УкрРус

Російські війська одягнуть форму "ЛНР" і "ДНР" і будуть воювати – Москаль

  • Російські війська одягнуть форму "ЛНР" і "ДНР" і будуть воювати – Москаль
    Укринформ

У Києві не розуміють проблем відвойованих у бойовиків територій Донбасу і настроїв тамтешніх жителів, упевнений Геннадій Москаль, голова Луганської обласної держадміністрації

У губернатора Луганщини 63-річного Геннадія Москаля Gazeta.ua бере інтерв'ю за три заходи.

Облдержадміністрація, яку він очолює, зараз розмістилася у 5-поверховій будівлі Сіверськодонецького технологічного інституту. Займає три верхні поверхи. Кабінет Геннадія Москаля – на третьому. У понеділок, 10 листопада, о 18.00 він зустрічає журналістів коридорі. Несе папери своєму помічникові.

– Приходьте завтра на 7.30. Я на десяту ранку їду в Міловський район. Це українська територія. Якщо заїдемо в "ЛНР" , для нас буде білєт в один кінець. Хочу провідати там кінний козачий театр, єдиний в Україні. Що там з ним, чи живий-здоровий. Колись гарний театр був, я їх у Словаччину брав раз, коли тут губернатором був (Геннадій Москаль очолював Луганську облдержадміністрацію у 2005–2006 роках. – Ред.). Мали виступати один день, а виступали шість. Запросили їх ще в Братиславу, але коні устали. Все-таки шість днів підряд. То хочу подивитися. А то в нас тут мало що лишилося. Театр український там, російський там, філармонія там, картинні галереї, центральні бібліотеки, музеї – там. Всьо лишилося під дикарями. У нас тут лише один муніципальний театр драми. Міськвиконком його фінансує. І хочу оце подивитися той кінний театр. Цю адміністрацію ми тут тоже з нуля створювали. Одна службова машина у нас тільки лишилась, бо случайно в момент захвата оказалась в командіровці на українській стороні. А так всьо захватили дикарі. ­Сидять там у наших адміністраціях. А що ми можем зробить?

Запрошує до свого кабінету. На робочому столі стос паперів, папок. Комп'ютера немає. Ліворуч – урядовий телефон і спільний знімок із президентом Петром Порошенком.

ОБСЄ спитайте. Вони обідились на мене, пожаловались Порошенку. Я в них спитав: "Правда, що ви – агенти ФСБ і працюєте на Росію? Газети так пишуть"

– Або ці Мінські угоди, – каже про себе на ходу.

– Про це теж хочемо поговорити.

– А я що їх підписував? ОБСЄ спитайте. Вони обідились на мене, пожаловались Порошенку. Я в них спитав: "Правда, що ви – агенти ФСБ і працюєте на Росію? Газети так пишуть". Президент мені дзвонить і каже: "Ти що хочеш стати міністром закордонних справ?" Я йому: "Що сталося, хто вже пожалувався?" Бо мені президент дзвонить, коли на мене начинають жалуватися. Питає: "Ти чого даєш оцінку ОБСЄ?" Але вони нічого не можуть врегулювати. Абсолютно. Нахріна вони тут? Коли просяться до мене, кажу, що зай­нятий. Не маю часу з пустого в порожнє з ними переливати.

– Ціни у Сіверськодонецьку майже не відрізняються від київських.

– Тут колись було зачухане місто, а зараз стало обласним центром. Тому ціни на житло піднялися, на оренду – теж. Дуже багато іноземних представництв тут: Міжнародний Червоний Хрест, велика місія ОБСЄ, відкрили офіс верховного комісара у справах біженців. Різні міжнародні фонди, які займаються переселенцями й гуманітаркою. Кого тіки нема. Сюди з'їхалися всі.

Приходьте завтра зранку. Бо я тут цілий день у конфліктах. Ще й сьогодні закрили Станично-Луганську адміністрацію, бо обстрілювали цілий день. Розбомбили хати, городи, всю інфраструктуру, всі управління. Осталася посередині розбомбленої Станиці Луганської одна державна адміністрація і пам'ятник Леніну.

У мене, крім головного болю, тут абсолютно нічого не має

Вівторок, 11 листопада, 7.38. Геннадій Москаль сидить за робочим столом. Від помічника слухає ранішні новини. Вхідні двері кабінету відчинені, охорони нема.

– В інших губернаторів буває по три рівні охорони. Вам нема що втрачати?

– У мене, крім головного болю, тут абсолютно нічого не має. Це єдина адміністрація в Україні, яка не має ніякої охорони. Я за своє життя не переживаю, пройшов цей Рубікон. Дотримуюся принципу: хто має повіситись – повіситься у цьому чи наступному році. Хто має втопитись – втопиться навіть у тазику з водою. На все воля Божа, все розписано уже давно.

- Який ваш робочий день?

– Приходжу дуже рано, о 6.00. Крайній термін – сьома ранку. Апарат адміністрації в основному приходить на восьму. Закінчується робота у мене в стільки, в скільки може сприймати голова. Вона – не комп'ютер. Всі дні заповнені стресами. Не було ще такого, щоб було радісно. Документацію і пошту розглядаю зранку. Ввечері вже читати не можу. Вранці збираємо всі події за добу у звіт. Це дані Антитерористичного центру, СБУ, МВС, прикордонників, МНС. Як починаю все це читати – починаю заїкатися. Перше, що цікавить, – чи є загиблі серед мирного населення, чи були обстріли і що зруйновано. Якби знав, що матиму таку роботу в умовах реальної війни, то закінчив би електротехнічний інститут, ­житлово-комунальний і інститут нафти й газу. Тоді почував би себе тут більш впевнено.

- Знали, з чим доведеться стикнутися на посаді голови Луганської обласної адміністрації?

– Я працював тут у 2005–2006 роках. Через знайомих підтримував зв'язок. Тому все це не впало мені на голову.

- На Луганщині завжди хотіли до Росії?

– 10 років тому таких настроїв ще не було. Оболваніваніє Донбасу почалося з 2004-го, з протистояння Ющенка і Януковича. З плакатів – люди першого, другого, третього сорту. І пішло: "бандеровець", УПА, "за російську мову відрубують язики на Західній Україні, а якщо пишеш – то пальці". І так було до лютого цього року. Основна проб­лема, що держава не працювала з дітьми і молоддю. Старше покоління – "бабушки" – не підлягає перевихованню. Вони перші на виборах і референдумах чи на мітингах з криками "Новоросія" і "Расєя". Їм треба Мойсея, який би їх 40 років поводив по луганських степах. Селища – старші люди стоять і дивляться на нас спідлоба. А діти вітаються, підходять, розмовляють. У 2005 році ми вивозили десь три тисячі дітей на Західну Україну на Різдвяні свята. Тепер думаємо 10 тисяч вивезти. Встановлюємо контакти з партнерами зі Східної Європи. Можливо, туди відправимо.

Да, це Партія регіонів хотіла підняти народ. І це їхні слова – "київська хунта", "каратєлі", "бандеровці", "фашисти", "Правий сектор"

- Навіщо недавній "господар" Луганщини "регіонал" Олександр Єфремов розкачував регіон? Яка ціна питання для нього була?

– Я його не бачив, не хочу бачити і не хочу за нього чути. У нього тут вже нема ніякої ролі. Він тут втратив усю владу. Я уповноважений президентом на державне управління території, підконтрольної українському уряду. А не ніякий Єфремов – в гробу я його видав. А де він є і що робить, поняття не маю. А те, що він тут робив… Да, це Партія регіонів хотіла підняти народ. І це їхні слова – "київська хунта", "каратєлі", "бандеровці", "фашисти", "Правий сектор".

Але вони втратили контроль над масами. Бо маси були люмпенізовані й декласовані. Маси були з числа людей раніше судимих, зловживаючих наркотиками і тому подібне. І коли вони взялися за зброю і пішли на штурми – Партія регіонів більше не змогла ними управляти. Вона на чолі з Єфремовим втекла звідси. Зараз це єдина область, де не працює обласна рада. Ми не можемо її зібрати, бо вона складалася виняково з членів Партії регіонів.

- Які настрої людей після звільнення території від бойовиків?

– Не можу сказати, що тут всі проукраїнські й дуже люблять центральну владу. Тут її не люблять. Але в мене з місцевими проблем немає. А от Київ сюди не приїжджає. Тільки президент був, і все.

- Підтримуєте зв'язок із самозваним керівництвом "ЛНР"?

– Ви хочете, щоб я за зв'язок із терористичною організацією сидів в слідчому ізоляторі СБУ? Ми просимо ОБСЄ, якщо є питання, щоб вони туди поїхали. Але скільки до них зверталися, вони навіть відповіді не давали – поїдуть чи ні. Тому я їх трохи покритикував. За це отримав зауваження від президента України. Тепер роблю вигляд, що їх не бачу, а вони роблять вигляд, що мене не бачать.

- Геть нічого не роблять?

– Я цього запитання від вас не чув.

Це вздовж кордону стріляють. Вдень – по райцентрах, селах. Мені здається, ми йдемо по тунелю, знаючи наперед, що його кінець – заварений

- Куди ситуація на Донбасі рухається?

– Іде ескалація конфлікту і дуже велика агресія з їхньої сторони. Подивіться он, на трьох листках – обстріли щохвилинно, – показує звіт за добу, який приніс керівник антитерористичного центру в Сіверськодонецьку. – Це вздовж кордону стріляють. Вдень – по райцентрах, селах. Мені здається, ми йдемо по тунелю, знаючи наперед, що його кінець – заварений.

- Бо Путін нехтує всіма домовленостями?

– Нам тут не треба навіть розвідників – приходить маса людей з тієї сторони по різних питаннях. Розповідають, що там російські військові ходять відкрито, техніки безмежно сконцентровано. Я так розумію, вони потім одягнуть форму "ЛНР" і "ДНР" і будуть воювати. Хоча я був на 99 процентів упевнений, що Путін визнає "вибори", але він ухилився і не визнав. Бачить, що в нього й так фінансові проблеми, нафта падає. Йому процвітающе "ЛНР" і "ДНР" не потрібно. Путіну треба болото, на яке він буде своєму народу показувати: хочете так жити – ідіть на мітинги й кольорові революції.

Зараз зніме з себе всю відповідальність і скаже: "Я тут ні до чого. Ми їх ("ДНР" і "ЛНР". –Ред) не визнали, і ми з ними не дружимо. Це ваш внутрішній конфлікт, ми визнаємо територіальну цілісність України. Але й визнаємо, що у вас є внутрішній конфлікт. Тому розбирайтесь між собою і не вплутуйте Росію". Він же ніде публічно не зустрічається з паном Захарченком чи паном Плотницьким (самопроголошені лідери "ДНР" і "ЛНР". – Ред.). Думаю, 2015 року з Путіна знімуть усі санкції.

- Він зможе піти на подальше вторгнення?

– Якщо й піде, то не своїми руками, а "ДНР" і "ЛНР". У них вже пройшли "вибори", вибрали "парламент" і "глав". Тепер видають укази. Герб, до речі, один в один, як у Придністров'ї. Ця "держава" начинена "Градами", "Ураганами" і великою кількістю піхоти.

- Україна вже попрощалася з окупованою частиною Донбасу і Кримом?

– За Донбас я б так однозначно не сказав. А за Крим – так. Говорити "Кримнаш" і нічого не робити… Міністр оборони Гелетей кричав, що зробить військовий парад у Севастополі. Мабуть, йому треба до лікаря сходити, а не з трибуни парламенту виступати. Я три рази жив і працював у Криму. Він ментально був російський. Там так говорили: "Этот человек откуда приехал? С Украины. А ты куда едешь? На Украину".

Автономія Криму – це була велика дурість і шлях до втрати півострова. Це було закладено із самого початку. Пішли на прий­няття Конституції там. Давайте тоді кожна область буде приймати свою конституцію. Якщо ми – унітарна держава, то як можемо мати автономію? В чому проблема? У кримських татарах? Та в Чернівецькій області румун і молдаван більше, ніж татар у Криму. Угорців у Закарпатті більше. Так давайте там зробимо автономію. І втратимо потім. Така ж багатонаціональна Одеська область. Давайте і там автономію зробимо, бо там є болгари і гагаузи, молдавани і румуни. Навіть албанці є. А потім також втратимо її.

За Крим відповідальна влада, яка на той час була. Можна було зірвати Керченську переправу. Друге – вивести кораблі на рейд. Чого вони стояли у бухтах? Зірвати переправу, закрити всі летовища і зрівняти з землею парламент Криму. Точка. Треба було, щоб хтось прийняв політичне рішення. Але ніхто цього не зробив.

На годиннику – восьма ранку. Геннадій Москаль вибачається і просить закінчити зустріч. Приходимо до нього через день – у четвер, 13 листопада. Теж на 7.30.

Якщо "ЛНР" і "ДНР" взялися за долю людей – нехай фінансують їх, підтримують і виплачують їм пенсії. Ми що маємо їм посилати гроші, а вони нам каждий день мають сипати "Градами" і підпалювати будинки?

- Уряд відмовився фінансувати окуповані території. Що це дасть?

– Уряд прийняв правильне рішення. Якщо "ЛНР" і "ДНР" взялися за долю людей – нехай фінансують їх, підтримують і виплачують їм пенсії. Ми що маємо їм посилати гроші, а вони нам каждий день мають сипати "Градами" і підпалювати будинки? Ні одна копійка… Я сказав: як тільки хто вишле – перший направляю матеріали в прокуратуру і СБУ. Тут народ цього хотів сам – значить має бути наказаний. Дивіться, 43 обстріли за сутки були (на лінії фронту в Луганській обл. – Ред)

Якщо їхній уряд не справляється – хай народ його скине. Повставайте, як ми повстали проти Януковича. Був у Міловському районі. Там 25 процентів проголосували за Комуністичну партію (на парламентських виборах 26 жовтня. – Ред). Запропоную Симоненку, поскільки народ його тут так любить, очолити Міловську районну адміністрацію. Хай реалізує комуністичні ідеали в маленькому районі.

- Чи дієвою може бути нова Верховна Рада?

– Та мені до лампочки. Мені толку від тих депутатів, яких вибрали від Опозиційного блоку (на Луганщині його кандидати перемогли на виборах до парламенту. – Ред). Я їх не бачив, і народ – тоже. Бакулін (Євген Бакулін, колишній голова правління НАК "Нафтогаз України", виграв вибори в окрузі у Сіверськодонецьку. – Ред) у Москві сидить. То для кого ми їх вибирали – для Росії чи для України?

Я ще тут усіх переживу. І ще буду на похоронах "ЛНР" присутній особисто. ­Доб'ю останній цвях в труну цієї організації

- Вас тут ще надовго вистачить?

– Хватить. Я ще тут усіх переживу. І ще буду на похоронах "ЛНР" присутній особисто. ­Доб'ю останній цвях в труну цієї організації.

-Місцеві жителі ставляться до вас прихильно.

– На жаль, не так люблять українську владу. Київ люблять? Ні. От чим мені цю пустоту заповнити? Я в Києві говорю, а мене ніхто там не розуміє. Якщо раніше казали, що Киев не слышит Донбасс, то я сьогодні кажу: "Киев меня не слышит". Київ живе коалі­цією, курсом долара, ще чимсь. Якби Київ хоч трохи слухав, що ми тут кажемо – такого розриву між нами не було б.

У нас є райони, як Станично-Луганський, Попаснянський, де налаштовані за федералізацію і Расєю. Київ каже, що я драматизую. Подивіться, Міловський район – 25 процентів за комуністів. Каждий четвертий, хто прийшов на вибори, підтримав Компартію – коли всі вже від неї шарахаються. Даже "ЛНР" виключив її зі своїх списків.

Збираємо актив регіону і говоримо про проблеми економіки, а мені починають про федералізацію, що нам треба йти в Росію, а не в Євросоюз. Хто хоче в Росію і в "ЛНР", закажу рейсові автобуси, і вони будуть регулярно від обласної адміністрації Сіверськодонецька ходить у сторону Луганська і Росії. Хто бажає – їдьте. Тільки дайте нам тут можливість працювати.

- Політикою президента й уряду люди розчаровані не лише тут.

– Я це питання не чув, ви мені його не задавали. В мене зранку щось погано зі слухом.

- Так чим заповнити порожнечу між Києвом і Донбасом?

– Не знаю. Сюди ніхто не їздить. Один раз приїжджав президент – нормально його люди сприймали. Більше не було нікого – ні одного міністра, навіть їхніх заступників. Хоча ми їх постійно запрошуємо. По вказівці президента сюди їздять губернатори. Зараз чекаємо губернатора Житомирської області. Вони привозять гуманітарну допомогу, провідують свої батальйони і беруться відновлювати один зі зруйнованих об'єктів соціальної сфери. Але доки вони відновлюють одне, дикарі знищують щось інше. Сюди на передвиборну кампанію не приїжджав ніхто, крім Ляшка. Від жодної політичної партії тут не було нікого: ні з першої п'ятірки, ні з десятки, ні навіть останніх у списку. А знаєте чому? Бояться. Страх. От ви чули вистріли? І ми чуємо. Так що нам тікати звідси? Ми розбудовуємо адміністрацію, а не згортаємо.

Наши блоги