УкрРус

Андрій Годованець: Чому українці не можуть жити так, як американці? Звісно, можуть!

  • Андрій Годованець: Чому українці не можуть жити так, як американці? Звісно, можуть!
    Фото Юрий Нагорный

Американська посмішка й щира українська мова. З телеведучим Андрієм Годованцем зустрічаємось у затишній кав’ярні у центрі Києва близько опівдня – далі у нього починається робочий день на каналі ТВі, де він працює після повернення зі США.

До Вашингтона Андрій переїхав жити у 2004 році. Влаштувався ведучим на державному "Голосі Америки", успішно працював там останні 8 з половиною років, а потім вирішив повернутися до України. На запрошення нового керівництва почав вести новини на каналі ТВі, з якого через зміну власників та ротацію топ-менеджмента звільнився основний кістяк журналістів.

Тепер Андрій знову звикає до Києва, як сам жартує, "намагається знайти логіку в часто нелогічних політичних процесах, та отримує задоволення від того, що навколо все рідне".

Чому повернувся зі Сполучених Штатів до України, як працюється на каналі, за яким ще тягнеться скандальний шлейф, як ставиться до закидів у штрейкбрехерстві і чи займався пропагандою на "Голосі Америки"?

Відповіді ведучого каналу ТВі та екс-ведучого "Голосу Америки" Андрія Годованця.

Давай від самого початку. Яким вітром тебе занесло до Сполучених Штатів?

Таким, як і всіх пересічних українців, які там живуть у вигнанні… (сміється). Я виграв Green card у 2004 році. Тоді саме вів "Ділові факти" на ICTV. Здається, місяці 3-4 встиг попрацювати. Я, власне, коли отримав Green card, не планував їхати до Сполучених Штатів. Якось воно все випадково вийшло. Був певний строк, протягом якого мусив виїхати до США - інакше це право втрачалося. Коли термін вже збігав, таки вирішив поїхати і роздивитися умови на місці.

Ти їхав, щоб подивитися і повернутися?

Їхав з таким розрахунком, що отримаю документи і, скоріш за все, повернуся. Тим більше, що мені пообіцяли три місяці зберігати моє місце ведучого "Ділових фактів".

Я приїхав у Вашингтон і буквально за 5 днів знайшов роботу на "Голосі Америки". Їм саме потрібна була людина, а у мене було більш-менш непогане резюме, рекомендації. І якось зорі так зійшлися… (сміється).

Спочатку я кілька років був контактором, працював за договором. У цей період ти не маєш стабільності: тебе можуть за місяць попередити, що скорочують твою позицію, і ти залишаєшся без роботи. Тому, навіть коли вже влаштувався, я не знав, скільки там пропрацюю. У той час йшли розмови про закриття радіо. Все було нестабільно. Ситуація не видавалася мені такою райдужною, якою вона врешті-решт вийшла.

Переїхавши до Штатів, ти потрапив, власне, у майже рідне середовище, адже на "Голосі Америки" працюють переважно вихідці з пострадянських країн. Поза межами цього оточення тобі було важко адаптуватися до життя у чужій країні?

Поза роботою було не моє середовище, не моя ментальність, тож насправді мені було досить непросто.

За майже 9 років поки там жив, я так і не адаптувався до США

Я б сказав, що за майже 9 років поки там жив, я так і не адаптувався до тієї країни. Перші роки я сподівався, що зможу підлаштуватися. Потім почав у цьому сумніватися. А коли пройшло років 6-7 я зрозумів, що вже не адаптуюся. Я почав задумуватися над тим, що хочу повернутися в Україну - жити і працювати тут.

Що ти найбільше не сприймав в Америці?

Багато речей. Мабуть, найбільш чужою для мене була сама американська ментальність. Можливо, я помиляюся, але у мене склалося враження, що у більшості американці - одинаки, кожен за себе. На цю тему є такий жарт: коли погано американській жінці, вона йде до психотерапевта, а коли українській – вона йде до подружки. У Штатах, зазвичай, немає такого, щоб проїжджаючи повз будинок свого товариша об 11 вечора, ти просто подзвонив чи зайшов до нього у гості. Звісно, що це не життєво важливий критерій. Але з багатьох таких дрібних деталей вимальовується загальна картина. Звичайно, там краще у багатьох соціальних аспектах, там комфортніше, але для мене цей комфорт якийсь надто вже спланований, розмірений, я б навіть назвав його мертвим. Досить часто ти вже наперед знаєш, що буде через 5-10 років, через 20…

Тобі драйву бракувало?

У тому числі й драйву, бо я дуже активна людина. А з іншого боку, напевно, пробудився певного роду патріотизм. Раніше я не знав що це таке, і в якій формі воно проявляється. А кілька років тому почав задумуватися: чому українці не можуть жити так, як американці? Звісно, можуть!

Останнім часом я помічаю, що дедалі більше людей в Україні готові допомагати нашій державі, на громадських засадах робити щось корисне, бути волонтерами, аби завтра у ній жилося краще

Думаю, що вже через років так 7-10 ми тут, в Україні, зможемо побачити реальні зміни до кращого. Потрібно тільки, щоб було трохи політичної волі. Ну й звісно – наші з вами зусилля, бажання до змін. Останнім часом я помічаю, що дедалі більше людей в Україні готові допомагати нашій державі, на громадських засадах робити щось корисне, бути волонтерами, аби завтра у ній жилося краще. Все більше людей стають свідомими цього.

Мені здається, у тебе багато ілюзій щодо України…

Ні, я останні півтора роки багато спілкуюся з різноманітними людьми. За моїми спостереженнями, вони вже сьогодні готові робити бодай щось для того, аби завтра їхнім дітям жилося краще.

Давай повернемося до "Голосу Америки". Радіостанція розпочала працювати у 1942 році і була такою собі альтернативою геббельсівській пропагандистській машині. Що зараз являє собою "Голос Америки"? Яка була ваша головна функція?

Важко однозначно відповісти на це запитання. Так, була пропаганда в період холодної війни. Але війна закінчилася, а "Голос Америки" залишився. Пропаганди у тій формі, в якій вона була колись, уже немає. Сьогодні мовлення ведеться більш активно на східні країни, на Іран, наприклад. У відділенні, яке працює на Близький Схід, великий штат людей. Іран намагається із цим боротися, "гасить" передачу із супутників.

У напрямку України, Росії роботи ведеться менше, ніж колись. Ставлення до України змінилося, коли до влади прийшов Віктор Ющенко. Загалом "Голос Америки" менше приділяє уваги країнам, де демократія більш-менш торжествує.

Чому ти кажеш "більш-менш"?

Бо я ніде ще не зустрічав повної демократії. Наприклад, я не вірю у повну демократію в Сполучених Штатах, зокрема. Не вірю, що там є та свобода слова, про яку часто говорять і ставлять у приклад. Так, звичайно, свободи слова там значно більше ніж в Україні, але вона не така, як про неї розповідають.

Наприклад, була революція в Єгипті. Демонстранти вийшли на центральну площу Каїра, армія і правоохоронці почали їх розганяти. Америка першою кричала: не чіпайте мирну демонстрацію. І з цього у мене виникає наступне запитання: а нічого, що люди перекрили усю центральну площу? Коли почався рух "Occupy Wall Street", багато людей вийшли на вулиці Нью-Йорка, і поліція їх арештовувала тільки тому, що вони ходили по проїжджій частині. Перепрошую, а в Єгипті по проїжджій частині хіба не ходили? І це тільки один з прикладів американської демократії в дії.

Нині "Голос Америки" не веде пропаганду такого штибу, що Америка – найкраща, взірцева країна. Ми, зокрема, також багато негативних речей говорили про США, про Конгрес. Українська служба "Голосу Америки" і колись, і зараз виконує єдину функцію – розповідати українцям, як живеться людям в іншому світі, що відбувається закордоном. І ця розповідь завжди має бути неупередженою і об’єктивною.

Проте трансляція "Голосу Америки" заборонена у США…

"Голос Америки" не може вести мовлення на територію Сполучених Штатів. Все фінансується з кишені платників податків, це урядова установа. Тож вона не може створювати пряму конкуренцію комерційним каналам, які намагаються заробляти самі на себе.

Чи має місце вручання в редакційну політику? Чи можливо таке, що хтось дзвонить до редакції з вимогою або не давати певний матеріал, або не торкатися певних тем? Стикався ти з таким?

Ні, за 8 з половиною років роботи на "Голосі Америки" до мене жодного разу ніхто не підійшов і не сказав - це даємо, а це не даємо. До речі, ми робили багато критичних матеріалів про Адміністрацію Президента США.

Українська редакція невелика?

У нас колись було близько 20 працівників, зараз, здається, 11.

З ефіру "Голосу Америки" видно, що ви з більшою симпатією ставитеся до опозиції, ніж до влади… Це позиція редакції, позиція журналістів чи лінія, задана Держдепартаментом США?

Хороше питання… Я думаю, що роль тут відіграє людський фактор. Преса працює насамперед для громадян. І коли їм живеться не зовсім комфортно при чинній владі, то більшість з них автоматично стають на бік опозиції. А якщо це вибір більшості людей, то об’єктивні і незалежні ЗМІ займають ту ж сторону. Тобто сторону людей. Тому, напевне, і складається враження, що в ефірах переважає опозиція. А насправді в ефірах переважають ті теми, які найбільше цікавлять людей. Ми на "Голосі Америки" завжди намагалися давати збалансовані матеріали. І гостями у нас були не тільки опозиціонери, а й депутати з провладної партії.

Добре, давай перейдемо тоді до каналу ТВі, де ти працюєш зараз. Ти прийшов вже після того, як канал пережив зміну власника і топ-менеджменту. Замість Костянтина Кагаловського власником телеканалу став Олександр Альтман, а замість гендиректора Наталії Катеринчук був призначений Артем Шевченко (зараз на його місце прийшов новий директор В’ячеслав Басович). Події тоді розгорталися стрімко, гучно, емоційно, із взаємними образами з обох боків конфлікту. Вони викликали значний резонанс у медіа-середовищі. Чи заважав тобі цей конфлікт прийняти рішення приїхати і працювати на ТВі?

Знаєш, Юлю, коли стало питання мого переїзду в Україну на ТВі, відразу посипалися й коментарі. Чимало було критичних. Дехто називав мене штрейкбрехером, дехто писав, що я за гроші купився. Ні, ТВі мені платить значно менше, ніж я отримував на "Голосі Америки", я кажу це відверто. Але не в грошах справа. Я хотів би займатися чимось корисним в Україні, жити тут, хотів би, щоб тут жили мої діти.

ТВі мені платить значно менше, ніж я отримував на "Голосі Америки"

Щодо критики у мій бік з приводу переходу на ТВі, який встиг обрости скандалами, то тут люди плутають дві несумісні речі. З одного боку я розумію тих журналістів, як звільнилися з ТВі. Вони зробили свій вибір. Але з іншого, як на мене, не можна через зміну власника йти з каналу. Адже ти - журналіст, і маєш, перш за все, відповідальність перед суспільством. Коли відбулася зміна власника на каналі, журналістів тоді, по-перше, ніхто не змушував писати заяву про звільнення; по-друге, ніхто не говорив, що змінилася політика каналу, що тепер треба хвалити владу. Тоді чому ж вони пішли? Я не знаходжу відповіді на це запитання. Журналіст - це відповідальність перед суспільством, а не перед власником. Якщо журналістів не обмежували, не змінювали умов праці, не говорили про те, як вони повинні відтепер подавати матеріали, які теми висвітлювати, - тоді я просто не можу зрозуміти їх мотивації до звільнення.

Яка зараз атмосфера на каналі?

Спокійна. Кожен займається своєю справою. Головне - людям дають можливість працювати, і працювати вільно. За півтора місяці роботи я жодного разу не чув, щоб хто-небудь давав вказівки випусковому чи ведучому про те, які матеріали давати в ефір і під яким соусом, тощо. На нарадах ніколи не ставляться вимоги на кшталт: ось це даємо в ефір, а це – ні. Мова в основному йде про те, що треба подавати матеріали збалансовано, з усіма точками зору. І я з цим погоджуюся.

Загалом канал став дещо іншим. Колись у новинах було більше критики, зараз трохи менше. Вони стали збалансованішими. Особисто мені це більше імпонує. Адже у тому вигляді, в якому ТВі існував раніше, він лише в загальній інформаційній картині балансував випуски інших телеканалів, котрі переважно хвалили владу. Але ж кожен канал необхідно розглядати як окрему одиницю, сам по собі. І новини на такому каналі мають бути збалансованими незалежно від того, що показують на інших каналах.

Ти відчуваєш різницю між українською і американською журналістикою?

Знаєш, я не можу назвати "Голос Америки" американською журналістикою… З приходом Вадима Гарнаєва ми запустили новий формат подачі новин на ТВі, коли журналісти розповідають нам, ведучим, і глядачам живі історії. В Америці таке практикується на дуже багатьох каналах. Відмінність лиш у тому, що на американських каналах багатьом журналістам по 35-45 років, а тут вони значно молодші. Зрозуміло, якщо на американському каналі ведучий спілкується з журналістом, то останній, розповідючи свою історію, може провести аналогії з тим, що відбувалося 10-20 років тому, тобто копнути глибше, краще донести інформацію. В Україні ж чимало журналістів часто не можуть цього зробити через банальний брак досвіду.

В Україні молодій людині, як на мене, нескладно розпочати журналістську кар’єру, навіть якщо немає базової журналістської освіти. Головне мати бажання, хоч трохи таланту и бути готовим багато працювати. У Штатах складно увійти в журналістську професію?

Я б сказав, що і там неважко. Наприклад, маючи освіту і базові знання, ти можеш почати займатися журналістикою навіть на СNN. Головне це мати рекомендацію (сміється). Спочатку ти будеш допомагати на зйомках журналісту, будеш записувати для нього опитування, певні коментарі і т.д., а той вже буде писати матеріал і складати його докупи. Попрацюєш так пару місяців, може півроку, і починаєш готувати власні матеріали. Шанс є у всіх. Зарплата там починається від 35-40 тисяч доларів на рік. Це майже середня зарплата по Америці. Але для Вашингтона, наприклад, це не такі вже й великі гроші. Для Нью-Йорка – тим більше.

Скільки отримують вже досвідчені журналісти на тому самому CNN?

У середньому 70-90 тисяч на рік. Це, скажімо так, стандартна зарплата нормального журналіста. Дійсно професійний журналіст може отримувати до 150 тисяч.

А ведучий?

Від 200 тисяч доларів і вище.

Ти не думав над запуском власного проекту тут, в Україні?

Я поки придивляюся до того, що відбувається в Україні, проходжу так би мовити процес адаптації. Мені треба логічно зрозуміти процеси, які тут відбуваються, бо вони часто логіці не піддаються. Коли я вже адаптуюся, не виключено що вирішу робити щось своє, авторське. Не знаю, чи це буде програма… Можливо, це буде щось більш глобальне…

Наши блоги