УкрРус

Карасьов: Яценюк правильно зробив, пішовши до Януковича

  • Карасьов: Яценюк правильно зробив, пішовши до Януковича

Оцінки від Вадима Карасьова – директора Інституту глобальних стратегій – прочитуються як відлиті з металу написи до постаментів. Кличко – це спортивна зірка з ситуативним політичним рейтингом. Тягнибок – керівник партії "флангового" типу, котра не може розраховувати на постійне розширення електорату. Яценюк – надія "тимошенківців", котрі прагнуть вийти з політичного гетто і повернутись до мейнстриму. Луценко прагне бути народним трибуном, і якщо його харизми для цього ще так-сяк вистачає, то бракує зв’язків в середині еліт. Перелік стислих визначень можна продовжувати. А ще краще – просто прочитати записане "Обозом" інтерв’ю на тему реалій сучасної політики. Отож, слово – Карасьову.

- Пане Вадиме, "Батьківщина" і "Фронт змін" оголосили про злиття. Практично це означає ще й те, що на кожну міську чи обласну організацію тепер вже єдиної партії припадає по два керівники. Бійки будуть?

- Думаю, в кінцевому рахунку їм вдасться помиритися, бо за процесами стоятимуть арбітри вищого рівня. Але психологічно це буде дуже напружено. Та керівництво, мабуть, доб’ється того, аби пропорції були дотримані, зважаючи на реальну вагу "Фронту змін" та "Батьківщини" в кожному конкретному регіоні.

- Керівництво нині представлено особою Яценюка. І саме тому, як подейкують, більшість місць на низовому рівні відійде "фронтовикам". Чи ні?..

- Поки що ні. Найбільша моральна акція все ще в руках Тимошенко. Водночас, всі розуміють, що принаймні в активну політику вона повернеться не скоро.

- Тоді її моральна акція небагато важить…

- Реальним лідером є Яценюк – це правда, і багато тимошенківців будуть переорієнтовуватися на Яценюка заради кар’єрних моментів і того, аби укріпити своє положення… Коли Яценюк пішов на зустріч до Януковича, він принаймні на символічному рівні продемонстрував, що є лідером опозиції. І це дає надію багатьом опозиціонерам, яких витіснили або витісняють в опозиційне гетто, повернутися у мейнстрим і стати частиною системної опозиції.

- То, виходить, Кличко з Тягнибоком припустилися помилки, коли не пішли разом із Яценюком до Януковича?

- Це вже немає значення. Помилки припустився би Яценюк, якби не пішов. Яценюк наразі є дахом для багатьох в "Батьківщині" - якщо йдеться про можливість збереження бізнесу тощо, не кажучи вже про кар’єрні перспективи… Як бачите, у політраді Яценюк не отримав контролюючий пакет, але це йому навіть і не потрібно. Зараз не до формалізму, мовляв, чим більше "фронтовиків", тим краще… Ті, хто прийшов у політику завдяки Тимошенко, тепер залишатимуться там – тобто у політичному мейнстримі – завдяки Яценюку.

- Але Тимошенко – так виходить з ваших слів – залишатиметься гарантом того, що певний баланс буде дотримано, і що ковдра не повністю опиниться на колінах у Арсенія Петровича?

- Я би так сказав: вона буде арбітром останньої інстанції. Це означатиме, що вона не втручатиметься в оперативне керівництво, але залишатиметься наглядачем, авторитетом, прапором і іконою, на яку будуть молитися. Хоча ви чудово знаєте, що можна молитися богу, а при цьому лишатися з чортом.

- Ви вірите у версію, що досягнута домовленість щодо вивезення Тимошенко за кордон (формальний привід: лікування) і що на такий варіант вже буцімто пристали геть усі – і "закордон", і Янукович, і сама ЮВТ?

- Поточно це питання ще не вирішено. Хоча наразі дійсно ніхто не заперечує. Але є одне "але". Необхідно, аби Тимошенко сама засвідчила це бажання у вигляді хоча б прохання про помилування. Щоб не було так, як з Луценком, який вийшов з цієї ситуації морально незаплямованим – і українська влада на це погодилась. (Хоч там були інші умови: не чіпати у публічних виступах особисто Януковича і його оточення, що Луценко, власне, й робить сьогодні).

Але у випадку з Тимошенко влада вимагатиме публічного визнання нею своєї вини. Тут не йдеться про каяття як таке, досить і прохання про помилування, що дорівнюватиме такому визнанню. Якщо вона це зробить – може їхати хоч завтра. Але вона чудово розуміє, в чому пікантність ситуації, й тому тримає паузу. Хоча сама вона давно хоче виїхати за кордон, бо політика – політикою, а здоров`є – здоров`єм.

- До речі, з приводу Луценка. Яку нішу він займе в середовищі опозиції? Нема відчуття, що зі своєю перманентною критикою вождів він перетворюється на вкрай незручне явище на кшталт Гриценка?

- Так, він трохи нагадує шило в одному місці. Але Луценко не шукає ніяких ніш. Він хоче бути над опозицією, під опозицією і збоку опозиції, тобто започаткувати в українському суспільстві нову модель опозиційності. Для цього й спирається не так на наявні партії (яким, до речі, не надто довіряють українці), як інтегрує під себе протестні мережеві рухи.

Йому імпонує досвід Таксиму й арабської весни, Луценко претендує на те, аби бути громадським опозиціонером, не обмеженим вузькою партійністю, а піднесеним на п’єдестал громадського трибуна. Він хоче обійти Тягнибока та Кличка поверх їхньої партійності, чим, до речі, може істотно змішати карти як владі, так і опозиції.

- Хтось із тих людей, котрих ми згадували – Луценко, Кличко, Тягнибок і, звісно ж, Яценюк – "тягне" на те, аби стати врівні з Юлією Тимошенко?

- Ніхто. Єдиний, хто хотів би працювати в такий рольовій моделі, це Луценко. В чому феномен Тимошенко і секрет її успіху? В тому, що вона одночасно могла працювати в двох регістрах – і з елітами, і з масами, тим паче з масами популістськими. Але у Луценко в елітах немає ані розгалужених комунікацій Тимошенко, ані її авторитету. У Тягнибока – партія флангова, вона в електоральному плані не може розширюватися безмежно.

Яценюк – надто "правильний" європейський політик, його не завжди розуміють тут, бо він надто розумний і не тягне на звання "свого". Що стосується Кличка, то його рейтинг поки що тримається на тих, хто не знайшов себе з іншими політиками. Він все ще лишається спортивною зіркою з ситуативним політичним рейтингом, і ось в цьому напрямі йому слід попрацювати…

Наши блоги