УкрРус

Роман Скиба: Зараз саме той момент, коли мусиш сказати світові те, що він не може сказати тобі

  • Роман Скиба: Зараз саме той момент, коли мусиш сказати світові те, що він не може сказати тобі
    facebook.com

Роман Скиба – живий класик. Я виховувалася на його поетичних творах і змалечку пам’ятала незабутні "Котику сіренький, не ходи по хаті! Котику сіренький, буде все як слід!" та "Я живу в телефонній буді". Скиба – це жива легенда української поезії: він талановитий, імпульсивний, суперечливий. У нього чимало ворогів. У нього багато прихильників. останній рік був для Романа Скиби особливо важким – його погляди на сучасні події не відповідають настроям більшості. Але, очевидно, такою є доля митця в часи суспільних потрясінь – або йти попереду інших, або йти проти натовпу.

В дні, коли Роман Скиба відзначав своє 44-річчя, випала нагода коротко поспілкуватися з Поетом.

Пане Романе, пропоную сьогодні поговорити не про поезію, а про революцію.

З задоволенням. Це тема, про яку зараз усі говорять.

Революція зазвичай дає поштовх розвитку літератури – та й творчості загалом. Після революційних подій 1917 – 1921 років в Україні стався просто вибух літературних талантів. У 1991 році – на хвилі незалежності – стається наступний вибух. А чи спостерігаєте Ви щось подібне зараз – після останніх політичних потрясінь, які вже встигли охрестити "Революцією гідності"?

Ну "маси" мистецтва не творять, лише особистості. Юрба дурна навіть тоді, коли складається виключно з розумників. Юрба залишається юрбою, навіть коли її назвати юрбою революційною. У цей період я спостерігаю хіба що вибух маразму в усіх сферах. Хочеться вірити, що скоро суспільство прийде до тями, і література, переставши бути елементом пропанганди, займе належне їй місце.

Відомо, що у Вас склалися непрості стосунки з колегами по літературному цеху – особливо після того, як Ви "не прийняли революцію". Вам відмовили у праві продавати Ваші книги на Львівському книжковому форумі, Вас критикують і навіть прагли "люструвати". Відчуваєте себе дисидентом?

На щастя, "люструвати" творчу особистість неможливо. Будь-яка спроба такої "люстрації" лише додає митцеві слави. А для того, щоб перейти у статус дисидента, не обов’язково цілеспрямовано виступати "проти режиму", достатньо залишатися самим собою у суспільстві, в якому це з певного моменту вважається злочином. Як казав Той самий Мюнхгаузен із відомого всім одноіменного фільму: "Ну не меняться же мне из-за каждого идиота"…

Ну Езру Павнда після Другої світової "люстрували", причому доволі жорстоко… Хоча історія його реабілітувала. Ви – львів’янин, мешкаєте на Західній Україні. Не відчуваєте себе "своїм серед чужих, чужим серед своїх"? Загалом – чи багато людей Вам написали і подзвонили зі словами підтримки?

У реальному світі люди значно адекватніші, ніж у віртуальному, звісно ж, коли вони розділені поокремо, а не є юрбою. Насправді ті, хто визначає теперішній ідіотичний тренд, є меншістю. Тільки ця меншість неймовірно криклива, тому створює ефект більшості. Якщо про якусь стіну "відчудження" можна говорити, то вона страшенно схожа на ту, що наші політикани "вибудували" на українсько-російському кордоні…J Хоча веселого мало, коли хтось із твоїх приятелів та знайомих інтегрується в шакалячу зграю і опускається нижче певної етичної межі. Прозріти рано чи пізно йому доведеться, але відновлення стосунків з такою істотою вже неможливе. І йдеться зовсім не про образу.

На початку 90-х Ви були одним із ініціаторів руху українських нобеліантів та нобеліанток. Коли українці спроможуться на здобуття Нобелівської премії в галузі літератури?

"Ініціатором руху" -- занадто гучно сказано. Я просто в юності наважився надіслати у Нобелівський Комітет листа з проханням висвітлити мені механізм висунення. Комітет прислав відповідь. Тоді я ще не мав чого висувати… Що ж до української літературної тусовки і її ставлення до Нобелівки, то ситуація нагадує анекдот про старого еврея, що просить Бога про мільйонний виграш. Пам’ятаєте завершення? "Ти б хоч лотерейний білет купив"…J

"Я маленький. Мені не пишеться...", писали Ви два десятиліття тому. А зараз Вам пишеться? Бо чимало творчих людей жаліються у розмовах на те, що відчувають на фоні останніх потрясінь творчу кризу та відсутність ідей.

Взагалі, я не схильний перейматися паузами у творчості, це явище нормальне для митця. Іноді, навіть необхідне. Але зараз саме той момент, коли мусиш сказати світові те, що він не може сказати тобі. Щоправда, не мовою поезії. Мені пишеться есеїстика. І пишеться дуже бадьоро.

Традиційне для інтерв’ю запитання: Ваші творчі плани на найближчий час?

Від такого питання я, зазвичай, віджартовуюся, та якщо воно дає змогу піарнути конкретний проект, то не скористатися цим – гріх… Сподіваюся, що невдовзі вийде моє двотомне зібране "Телефонний Будда". Воно вміщуватиме доробок за двадцять чотири роки…

Розмовляла Юлія Кондрик.

Наши блоги