Григорович: "Нашу Україну" слід було лишити Ющенкові

Палкішої шанувальниці Віктора Андрійовича Ющенка, ніж депутатка Лілія Григорович, годі й уявити. Ця шана у виконанні пані Григорович інколи навіть змушувала запідозрити її у пасіонарності. Навіть зараз, говорячи про колишнього (?) лідера колишньої (?) партії "Наша Україна", співрозмовниця "Обозревателя" інакше, як на ім`я та по-батькові, Ющенка не називає. Але й не приховує, що тепер їй з ним – не по дорозі.

"Обоз" зустрів пані Лілію в кулуарах Верховної Ради. Вона знову в Раді, але тепер вже як гість. Минулі парламентські вибори поставити крапку у політичній кар`єрі Лілії Григорович. Одночасно із цим завершилось і її членство в "НУ". І хоч Григорович відійшла від "нашоукраїнських" справ, вона погодилась прокоментувати останню малозрозумілу "свистопляску" в цій партії.

- Пані Ліліє, що відбувається з "Нашою Україною"?

- Вона вийшла за межі здорового європейського функціонування партії. На жаль… "Наша Україна" вже є не "нашою", а "Україною Віктора Андрійовича Ющенка". З поваги до третього президента цю партію слід було залишити у такому статусі. В майбутньому вона братиме тільки такі висоти, як на минулих виборах. Втім, замість 1,1% може бути і 0,1%, ба навіть 0,001%...

- Ви прямо безжальні до Віктора Андрійовича Ющенка…

- Річ у тім, що сьогодні ми є свідками правдивого служіння справи. Візьмемо приклад Любомира Гузара. Щоби церква мала шанс на новий поступ, Блаженнійший складає повноваження і церква обирає наступного главу. І дивіться: багато киян, які не були греко-католиками, стали ними після такого кроку…

- Гадаєте, в разі добровільної відставки Ющенка число прихильників "НУ" зросло б?

- Віктор Андрійович не в тому віці… Власне, патріархи церкви мають зазвичай більш поважний вік, аніж "діючі" політики. Але я пригадую Юрія Шевельова, який сказав, що Україні вадять три речі: Москва, провінціалізм і кочубеївщина… У нас нині спострігається неокочубеївщина: коли політичний лідер на догоду своїм амбіціям підводить власну партію під один процент підтримки. І все задля того, щоб і надалі залишатися номером один у списку…

Чи має право партія, яка сповідує державність української мови, помісність церкви, євроатлантичність нашої безпеки, підводити всі ці речі під один відсоток? Щоб потім хтось казав: так цього ж хоче лише один процент! Мені здається, що політик, лідер партії, котрий національні інтереси України ставить вище за власні, не мусив би такого допускати.

- То Сергій Бондарчук все робить правильно, відсторонюючи Ющенка?

- Я Сергія не дуже добре знаю. Пам`ятаю його народним депутатом у 2002-2004 роках. Потім він пішов у виконавчу владу, і з`явився у політиці тільки тепер. Та якщо 14 обласних організацій підтримали таке рішення… Хоч моя думка незмінна: партію треба було залишити Віктору Андрійовичу. Виключати його було не слід. Хоча особисто я у такій партії бути вже не могла, і тому пішла геть…

- Ви спілкувалися з Ющенком після того, як залишили "Нашу Україну"?

- Ні. Моє останнє спілкування з ним відбувалось задовго до виборів. Я казала йому, що коли ми не зробимо ребрендинг і не збережемо ті кадри, які ми маємо, то програємо. Я казала це ще тоді, коли в "НУ" був Андрій Парубій, Володимир Огризко, Валентин Наливайченко… Я попереджала, що якщо ми не побудуємо виборчу кампанію таким чином, що партія буде працювати на Україну, а не на особу номер один у списку, ми наберемо рівно один відсоток.

- Але вас не почули?

- Мене покарали, поставивши на 19 місце заздалегідь непрохідного списку – після Віри Іванівни Ульянченко, яку з`їзд потім виключив зі списку… Я все це пережила і витримала, і вийшла з партії не до виборів, а після них – не маючи на меті вскочити у останній вагон якогось іншого списку. Між тим мій прогноз справдився на всі сто відсотків…

Я належу до когорти тих, хто понад двадцять років будував Україну. І мені дуже хотілось показати, яке велике значення у наш час мають когорти однодумців. Не відкидаючи при цьому роль лідера… Була певна тяглість в історії української демократії – від мазепинців, січових стрільців до Народного Руху України та "Нашої України". Зараз ця демократична традиція перервалася.

А з приводу когорти однодумців… Згадаємо хоча б шестидятників. Аллу Горську, Оксану Мешко, Василя Стуса, Валерія Марченка, Вячеслава Чорновола, Ліну Костенко… Хто з них був вождем? Ніхто. Всі були рівними, всі діяли як один… Плеяда великих постатей…

- Ця плеяда, за виключенням Чорновола, не прагнула увійти у політику, у владу… А якщо й прагнула, то там, за виключенням того ж таки очільника Народного Руху, не опинилася. На відміну від Ющенка та "іже з ним". А це, вочевидь, докорінно змінює людину…

- Чому ж?.. Згадайте Народну раду (національно-демократичне утворення у парламенті І скликання, яке протистояло прокомуністичній "групі 239" - Авт.), там всі були політиками… Але я веду до іншого: у наш час виконувати соло без підтримки соратників (не блюдолизів, а соратників!) – провальна ідея. Це не європейський шлях.

- Як би ви охарактеризували людей, які залишились з Ющенком зараз?

- Як тих, хто є для нього зручним.

- Ви можете провести паралель між "Нашою Україною" та "Батьківщиною"? Вбачаєте певні подібності на кшталт того, що обидві вони є партіями вождистського типу, партіями одного імені? І якщо так, то чи повторить "Батьківщина" долю "НУ"?

- Все залежить від того, як "Батьківщина" використає свій парламентський мандат. Якщо так, як "Наша Україна", то фінал буде аналогічний. Якщо зможе бути чесною – тоді буде все нормально.

- Вас, до речі, у список "Батьківщини" не запрошували?

- Скажімо так: я могла вчинити так, як мої колеги з партії "За Україну!"… Я дуже їх шаную і дуже тішуся тим, що вони – в парламенті… Та, зрештою, кожен сам обирає свій шлях.

- Якби зараз тут, перед вами, виник би Ющенко, ви б подали йому руку?

- Звичайно, я з ним привіталась би. Він – український президент, з ним пройдено важливий шлях. Ми повинні подавати один одному руку, як повинні і вказувати на речі, що шкодять Україні. І не ображатись один на одного за це.