УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Богдан Данилишин: Україна - то не лише влада

Богдан Данилишин: Україна - то не лише влада

Як справедливо зазначає Богдан Данилишин, екс-міністр економіки в уряді Юлії Тимошенко, він був першим, хто відкрив нову, "януковичівську" хвилю української політичної еміграції. Але не першим, хто повернувся (або планує повернутися) назад. Півроку тому в Україну прибув Аркадій Корнацький – кандидат на одному з "проблемних" округів, котрий піля завершення виборів-2012 переховувався на Заході. Але якщо Корнацький їхав на свій страх і ризик, Данилишин може приїздити з відчуттям комфорту: всі обвинувачення з нього зняті, кримінальна справ анульована – за відсутністю доказів складу злочину. "Обозреватель" розпитав Данилишина про причини такої прихильності до нього українських карних органів і дізнався багато цікавого. Далі – слово нашому співрозмовнику, текст його відповідей ми подаємо без купюр.

- Ви зазначили в інтерв`ю сайту "Ліга", що повернетесь в Україну після завершення ряду справ та контрактів - чи означає це, що як тільки Ви перетнете кордон з Україною, статус біженця буде анульовано, і Ви вже ніколи не зможете скористатися преференціями такого статусу (принаймні, у Чехії)?

- Ще в 2010 році, коли проти мене порушили кримінальні справи і мене всюди шукав Інтерпол, в інтерв’ю одному з видань я говорив, що настане час, і я повернуся в Україну. Я ніколи нікуди не ховався, починаючи від того часу, коли в жовтні 2010 року прийшов до українського посольства в Празі на зустріч з працівниками правоохоронних органів і був арештований, відсидів 90 днів в тюрмі.

Разом зі своїми адвокатами всі ці роки ми доводили слідчим, що Данилишин не скоював злочинів. Документи підписують всі міністри і керівники всіх рівнів. Якщо йти за такою логікою – в Україні треба "садити" всіх керівників, починаючи від депутатів і закінчуючи міністрами з 1991 року, в один поїзд і вести якомога далі. Думаю, що Україна від цього тільки б виграла…

Так, як тільки я перетну кордон України, статус біженця втрачається. Я був і є першим політичним біженцем незалежної України, який одержав подібний статус саме як політичний. В Законі України "Про Кабінет Міністрів України", що діяв у цей час, було прямо сказано, що члени Уряду є політичними особами. Крім того, я був також першим академіком після смерті Сталіна, проти якого велися переслідування. Все почалося з мене – в серпні 2010 року, і я дуже хочу, щоб мною все закінчилось. За політичні дії має наставати політична відповідальність.

- Чи не страшно за таких умов повертатися в країну, де Вас вже намагались відправити за грати?

- Це моя земля, моя Україна. Я завжди працював на благо свої країни, починаючи від аспіранта, академіка, міністра - закінчуючи емігрантом в чужій країні. Я вірю в Україну, хочу їй світлого Європейського майбутнього. Це є основним кредо мого життя.

- Ваш колега по чеській еміграції – Олександр Тимошенко – взагалі не є фігурантом жодної актуальної кримінальної справи, одначе сам він не квапиться з поверненням. Як Ви гадаєте, чому?

- Я не гадаю. Кожна людина є вершителем своєї долі і сама приймає рішення, як їй вести себе у відповідний момент. Я для себе рішення прийняв – докласти всіх зусиль, щоб довести, що для України в культурно-цивілізаційному аспекті європейська інтеграція – це входження до єдиної сім`ї європейських народів, повернення до європейських політичних і культурних традицій.

Як свідомий суспільний вибір, перспектива європейської інтеграції – це вагомий стимул для успіху економічної і політичної трансформації, що може стати основою національної консолідації. Європейська інтеграція, таким чином, має стати ключовою ланкою відкриття світу для України, переходу від закритого тоталітарного до відкритого демократичного суспільства.

- Чи дійсно Ви вважаєте, що Віктор Янукович – це та людина, котра демонструє "послідовність та впевнені дії" на шляху до євроінтеграції? Як тоді ув’язати таку послідовність із впертим небажанням Януковича звільнити (хай за процедурою часткового помилування абощо) Юлію Тимошенко?

- Я завжди оцінюю вчинки людей за реальними діями. Для мене євроінтеграція є ціллю життя. В даний час президент є єдиною найвищою посадовою особою в країні, яка здатна привести державу в сім`ю європейських народів, що має сприяти підвищенню в Україні європейської культурної ідентичності, інтеграції до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього і науково-технічного середовища. Це не просте завдання – і здійснити його може тільки сильна, послідовна і впевнена в своїх силах людина.

Шлях до досягнення цієї мети лежить через формування сильної, соціально-орієнтованої правової держави, яка здатна забезпечити високу якість і рівень життя громадян, процвітання всім регіонам. Єдиний в даний час, хто може це організувати і здійснити – президент України. Тому я буду підтримувати зусилля тих керівників держави, на яких посадах вони б не знаходилися, які прагнуть до підписання Договору про асоціацію з Європейським союзом, борються з олігархізацією економіки, викорінюють кримінальне засилля в усіх сферах суспільства.

Я бачу, що його послідовність і впевненість дій в цих напрямках знаходять підтримку як в Європейських структурах, так і всередині країни. Думаю, що всі вже зрозуміли, що доки олігархократія буде диктувати умови державної політики, доти в цій країні порядку не буде. Тому завдання №1 – відокремити бізнес від влади і приборкати дійсно всякого роду кримінальних авторитетів, за чиїми спинами вони б не ховались – опозиції чи влади. Сьогодні я не бачу реальної політичної сили, крім президента України, яка б могла реально протистояти впливу олігархократії. Порочне коло вседозволеності, яке поглинуло Україну за більше ніж 20 років, пора розривати.

- Даруйте за таке пряме питання, але чи можете Ви себе охарактеризувати нині як людину, лояльну до чинної української влади?

- Запитання дійсно не просте. Я завжди, навіть в самі важкі хвилини свого життя, коли всі кричали: "вводьте проти України санкції", говорив, що Україна – це не тільки влада – Кучми, Ющенка, Януковича, це ще і великий народ, який потребує інвестицій, європейської освіти, культурного простору. Народ сам обирає владу, навіть на щоденній службі Божій священик молиться "…за владу і все військо…"

Я людина, яка працює для України, а будь-яка влада – це мить, що проходить. Згадайте Вацлава Гавела і його твір "Сила безсилих". Там ви знайдете відповідь на багато запитань. Іноді – щоб досягти свої мети, потрібно пройти через випробування. Владу визнав світ. Іншої немає. І, на жаль, я не бачу тих, в кого реально можуть повірити люди і хто реально може щось змінити, хіба що одних олігархів на інших. Світ виробив демократичні форми обрання влади – через вибори. Працюйте, доказуйте правоту своїх ідей, поглядів, вчинків, і народ піде за вами.

- Якщо так, то чи не пов’язане закриття проти Вас кримінального провадження саме із такою лояльністю? Адже знову-таки, існують приклади, коли – як і у Вашому випадку – склад злочину відсутній як такий, одначе людину продовжують тримати на прицілі (приміром – Андрія Шкіля) і прокуратура не виявляє бажання поставити крапку у кримінальній справі.

- Я ще раз підкреслюю, я працював і буду працювати для України, а не для влади. Закриття чи незакриття кримінальних проваджень – це робота моя, моїх адвокатів з представниками правоохоронних органів і доведення відсутності складу злочину. Яскравий приклад – аеропорт Бориспіль: пройшло півроку – і в 2011 році вже теперішня влада виносила рішення про будівництво цього самого терміналу за ті ж самі кошти, тільки на 1000 паркомісць менше. Я був першим – і ті, що затіювали справу проти мене, ставили собі зовсім інші цілі. Прийде час і про них всі дізнаються. Так само як і про багато чого іншого.

Щодо Андрія Шкіля – це людина, яку я знаю і поважаю за його державницькі устремління, послідовність і впевненість в своїх поглядах. Я чим міг підтримував його в Чехії. Але давайте тут подивимося трохи з іншої точки зору. В період, коли Андрій просив притулку в Чехії, я мав часті розмови з політиками, громадськими діячами і простими людьми. Вони мені прямо говорили: ми не розуміємо вашої опозиції, вони знали, що чекає пана Шкіля у випадку, коли він не пройде у Верховну Раду!

Знали і свідомо поставили його в непрохідну частину списку, відкривши йому шлях в прокуратуру. Вони знали і відправили його в Чехію, щоб ця країна його захистила. А самі відправили його на ешафот. І вони правильно запитують: хіба так поступають справжні друзі? В парламент від опозиції пройшли всі, хто тільки міг, як бачимо, це стало справжнім бізнесом і тушкоробством. Але справжні українці-патріоти – Шкіль, Гримчак, Стецьків, стара гвардія "Батьківщини" залишилися поза парламентом. Я не розумію принципів, за якими підбиралися тоді кандидати в депутати – там нема вчених, академіків, правників, людей науки. Всі бізнесмени. Навіщо їм парламент? Взагалі, я вважаю великою помилкою об’єднання "Батьківщини і "Фронту Змін". Це шлях в нікуди.

- Згідно з українським КПК, існують реабілітуючі та нереабілітуючі обставини для закриття кримінального провадження. Чи правильно я розумію, що у Вашому випадку має місце саме реабілітація і Ви не уражені у своїх громадянських правах?

- Я завжди відчував і відчуваю себе вільною людиною, яка сильна духом і бореться за свою країну. Для мене тут живим прикладом є Левко Лук’яненко. Для мене також реабілітуючою обставиною є моя совість. Я знаю, що я ніколи ні проти кого не давав ніяких свідчень, на відміну від тих, що в даний час вважають себе великими політиками і найбільше за всіх кричать, я першим прийняв удар на себе, хоча, як я вже говорив, в Україні треба садити всіх міністрів і чиновників з першого дня незалежності.

В даний час я хочу працювати над формуванням нової сили для нової України, немає значення, як вона буде називатися - партія, громадський рух чи ще щось. Це має бути сила, що здатна реально впливати на політичні процеси в країні, готова принципово змінити соціально-економічні основи життя країни і забезпечити соціальну справедливість в країні. Нам потрібно виховувати і формувати нову політичну еліту, яка має багаж європейської політичної культури, а не прагнення робити на владі бізнес. Бізнесменам взагалі нічого робити як в парламенті, так і у владі.

- Чи маєте Ви намір балотуватися у народні депутати України? (Парламент може проголосувати й за довибори у ще двох округах – Балоги та Домбровського).

- Зміна одного-двох чи навіть десяти депутатів нічого не змінить в принципі. В даний час важливим є не депутатство, а формування фундаменту трансформації суспільства і держави. Це та ціль, яка потребує деяких компромісів, можливо з владою. Але не з своєю совістю.

Парламентаризм, попри його очевидну кризу в Україні, ніякою мірою не має зазнавати обмежень – адже саме ідеї парламентаризму сприймаються як ознака суспільного прогресу. Головним напрямом реформування українського парламентаризму має стати конституційне обмеження впливу політико-фінансових груп. На законодавчому рівні повинні бути визначені правила регламентації впливу бізнесу на політику (закон про лобізм, низка антикорупційних законів тощо), що унеможливить отримання політичної ренти.

-У вже згадуваному інтерв’ю "Лізі" Ви досить різко висловились щодо парламентської опозиції. Кого конкретно Ви звинувачуєте в тому, що "Тимошенко – в колонії, багато хто – в еміграції, а стара перевірена опозиція – поза парламентом"? Турчинова? Яценюка? Обох?

- Я не бачу системних дій зі сторони теперішніх лідерів опозиції. Це безсистемний рух і метушня. Є фіктивність і декларативність об’єднувальних процесів, факти того, що більшість представників як влади, так і опозиції не мають ні бажання, ні можливості вести проєвропейську політику. Тому я, як вчений, академік, політик буду робити все для того, щоб формувати в Україні нову політичну еліту. Ті, що кричали в свій час – "Розіпни її", а потім хором, коли прийшли під її прапорами в новий парламент, кричать "Осанна" - це все від лукавого і рано чи пізно вдарить бумерангом.

Згадайте 2010 рік: тоді за відставку Тимошенко голосували ті, кого вона сама привела в парламент. Я б дуже хотів, щоб відбулася зміна політичних еліт. Не може бути партій імені когось – партії мають будуватися навколо ідеї, ідея має гуртувати колектив однодумців, які мають довести суспільству, що саме ця ідея має право на життя.

- Якою мірою, на Вашу думку, сама Тимошенко несе відповідальність за той партійний список, який було ухвалено в липні 2012-го?

- Я не можу судити якою мірою. Вважаю цей список і ці дії дуже недалекоглядними. Якщо вже цей список дає тріщини, політичну відповідальність мають нести ті люди, які його формували.

- Як Ви, до речі, вважаєте: чи зуміє вона адаптуватися до нових реалій і відновити свої лідерські позиції в разі скорого звільнення чи, принаймні, часткового повернення у політику (маю на увазі формат лікування за кордоном)?

- Я ще раз повторюю, для мене головне завдання – формувати покоління нових політиків і громадських діячів.

- З позапарламентської опозиції найбільш активним нині є дітище Луценка – його "Третя республіка". Вам імпонує цей проект і його лідер?

- Я поважаю Юрія Луценка як цілеспрямовану людину і державного діяча. Він сам здатен обирати цілі і методи, якими діяти і людей, з якими йти. Думаю, що вони разом з Петром Порошенком йдуть в правильному напрямку.

- Якщо Ви створите Вашу власну політичну силу, то опозиції в цілому значно побільшає. Матимемо: "Батьківщину", УДАР, "Свободу", "Третю республіку" плюс тих "розкольників Яценюка", які зараз намагаються відстояти "Фронт Змін", плюс партію Данилишина… Чи не забагато опозицій для України?

- Для мене основне завдання - щоб цей новий суспільно-політичний рух мав ідеологічну платформу реформаторського типу, яка прагне змін, орієнтується на фундаментальні цінності західної і споконвічної власне української культури: парламентаризм, права людини, права національних меншин, лібералізацію, свободу пересування, свободу одержання освіти тощо, що є невід’ємним атрибутом громадянського демократичного суспільства.

- Кого все-таки персонально Ви підтримаєте на президентських виборах у 2015-му? Хто той кандидат, котрий найбільш завзято обстоюватиме європейську перспективу України?

- До виборів ще далеко. Це час, який дійсно можна використати для здійснення системних реформ і формування фундаменту економіки і політики європейського типу. 2013-й - 2014 роки можуть стати єдиним "вікном можливостей" для реалізації реформ, необхідних для модернізації країни. Всі політичні сили мають об’єднатися заради майбутнього держави і розбудовувати єдину цілісну Україну.

Цей період буде випробуванням як для влади, так і для опозиції, на здатність працювати на благо України спільно, позбутися конфронтації і взаємної підозрілості. Влада повинна забезпечити своєрідний національний консенсус подальшого розвитку країни, в якому мають брати участь як провладні, так і опозиційні сили на чолі з їх лідерами. Тільки в такому випадку влада і опозиція можуть нести солідарну відповідальність за подальшу долю країни. Саме суспільна довіра, участь у повноцінному політичному житті країни всіх політичних сил, а не концентрація влади, зможуть забезпечити подолання тих суспільно-небезпечних критичних тенденцій, що здатні накопичитися на початок 2015 року.

Всі мають чітко усвідомлювати ризики, які сьогодні постають перед державою і в політичному, і суто економічному плані. З економічної точки зору як світ в цілому, так і Україну зокрема чекають нелегкі часи. На сьогодні в Україні спостерігається не просто економічна криза, а крах моделі економічного розвитку – тобто фактично вичерпуються резерви закладеної в радянські часи господарської моделі і відсутність нової альтернативи розвитку господарства країни. Зволікання з реформами і євроінтеграцією може бути роковим для України як держави. Вірю, що президент України може і мусить їх здійснити.

-А що, як вже за три тижні ця європейська перспектива буде провалена і Вільнюський саміт завершиться не підписанням Угоди про асоціацію? Яким шляхом, на Вашу думку, тоді йтиме Україна? І чи відновить вона свої втрачені можливості у майбутньому?

- Європейська перспектива не буде провалена ніколи. Вільнюський саміт як розпочнеться, так і закінчиться. Прагнення до європейської ідентичності – це світоглядний вибір. Він житиме і реалізовуватиметься. Менше песимізму – більше іскри життя і прагнення до нового, яке мусимо будувати ми самі для себе і своєї країни, в якій нам жити всім – і демократам, і недемократам.