, стара все ж показала дитину лікарю, той призначив терапію, і в день, коли з очей малої Едіт мали вперше знімати пов`язку, весь бордель молився святій Терезі за її одужання. Й сталося диво: майбутня співачка прозріла.

Пізніше батько забрав Едіт до себе. "Куда? В никуда. На улицу, в снимаемые на ночь комнатки в грошовых завшивленных гостиницах. Правда, сначала мы все же ездили в небольшом фургончике за цирком Кароли, где отцу предлагали выступать. Отец проработал недолго, я не знаю, что именно случилось, но мы вернулись в Париж уже без фургончика и стали настоящими бродячими артистами". Едіт було тоді дев`ять років…

Батько сподівався, що донька стане акробаткою, але Едіт виявила талант до співу. Тож Луї Гасіон плакав п`яними сльозами і наказував Едіт берегти голос. "Он даже не подозревал, насколько окажется прав, мой голос прокормил не только меня, но и его, маму, Симону (зведену сестру. – Авт.) и еще целую толпу "милых паразитов", - пише Піаф.

Пятнадцятирічною дівчиною Піаф зустріла такого собі "Малыша Луи". "Малыш Луи взял меня за руку и повел с собой в никуда. Я пошла. Я жила в мире, где от предложения любого мужчины не отказываются; честно говоря, мне даже в голову не пришло отказаться".

Апогеєм "роману" з Луї стало народження дівчинки. "Когда я родила Марсель, мне едва исполнилось шестнадцать. Я любила Марсель, но не как мать любит свое дитя, а словно игрушку. Где я могла научиться материнской любви, если у меня не было матери? Игрушка временами мешала, а потому, когда однажды я узнала, что пришел отец Марсель и забрал ее, то, честное слово, не слишком переживала". Через два роки дівчинка померла. Гірке каяття до Едіт Піаф прийде значно пізніше – більше вона вже ніколи не мала дітей.

Між тим вуличне життя (і вуличні співи) тривали. У 1935-му 20-річну Едіт помітив Луї Лепле, власник кабаре "Джерніс". Лепле запросив її виступати у своїй програмі . А відтак навчив Едіт всього: репетирувати з акомпаніатором, вибирати і режисерувати пісні, пояснив , яке величезне значення мають костюм артиста, його жести, міміка, поведінка на сцені. Саме Лепле вигадав для Едіт сценічне ім'я Піаф (що на паризькому арго означає "горобчик"). Власне, завдяки йому й відбулася співачка Едіт Піаф. Хай не відразу – на шліфування цього діаманту знадобився довший час. Але "Лепле научил меня не только чувствовать песню, но прежде всего работать над ней, добиваться звучания".

17 лютого 1936 р. Едіт Піаф виступила у великому концерті в цирку "Медрано" разом з такими зірками французької естради, як Моріс Шевальє , Містінгетт, Марі Дюба . Короткий виступ на Радіо-Сіті дозволив їй зробити перший крок до справжньої слави - слухачі дзвонили в прямий ефір, і вимагали, щоб Піаф виступала ще. Однак успішний зліт був перерваний трагедією: незабаром пострілом в голову був убитий Луї Лепле , і Едіт Піаф виявилася в числі підозрюваних, позаяк у заповіті він залишив їй невелику суму.

"Кабаре было закрыто для посетителей, и никто не знал, откроется ли оно вообще. Нам бы и в голову не пришло петь или праздновать после такой потери. Однако нашлись те, кто не смог упустить возможности ехидно заметить мне: "Твой покровитель мертв. Теперь тебе с твоими "талантами" самое время обратно на улицу".

Однак на вулиці Піаф не опинилась. Цього разу її врятувала зустріч з поетом Раймоном Ассо, яка остаточно визначила подальше життя співачки. Саме Ассо багато в чому належить заслуга появи на світ "великої Едіт Піаф". Він навчив Едіт не тільки того, що безпосередньо стосувалося її професії, а й всьому тому, що їй було необхідно в житті: правилам етикету, вмінню вибирати одяг тощо.

Раймон Ассо створив "стиль Піаф", виходячи з індивідуальності Едіт, писав пісні, які підходили саме їй і ставали, як сказали б зараз, "хітами". Ассо домігся того, щоб Едіт виступила в мюзик-холі "АВС" на Великих бульварах - самому знаменитому мюзик-холі Парижа. Виступ у "АВС" вважалося виходом у "велику воду" , посвятою в професію. "Начался сумасшедший период, когда выступления следовали одно за другим, часто по два в день, бесконечные гастроли, переезды, репетиции, встречи с репортерами…".

"Мы были вместе с Ассо почти три года, за это время он сделал из меня певицу и основательно изменил. Он создал мой сценический образ, далекий от свитера с одним рукавом, но чем-то неуловимо похожий, я так же одеваюсь на сцене и сейчас – темное, чаще черное платье, которое не должно отвлекать зрителей от самой песни", - підсумовує Едіт Піаф.

Піаф і Марсель Сердан

Після Другої Світової війни до Піаф прийшов новий виток слави. Її із захопленням слухали жителі паризьких передмість і витончені цінителі мистецтва, робітники і навіть майбутня королева Англії . У цей час Едіт Піаф мала роман зі знаменитим боксером, французом алжирського походження, чемпіоном світу в середній вазі, 33-річним Марселем Серданом. У жовтня 1949 року Сердан вилетів до Нью-Йорка до Піаф, яка виступала там з гастролями. Літак розбився над Атлантичним океаном близько Азорських островів, Сердан загинув в авіакатастрофі, що стало шоком для Піаф.

"Небеса обрушились на землю, Марселя Сердана на земле больше не было!.. Даже сейчас, через столько лет, я не могу сдержать слез, и по коже мороз. Друзья очень боялись, чтобы со мной чего не случилось… Но, чуть придя в себя, я заявила, что буду петь! "Я буду петь в честь Марселя Сердана, в память о нем, для него". Зал притих, толпа журналистов, которые жадно ловили каждый мой взгляд, тоже. Их интересовало – буду ли я что-то говорить, стану ли плакать? Плакала, пела "Гимн любви", а по щекам текли слезы… И все же допеть концерт до конца я не смогла, выдержала только несколько песен, а потом… Потом просто упала, хватаясь за занавес в попытке удержаться на ногах…".

Після втрати коханого Едіт довго й тяжко хворіє. "С того дня начались мои больничные мучения. Сначала суставной ревматизм. Это такая гадость, которая страшно корежит суставы и причиняет неимоверную боль. Добавившись к душевной, она стала и вовсе невыносимой. Не имея возможности бороться, врачи просто стали колоть морфин…".

У 37 років Піаф знову закохалася і навіть вийшла заміж за поета і співака Жака Пілсена, але шлюб незабаром розпався. У 1952 році Едіт потрапила у дві автокатастрофи поспіль, обидві з Шарлем Азнавуром; щоб полегшити страждання, викликані переломами руки і ребер, лікарі робили їй уколи морфію, і Едіт знову потрапила в наркотичну залежність.

У 1958 році Піаф почала виступи в концертному залі "Олімпія". Успіх був приголомшливий. Після цього вона відправилася в 11-місячне турне по Америці, відтак знову виступала в "Олімпії ", а потім вирушила в турне по Франції. Фізичні, а головне, емоційні навантаження сильно підірвали її здоров'я. У 1961-му, у віці 46 років, Едіт Піаф дізналася, що вона невиліковно хвора на рак печінки.

Але в 47 років до Піаф прийшло нове кохання. Її обранцем став 27-річний грек на ймення Тео, якому Едіт придумала псевдонім Сагапо (по- грецьки "я люблю тебе"). Тео хотів вінчатися тільки в грецькій церкві і заради нього Піаф перейшла з римо-католицизму в православ'я. Разом з Тео Едіт була до самої смерті. Сагапо пережив її на сім років, загинувши в автокатастрофі.

Весілля Едіт і Тео

"…Однажды я услышала вслед шипенье: "Как не стыдно, снова подцепила молоденького!..". Нет, мне не стыдно, это последний подарок судьбы, Тео, я точно знаю, что последний и что ненадолго. А еще, что я его заслужила…".

Свою книгу споминів Едіт Піаф присвятила останньому чоловікові. Вона нестямно любила його, і Тео, якого дарма підозрювали у меркантильності, відповідав своїй дружині взаємністю. Жодних матеріальних благ Едіт Піаф по собі не лишила, а від пропозицій вивести його на сцену та зробити з нього зірку Тео вперто відмовлявся.

"Я так транжирила жизнь, не считая дней, ночей, сил, не только не берегла себя, но в последние годы после гибели Мареля Сердана делала все, чтобы растратить силы и здоровье поскорей. Тратила, тратила, тратила! Деньгами просто швырялась, так и не привыкнув к ним, транжирила все! Осталась одна капля, одна, последняя капелька. Ты добавил еще одну, подарив мне целый год жизни, но ты не можешь дать мне новую печень, новый организм… Я хочу быть с тобой вечно. Знаешь, где бывает вечность? Только ТАМ. Живи долго и счастливо, очень прошу тебя. Женись, пусть у вас будут детишки, которых не было у меня, люби свою жену. Я буду терпеливо ждать, это будет моя плата. ТАМ я буду счастлива твоим земным счастьем. Не торопись..".

Власне, після всіх зацитованих уривків якісь "підсумкові" слова, далебі, є зайвими. Ця книга – як оголений нерв, даруйте за тривіальність порівняння. І хоч серед читачів Едіт Піаф бачила передусім свого коханого Тео, й адресувалася, власне, до нього, її мемуари слід читати усім – хто має серце й ним живе…

Наши блоги