Руслана: Якщо зустрінуся з Фаріон, привітаюся абсолютно спокійно

Днями у Києві вкотре відзначали премією Василя Стуса тих митців, які зробили найбільший внесок у громадське життя. Цьогорічних номінантів обирали, зважаючи на події на Майдані Незалежності. Лауреатами премії було обрано фронтмена гурту "Тартак" Сашка Положинського, лідера "Океану Ельзи" Славка Вакарчука і співачку Руслану. З єдиною жінкою серед цьогорічних номінантів премії, а також з людиною, яка стала одним з облич Майдану, "Обозревателю" вдалося поспілкуватися після церемонії нагородження. Руслана розповіла нам, як відреагувала на образливу заяву Ірини Фаріон, чому пообіцяла спалити себе і коли має розійтися Євромайдан.

"ВИ НЕ МОЖЕТЕ СКАКАТИ І ГОЛОСНО СПІВАТИ ВЕСЬ ЧАС"

Руслано, ти проводиш багато часу на Майдані практично з першого дня його існування. Яка атмосфера там панує?

Люди, які стоять на Майдані, вже так чи інакше визначилися. Це люди, які вже дуже сильно заряджені власним духом і власною впевненістю. Це дуже сильні люди. І якщо ти коло них знаходишся - ти перебуваєш в ідеальній атмосфері, яка до того ж ще й має схему самозбереження. Самооборона. Гуртування. Якщо з одним щось стається – всі туди, як бджоли. Раз - і допомогли. Я живу на Майдані в ідеальному суспільстві, де кожен дивиться, чи я поїла, чи я виспана. Люди дарують мені куртки, шапки, рукавички, теплі речі, ходять, дивляться, вимагають, щоб я їх вдягнула. Цілий Майдан міг скандувати, щоб я вдягнула шапку - ще коли студенти стояли. Передавали мені масово записки, щоб я поїла скоро.

Якщо ви хочете отримати цю силу - ви мусите постояти якийсь час. Не на пару годин прийти і поспостерігати за Майданом. Аналітику за годину-дві, навіть за добу не зробиш. Враження від Майдану з’являться, коли проведеш там більше одної доби. Треба якийсь час пожити в наметі, вночі, коло бочок, побути волонтером, зробити їжу комусь , а не так просто походити, як, знаєш, турист - пофоткатися. Треба прийти і те все увібрати, що, власне кажучи, несе з собою Майдан.

Мабуть, ти можеш порівняти той Майдан, який був від початку з тим, що є зараз. Як він еволюціонував?

Він не змінився від першого дня. Коли песимісти починають говорити: "Вас було більше, потім менше", я можу тільки одне сказати: ви не можете скакати і голосно співати весь час. Це не можливо. Після форте будете мати піано, після голосно завжди буде тихо. Головне, що Майдан всі півтора місяці – один і той самий Майдан.

До песимістів, певно, належить і Анатолій Гриценко? Він теж заявив, що людей на Майдані меншає. Як оцінюєш його заяви?

Є люди, які приходять в певний час і констатують факти. Хоча Гриценко не мав би це говорити, оскільки він там від початку і весь цей час. Анатолій Степанович, як і багато людей тверезомислячих по типажу своєму- що бачать, те й говорять. Як людина мистецтва, тобто я про що мрію - про те і говорю. І воно стає конструктивним, перетворюється в життя. А є прагматики, які приходять і говорять: я бачу так – значить, воно так є. Я і Гриценкові, і всім іншим говорю: воно не є так. Бо раз воно тримається – значить, воно не є так.

Ще раз підкреслюю – не може мільйон стояти на Майдані весь час. Люди змучуються, втомлюються, їдуть лікуватися. Людям треба поїхати по роботі - вони ж не можуть просто стояти і не годувати ні себе, ні сім’ю. З іншого боку, студенти теж час від часу мають вчитися, вони не можуть цілодобово стояти, в них сесія почалася.

Є також багато людей, які приїхали з різних причин, щось їм не сподобалося - вони від’їхали. Мій месседж - не робити висновків про Майдан зовні. А робити висновки з середини. Це найкраще.

Оператори чудово знають, як з однієї події можна зробити дві картинки. Можна так зняти Майдан, що дійсно всі подумають, що там сто чоловік. А можна так зняти, що всі будуть вважати, що там три мільйони. Це завжди залежить від різних поглядів.

"ЖОДНОГО РАЗУ Я СЕБЕ НАВІТЬ НЕ СПИТАЛА, ХТО МАЄ ПРИЙТИ У 2015 РОЦІ"

До речі, про картинку: як, на твою думку, висвітлюються події на Майдані у ЗМІ – об’єктивно чи ні?

Немає часу слідкувати. Бо це дуже складна аналітика і нам її бракує. Я просто звертаюся до людей. Відділіть поняття політичності процесу і соціальності процесу. Є вимоги відставки тих, хто наробив багато біди. Навіть по людських, моральних законах ці люди були зобов’язані перші піти у відставку, тому що за їх влади це сталося.

Я навіть ніколи не заглядала, що буде далі. Для мене політичність самого Майдану зупиняється на тому, що ті люди, які не мають права бути у владі, мають піти. Все. Жодного разу я себе навіть не спитала, хто буде далі, хто має прийти у 2015 році… Жодного разу! І це знають всі мої друзі.

Навіть на Майдані мене весь час запитують: Руслано, а що, що далі? Зміна влади чи зміна системи? Це все аналітика, на яку я навіть не встигаю відреагувати.

З політичною складовою Майдану розібралися. А що мається на увазі під його соціальністю?

Тут можна сказати, що ви, друзі, трошки згаяли час – я звертаюся до журналістів, до аналітиків, до людей мистецтва, які могли зробити дуже багато продукту на соціальному явищі Майдану. Ви могли це спостерігати, могли це описувати, аналізувати. Мені здається, що в світі зараз немає такого куточка, як Майдан. Це український феномен.

Я не буду вдаватися до різних порівнянь, але, кажуть, що такого не було, щоб так довго під час революційного процесу люди стояли і зміцнювали себе молитвою. В першу чергу, звернення до Бога і до державної символіки – оце є унікальність. Я ще багато прикладів можу навести. Якби ви взяли персональні історії волонтерів, які стоять на Майдані, і просто позаписували, як вони попали на Майдан… Приміром, там є хлопець, який з Кіровограду прийшов пішки…

Нічого собі!

Так! Він загубив куртку, ще й йому розбили ноутбук і телефон забрали. А він прийшов! Отакий, в светрі. Ми йому куртку дали. І він стоїть, та ще й багато працює як волонтер.

Є хлопець, який три години дзвонив у дзвони, коли був штурм на Майдані. Три години! Хоч у рукавицях це робив, але в нього мозолі полишалися. А ця красуня, переможниця конкурсу краси, яка прийшла і на кухні волонтеркою працювала? Прийшла, перебралася – і її ніхто навіть не впізнав. Чи дівчина з ДЦП, яка працювала теж волонтеркою…Майдан як соціальне явище – дуже велике поле для діяльності. І я би все-таки просила справедливо ставитися до цих всіх речей, а не писати упереджену інформацію, що, мовляв, це все бандерівщина, провокаторщина, екстремісти, націоналісти - і до побачення! Тобто, люди, які пишуть такі ангажовані речі – ангажовані. Будь-яка радикальщина по Майдану не сприймається.

"ЗАРАЗ МИ ВСІ МАЄМО ЗАКРИВАТИ ОЧІ НА ПЕВНІ РЕЧІ"

Ще у грудні було створено ВО "Майдан". Які його завдання? Можливо, є вже якісь досягнення?

Я дуже мало розбираюся в тому, що утворилося…

Ти ж очолюєш це об’єднання, так?

Я його не очолюю, я є координатор. Взяли цю назву тільки тому, що вона є максимально компромісна. Всі інші назви вже мали ознаку функції. Мене взяли як людину, яка від першого дня на Майднані, яка вже майже всіх знає, яка є публічною, комунікативною і яка досить легко об’єднує людей дуже протилежних, і навіть іноді відверто некомпромісних поглядів. Ну, і повісили на мене цю функцію. Вони проголосували, а ми були дуже з Сашком (Олександром Ксенофонтовим, чоловіком Руслани – ред.) здивовані. Це був трошки сюрпрайз, може, і не на мої плечі це треба було класти.

То нащо все-таки було створено це об’єднання?

Просто стояти неможливо. Так чи інакше, потрібна структура, яка би спробувала організувати і викристалізувати всі процеси в щось продуктивне – в конкретне спілкування чи то на дипломатичному рівні, чи на рівні спілкування по лінії влади. І так чи інакше, всі процеси мали координуватися. Штабу вже було замало. Зробили це об’єднання. Утворили його дуже швидко, бо я дізналася про це на сцені, про що і повідомила всім.

Це є дуже важке об’єднання. І знаєте чому? Воно таке вперше робиться. Вперше – тому що це наслідок революційного процесу, наслідок того, що люди вийшли масово протестувати. На його базі формується громадсько-політичне об’єднання. Туди входять політичні партії, громадські організації.

Я, наприклад, нікому не належу: жодній партії, жодному громадському об’єднанню. Я ні з ким не об’єдналася, я ні за кого не підписалася, я нікого не просуваю. Я спочатку навіть, як і всі, не до кінця розуміла, як діяти в цих умовах.

Об’єднанню "Майдан" дуже важко було на початку зрозуміти, як ми будемо ухвалювати рішення. Бо є люди, які не хочуть навіть розмовляти, є люди, які просто не чують одне одного.

Вдалося примирити непримириме, згладити гострі кути?

Це було найважче – спостерігати, як громадськість буде домовлятися з політичним сектором. І не всі втрималися, чесно скажу, ні в риториці, ні в поведінці, ні в рішеннях. Думаю, що всі допустили помилки.

Помилки ми визнаємо, бачимо і розуміємо, що всі їх допускають. Але найважливіше - і це, в першу чергу, звернення до регіональних об’єднань - запам’ятайте: гібрид "громадськість - політики" (в даному випадку, це опозиція) - це є завжди гібрид. Якщо зараз ми скажемо "нам туди, а їм – туди" – все, нам капєц! Вибачте за таке сленгове слово.

Тому зараз ми всі маємо закривати очі на певні речі, які нам зараз не потрібні - або навпаки, говорити комусь, що зараз це не на часі, тобто завжди витримувати таку конструктивну дискусію. Так чи інакше, об’єднання повинні бути.

Моя особиста думка – в таких об’єднаннях однозначно громадськість має домінувати. Але політики мають свій сегмент. Без політичного інструменту громадськість не зможе діяти. Нічого не зробить ні в парламенті, ні з урядом.

Засідання у нас тривають по 3-4 години. Люди змучуються дуже на тих засіданнях. Йде притирка, пошук розуміння, коли один говорить "це пріоритетне", інший - "ні, це". Постійно таке напруження. Це дуже важко. Тому я би не спішила критикувати зараз об’єднання "Майдан", як не поспішала би його і возвеличувати, багато надій покладати.

І в чому ВО "Майдан" зможе виправдати своє створення? Яка практична користь від такого об’єднання – не для політиків і громадських діячів, які з його допомогою, як ти кажеш, шукають компроміси, а для простих людей?

Об’єднання себе виправдає, коли відбудується мережа по всій Україні. Як тільки ми побачимо, що мережа вже відбудована – все, ми маємо альтернативний орган виконавчої влади, до якого навіть я можу прийти і сказати: все, я не піду в Кабмін чи міліцію зі своїм проханням, бо їм не вірю, а піду сюди.

"ЯКЩО ЗУСТРІНУСЯ З ФАРІОН – АБСОЛЮТНО СПОКІЙНО ПРИВІТАЮСЯ"

Ти згадала про критику об’єднання "Майдан". А ще багато людей критикували Майдан без політики, з якого все починалося. От, зокрема, недавно Ірина Фаріон виступила з заявою критичною на твою адресу. Ти взагалі чула ту заяву?

Та звичайно!

І як прокоментуєш?

Ми вирішили не коментувати, тому що ми зрозуміли, що це якийсь такий "кидок" в сторону, який точно нам всім буде заважати. Ми правильне ухвалили рішення. Ми все зробили для того, щоб ніхто це не підпалював. Зрозуміло, що з провладних структур одразу це будуть підхоплювати, розкручувати - чим вони і займалися. Вони завжди будуть відшукувати будь-які помилки, будуть їх роздувати. Їм це дуже важливо, щоб всі бачили, що, мовляв, там всередині не все гаразд. Тому ми взяли і "відморозилися" просто, вирішили: ну і що? Ну сказала – і сказала. Можна подумати, в кулуарах такі речі не говоряться. Просто вилізло публічно, то й вилізло. Це її особиста справа, вона має свою позицію і свою таку думку. І має право на цю позицію. Інша справа, що ми вирішили на це не реагувати, щоби не роздмухувати цей вогонь. Тому що найкращий спосіб знищити конфлікт – на нього не реагувати.

Тобто прізвище Фаріон ти спокійно називаєш?

Абсолютно! А якщо зустрінуся з нею – абсолютно спокійно привітаюся. Я зроблю вигляд, що цього не було.

А ось та заява, начебто твоя реакція на висловлювання Фаріон, яка з’явилася у ряді ЗМІ…

Теж технології. Це технології провладних структур. Вони побачили, що я на це не реагую, що в нас така дуже дипломатична, правильна, конструктивна позиція. І вони вирішили підкинути, спровокувати вже на цей раз мене. Причому я навіть сьогодні зустріла друга, який каже: "ой, ти так класно їй відповіла". Я кажу, я їй не відповідала - ось в чому проблема. Вірте тільки тому, що з’являється на офіційному ресурсі тієї чи іншої публічної людини – в даному випадку, на моєму Фейсбуці, на моєму сайті. То ці офіційні джерела можуть давати мою пряму мову.

Будеш шукати, хто поширив цей фейк від твого імені?

А ми знаємо! Ресурс, до речі, навіть не в Україні зареєстрований. Знаємо, кому належить цей сайт. Я ж кажу - це провладні структури роблять.

А судитися будеш?

Не хочемо просто привертати до цього увагу. Звичайно, можна було б і виграти суд. Але навіщо? Тільки привернемо до цього увагу і з якоїсь маленької фішки зробимо величезний скандал. Навіщо? У нас є мета. Коли йдеш на довгі дистанції, важливо не спотикатися і "не семенить", як кажуть росіяни. А вже коли йдеш великими кроками, граєш так – то вже грай нормально. Якщо хтось грає не за правилами, то найгірше – це повестися на такі протидії.

"ЦЕ МОЯ ПОМИЛКА. ЖАХЛИВА МОЯ ПОМИЛКА"

Зараз хочу запитати те, про що тебе, певно, запитують дуже часто. Стосовно заяви про самоспалення. Що то було і для чого?

О! Отут я провтикалася – жах! Це моя помилка. Жахлива моя помилка. На це питання можна тільки сказати – помилка, помилка і ще раз помилка. Емоційно вирвалося, бо хотілося людям сказати щось таке, щоб люди зрозуміли, що це все серйозно. Але дуже невдало я це зробила. Я спростувала одразу і ще раз прошу пробачення у всіх людей. Це було дуже алегорично, але, бачиш, так само підхопили одразу - і понеслася. Але дуже добре, що цей урок був, бо потім це мене вже навчило. Я кожне слово виважую тепер, повірте, тепер вже таких поривів не буде.

Тоді був важкий час. Це ж було сказано під час якогось вечірнього віче, коли ми збиралися. Це було ще до штурму. І ми були дуже напружені весь тиждень після побиття 30 листопада,. Одна справа – подивитися це все по інтернету. Інша – побачити кров на власні очі. Люди, інколи навіть хочеться сказати: краще б я цього не бачила. Тому даруйте мені, ще раз вибачте за той порив, за ту фразу, неграмотну з усіх сторін. Зробимо вигляд, що її не було.

У Майдану є стратегія досягнення мети? І якою має бути ця мета?

Я зараз Майдан можу порівняти з тим, що ви йдете хащами в лісі і навіть не знаєте, як прокласти дорогу і куди вона вас виведе. Ми блукаємо хащами і навіть не орієнтуємося, в якій частині лісу ми знаходимося. Але ж це не означає, що ми маємо сісти і хай нас з’їдять вовки, правильно?

Ми маємо рухатися - і так чи інакше ми вийдемо на полонину, зорієнтуємося і далі вже будемо діяти. От ми йдемо до цієї полонини, туди, де в нас вже буде прояснення і буде зрозуміло, як вже далі діяти.

Цією полониною мала би бути відставка уряду, коли ми будемо розуміти, що перший процес справедливості відбувся. Я дивуюся завжди – люди на сході так чіпляються… Невже ця влада вас так добре нагодувала? Невже ви настільки соціально забезпечені? Невже ви настільки соціально захищені? Невже у вас все так добре і вам платять такі гарні зарплати? Невже всі шахтарі мають життя "в чоколяді"? Невже всі робітники на заводах аж такі щасливі? Ні.

Я хочу сказати: в те, що вас обдурили чи залякали, я можу повірити, але в те, що ви живете краще за інших, за тих, хто протестує, я ніколи не повірю. У нас у всіх соціальні проблеми приблизно одні й ті самі. Це об’єднує всю Україну. Тому, фактично, ми всі об’єднані. От тільки ця влада взяла на себе не лише кров і корупцію. Вона взяла на себе ще й злочин з розгоном і побиттям простих людей. Я не буду говорити, хто кому в кулуарах сказав, але я чула цю розмову, коли людина каже, що ніхто і ніколи не скаже вам, хто побив. Це неможливо встановити. Це говорить людина, яка очолює одне з міністерств. Як таке може бути? Як він собі дозволяє навіть говорити такі речі?

Ну, принаймні три кроки у напрямку до цієї полонини ти озвучила в неділю на віче, так? Три найближчих кроки. То що ж планується робити найближчим часом?

Три кроки до першої полонини? Я думаю, перше – влада має виконати свою обіцянку щодо арештованих і щодо репресій. Люди мають право проводити мітинги. Люди мають право протестувати.

Знаєш, є схеми розгону мирних демонстрацій. Жодного разу цієї схеми не було застосовано в Україні. Я говорила з професійними людьми, в тому числі, з військовими, з колишніми службовцями силових структур, які сказали, що в Україні застосовується тактика розгону тюремних демонстрацій. Тюремних! Коли б’ють по голові, по суглобах, щоби переламати, щоб людина не могла бігти. Голова - щоб вирубити, ноги - щоб не бігла і суглоби - щоб людина не могла рухатися взагалі. І факт добивання лежачого або доганяння біжучої людини, факт добивання непритомних - це є тактика розгону тюремних демонстрацій. Це не є тактика розчистки мирних демонстрацій. Жодного разу ми не бачили так званої "черепахи" - стінки, яка відтісняє людей.

Я думаю, що це ілюзія і цього не буде. Я говорю про ці кроки, але я розумію, що влада не піде навіть на півміліметра назад. Тому що для них, по суті їх поведінки і ментальності, це означатиме, що вони програють. А вони не збираються програвати. Вони мають показати себе своєму електоратові на сході, що вони круті хлопці і вони в усьому праві. Тому вони не підуть на це. І нам дуже важко буде тієї полонини дістатися.

Другий крок – відставка уряду однозначно. Третій крок… Та ні, дай Бог, щоб це зробили. Але повторюся, це ілюзія. Вони не будуть цього робити.

Як гадаєш, що робитиме влада далі?

Вони будуть провокувати. Їм вигідно провокувати мирних людей. Їм, як ніколи, вигідні агресивні криваві речі. Не знаю, чим вони думають, адже це картинка на весь світ просто жахлива. Постійні плями крові, які лишаються на їхньому іміджі. На іміджі цієї влади. А їм це потрібно. Вони хочуть провокувати, нагнітати такий радикальний настрій. Вони хочуть викликати цю кров і залякати остаточно схід і, можливо, ввести надзвичайний стан. Ми можемо їм протидіяти тільки молитвами. Як би це зараз не звучало.

Я ще раз хочу всім нагадати, що сила людей тільки в тому що ми будемо мирно пікетувати. Тільки мирні протести! І ми спеціально багато-багато об’єднуємо зараз людей, щоби вони генерили ідеї, як людям проявити свій протест і дати продумані з точки зору безпеки схеми, щоб люди не мали можливості проявити агресії.

Яценюк нещодавно запропонував Майдану стояти до 2015 року, до виборів…

Яценюк не перший. Ми давно про це сказали.

А це реально взагалі – судячи з ситуації, з настроїв людей? Потреба є така?

Я ж говорю, що це все буде після першої полонини, після другої полонини… Я не можу зараз сказати. От ви йдете в хащах, ніч, виють вовки. Ви можете сказати, коли дістанетеся до океану? А ми навіть не знаємо, де той океан, в якому він боці. Так чи інакше, рухаємося, а на полонину вийдемо обов’язково.

Вважаєш, розходитися не можна?

Ні в якому разі!

Фото Юрія Нагорного, "Обозреватель"