Шевчук: Європейський суд скаже, чи є у нас політв'язні

На долю двох головних бранців українського політикуму – Юлії Тимошенко і Юрія Луценка вітчизняна Феміда вже закрила очі: вироки винесено, звинувачені за ґратами, апеляції подаються і відхиляються. Незряча жінка з терезами та українською пропискою свою справу зробила, жінка може йти. Колишні помаранчеві урядовці кинулися шукати порятунку в Європі, до якої Україну за час свого прибування при владі так і не наблизили.

Видео дня

Чи не остання надія і Луценка, і Тимошенко вирватись з-за ґрат – Європейський суд з прав людини. Екс-прем’єр вже почула від нього перше рішення на свою користь – суд постановив, що вона має лікуватися у стаціонарі за межами Качанівської колонії. Тепер черга Луценка отримати порцію європідтримки. Днями у Страсбурзі відбулися публічні слухання у справі «Юрій Луценко проти держави Україна».

Яким може бути рішення Європейського суду, чи дасть воно шанс колишньому міністру внутрішніх справ вийти на волю, чим загрожуватиме Україні рішення на користь Луценка, а також - чи має Тимошенко право лікуватися у Німеччині і наскільки взагалі рішення Европейського суду є політизованими? Про це «Обозреватель» говорить із Станіславом Шевчуком, суддею Європейського суду з прав людини від України в 2009 році, доктором юридичних наук, професором Києво-Могилянської академії, член-кореспондентом Національної академії правових наук України.

- Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) почав розглядати справу «Луценко проти України». Вже пройшли слухання, далі суд працюватиме у закритому режимі. Як процедурно розвиватиметься процес і на що зважатимуть судді при ухваленні рішення?

- По справі Луценка практично всі документи вже є. Заявник, його адвокати, уряд вже надали свої коментарі, наближається стадія ухвалення рішення. Але хочу підкреслити: те, що слухання у справі Луценка публічне, – це сигнал Україні, що справа має виняткове значення для захисту прав людини. Публічні слухання, насправді, дуже рідкі в Європейському суді. В основному все відбувається за письмовою процедурою, тобто судді ухвалюють рішення самостійно, без залучення публіки.

- А були вже в історії сучасної України публічні слухання з інших справ, які розглядав Європейський суд?

- Так, були публічні слухання у справі російського «Совтрансавто Холдингу проти України», де нашу державу звинувачували в порушенні прав росіян на володіння майном. Рішення було ухвалене на користь холдингу 2002 року. Другі публічні слухання були у справі «Салов проти України». Сергія Салова, помічника кандидата в президенти Олександра Мороза, арештували в день першого туру виборів в 1999 році. 2005 року суд виніс рішення на його користь. І ось зараз третій випадок – це справа Луценко…

- Вже схоже на тенденцію з прогнозованим результатом. На ваш погляд, коли можна очікувати рішення у справі Луценко?

- Я так розумію, що основні позиції судді вже з’ясували… Для винесення рішення може знадобитися як тиждень, так і півроку. Але, думаю, що до липня рішення буде.

- Від чого це залежить?

- Після публічних слухань судді збираються на засідання палати для обговорення справи. В палаті сім суддів. Вони мають прийти до певного консенсусу. Якщо не вдається його досягнути, то судді мають вказати свої окремі думки. Разом вони готують проект рішення. Якщо у них не виникає питань, судді можуть швидко це зробити.

- У складі суддів, які ведуть справу Луценка, є українська суддя Анна Юдковська. Це обов’язкова вимога, щоб у складі суддів, які розглядають справу проти держави, був суддя, родом з цієї країни?

- Раніше це була обов’язкова вимога. Після прийняття 14 протоколу (який вносить зміни в порядок діяльності Європейського Суду. – Авт.) відмовні та прості справи розглядає один суддя чи комітет у складі трьох суддів, і вимоги, що серед них має бути суддя від країни заявника, немає. І це створює певні проблеми, бо судді не розуміються на тонкощах мови і правової системи певної країни. Звичайно, вони можуть залучити українську суддю, якщо виникають певні питання. Але українська суддя одна, а справ багато.

- Луценко у ЕСПЛ оскаржує свій арешт і взяття під варту. Які статті Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод можуть бути порушені тим, що його арештували і посадили за ґрати?

- Публічні слухання стосувалися двох питань: ст. 5 Конвенції (право на свободу й особисту недоторканність. – Авт.) і ст.18 (обмеження прав і свобод не має використовуватися для будь-яких інших цілей, ніж тих, для яких вони були передбачені. – Авт.) Стаття 18 – найбільш цікава. В чому її смисл? В справі Луценка суд відповідно до 18 ст. з’ясовує, чи дійсно екс-міністра арештували і ув’язнили тільки в контексті кримінальної справи чи за цим приховуються інші причини. В даному випадку – оскільки Луценко був політиком – чи не є це прикриттям політичного переслідування.

- Чи Європейський суд розглядав подібні справи і які рішення по них ухвалював?

- Урядова уповноважена у справах ЕСПЛ Пані Лутковська, виступаючи на відкритих слуханнях у справі Луценка і наводячи аргументацію, що стаття 18 Конвенції не може бути застосована, послалася на справу російського медіа-магната Володимира Гусинського проти РФ, якого арештовували, щоб примусити віддати частину бізнесу. Суд визнав, що Росія порушила ст.18 Конвенції, тим самим підтвердивши, що порушені кримінальні справи були інструментом тиску на бізнесмена. Тобто у справі Гусинського суд визнав порушення статті 18. Втім, Лутковська, з посиланням на цю справу, зробила висновок, що ст. 18 щодо Луценка не може бути застосована. Луценко – не медіа-магнат, він політик. В цьому випадку суд розглядає, чи не пов’язанеув’язнення Луценка з іншими мотивами, ніж скоєння кримінального злочину. Якщо суд це підтвердить, наслідки будуть дуже серйозні для України, оскільки, таким чином, через судове рішення буде визнано, що в Україні, фактично, є політичні в’язні. І це – підкреслюю – рішення судового органу, це не рішення Парламентської Асамблеї Ради Європи, де зібралися політики і просто поговорили. Це юридичний факт і його відкинути буде неможливо.

- На основі яких даних суд з’ясовуватиме, чи є арешт Луценка суто кримінальним чи за ним стоять інші мотиви? Чи будуть судді спілкуватися з українськими політиками, чи будуть брати до уваги оцінки міжнародних інституцій?

- Це буде комплексна оцінка. До уваги братиметься погіршення політичної ситуації, відгуки європейських структур, ситуація з іншими кримінальними справами щодо політиків. Теоретично є можливість, що суд може виїхати в Україну і поставити питання на місці. Суд сам вирішує, які джерела інформації він використовуватиме.

- Ваш прогноз, яким буде рішення суду?

- На мій погляд, суд може задовольнити більшість вимог адвокатів Луценка.

- Якщо суд ухвалює рішення на користь Луценка, як далі розгортаються події? Чи мають Луценка відразу звільнити?

- Загальний підхід суду такий: він фіксує порушення статті Конвенції з прав людини і каже, щоб держава це порушення усунула. Як усувати – це держава має визначити сама. Наприклад, якщо суд визнає, що була порушена ст. 5 і непропорційно був вжитий такий запобіжний захід, як арешт, то Україна має виправити це порушення, причому не тільки для Луценка, а й для решти.

- Але ж Луценка вже засудили і як можна виправити ситуацію з його арештом?!

- Так, тут є дуже специфічний момент. Практика суду останнім часом розвивається в дуже цікавому напрямку. Аналогічна ситуації була в Азербайджані. Європейський суд розглядав справу «Фатулаєв проти Азербайджану». Журналіст Фатулаєв дав оцінку ситуації в Нагорному Карабаху, яка не збіглася з позицією державної влади, і його засудили до ув’язнення за дифамацію (приниження честі, гідності та ділової репутації. – Авт.). Виносячи рішення по цій справі і бачачи кричуще порушення прав людини, Європейський суд 2010 року написав у резолютивній частині, що не просто зафіксовано порушення, а зобов’язав випустити ув’язненого негайно. Теоретично, так само може вчинити суд і у інших справах.

- Якщо суд не допише, що треба негайно випустити Луценка, але визнає, що його права порушені, як буде виправлятися ситуація?

- Тоді будуть довгі дискусії…

- Тобто Луценко сидітиме, а Україна думатиме, як виконати ці рішення?

- Йому можуть виплатити компенсацію – 5 тисяч євро, потім скажуть, що це арешт, а Луценко вже ув’язнений по іншій статті, і так далі. Але Україна має виконати рішення ЕСПЛ і потім прозвітувати про це. В який спосіб вона це робитиме – держава сама вибирає.

- Ви можете спрогнозувати, який спосіб обере Україна?

- Це неможливо спрогнозувати.

- Рішення на користь Луценка зможе змінитичи якимось чином вплинути на нашу судову систему? Чи почнуть судді боятися ухвалювати неправомірні рішення?

- Ні, зараз це нікого не лякає. У нас так склалося, що посадовці, визнанні Європейським судом винними в порушенні прав людини, відбулися лише переляком. У нас більше 90% рішень Європейського суду, ухвалених проти України, не виконуються повною мірою. Зараз їх - понад 800 і вони не зняті з контролю Комітету Міністрів Ради Європи. Рада Європи – це своєрідний клуб демократичних країн, в яких говорять спільною мовою. Якщо одна країна не говорить цією мовою, то їй просто варто вийти з цього клубу.

- Тобто, ситуація зі справою Луценко може закінчитися виключенням України з Ради Європи?

- Теоретично це можна припустити, особливо, якщо рішенням суду буде встановлено наявність політичних в’язнів. Але я не знаю, навіщо це потрібно Україні.

- Пропоную перейти до справи Тимошенко. Посол Німеччини Ганс Юрген Гаймзет заявив, що Тимошенко можна лікувати закордоном відповідно до статті 39 регламенту ЕСПЛ. Як ця стаття узгоджується з українським законодавством, за яким ув’язнений не може полишати межі країни?

- В рішенні Європейського суду щодо Тимошенко сказано, що треба забезпечити їй терміново лікування за профілем захворювання поза межами Качанівської колонії. До речі, це треба було зробити терміново, а скільки вже часу пройшло…

- Більше місяця…

- Рішення ЕСПЛ – обов’язкові до виконання, це не рекомендація. А у нас ситуація з виконанням постійно погіршується.

- Тобто трактувати рішення Європейського суду про можливість для Тимошенко лікуватися за кордоном так, як ще робить німецький посол, не можна?

- У них же Шенгенська зона і, напевне, у нього така логіка: якщо не можна лікувати в колонії, то хай лікують поза межами колонії. А для них «поза межами колонії» - це вся Європа. Але ж у нас не Шенген… Крім того, європейські політики не є політичними біженцями.

- В принципі Європейський суд може зобов’язати лікувати Тимошенко поза межами колонії у стаціонарі? Це входить до його компетенції?

- Він вже зобов’язав…

- Але міністр юстиції Олександр Лаврінович стверджує, що це якраз не в компетенції ЕСПЛ…

- Цікаво… Щодо компетенції ЕСПЛ – це не моя думка, це європейська практика…

- Ясно. Наскільки рішення Європейського суду є політизованими?

- Європейський суд – це доволі своєрідний орган, але його головна мета – захищати права людини. ЕСПЛ – це, по суті, перлина Ради Європи. Коли є серйозні проблеми, на які треба реагувати негайно, то тоді суд і підключається. Ми це бачимо і на прикладі справи Луценка. ЕСПЛ дав пріоритет їй, хоча екс-міністр міг би чекати ще 5 років. Деякі наші політологи і люди, які люблять коментувати будь-що, можуть сказати, що це політика. Але це не політика в чистому вигляді. Це насамперед, привертання уваги до важливих проблем. Уявімо собі: є європейська країна, на яку насувається авторитаризм. Це питання, звичайно, хвилює Раду Європи, в статуті якої прописано верховенство права, права людини і демократія. А наші політологи трактують це як політичне рішення.

- На слуханні справи Луценка позицію держави представляла Валерія Лутковська. Нині ж вона прагне опинитися по той бік барикад: стати урядовим уповноваженим з прав людини і захищати вже іншу сторону. Чи зможе вона зрушити з місця справу захисту прав громадян?

- Лутковська знає Європейську конвенцію, вона дуже добре орієнтується у владних кабінетах. Але під час останніх виборів омбудсмана виникли два серйозних питання, на які ніхто не дав відповіді. Більш того, знову проводяться вибори по цій самій кандидатурі. Перший момент – конфлікт інтересів. Як наголосив суддя Європейського суду Володимир Буткевич, що людині, яка більшу частину свого професійного життя була представником уряду і мала своїм завданням захищати державу від людей, дуже важко переключитися і почати захищати людей від держави. Тим більше Україна – це не Франція. У нас систематичні проблеми з правами людини. Хто їх порушує? Їх порушує держава.

Другий аргумент, який був висунутий, - це відсутність правозахисної діяльності. Це критерій закону. Захаров, якого не висунули на повторне балотування, більше нагадує правозахисника, принаймні він цим займався. Він якось дивно себе повів під час цих виборів. Замість того, щоб брати участь у демократичних виборах омбудсмена, агітувати за свою програму, за своє бачення інституту омбудсмена, він, по суті, перетворився на довірену особу Лутковської. І фактично почав за неї агітувати. Двічі парламентський комітет з прав людини відхиляв кандидатуру Лутковської через відсутність досвіду правозахисної діяльності. Її кандидатура, очевидно, є суперечливою для парламентської більшості.

- Як ви оцінюєте її шанси стати омбудсманом?

- Якщо буде не таємне голосування, як це має бути по закону, то тоді у неї шанси є. Але навіщо нам нелегітимний омбудсман?

- Хто має шанси прийти на зміну багаторічній уповноваженій з прав людини Ніні Карпачовій?

Я би, до речі, не списував і саму Ніну Карпачову, вона є найкращим кандидатом у сучасних політичних реаліях. Я розумію основну претензію, що вона дуже довго обіймає цю посаду, але вона багато зробила для становлення інституту омбудсмена. Або треба шукати кандидатури серед молодого покоління. Та сама Катерина Левченко, президент «Ла Страда Україна», правозахисники нової хвилі. Думаю, що треба насамперед дивитися на молоде покоління, незаангажоване...