Андрій Іллєнко: нам казали: «Ми – слон, а ви – моськи». Ч.1

Андрій Іллєнко, син відомого українського режисера Юрія Іллєнка, нині очолює київську організацію ВО «Свобода». Він також є депутатом Київської обласної ради, куди пройшов за списками «Свободи». Іллєнко-молодший, даруйте за тавтологію, є ще дуже молодим. І не лише в плані свого фактичного (паспортного) віку – в червні йому має виповнитися лише 24 роки. Він молодий політик з усіма характерними ознаками цього виду: задиркуватий, такий, що не визнає «патріархів» і відверто знущається з тих, хто подумки бачить свої імена вписаними на скрижалі української історії.

Видео дня

Можливо, у своєму бажанні «весь мир насилья разрушить» Іллєнко трохи передає куті меду, принаймні з авторитетами з «нацдемівського» (читай: націонал-демократичного) середовища, з «помаранчевого» табору він не «панькається» – всіх гамузом відправляє на політичний смітник. І хоч авторка цих рядків не є прихильницею жодного згаданого в цьому інтерв’ю політика, але під час його записування ставало трохи ніякового – приміром, коли Іллєнко намалював образ Юрія Костенка, який буцім-то мріє бути в третій десятці списку «Свободи».

Але як зазначив нещодавно – з куди більш тонкою іронією – Блаженнійший Любомир Гузар – «навіть журналісти можуть помилятися». Тож, цілком вірогідно, що помиляюсь я, а правим є Іллєнко. Або ми обидва в чомусь неправі. Хтозна… Як співав мій власний (неполітичний, слава тобі, Господи!) кумир Віктор Цой, «война – дело молодых, лекарство против морщин». Тож нехай воюють. Наша журналістська справа – маленька: фіксувати це все на папері чи у віртуальному просторі. Бо як сказано (пардон за третю поетичну цитату на такий короткий вступ), «нам своє робить»…

- Андрію, почнемо з цифр. Який зараз рейтинг має «Свобода»?

- Десь у межах 6-7 відсотків.

- Тобто виборчий бар’єр, навіть у разі підняття його до п’яти відсотків, ви долаєте?

- Так. Але ми зараз не надто переймаємося правилами гри на виборах, бо, як вже довели місцеві вибори, влада може поміняти ці самі правила в останній момент. Зараз у суспільство закидають теми, довкола яких йде жорстка дискусія (приміром, з приводу підвищення бар’єру), але в той же час відволікають увагу від більш актуальних питань, наприклад, щодо того, хто і як формуватиме виборчі комісії.

Якщо комісії знов будуть сформовані поза участю непарламентських партій, то нам такі умови можуть створити, що й трьох відсотків не набереш. На місцевих виборах у нас реально вкрали третину голосів – по київській області у «Свободи», згідно екзит-полів, був результат, що дорівнював семи відсоткам, а нам написали три відсотки «з копійками». Це дуже просто робиться: сідає територіальна комісія і бере цифри «зі стелі».

- Навряд чи виборчі комісії будуть сформовані таким чином, як на місцевих виборах. Який сенс включати у члени комісії людей Литвина, які гарантовано не потраплять до наступного парламенту?

- Не знаю. Можливо, для того, щоб мати контрольованих членів комісій і не допустити туди представників «Свободи».

- Гаразд. Хоча тема блоків на парламентських виборах буде, очевидно, неактуальною (бо, напевно, Лавринович таки має рацію, коли говорить, що блоки Україні непотрібні, адже жоден з них до доживав каденції), але все ж спитаю: чи планує «Свобода» об’єднання з іншими політичними силами?

- Ще коли у 2006 році ми йшли на парламентські вибори, тема об’єднання так званих демократичних сил звучала дуже нав’язливо. Власне, вона існує в українській політиці рівно стільки, скільки існує сама українська політика. Хоч ця тема абсолютно непродуктивна, бо на ній традиційно паразитують політичні банкрути, від об’єднання з якими нікому не буде добре. Або ті, хто насправді абсолютно щиро ненавидить своїх можливих соратників по об’єднанню.

З чого сьогодні складається «демократичний» політичний істеблішмент? З залишків «помаранчевих» сил, які повністю збанкрутували. З «нацдемів», які також повністю збанкрутували – внаслідок власної політики, яку вони провадили протягом останніх 15-20 років. З Блоку Юлії Тимошенко, з яким ми можемо співпрацювати, не забуваючи, однак, про те, яка між нами існує ідеологічна різниця.

Що стосується блоків. У 2006 році «Свобода» знаходилась у ситуації, коли ми ще не знали, чи підемо ми на вибори разом із кимсь, чи самостійно. Було зрозуміло тільки те, що підґрунтям для об’єднання може бути ідеологічна сумісність, тобто спільна ідеологічна база та наявність внутрішньої люстрації: коли з партійного списку викидають усі одіозні імена. Коли ми висували ці умови, на нас дивились як на божевільних.

Бо при різних політичних перемовинах питання програми та ідеології взагалі не розглядали – говорили про те, хто скільки бере місць, хто де буде у списку та хто здійснюватиме фінансування. Тобто такий тест, навіть зовсім простий, насправді ніхто з можливих партнерів «Свободи» не пройшов. І ви слушно кажете, що немає жодного блоку, який у своєму первісному вигляді дожив до наступних виборів. Всі блоки, які проходили до парламенту, розпадались або де факто, або де юре в перші ж місяці.

Нам це абсолютно не потрібно – ми не хочемо провести разом із собою баласт, який діятиме на власний розсуд, ставатиме «тушками», а ми за них ще й нестимемо відповідальність. Зовсім інша річ, коли ми говоримо просто про співпрацю, приміром, про НКЗУ – Народний комітет захисту України – такий собі майданчик, який об’єднує частину опозиційних сил. Туди входить БЮТ, БЮТівські сателіти і, власне, «Свобода».

Ми увійшли до НКЗУ, бо вирішили ситуативно співпрацювати з тими силами, які на сьогодні протистоять нинішній владі. Нас об’єднує негативна програма – повалити режим Януковича. Щодо того, що буде потім – ми йдемо діаметрально протилежними шляхами. Тобто позитивна програма у нас різна: їм потрібен той самий олігархічний режим, але для себе самих. Ми ж хочемо повалити його зовсім.

Не треба шукати штучних об’єднань – в дусі таких собі старорухівських стенань – треба визначити ядро і лідера, а далі нехай історія розсудить, хто був правий. Пам’ятаю, як у 2006 році така собі Українська Народна партія, а, точніше, блок Костенка-Плюща виглядала силою, яка може пройти до парламенту. Вони говорили так: «А, Тягнибок?.. Ну нехай буде в списку. Десь 25-им. І навряд чи треба, щоб «Свобода», взагалі була суб’єктом блоку. Але ви хлопці, працюйте, підтримуйте нас. Бо ми, бачите, такий собі слон, а ви – моськи».

Сьогодні той таки Костенко був би щасливий, якби ми йому запропонували 25 місце в списку. Вся б тоді Українська народна партія саморозпустилась (всі двадцять чоловік, які там лишилися) і вступила би в наші лави.

- Можете отримати сатисфакцію: оце саме нацдемівське середовище, про яке ви говорите з такою іронією і яке колись гидувало «Свободою», нині перше робить крок назустріч. Вустами Валентина Наливайченка, який, на сьогодні, очевидно, є лідером «Нашої України»…

- Полулідером…

- Полулідером? Ну нехай, це ваші слова… Так от, Наливайченко заявив про те, що нині «Наша Україна» та «Свобода» успішно співпрацюють у трьох обласних радах, і що об’єднання цих двох сил цілком можливе. Що саме він мав на увазі, це ми будемо уточнювати у самого Наливайченка. А поки що питання до вас: вам про таку заяву відомо?

- Наливайченко на сьогодні, здається, дуже хоче почати сольну політичну кар’єру. Але він бореться навіть не за шкуру невбитого ведмедя, а за неіснуючу шкуру неіснуючого ведмедя. Бо «Наша Україна» як політичний проект себе повністю вичерпала. Власне, їхня з Ющенком внутрішня боротьба за лідерство мені особисто абсолютно нецікава. Як і нецікава, мабуть, нікому.

Щодо рад: у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській радах ми маємо найбільші фракції. Не власну більшість, але найчисельніші фракції. І ось яка складається ситуація: скрізь, де «Свобода» виступає домінуючою силою, об’єднання опозиційних сил відбулося по факту – без якихось додаткових марень чи мрій. Там же, де «Свобода» не має найбільшої групи депутатів, всі інші фракції вже давно обросли купою «тушок». Тож Наливайченку – на замітку: ми і так готові співпрацювати з усіма силами, які не є українофобськими. Але співпрацювати в плані тактики, бо стратегічно ми розходимось.

- Отже, підсумуємо: влада – українофобська, нацдеми – «тушковані». Нічого нового порівняно з минулим роком нема. Але тоді відбувались бодай якісь рухи. І Тягнибок стояв на трибуні поруч з Тимошенко. Погоджуюсь, що тоді був привід: ратифікація харківських угод щодо Чорноморського флоту… І все таки: чому так нудно зараз? Де всі? Де вулиця? Де «Свобода», врешті-решт?

- Ну, знаєте, тоді, коли ратифікували харківські угоди, це дуже радикалізувало суспільство. До того ж, яким би дуболомним не був режим Януковича, він все таки добре прораховує, що й коли слід робити. На початку свого президентства Януковича ще жив на тому рейтингу, який отримав на виборах. Пережив свій «медовий місяць», протягом якого він і зважився на кілька одіозних кроків. Першим був Харків, наступним – податковий кодекс.

Хоча насправді влада постійно створює приводи для того, щоб люди пересвідчилися у її антинародності та антиукраїнскості. Що ж стосується «Свободи», то вона не стоїть осторонь, і у річницю ратифікації харківських угод, тобто 27 квітня, ми готуємо акції, на яких будемо вимагати денонсацію цих угод. У спільній акції протесту разом з нами братимуть участь БЮТ, Фронт змін, «Наша Україна» та інші.

Загалом ця протирежимна акція об’єднала 13 політичних партій. Але попри це ми бачимо, що «постпомаранчева» опозиція – і Юля, і «ошмьотки» «Нашої України» просто не знають, що говорити людям. Говорити, що Янукович – поганий? Це і так ясно. Але що ви конкретно пропонуєте? Повернутися у вчорашній день? Так, вам всім там було зручно і комфортно, але для народу ті п’ять років не були раєм, інакше електорат просто не проголосував би за Януковича. Бачите, є два види опозиції: просистемна парламентська опозиція і антисистемна позапарламентська. Перша – це БЮТ і залишки «Нашої України», друга – це «Свобода».

Просистемна парламентська опозиція абсолютно не виступає проти системи як такої. Бо й сама по суті своїй є олігархічною. Єдина відмінність її від Партії Регіонів полягає в тому, що остання спекулює на культурно-ментальних символах проросійськи налаштованого електорату, а перша (тобто квазіопозиція) – на символах проукраїнськи налаштованого. Насправді ж така опозиція і така влада абсолютно між собою солідарні, бо їм така система вигідна. Їх головна ідея і мета – повернути собі комфортне життя, бо всі вони є частинами єдиного олігархічного класу. Ідея ж «Свободи» – національна і соціальна революція. З цим ми можемо йти до людей і підіймати їх.

- Революція – це, звісно, прекрасно. А конкретніше?

- Київська міська організація «Свободи» майже щодня проводить акції. Ось подивіться – це щотижневий звіт (показує план), ось тут всі акції, які ми вже провели і які плануємо провести. Це і просвітницькі акції, і акції проти рейдерів, і акції на підтримку політв’язнів. От щойно, перед інтерв’ю, я повернувся з акції – ми пікетували російську амбасаду з вимогою припинити ущемлення прав українців в Росії.

- Андрію, я журналіст з десятирічним стажем. Мій день починається, продовжується і закінчується переглядом новин і сортуванням прес-релізів. І те, що я жодного зеленого поняття не маю про акції «Свободи», це не мої проблеми. Це ваші проблеми і ваша відповідальність за те, що у вас все так організовано. Але – повертаючи розмову у інше русло – скажіть, що бракує «Свободі» для повної і остаточної перемоги революції (і пардон за іронію)?..

- Прес-релізи ми робимо після кожної акції, публікуємо на своєму сайті, поширюємо, інша річ, що не всі вони з’являються в Інтернеті. Але що стосується вашого питання… Бачите, на сьогодні «Свобода» – єдина партія класичного типу, тобто така, що ґрунтується на ідеологічних засадах. Яка у нас на сьогодні основна проблема? Та, що нас на сьогодні ще замало, тобто недостатньо людей, недостатньо кадрів. Я постійно кажу, що треба збільшувати членство в партії. Що ж до грошей, то великих коштів у нас ніколи не було. Ми не беремо гроші в олігархів, щоб потім не бути від них залежними, саме тому ми і не маємо власних медіа. Саме тому «Свобода» дуже обмежено присутня на центральних телеканалах. Коштів не вистачає – само собою зрозуміло, бо місцями в списках ми не торгуємо, і це факт. Але по-інакшому ми не працюємо.

Далі буде…