Савка: головна перепона – низька культура читання

Львівське «Видавництво Старого Лева» називають одним з лідерів на ринку дитячої книги в Україні. Для Мар’яни Савки – його головного редактора (яка, до того ж, є і поетесою) епітетів наразі не вигадано. Проте з дискурсу відчувається, що людина ця – щаслива через повне й остаточне занурення у милу серцю і душі справу. І, звичайно ж, талановита і завзята, якщо підняла і несе по життю таку махину, як успішне і розкручене видавництво. Втім, приводом для розмови з Мар’яною став навіть не її творчий кураж, а фестиваль дитячої книги, котрий щойно завершився у Львові. Про нього й мова.

- Пані Мар’яно, як ви оцінюєте проведення цьогорічного фестивалю дитячої книги у Львові?

- Я дуже ціную зусилля організаторів, затрачені на проведення такого фестивалю. І вони дійсно титанічні. На жаль, поки що в нашій країні така потрібна справа, як промоція книги і зокрема дитячого читання – на плечах ентузіастів. Їх не так багато. Їх насправді дуже мало на всю країну.

Я теж до них належу, бо усвідомлюю, наскільки це важливо – навіть не для книжкового ринку, а для суспільства в цілому. Тому те, що робить Форум видавців, його президент Олександра Коваль і вся команда – завжди підтримую. Цьогоріч у мене склалося значно краще враження про фестиваль, аніж минулого року. Хоча кількісно дітей, мабуть, було не більше. Однак цього року організаторам таки вдалося всі активності сконцентрувати не просто довкола розваг, а довкола книги.

І це, мабуть, уперше, коли всі наші акції – а ми запросили до участі більшість наших авторів – відбувалися з великою кількістю дітей. І письменникам, і малим читачам потрібне спілкування одне з одним. Це вдалося вповні. Щоправда, хотілося б, щоб і дорослі – батьки і вчителі – підтримали дітей у їхньому зацікавленні книжкою. Прикро, коли величезна аудиторія школярів захоплено спілкується з письменником, і практично ніхто з цих дітей не може придбати книгу.

- Скільки було представлено видавництв? Чи були якісь особливі гості? (Пам"ятаю приїзд у 2005-му на книжковий ярмарок Пауло Коельо). Чи були якісь особливі події?

- Все-таки не варто оцінювати цю подію як суто книжкову виставку. Це дитячий фестиваль – і книги дитячих видавництв лише доповнювали програму подій. Однак відрадно, що були провідні дитячі видавництва. І головне – було багато письменників, і відомих, як Галина Малик, Леся Воронина, Сашко Дерманський, Марина Павленко, Роман Скиба, і тих, хто лише починає свій творчий шлях.

Закордонних зірок майже не було. Зате приїхала Барабара Космовська. Я, до речі, принагідно висловлю свою повагу видавництву «Урбіно», котре промоціює цю знану польську авторку в Україні. Я з задоволенням прочитала новинку від неї – підліткову повість «Позолочена рибка», в якій все гармонійно – і текст, і переклад, і культура видання.

На цьогорічному дитячому фестивалі було страшенно багато акцій, різноманітних майстер-класів, квестів, презентацій, забав. Приємно, що організатори, мандруючи виставками в інших країнах, переймають і втілюють у життя позитивний досвід. Так, цього разу мене дуже потішило те, що діти самостійно голосували за улюблені книги. Самі книги, підвішені на кольорових стрічках, були на доступному для дитини рівні, і кожен малюк міг наклеїти на свою книжку наліпочку.

Такі книги на стрічечках ми колись бачили на виставці у Литві. От тепер і в нас воно працює. До речі, перемогу глядацьких симпатій здобула книжка саме нашого автора (наймолодшого!), Олі Русіної, котрій лише 16 років. Її книжка «Сестричка» була просто повністю заліплена «слониками».

- Після події такого штибу, яка відбулася у Львові, настають звичайні трудові будні. Чим вони будуть заповнені у "Видавництві Старого Лева"? Які творчі плани маєте на найближчий час?

- У дитячих видавців майже ніколи немає буднів. Увесь травень розписаний мало що не по днях. Зустрічі і презентації в Ужгороді, Чернівцях, Києві, Тернополі, Львові. Підготовка нових книг – це також свято. До того ж, наша команда ентузіастів (Маріанна Кіяновська, Уляна Гнідець, Соломія Чубай, Ростислав Лужецький) готує непересічну подію – Міжнародний симпозіум «Література. Діти.Час» у Жовкві, водночас у Тернополі Ірина Мацко організовує фестиваль «Дивокрай» (це в основному зустрічі з письменниками), а в Івано-Франківську Тетяна Качак проводить науково-теоретичну конференцію.

А 25 травня у Жовкві відбудеться церемонія нагородження премією «Великий Їжак». Туди приїде цвіт нації, це без перебільшення. Побажайте нам удачі в бою! Великий респект Маріанні Кіяновській, директору премії, за її роботу на межі можливого.

- Хто з сучасних українських дитячих письменників є вашими "фаворитами"? Кого ви видаєте з особливим задоволенням?

- Я їх страшенно люблю. У мене такі чудесні автори! Усі! Прекрасні люди, працьовиті, щирі душею. Це майже сім’я. Думаю, що є наша заслуга в тому, що і між собою вони гарно спілкуються, черпають досвід, діляться інформацією. Тому важко виділяти фаворитів. Але все-таки Сашко Гаврош і Сергій Гридін – через те, що вони невтомно розвиваються, не зупиняються на досягнутому. І, звичайно, Володимир Рутківський. Ми лише от зараз видаватимемо його повість для дівчаток «Ганнуся» - але я неймовірно рада нашому спілкуванню, бо я сама від цього отримую багато.

- Зазвичай ви шукаєте автуру, чи автура знаходить вас?

- От власне виставки і є майданчиком для спілкування. Там можна особисто поспілкуватися і з письменниками, і з художниками. А ще є Інтернет – більшість пропозицій приходить на пошту. Є, щоправда, такий момент: через завантаженість я можу дуже довго не читати рукопис. Але автори про себе нагадують. А художники надсилають свої порт-фоліо.

- Чи можна говорити про конкуренцію серед дитячих видавництв в Україні? Якщо так, то кого вважає своїм конкурентом "Видавництво Старого Лева"?

- Мабуть, найбільшим конкурентом є час. Ми багато речей просто не встигаємо зробити – бо ідей багато, а людино-годин завжди бракує. А говорити про конкуренцію у традиційному розуміння поки що зарано. Не ті масштаби бізнесу, щоб конкуренція була відчутна. Крім того, з деякими видавцями в нас дуже теплі дружні стосунки, і ми (якось всупереч конкуренції) ділимося важливою інформацією, досвідом.

- "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Га" Івана Малковича створювалась у 1992 році. І досить швидко завоювала ринок. Як на вашу думку, коли легше велося видавцям - у 90-х чи в наш час?

- Кожен період має свої кризові моменти. На початку 90-х, напевно, було досить страшно починати будь-який бізнес. Але хто починав і зумів втриматися, як Іван Малкович – здобув першість. Зараз не найгірший час для книжкового бізнесу. Звичайний час, з ризиками, пов’язаними найперше із недолугістю законодавства.

Складно розвивати книжковий бізнес у країні з такою низькою культурою читання. Бо справді, навіть не низька платоспроможність людей, а відсутність потреби читати стає перепоною на шляху книговидання. Не дай боже, звичайно, повернутися в початок 90-х, бо це був досить хворобливий час. Зараз принаймні ми напрацювали певний досвід і намагаємося працювати більш-менш цивілізовано.

- Чи стикаєтеся ви (та ваші колеги у Львові) з проблемами, вже традиційними для столичних терен: рейдерськими захопленнями приміщень і тому подібними речами?

- На щастя, з нами такого не було. У Києві вся центральна забудова – це ласі шматочки, які постійно комусь припадають до смаку. Ми у Львові винаймаємо звичайний офіс в промисловому районі – отож рейдерські захоплення приміщення нам не грозять.

- Наскільки держава в цілому заважає розвитку дитячої книги в Україні? (Чи, можливо, навпаки, допомагає цьому розвиткові?). Якими є ваші основні проблеми як видавця?

- Ні, не заважає. Швидше, зберігає байдужість і не додає. Фонди бібліотек не поповнює книгами, місцевим бюджетам не додає коштів на закупівлі, громадські ініціативи ігнорує, в інформаційне поле ідею «нації, яка читає» ніким чином не просуває, на міжнародних виставках Україну показує в найгіршому світлі.

Але ми працюємо. Я навіть не хочу особливо озвучувати проблеми. Про це говорилося не раз: низька культура читання, нестача коштів для промоції, неплатоспроможність суспільства, хаотичний книжковий ринок, поділ країни за мовним принципом. Ні, не хочу про проблеми. Краще ми зосередимося на їхньому вирішенні і ще попрацюємо.

- Ваш прогноз на майбутнє: чи розвиватиметься надалі книжковий бізнес? Наскільки витіснятиме електронна книга паперову? Наскільки в цілому занепадає (чи ні) культура читання?

Якби мій прогноз на майбутнє був би негативний, я би пішла з книговидавничої сфери на вільні письменницькі хліби. Чи на телебачення. Чи ще кудись. Я вірю в те, що роблю. Бачити очі дітей, котрі приходять на наші зустрічі – це розуміти, наскільки ти їм потрібний. Це не лише тримає, це робить тебе незламним. Читацька культура занепадає не від вчора і не від сьогодні – а ще від тих жахливих 90-х, коли ціле покоління випало з читацького процесу. Але ж ми свідомі того, що суспільство динамічно змінюється в позитивному руслі. Головне наша добра воля на те.