УкрРус

Олег Скрипка: Ми 20 років не займалися культурою, а тепер маємо серйозну п’яту колону людей

  • Олег Скрипка: Ми 20 років не займалися культурою, а тепер маємо серйозну п’яту колону людей
    Прес-служба Олега Скрипки

Невелика затишна тераса, оточена височезними деревами; насичене духмяним ароматом лісу повітря та лагідна тиша у самому центрі Києва. Ледь чутний вітерець гойдає листя. Олег Скрипка п’є чай з медом.

Легенда українського фолк-року призначає зустріч у ресторані "Канапа" на Андріївському узвозі, який відкрив майже рік тому у співавторстві з відомим київським ресторатором Дмитром Борисовим. Якщо музика – то з національним корінням, якщо фестиваль – то просякнутий етнічним духом, якщо ресторан - то з високою українською кухнею. Олег Скрипка може лише так.

Він не надто охоче вдається у розлогі політичні розмірковування. "Я не політик, це не моя справа", - підкреслює постійно. Нині рок-музикант вже живе етно-фестивалем "Країна мрій", який цього року ризикнули організувати за принципом краудфандингу. Наскільки українці сьогодні готові вкладатися у мистецтво та чи на часі розваги -адже на сході тривають військові дії? Чому українці водночас зненавиділи один одного, що бракувало Майдану та як боротися з мас-медіа, які перетворюють людей зі сходу країни на зомбі-вбивць? Відповіді Олега Скрипки для "Обозревателя".

"ЛЮДИ УБИВАЮТЬ ОДНЕ ОДНОГО, БО В ЇХНІХ В ГОЛОВАХ ОТРУЙНИЙ М’ЯКІШ"

Через 10 днів розпочнеться Ваш традиційний етно-фестиваль "Країна мрій". Чи варто робити культурні заходи, поки триває військовий конфлікт на сході?

Країна практично не займалася 20 років культурою, в тому числі національною, а тепер ми маємо серйозну п’яту колону людей в стилі "куди дуля, туди й дим". І через це на нашій території мешкає величезна кількість російськомовних україноненависників. Люди стріляють і убивають одне одного, бо в їхніх головах небезпечний отруйний м’якіш. І зараз, що пропонуєте робити? Закривати театри, забороняти кіно, скасувати фестивалі? Ми тоді будемо тільки плакати, страждати і посипати голову попелом.

Наприклад, робиться великий захід, витрачаються на це кошти, а в останній день на східному кордоні хтось пропустив зенітні установки, заїхали ворожі військові і повбивали наших людей. Держава не функціонує, а просто оголошує траур, прийнявши скорботний вигляд. Хто при цьому поверне кошти, що їх люди вклали в джаз-фестиваль, на який в останній день "Бумбокс" не приїхав, бо хтось злив інформацію і збили наш літак? Кому стало краще від того, що "Бумбокс" не приїхав - люди, патріоти країни енергетично підзарядилися б. А так, у нас всі в траурі, в печалі. Давайте всі підемо і помремо…

Зараз ходять чутки, начебто хочуть заборонити всі масові заходи, а як бути з фестивалем "Країна мрій"? Він був 10 років маленьким острівцем, який відстоював національну культурну позицію. І тут до процесу ще підключається так звана "диванна сотня", яка дуже любить нічого не робити, лише всіх критикувати і, як зараз кажуть, кидати лайно на пропелер…

Тобто він відбудеться за будь-яких умов, щоб не сталося?

Зараз, як ніколи, потрібен позитивний рух, позитивне мислення, позитивна дія. Це наш фронт, це емоційна самооборона, емоційний захист. Колись військові пісні на фронтах, натхненні артисти підіймали бойовий дух воякам. Велика кількість козацьких прекрасних пісень, кажуть, була створена за особистим наказом гетьмана Хмельницького, і це був його стратегічний план. В наші важкі часи ми з друзями іноді збираємося вдома на маленькі вечорниці. Трохи співаємо, спілкуємось, і стає легше. Це надає сили. За будь-яких умов треба продовжувати жити.

А у вас не було ідеї поїхати на Схід і дати концерт для наших вояків?

Я був у Донецьку, коли була вже захоплена ОДА, але ще не було активних військових дій. Хочу сказати, я зустрів там багато світлих і сильних людей. До того був у Харкові, саме у більш активній фазі подій. І спостерігав, як наші патріоти мужньо протистояли "тітушкам", які з допомогою біт і міліції наводили жах на все місто. В Крим, на жаль, заїхати не вдалось, не встигли, почалась окупація.

А коли востаннє були з концертом у Криму?

Майже ніколи. Спостерігається цікава тенденція, в регіонах країни, де є проблеми з українською мовою, культурою; там, де важко було українським гуртам організувати концерти, там зараз окупація або ж бойові дії.

У вас восени проходитиме концертний тур Україною. Міста сходу включені до цього концертного туру чині?

Думаю, що в Донецьку та Луганську співати українській джаз буде поки що важко.

Давайте поговоримо про "Країну мрій". В цьому році Ви вперше, наскільки я розумію, використовуєте систему краудфандингу?

Так. Українською це зветься "спільні кошти".

Як Ваші відчуття – експеримент вдається?

Цей експеримент, ця форма вже обкатана в Європі. Ми десь місяць тому робили українську вечірку в Парижі, зібралися старим французьким складом ВВ. Квитки продавалися через спільні кошти, і ми за два тижні вже мали забиту залу.

Коли агенція "Карабас" мені це запропонувала, признаюсь, я поставився до цього доволі стримано. Але зараз у нас до фестивалю ще кілька тижнів, а ми маємо досить позитивний результат. Хоча раніше попердній продаж квитків на "Країну мрій" йшов не дуже - люди зазвичай просто приїжджають і купують їх безпосередньо в касах.

Як у випадку "Країни мрій" працює краудфандинг? Ви пропонуєте купувати квитки глядачам заздалегідь, і вони отримують право щось зробити на фестивалі?

По-різному. Можна просто купити квиток заздалегідь і він буде дешевше, ніж вхідний квиток. Є квиток дорожчий – він дає можливість зайти в VIP-зону, спілкуватися з артистами, відвідувати особливі майстер-класи. А можна придбати акцію і ввійти у творчу раду фестивалю. Людина, якщо хоче впливати і має ідеї і натхнення, може, купивши акцію, зайти в цю раду і нам допомагати.

Багато вже є таких людей, які увійдуть в раду?

Чесно кажучи, небагато. Більшість людей безкоштовно допомагають - за великим рахунком, вони благодійники. Це прекрасно, але ідея не просто залучити кошти, а залучити людей і знайти собі соратників.

Скільки цього року буде майданчиків на фестивалі?

Ми збільшили кількість майданчиків до 10. Також працює акція "Зробимо Країну Мрій разом". Таким чином ще шість сцен люди зроблять просто своїм коштом, своїми зусиллями, але згодом, думаю, таких додаткових сцен буде ще більше. Крім того, ми змінили місце – цього року фестиваль пройде в розкішному парку "Феофанія".

Що це будуть за майданчики?

Є сцена барабанщиків. Є сцена, де можна самому собі зробити етнічне фото. Є костюми, декорації, там виставлена мізансцена, класна апаратура… Людина виставляє мізансцену, бачить її в монітор, і сама себе фотографує.

Є декілька гуртів - у них свої майданчики. Є циганський гурт "Топоркестра", вони ставлять собі циганський табір. Є україно-ірландський гурт "Йогурт" - вони таку собі ірландську тусовку роблять. І ще, думаю, будуть заявки. Кримськотатарська сцена буде традиційно, кримські татари самі роблять майданчик. І традиційно також буде японська сцена.

Фото прес-служби Олега Скрипки

"СПІВАТИ ПІСНІ ПРО ПУТІНА – ЦЕ ВЕСЕЛО, АЛЕ ІНФАНТИЛЬНО"

Ви співаєте відому пісню про Путіна на своїх концертах? Я чула, як деякі українські виконавці її вже почали співати

Я вважаю, що краще співати про прекрасні правильні речі. Також, я вважаю, справа не в Путіні, справа, як завжди, в нас. Якщо ми 20 років не захищали свою країну, то рано чи пізно хтось прийде й захоче забрати нашу землю чи культуру.

Що саме ми не робили?

З точки зору військової - ми не підсилювали кордони, не опікувались армією. Мало чого робили і з точки зору культури. На культурній ниві буяють бур’яни. Зараз ми в стані війни, а у нас, як і раніше, культурний простір на 95% заповнений продуктом країни-агресора. Так що зараз треба насамперед активно прополювати радіо, телебачення й інші засоби інформації. А співати пісні про Путіна - це весело, але інфантильно.

А хто, на Ваш погляд, мав культивувати культуру?

Всі люди. Тобто треба купувати українські товари, слухати свою пісню, ходити на своїх виконавців. Якщо чуєте шансон, треба домовлятися з водієм маршрутки, щоб він його виключив, та подарувати йому диск з нормальною музикою. Це треба робити кожному з нас.

Ви говорите, що треба було самим виховувати українську культуру. Водночас є попит ринку, який призвів до того, що майже вся друкована преса, більшість сайтів - російськомовні, багато українських виконавців починають співати російською, щоб вийти на більші ринки…

Найприбутковійший ринок – це секс, наркотики і чіпси. Якщо ми будемо враховувати тільки ці потреби, то ми просто дуже швидко помремо. Та ми ж свідомі люди, ми - проти наркотиків. А якщо все відпустити напризволяще, то тоді і буде російська мова, шансон, смерть і руїна.

Але мета бізнесу - заробляти гроші…

Найкращий бізнес – це зброя, наркотики і секс-індустрія. Але ми проти всього цього. Ми займаємось нормальними речами.

Ви за національно свідомий бізнес?

Я за бізнес, за який не соромно. За той, коли ти не просто "бабулі" заробляєш. Створити етнічний фестиваль - нормальна мета. Робити бізнес на корисних екологічних продуктах – це круто. А просто продавати чіпси… Ну, добре – ти заробив гроші на чіпсах, побудував будинки і сидиш в цих будинках, при цьому знаєш сам, і твоя родина знає, і всі навколо знають, що ти продавав чіпси і псував здоров’я мільйонам дітей.

В українському шоу-бізнесі, як Ви знаєте, лише невелика кількість фронтменів, які багато років співають українською мовою. Часто виконавці переходять на російську, щоб завоювати сусідній, більший, ринок. Як ви до цього ставитися?

Ніяк! Я ставлюсь тільки до себе, я займаюсь тільки своїми проблемами.

Але ж це якраз той свідомий творчий ринок, який формує зразки для наслідування, так би мовити, творча еліта…

Еліта для мене - це Тарас Компаніченко. Еліта - це Ніна Матвієнко. Еліта – це Фома. Еліта – це Тарас Чубай. Оце еліта, а то просто люди займаються своїми справами.

Давайте повернемося до Вашої тези, що наразі немає жодних ознак формування української держави після 20 лютого…

Може з часом ми щось побачимо. Поки що не видно нічого.

Що для вас стане ознакою того, що почалось формування державності?

Ті ознаки, які ми зараз бачимо, наприклад, у Львові. Міста Західної України – це чисті, доглянуті міста. Львів за декілька років став культурною столицею. Але по всій країні поки немає розуміння, куди ми рухаємось.

"ДЕЯКІ МАС-МЕДІА МОЖНА ПРИРІВНЯТИ ДО ДІЇ ДУЖЕ ВАЖКИХ ПСИХОТРОПНИХ НАРКОТИКІВ"

20 років ми абсолютно мирно жили в країні, розуміючи певні ментальні відмінності один від одного. В якийсь момент всі начебто зірвалися з ланцюга і почали просто люто ненавидіти один одного. Чому так сталося? У вас є пояснення цього?

Так, звичайно. Наприклад, ти молодий, живеш в своє задоволення, не займаєшся здоров’ям, не займаєшся своїм інтелектуальним розвитком і тому подібне. Потім ти начинаєш хворіти і вмираєш. От і все. В кращому випадку, захворівши, ти починаєш займатися здоров’ям активно і видужуєш.

Подібне відбулося з Україною. Нам незалежність дісталася дуже легко. Тому всі жили і не думали про проблеми, які були. А вони зараз просто активізувалися.

Ненависть між людьми проявляється на рівні особистісного несприйняття. Пам’ятаємо це відео, коли жінка-лікар у Харкові добивала скривавленого майданівця. Ми днями записували інтерв’ю з пораненими воїнами, які повернулися з АТО. Один з них розповів, як до нього, вже пораненого, підійшов якийсь пересічний мешканець сходу, стиснув місце поранення, сказавши, що не треба було сюди приїжджати. Звідки в людей така ненависть з’явилася, ми ж начебто нормально жили в одній країні?

По-перше, машина Радянського Союзу, потім машина російських і частково українських мас-медіа 20 років була спрямована на те, щоб знищити в людині особистість, зробити людину керованою.

Крім того, в мене є думка, що можна деякі мас-медіа прирівняти до дії дуже важких психотропних наркотиків і заборонити. Наприклад, звичайна собі людина дивиться телевізор і ось після багатьох сеансів перегляду окремих програм вона вже готова іти на вулицю і вбивати людей чи знущатися над ними. Тобто людина перестає бути індивідом, ця людина - скерована зомбі-вбивця.

На Сході - зараз ця купка зомбі-вбивць, які пропрацьовані мас-медіа, ворожими гуманістичній ідеї.

Щось з цим зараз можна зробити?

Потрібен інформаційний захист. Мусить бути інформаційна гігієна і санітарія. Треба прописати на 5 років план-проект і його втілити. Наразі поки не видно ефективних кроків інформаційного захисту, і тому ця проблема не вирішується.

Найголовніше – в таких важких умовах треба лишатися самим собою, гнути свою лінію і всю інформацію, яка нам надається, завжди перевіряти. Намагатися не піддаватися впливу, під якими би світлими гаслами він не здійснювався.

Якщо є ідеологічні посили, що треба когось знищити чи іти проти когось, то це маніпулятивна штука, тому, що ми мусимо знати, що головна цінність завжди - це людське життя.

Якщо виникають якісь більш високі цінності, заради яких вартість людського життя зменшується, то це неправдива цінність. Головна цінність - людське життя, яка б людина не була.

Мудрий Арестович пояснив, коли відбувається війна, як людей мотивують, щоб вони пішли на війну вбивати. Ми спокійно собі живемо, всі навколо люди прагнуть добра, світла і тому подібне. В якийсь момент частину людей називають фашистами, бандеровцями, хунтою, бандитами і тому подібне. Це вже начебто не люди, а такі недолюди і їх можна вбити. Тому не треба вестися на ці назви, тому що як би люди не називалися, що б ви про них не думали, вони завжди є люди. Це головне, треба знати й пам’ятати.

"Я КРИМ СОБІ ВЖЕ ДАВНО ПОВЕРНУВ І КРИМ МІЙ"

Як Ви вважаєте, Україні зараз треба боротися і повертати Схід? Я вже не раз чула думку, що треба дати їмможливість пожити окремо чи приєднатися до Росії, щоб вони могли зробити власні висновки?

Україні треба бути українською, треба з цього починати. Починати треба з Заходу в першу чергу. Коли я в’їжджаю у Львів і включаю радіо, а там майже немає українського радіо… То треба з цього починати. Потім дійде справа і до Сходу. Але ця проблема є, власне, по всій країні. Якщо її не вирішити, то такі точки можуть виникнути на Закарпатті, в Чернігівській області, будь-де.

Тобто треба боротися за Схід?

Треба боротися не за Схід, треба боротися за себе.

А на Сході ми чи не ми?

Ми скрізь. Я ж людина філософська. Ми є скрізь. Ми є і в Африці, ми є і в Кремлі. І треба боротися за себе, тоді ми будемо реально скрізь.

Я до того веду, що зараз на Сході багато людей, які насправді ненавидять все українське.

Треба дати їм можливість виїхати до Росії і все.

Вони не хочуть, вони хочуть бути там і, щоб все було так, як хочуть вони.

Так не може бути. Треба просто зрозуміти, що ми хочемо, що нам потрібно, і свою точку зору відстоювати. Якщо прислуховуватися до всіх, як ми завжди робимо, так ми будемо жити не нашим майбутнім. Треба робити те, що ми хочемо і те, що нам потрібно.

Просто, навіть якщо закінчиться активна фаза АТО, на сході все одно залишаться люди, які будуть затятими противниками України…

Як тільки в нас буде економічний розквіт, а у них буде робота, добробут, ці всі затяті ненависники українського просто заткнуться собі в бубочку. Добре б було ще їх після того, як буде звільнена східна Україна, відправити насильно в туристичну поїздку, щоб вони подивились, як люди живуть на Західній Україні. Це їх дуже швидко поміняє. А тих небагатьох, які залишаться при своєму, просто відправити в Республіку Адигею.

Яке, на Ваш погляд, майбутнє Криму? Чи треба його повертати?

Думаю, Крим повернеться і дуже швидко. Але що з ним робити - це не моя справа, я не політик. Я можу наговорити купу речей про Крим, а що я можу зробити заради Криму? Нічого не можу зробити. Я тільки прийняв у себе на дачі родину кримчан, вони зараз в мене живуть, гарна родина. Я можу зробити кримську сцену на "Країні мрій", я вже 5 років роблю цю кримську сцену. В мене купа друзів - кримських татар. Я Крим собі вже давно повернув, і Крим мій. Хай навіть він буде російський чи парагвайський… В мене там є друзі, якщо буде треба, буду робити візу і все одно буду до них їздити.

Фото прес-служби Олега Скрипки

"МАЙДАНУ НЕ ВИСТАЧИЛО МУДРОСТІ"

Якось після помаранчевої революції Ви говорили, що розчаровані. Зараз Ви розчаровані?

Я ніколи не говорив, що я розчарований. Може дехто був розчарований, але не я. Я був просто навчений.

А зараз Ви чому навчений, після цієї революції?

По-перше, історія ніколи не повторюється двічі. Люди вигравши перший Майдан думали, що він повториться точно так же мирно. Але було зрозуміло, що після Майдану приходить похмілля. Похмілля, яке було після Майдану 2004 року, - це квіточки, от зараз - це реально хард.

Я це відчував і намагався на Майдані попередити, що це дуже небезпечно. Ті світлі ідеї, які хотілося реалізувати на Майдані… Чи варто відстоювати їх ціною сотень і тисяч смертей? І ще не відомо, як все це закінчиться. Майдану не вистачило мудрості, Майдану не вистачило мудрого керування, щоб його спрямувати в менш небезпечне русло.

Думаю, що Майдан навмисно був скерований так, щоб таки відбулася кривава історія. Хтось це спрямував, невідомо хто. Може, була і купа різних важелів. Давненько такого не було в Україні, нам це не притаманно взагалі - а тут такі звірячі прояви агресії, як ви кажете, на Сході. Це не є нашою натурою, але відчуття цього було на ранніх стадіях Майдану.

Тобто Ви для себе ще не маєте відповіді на питання - чи потрібен був Майдан, зважаючи на його наслідки?

Завжди треба відстоювати свою точку зору, завжди. Але все залежить від внутрішньої точки кипіння.

З точки зору езотерики чи НЛП можемо спостерігати прості речі. На Майдані найчастійшим був слоган "Банду геть!". Вищі сили в контекст не вникають. Купа людей повторює мантру: "Банду геть!", вищі сили сприймають цих людей як банду і їх роблять геть. Це дуже небезпечний слоган. Інший слоган "Слава Україні" - це дуже сильна штука. Я дуже гордий, що саме цей позитивний слоган пішов по всьому світу. А коли ми Путіна так чином називаємо, то він таким і буде, ми навпаки йому даємо ще більше важелів бути таким.

Фото прес-служби Олега Скрипки

"ЗАРАЗ САМЕ ЧАС ВКЛАДАТИ ГРОШІ В ДОВГОСТРОКОВІ ПРОЕКТИ В УКРАЇНІ"

В мене є питання від американця, який приїхав в Україну. Він восени минулого року намагався запустити в Україні бізнес-проект, але все загальмувалося у зв’язку з революційними подіями. Він попросив Вас запитати як людину, яка працює в шоу-бізнесі, в ресторанному бізнесі – чи є зараз сенс інвесторам вкладатися в Україну, зараз час робити бізнес в Україні чи ні?

Зараз саме час вкладати гроші в довгострокові проекти в Україні. Ті, хто зараз буде вкладатися, будуть першими. В Україні буде розвиток неймовірний.

Але і ризики зараз великі. Ми не знаємо, що буде через два місяці, чи буде війна, чи буде вторгнення Росії…

Якщо говорити про прогнози, то я можу дати свій: вторгнення Росії не буде, Крим повернеться досить швидко, а на Сході проблема точитися буде довго, дуже довго.

Цей регіон дуже шкода. Якщо подивитися на карту України, то там, де у людей порядок в голові, там порядок і в містах, де порядку в голові немає, там і в містах бардак. Я зрозумів дуже просту річ: ти приходиш до когось в гості і дивишся - в квартирі порядок, капці стоять на місці, значить, з людиною можна працювати, вона буде відповідати за свої слова, а якщо у людини бардак в квартирі, то вона може тобі багато розказати, але нічого не буде.

На Сході буде бардак, поки Україна не буде мати економічного розвитку, а економічний розвиток буде у нас реально через 5 років. Через два роки ми вже будемо мати перший результат, а через 5 ми будемо жити набагато краще, ніж в Росії, і тоді це вже буде очевидно для людей зі Сходу. Тому я би радив, безумовно, інвестувати, але це не мої кошти, тому не мені нести ризики.

Ви відкрили ресторан разом із своїм компаньйоном Дмитром Борисовим. Це бізнес для душі чи для гаманця? Якусь віддачу фінансову вже відчуваєте?

Все, що я роблю, має під собою ідеологічний грунт. Я думаю, немає сенсу робити інших речей, це просто беззмістовно. Енергія коштів мусить бути теж змістовною, тоді вона приносить і користь, і задоволення.

Але я при тому намагаюсь не робити якихось речей, які збіднюють матеріально. Це не є правильно. Бути безсрібником, щось робити, а потім збіднюватися, збіднювати інших і жебракувати… Це неправильно.

Цей ресторан ми відкрили рік тому. Як тільки він відкрився, сталася революція, потім війна, і тим не менше, він приносить прибуток. Це невеликі кошти, як для мене, тим паче я тільки партнер. Але він дає прибуток. Хоча емоційний і моральний прибуток він приносить набагато більший. Ми нещодавно з Дмитром (Борисовим. – Авт.) були у Львові і презентували там високу українську кухню. Попри те, що львівський ресторанний бізнес - дуже серйозний конкурент, львів’яни назвали найкращим саме наш ресторан. Це нас дуже тішить.

У львівських ресторанахвсе дуже атмосферно, ідейно.

Є традиція - є культура. На жаль, чим далі на схід - цього менше і менше. Нам треба будувати, відшуковувати цю культуру, цю традицію. І дякувати Богові, у Києві це все ще якось можна відшукати, оновити. А на сході просто треба робити все заново.

Наши блоги