УкрРус

Олексій Подольський: За наказом Кучми мене побили так, що все тіло було чорним

  • Олексій Подольський: За наказом Кучми мене побили так, що все тіло було чорним
    day.kiev.ua

Ім’я журналіста і правозахисника Олексія Подольського, що був і залишається послідовним критиком Леоніда Кучми, відоме всім, хто цікавиться справою Георгія Гонгадзе. За кілька місяців до вбивства Георгія "орли" міністра внутрішній справ Юрія Кравченко саме на Подольскому випробували свої методи залякування з вивезенням в ліс та нелюдським побиттям.

Катував Подольського той таки генерал МВС Олексій Пукач з поплічниками, який восени 2000-го жорстоко вбив Георгія Гонгадзе. 2013-го суд засудив Пукача до довічного ув’язнення. Коли суддя запитав, чи погоджується він із вироком, Пукач несподівано заявив: "Я погоджуся з ним, коли в цій клітці разом зі мною будуть Кучма і Литвин".

Головне питання – хто був замовником вбивства Гонгадзе – вже 14 років висить у повітрі. Ні майдани, ні ротації політичної еліти, ані кілька президентів та генпрокурорів, які змінилися за цей час, не наблизили суспільство до відповіді. Підозри у причетності до вбивства Гонгадзе екс-президента Леоніда Кучми та екс-спікера Володимира Литвина і досі не розвіяні.

Правда у цій справі могла би розірвати замкнене коло взаємопокриттів, якими славиться український истеблишмент, і дати громадянам сигнал про правовий характер держави, в якій справедливість і покарання – єдині для всіх, незалежно від рангів і регалій. Інакше Україна приречена ще роками ходити корупційними колами, розгадуючи загадку "Чому така бідна? Бо дурна. Чому така дурна? Бо бідна".

Поки триває апеляційна епопея у суді "Обозреватель" продовжує цикл інтерв’ю з людьми, що так чи інакше пов’язані зі справою Гонгадзе. Читайте також інтерв'ю Святослава Піскуна Убийцы Гонгадзе четко понимали, что являются частью большой преступной организации

Історія Олексія Подольського важлива не лише тому, що допомогла ГПУ вийти на вбивць Георгія Гонгадзе, а й ще тому, що дуже точно передає атмосферу тиску, неприйняття опозиційності як такої та кримінальної корупції, яка панувала у суспільстві під час другого терміну президентства Леоніда Кучми.

Давайте почнемо вашу історію від самого початку. Розкажіть, чим ви займалися в 90-х-на початку 2000-х років і чим могли викликати нелюбов президента Кучми?

1994 року ми з кількома однодумцями заснували фонд "Українська перспектива", який ставив собі за мету розбудову України як правової держави. Пізніше створили громадське об’єднання "Ми", в яке входили Сергій Головатий, Сергій Одарич, Юрій Оробець, Олександр Єльяшевич та інші. Не розриваючи стосунків із фондом, я кілька років працював у МЗС – був начальником відділу Росії. По роду діяльності брав участь і у переговорах по Чорноморському флоту, і по договору з Росією. Та політика Кучми, що часом ховалася за державною таємницею, про яку був у курсі – як начальник відділу Росії – примусили мене звільнитися і піти на відкриту боротьбу із Кучмою.

Ви можете сказати, що ви дізналися в ході цих переговорів, чи ця інформація і досі перебуває під грифом секретно?

Думаю, вона ще під грифом. Але, якщо в двох словах, то Кучма здав Чорноморський флот, а як з’ясувалося – і Крим, в обмін на преференції у російсько-українській газовій корупції. Мова йде про газове посередництво, що у різні часи мало різні назви, остання з яких - "РосУкрЕнерго". Можу сказати, що у переговорах по Чорноморському флоту, по делімітації кордону, навіть по Договору про дружбу – в пакеті неформально завжди були присутні газові питання.

Тож, ми дуже серйозно працювали проти Кучми і до виборів, і на виборах, коли він йшов на другий термін, не припиняли боротьбу і після того, як були сфальшовані вибори, і він вдруге став президентом. Писали аналітично-критичні матеріали про його роботу, друкували їх багатотисячними накладами і розповсюджували на кожній станції київського метро, а також в МВС, Генпрокуратурі, Верховній Раді, Міноборони, Мінтрансі, МЗС. Це все ми робили практично безкоштовно, що владу надзвичайно бісило.

Влітку 98-го року наша команда отримала попередження. На Сергія Одарича, президента фонду "Українська перспектива" і головного редактора газети "Ми", який в той час очолював передвиборний штаб кандидата в народні депутати Юрія Оробця, було скоєно збройний напад. Нападники просто під його домом кілька разів вистрелили в Одарича, вимагаючи призупинити діяльність фонду. Мета нападників була не вбити, а налякати, бо вони стріляли з 2-3 метрів, направляючи постріли у ноги.

Після цього нападу я написав матеріал "У відповідь кіллеру". Вирішили друкувати його в одній із великих типографій у Києві. Так СБУ примусило керівників цієї типографії порізати весь чималий тираж публікації попри те, що ми вже заплатили гроші за друк. Кошти нам повернули, але ми вимушені були обзавестися власною, майже конспіративною, типографією, щоб друкувати наші матеріали.

На квітень 2000 року Кучма запланував конституційний референдум. Ми видали низку публікацій, в яких стверджували, що конституція, яку хоче адміністрація російського президента, ну і відповідно сам Кучма, призведе до диктатури і дозволить йому піти на третій строк. Вся наша інформація дублювалася на радіо "Континент", на якому працював Георгій Гонгадзе.

Також у нас були достовірні дані, що Юрія Кравченка - а не Януковича(!) - готують в наступники. Ми їх теж оприлюднили, а саме головне довели до кожного депутата, кожного амбітного лідера, що бачив себе майбутнім президентом. Кучмі це дуже не сподобалося. Але заміть того, щоб використати методи цивілізованої політичної боротьби і аргументовано з нами сперечатися, він включив механізм насильства і вбивств.

У лютому 2000 року був скоєний напад на нашого соратника Олександра Єльяшкевича, який на той момент був народним депутатом. На сходах готелю "Москва" у Києві на Єльяшкевича напав невідомий "бик" і розбив йому череп. Лише дивом він вижив. До речі, цікавий факт: перше інтерв’ю у реанімаційній палаті у Єльяшкевича брав Георгій Гонгадзе і відразу транслював його на радіо "Континент". У цьому інтерв’ю ще задовго до появи плівок Мельниченка Єльяшкевич звинуватив Кучму в організації нападу на нього.

Як я потім дізнався з матеріалів моєї справи, з весни, ще за кілька місяців до нападу, за мною теж було встановлене спостереження. Люди міністра МВС Кравченка почали з’ясовувати, де друкуються наші матеріали, і таким чином вийшли на мене. Вони прийшли до мене у видавництво.

В той час уже були створені спеціальні структури з податківців і міліціонерів для того, щоб давити всіх, хто виступає проти Кучми. Мною займалися особисто генерал МВС Едуард Фере, міністр МВС Юрій Кравченко. Вони з’ясували, що я сам пишу, друкую і розповсюджую публікації проти Леоніда Кучми - це потім було видно з матеріалів справи - і вирішили мене провчити.

І якось ввечері в червні 2000 року на мене напали. Це було близько одинадцятої вечора. Я закінчив писати черговий матеріал і подзвонив другові. У мене якраз народилася онучка і ми хотіли цю подію з ним відсвяткувати. Телефон тоді вже, мабуть, слухали. Я вийшов на Львівській площі і зловив машину, яку мені підставили "орли Кравченка". В машині вже було троє людей: майор міліції Микола Наумець, старший лейтенант Олег Мариняк (їх обох засудили до трьох років позбавлення волі) та генерал Олексій Пукач.

Схема була така сама, як у Гонгадзе. Як ми від’їхали, я зрозумів, що щось не те. Захотів вийти – вони не дали і почали відразу бити. Вони накидувалися одночасно і били по руках, по ліктях, ногах резиновим кийком – чинити опір було дуже важко. Я потім два місяці не міг кистю руки рухати, навіть пальці не стискалися – так були відбиті м’язи.

Вивезли мене кудись у поле під Прилуками. Там ще били кийками і ногами. Передали привіт всій нашій команді. Пукач сказав: передай своїм, якщо ви будете далі щось робити проти президента Кучми, то ми наступного разу когось уб’ємо. З того, що говорив Пукач, я зрозумів, він не дуже був в курсі, з ким говорить, а лише передає інформацію.

І вони кинули мене там в полі.

Я чула, що вас там ледве не могилу собі змушували копати.

Ні, не примушували. Вони погрожували, що буду копати власну могилу, витягли з машини лопату і каністру. Та коли лопата дзюркнула по каністрі, я почув, що вона порожня. У мене склалося таке враження, що слова про могилу звуча ть театрально.

Але били дуже сильно. Я був чорний. У висновках експертизи потім написали: від затилку до п’ят було чорне тіло. Дружина, коли мене побачила, втратила свідомість. І це не фігуральний вираз. Все тіло було як один синяк. Наслідки того побиття я відчуваю і досі. Бігати я не можу. Прохожу кілометр і м’язи на ногах, знаєте, як голками коле, а пройшло з тих часів вже майже 15 років

На ранок я вибрався, подзвонив друзям, вони приїхали. Я тут же написав заяву у міліцію Прилук, що міліціонери мене вивезли та катували на замовлення Кравченка і Кучми. Інших ворогів у мене в цій країні не було та й у іншій теж. Мою заяву довго ховали, справу взагалі відмовлялися порушувати, поки плівки Мельниченка не з’явилися. Як мені потім казали, ця справа лежала у міністра Кравченка на столі.

Яка інформація, пов’язана із нападом на вас, зафіксована на плівках Мельниченка?

Є момент, де Кравченко доповідає Кучмі, що виконав завдання щодо мене. І Кучма із зацікавленими репліками заслуховує цю доповідь на виконання його попереднього доручення.

Що було з вашою справою після того, як її порушили?

Нічого. При Кучмі вона просто фальшувалася.

До Ющенка мою справу взагалі розслідувала міліція. Тобто міліція розслідувала дії міліції! Я їм навіть покази не давав. Просив хоча б формально передати мою справу хоча б районному прокурору. А той відповідав, що не має підстав їм розслідували цю справу.

Як потім з’ясувалося з матеріалів справи, міліція при Кучмі готувала фальсифікації. Вони хотіли, щоб у трьох справах – Гонгадзе, моїй і Єльяшкевича – зеки взяли провину на себе. У справі Єльяшкевича це вдалося: якийсь наркоман зізнався, що він напав на чоловіка біля готелю "Москва", хоча після того, як Кучма відійшов від влади, стверджував, що його били і змушували це сказати.

З часом той самий суддя Печерського суду Мельник, що вів першу інстанцію суду Пукача, сфальшував процес і вирок по справі Єльяшкевича. На суд не запрошували ані потерпілого, ані його адвоката, навіть не привозили з колонії підсудного. За півгодини за скороченою процедурою, (як написано у вироку: "учасники процесу не заперечували" - як можна заперечувати, коли тебе фізично немає, відомо лише у Печерському суді), суддя Мельник підмахнув вирок, що привезли з адміністрації Кучми, навіть не переклавши з російської на українську. Вам тепер зрозуміло, чому цей Мельник засекретив процес, а потім відмовився викликати у суд Кучму і Литвина навіть у якості свідків?

До речі сьогодні цей самий заступник голови Печерського суду Андрій Мельник готує нам "європейську" судову реформу, і водночас його підлеглі повертають накрадене і відпускають вожаків "Беркуту"..

До першого Майдану я давав інтерв’ю багатьом американським, європейським виданням, але жодне українське ЗМІ мною не цікавилось. Це красномовно свідчить про свободу слова в Україні при Кучмі.

Якось раз з друзями ми навіть влаштували стеження за конспіративною квартирою "наружки". Це хоч і секретна інформація, але всі, кому треба, її знають. Я там і Пукача, і інших нападників впізнав.

"Наружку" в політиці використовували ще з часів Радянського союзу і у боротьбі як дисидентами-націоналістами, так і з євреями, яких не пускали до Ізраїлю. Генерал Фере, який знав всю "нарубку", працював спочатку у Щербицького і тоді ще став вчителем Кравченка і Пукача. Цей самий Фере, навіть після виходу на пенсію, сидів у 15 метрах від кабінету Кучми - був його радником. Подумайте, навіщо Кучмі радник Фере, який керував "наружкою". А він якраз і був генералом з особливих доручень, що на міліцейському слензі зветься "спецуха".

Яким чином ваша справа дійшла до суду?

До суду вона ж дійшла вже при Ющенкові.

На Майдані лідери обіцяли: "Кучму – геть", "Бандитам – тюрми". Але потім з’ясувалося, що воно не зовсім так. Наприклад, Юрій Луценко, коли став міністром внутрішніх справ, спочатку дав добро на розслідування у Донецьку вбивства одного з наших побратимів Якименка, а потім звільнив людину, яка вела це розслідування, і справа заглухла. Це якраз збіглося зі смертю Кравченка, з твердженнями Турчинова, що то було самогубство, з тим, що Ющенко отримав від родини Кучми долю в "РосУкрЕнерго", про що публічно, здається, у Відні, повідомила туркменська опозиція.

Владу і замовників тоді бентежили дві речі. Перша – це міжнародна експертиза плівок, яку, безумовно, Кучма не проводив. І друга – свідок Кравченко, який їм заважав, тому що мав особисті бесіди з Кучмою. Він, наскільки зрозуміло з матеріалів справи, не хотів нічого на себе брати. Якщо б його арештували, він би почав говорити. Його позиція була: або захищайте мене, або я потягну вас всіх за собою. І після цього він був вбитий.

Затим правоохоронці миттєво знайшли рядових виконавців нападу на мене.

Як кваліфікували злочин Пукача щодо вас?

Перевищення службових обов’язків. Хоча я вважаю, що мали б кваліфікувати як катування.

Кучма був свідком у вашій справі?

Ні, Кучма жодного разу не був у суді. Чого Кучма не хоче в суд? Він не хоче під присягою давати жодних показів. Якщо ти свідок і брешеш у суді під присягою, то це само по собі – кримінальна стаття.

Справу продовжили розслідувати вже при Януковичі. У нього була така метода, схожа на те, як спінінгом дістають велику рибу. Її не можна відразу витягати. З нею граються: то відпустять, то потягнуть до себе.

При Януковичі зробили експертизу плівок, яку ніяк до того начебто не міг зробити Ющенко. Потім було рішення Конституційного суду, що плівки Мельниченко не є доказом. Янукович так трохи потягнув, а потім відпустив спінінг. Далі перший зам генпрокурора Ренат Кузьмін порушив кримінальну справу проти Кучми, рік поторгувалися, отримали, що просили, і Генпрокуратура разом із Печерським судом її закрила. Таке ж не можна було зробити без наказу Януковича.

Янукович вибрав тактику нереалізованого компромату, яким він шантажував Кучму, і отримував гроші, преференції, підтримку - все, що завгодно. З публікацій документів про Міжгір’я, відомо, що далеко не мисливець, а знаний мистецтвознавець Пінчук час від часу їздив до Януковича на полювання, аби домовлятися на одинці на задньому сидінні президентського джипу.

І зараз моя справа і справа Гонгадзе є смертельними для нинішньої влади. Бо якщо розбиратися в ГПУ, МВС, СБУ, то треба давати оцінку всім, хто брав учать у злочинах Кучми і Януковича. Там випливуть люди, які знають не тільки про Януковича, але і про роль нинішніх очільників. Тому вони захищатимуться так само, як і Кравченко, а всіх не повбиваєш.

Чи можна розглядати напад на вас та вбивство Гонгадзе як ланки діяльності однієї злочинної організації?

Те, що це була система, метода - це абсолютно точно. Кучма мав в розпорядженні юристів, правовиків, академії наук, але замість того, щоб висувати аргументи у публічній, ідеологічній боротьбі проти нас, використовував брутальне насильство і вбивства.

Як ви ставитися до того, що апеляція у справі Пукача розглядається у закритому режимі?

Коли учасники процесу до початку суду у першій інстанції знайомилися зі справою (більше 100 томів), лише десяток томів мав гриф "таємно" - в них містилася інформація про діяльність "нарубки". Все інше було абсолютно відкритим. Проте напередодні процесу чи то витончений меценат Пінчук, за звичай з’їздив у Межигір’я до "Хама", чи то давній друзяка Кучми пан Пшонка самотужки поставив гриф "таємно" на кожний аркуш справи, – тепер вже не має значення. Але саме після цього стали таємними (принаймні – формально) і заяви Гонгадзе, що він робив до ГПУ напередодні своєї загибелі, і чудеса з пошуками та експертизами його тіла, навіть покази його друзів, дружини, нарешті – мами. Тепер таємні навіть друковані матеріали "Української перспективи", газети "МИ", що розповсюджувалися мільйонними накладами по всій Україні. Нині за волею Генерального прокурора все це можна оголошувати і досліджувати лише у закритому судовому засіданні.

Тепер, з одного боку замовники за таємницею ховають від суспільства докази власної провини: плівки із записами, покази свідків, висновки експертиз тощо. З іншого – прокурори і політики утаємничують прямі докази фальсифікацій, сліди політичної корупції.

Прикро, що й після другого Майдану нічого не змінилося.

Чого ви домагаєтеся під час апеляції у справі Пукача?

У вироку Пукачу не встановлений мотив – чому він вбив Гонгадзе і нападав на мене. Може, я чи Георгій йому були щось винні? Я вимагаю повернути справу на повторний судовий розгляд, аби провести справжнє, а головне - публічне слідство, встановити правду по мотивах Пукача, а це – замовники, по справі вбивства Кравченка, якого навіть ГПУ подає у обвинувальному висновку як фігуранта злочинів Пукача.

Наприклад, я писав генпрокурору Пшонці, що Кравченка вбили, а він мені відповідає: це не ваш родич, тому ви не маєте права робити заяви щодо злочину проти Кравченка. Логіка яка? Я йду по вулиці і бачу чий-то труп, роблю заяву, а мені кажуть – йди мимо: це не твій родич. Аналогічну заяву пишу пану Мохницькому зі "Свободи", коли вже він був генеральним прокурором. Він мені відповідає тими ж словами, що і пан Пшонка. А сьогодні пан Ярема надає відповідь Київському апеляційному суду, що обставини вбивства свідка Кравченка та матеріали фальсифікації висновків ГПУ щодо його самогубства є державною таємницею.

Зрозуміло, що без політичної волі не можна розслідувати цей процес. Зараз ви бачите таку політичну волю?

Зараз я бачу політичну волю закрити процес. Я підозрюю, що і зараз навколо цієї справи йдуть торги через гарантії голосування за потрібні рішення тих людей, яких провів Пінчук і Кучма до Верховної ради.

Ви вірите, що справа Гонгадзе і ваша справа закінчаться притягненням до відповідальності замовників убивства і нападу на вас?

Тут у мене є певний оптимізм. Родина Кучми провела активну роботу за межами України. Вона намагається використати в роботі з західними політиками такі ж саме корупційні методи, як і у нас. Проте їхні корупційні дії, підкупи політиків вже офіційно розслідуються в низці країн ЄС і в США. На мене особисто виходять європейські депутати, конгресмени Сполучених Штатів, Гельсінська комісія конгресу США щодо моєї справи. З часом може бути так, що родина Кучми може бути предметом політично-кримінальних скандалів вже за межами України.

Загалом, мені здається, що у нас дехто переоцінює можливості родини Кучми, незважаючи на ті гучні імена, які приїжджають до них на їхні "посєдєлки". Бо приїхати "за спонсорську допомогу" на "посєдєлки" - то одна річ, а солідарно ставати поряд і захищати тих, на кому є кров, - це зовсім інше.

Я б хотів, щоб це добре усвідомлювали і наш президент, і Генеральний прокурор, і панове коаліціянти, , що раніше безсоромно піарилися на справі Гонгадзе, а тепер роблять вигляд, що начебто не помічають печерні дива на процесі Пукача.

Наши блоги