УкрРус

National Geographic: налаштовані на 100-відсотковий успіх

  • National Geographic: налаштовані на 100-відсотковий успіх

Перший же випуск National Geographic, виданий українською мовою, розлетівся за лічені дні. В кіосках примірник NG дістати було неможливо. Як у Києві, так і на периферії. Це – приємна новина номер один.

А до столичного музею Ханенків, коли там експонувалася виставка "50 найкращих фотографій" National Geographic, вишукувались величезні черги. Це – приємна новина номер два. А тепер висновок, який поєднує і першу, і другу новину: все не так погано, якщо соціум не загруз остаточно в політиці, дешевому гламурі та соціальних мережах.

Є ще порох в інтелектуальних порохівницях, є й прихильність до української мови та до видання, котре (єдине з іноземних, котрі зайшли на наш ринок!) цю мову використовує, просуває та популяризує.

Про це та про інше "Обозреватель" розмовляє з заступником головного редактора National Geographic Дмитром Губенком.

- Дмитре, ви пов’язуєте успіх першого номеру з мовою вашого видання?

- Думаю, що так, це один з важливих чинників. В Україні – дефіцит науково-популярних видань, але й фактор мови відіграв свою роль.

Дмитро Губенко, заступник головреда

- Не підкажете політикам, що популяризувати мову можна ще й у такий спосіб, необов’язково блокувати трибуну абощо…

- Ми не політики і наше видання не політичне. Навпаки, ми намагаємось змінити тенденцію до надмірної політизації. І дуже добре, що людей цікавить не тільки це, не тільки шоу-бізнес, а й довкілля, виживання видів… Так що підказувати ми нічого нікому не будемо, будемо лише раді, якщо політики нас читатимуть також.

- Не було побоювань, що ви не знайдете свою нішу з не політичним і не глянцевим виданням?

- Жодних побоювань. Ті, хто цікавиться друкованими виданнями, знає, що попит на журнали штибу National Geographic є. У нас було стовідсоткове переконання в успіху.

- А як же три "с", на яких базується теперішня українська журналістика (сформульовано Віктором Шлінчаком): смерть, секс і скандал?

- Це не так. Ми отримуємо багато відгуків на журнал, є й критичні, але переважають такі, від яких сльози навертаються на очі. Приміром, про враження дитини від матеріалу щодо ламантинів, які запливають у води Флориди і подекуди страждають від "спілкування" з людьми. Дитина розплакалась і стала на захист ламантинів.

- Дмитре, ви були, наскільки я можу судити, весь час політичним журналістом. Що ви самі робите серед ламантинів? У зв’язку з чим такі зміни у кар’єрі?

- Так, я протягом десяти років працював у міжнародній журналістиці, але я не вважаю, що кардинально відійшов від цього напряму. Наш журнал ледь не в кожному номері описує половину світу. Так, тематика змінилась: від економіко-політичної я відійшов, звернувшись до того, що є більш людяним і більш, напевно, важливим для планети.

- Ваша читацька аудиторія, судячи з усього, ширша за ту, на яку ви розраховували від початку (вашого читача ви уявляли чоловіком за тридцять, з середнім рівнем статків тощо)…

- Це більше західні маркетингові дослідження. В Україні нас читають, здається, всі: діти, люди похилого віку, і жінки, і чоловіки – охоплення дійсно дуже широке.

- Можна зрозуміти, коли ви називаєте своїм конкурентом журнал "Вокруг света", але чому в конкуренти ви зарахували і "Кореспондент", і "Фокус", і "Український тиждень"?

- Ці журнали переважно суспільно-політичні, але, наприклад, "Український тиждень", де я тривалий час працював, має рубрику "Подорожі", яка певним чином зачіпає проблеми, співзвучні з нашими тематиками. В "Кореспонденті" є рубрики "Наука" та "Історія" – і тут ми також перетинаємось. Хоча це, звичайно, не прямі конкуренти, але відстежувати їхні публікації ми будемо – аби не повторюватись.

- Згідно планів українського National Geographic, 20-30 відсотків контенту будуть суто українськими. Чи означає це, що у нас достатньо науковців в галузі географії, археології, біології тощо, аби ними (чи за допомогою їхніх консультацій) писались матеріали відповідної якості?

- Ми працюємо над цим. Ці цифри – 20-30% – є метою, яку ми плануємо досягнути. Як могли побачити наші читачі, в першому номері українського контенту небагато. Ми наразі шукаємо авторів, консультантів, фотографів… Думаю, за рік ми зможемо запропонувати більше українських тем, хоча з номера в номер будемо намагатися давати якомога більше "нашої" інформації, бо розуміємо, що читацька аудиторія в цьому дуже зацікавлена.

- І все таки: є чи нема кадри, здатні "подати" Україну на належному рівні? І журналістські, і – передовсім – наукові?

- Важко сказати поки що… Науковці є, не всі виїхали за кордон... Інша річ, що ми поки не до всіх достукались. Ми щодня контактуємо з людьми, шукаємо співпрацю, шукаємо авторів, багато хто пише й до нас… З якою проблемою ми дійсно зіштовхнулися, так це з дефіцитом фотографів-анімалістів…

- Власне, я збиралась спитати про фотографів, бо світлини – це те, що творить бренд National Geographic

- Анімалісти – доволі вузький жанр, в якому в усьому світі працює небагато людей… Такий фотограф повинен мати дуже коштовну апаратуру і бути готовим до того, що деякі проекти відбирають купу часу, подекуди до тижнів чи навіть місяців. Зараз ми співпрацюємо з кількома українськими фотографами, які, сподіваюсь, зможуть забезпечити рівень National Geographic.

- Коли дійде до збору суто українського контенту, який буде принцип його подачі: регіональний чи тематичний? Тобто, приміром, екологія великих міст чи замки Західної України?

- Будемо підходити, скоріше, не регіонально, а тематично. Хоча можуть бути і замки України, і ліси України… Вочевидь, зациклюватись на одному регіоні немає сенсу, хоча якщо регіон є в чомусь унікальним, то чому б про це не написати?

- Чи може бути в Україні видання штибу National Geographic, але таке, щоб видавалось виключно на українські кошти?

- Був в Україні журнал "Екзо", але, на жаль, він не вижив… Тож, відповідаючи на ваше питання: такий проект був би важким для реалізації в українських умовах. Ми все таки спираємося на велику наукову структуру, спеціалісти якої роками працюють над певною проблематикою. Чи могло б українське видавництво дозволити собі подібне? Мабуть, в теперішній умовах – навряд чи.

- Виходом вашого журналу ви, здається, руйнуєте ще одне переконання – про те, що друкована преса незабаром відімре… Ви навмисно не робите електронну версію, чи запуск сайту – в ваших планах?

- Поки що не робимо, але вже маємо дуже багато побажань від читачів, які хочуть читати журнал на планшеті або переглядати сайт. Звісно, для української діаспори (а її представники також є серед наших читачів) існують проблеми з доставкою журналу, тому їх більше влаштувала б iРad-версія. Тож запуск сайту ми будемо прискорювати.

- Ви кажете, що отримуєте версії журналу з різних редакцій – котра з них працює найбільш ефективно? Що можна сказати, приміром, про російську редакцію?

- Мабуть, було б не дуже етично це порівнювати, бо всі редакції дуже різні за фінансовими та людськими ресурсами. Наприклад, у редакції словенського видання працює три людини…

- У вас, здається, лише четверо?

- Так… А у росіян, приміром, – двадцять п’ять людей. А якщо говорити про німецький, французький чи японський журнал, то там взагалі задіяні величезні ресурси. Так, можна стверджувати, що німецька редакція працює краще, оскільки дає більше власних, ексклюзивних матеріалів, але, можливо, словенська редакція працює навіть ефективніше за німецьку.

- А розширюватися пануєте?

- Як ви розумієте, на початковому етапі видатки переважають над прибутками. Тож поки що ми розширюватися не будемо, але плануємо.

- Додатки американського National Geographic видавати також не плануєте?

- Поки що складно сказати. Процес переговорів триває. Нове видання – це і нова ліцензія, і новий колектив, який над ним працюватиме. Але – знову таки! – ми отримуємо побажання від читачів, які хотіли б читати українською мовою і National Geographic Kids (журнал для підлітків), і Travel (журнал про подорожі), але, на жаль, в цьому плані нічим потішити поки що не можу…

Всі фото - зі сторінки журналу на Facebook

Наши блоги