Горбач: Україна каже: маю право на канібалізм і хочу до ЄС

Наталия Лебедь

Сьогодні, 1 грудня, відбудеться засідання Європарламенту, який має прийняти резолюцію по Україні. Як пояснив «Обозу» Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту Євро-Атлантичного співробітництва, засідання носить дещо формальний характер.  Адже перед цим Комітет зовнішніх справ Європарламенту вже ухвалив позитивне рішення. І все ж сьогоднішня подія є вагомою - вона напряму пов"язана і з угодою про Асоціацію, і з саммітом Україна-ЄС, який мав би відбутися 19 грудня у Києві.  

 - Пане Володимире, а чи відбудеться самміт Україна-ЕС взагалі?

- Ось сьогодні це і буде вирішено. Проблема в тому, що упродовж останнього часу в Україні не було заплановано жодної зустрічі на офіційному рівні з представниками Євросоюзу…

- А вони мали б бути напередодні самміту?

- Бачите, ситуація зараз підвішена. Що стосується угоди про Асоціацію, то переговори закінчено в частині Зони вільної торгівлі та інших економічних питань. Але є також і політична частина, де українська влада наполягає на тому, щоби акцентувати перспективу членства, і де не оголошено про закінчення переговорного процесу. Для того, щоб вирішити цю проблему, потрібна зустріч на рівні президента Україна і, приміром, керівника Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу. Тому на самміті має прозвучати, що переговорний процес завершено і угода підготовлена до парафування.

- Парафування країнами-членами ЄС?

- Ні. Парафування відбувається на рівні двох переговорних груп – України та ЄС. Ви ж говорите про ратифікацію. Парафування не відбудеться під час самміту, бо сторони до цього не готові, і виглядає на те, що вони обидві свідомо затягують процес. Як Євросоюз не поспішає, так і Україна ставить питання на паузу, бо хоче контролювати процес, боячись, що опиниться у незручному становищі. Документ – а разом з додатками він має близько 1800 сторінок – іще треба перекласти на всі офіційні мови Євросоюзу, бо потім його будуть розглядати національні парламенти країн-членів ЄС. На це піде приблизно півроку…

- Півроку на переклад?! А ЄС не може взяти хоча б і пару сотень «толмачів», і пришвидшити процес?

- Є певні стандарти і процедури – вони складні, вони довгі, але їх не будуть змінювати задля якогось авралу. Власне, я думаю, що, оскільки внутрішньополітична ситуація в Україні дуже турбує наших європейських партнерів, все триватиме навіть не півроку, а місяців десять. Тобто до завершення парламентських виборів. Можливо, переклад буде готовий раніше, але Європа подивиться, як розвиватиметься ситуація в Україні, і заодно прийме рішення щодо ратифікації. Словом, перспектива вступу в дію угоди про Асоціацію зовсім не близька.

- А повноцінне членство в ЄС взагалі губиться десь там, де прекрасне «дальоко»…

- Це взагалі наразі не розглядається. Адже тут йдеться про розширення Європейського Союзу, про наступну фазу розвитку цього об’єднання. А до цього в ЄС поки що не готові. Але угода про Асоціацію – це інтеграція України в структури ЄС, це підготовка нашої країни до того, що колись вона може бути в Євросоюзі. І оскільки Україна інтегрується в ЄС, а не навпаки, то Україна має стати сумісною з Європейським Союзом. І статися це мусить ціною внутрішніх змін, бо міністерство закордонних справ виступає лише оператором цього процесу.

- Повернемось до дати самміту. Я не знавець протоколу президента, але очевидно, що такі заходи плануються за кілька місяців. В останній, можна сказати, момент Янукович заявляє, що їде до Москви. Це не сприйнято як відвертий плювок Баррозу та іншими євродіячами?    

- Звичайно, що такі заходи планують заздалегідь. Ба навіть за рік, оскільки такі самміти відбуваються щороку. І якщо вже Україна оголосила курс на євроінтеграцію, то самміт має бути головною зовнішньополітичною подією, до якої дуже серйозно готуються. Звичайно, що подібні витоки інформації – про те, куди їде Янукович – елемент політичної інтриги і елемент переговорного процесу нашого президента та Євросоюзу. Цей нібито натяк на те, що самміт може й не відбутися (та ще й за ініціативи української сторони), дипломатичною мовою означає спробу тиску на ЄС.

- Але ж ви самі слушно зауважили, що це Україна інтегрується до ЄС, а не навпаки… І при цьому наша сторона дозволяє собі такі речі?

- Це не єдине, що дозволяє собі українська сторона. Всі ці переслідування політичних опонентів сприймаються у Євросоюзі як щось схоже на канібалізм. Дикість несусвітна…  І, тим не менш, Україна таки стоїть на своєму: ми маємо право на канібалізм і хочемо інтегруватись до ЄС.  В принципі, в ЄС надзвичайно роздратовані такого роду поведінкою, європолітики почувають себе обманутими.

- А Європа не може сказати в односторонньому порядку: знаєте, друзі, нам тут канібали не потрібні, і поставити на цьому крапку?

- Європа вже все сказала. Щодо крапки, то ЄС завжди залишає шлях для виходу з клітки. Європарламент вже неодноразово виносив резолюції щодо ЄС, де ім’я Тимошенко згадано десять разів, а ім’я Януковича – жодного разу. Умови нам виставляють постійно, але при цьому залишають перспективу – говорять про те, мовляв, що м’яч знаходиться на полі української сторони, але наша влада нічого не робить для того, щоб підтримати гру. Причому не робить вона цього з внутрішньополітичних причин.

- Українська влада нічого не робить зараз, українська влада, швидше за все, нічого не робитиме й у майбутньому. І до того ж прийдуть Україна та ЄС? 

- Рано чи пізно Україна таки укладе угоду про Асоціацію, і вона вступить в дію. Але, чесно кажучи, я скептично оцінюю можливості досягнення такого результату за нинішньої влади. Єдине, в чому їй слід віддати належне, так це у підтриманні виконавської дисципліни – маю на увазі завершення переговорів щодо ЗВТ. Переговори йшли упродовж чотирьох років, але тільки цього року віце-прем’єр закрив це питання. Тобто в економічній частині ми просунулись, а у політичній стався відкат назад. Тоді як для досягнення результату потрібні успіхи як в економіці, так і сфері громадянських свобод, судочинства тощо.

- А чи не ховається за справою Тимошенко, на якій акцентує Євросоюз, небажання ЄС розширювати коло країн, що вже увійшли до нього? В Євросоюзі і так вже 27 членів, до того ж, входження Болгарії та Румунії, м’яко кажучи, не справили враження на «старожилів».

- Приєднатися до угоди про Асоціацію не означає спровокувати Євросоюз на розширення кола членів. В цьому випадку Україна залишається зовнішнім партнером, а не внутрішнім. Вона не впливатиме на рішення ЄС, не вимагатиме приведення до середньоєвропейського економічного рівня, бо новим членам ЄС дають гроші на реформи, як це було з Болгарією та Румунією. Економічно ці країни були не готові до вступу до ЄС, в їхньому випадку приймали рішення політичне, щоб вони, так би мовити, стали за приклад балканським країнам – мовляв, не слід воювати та займатися деструкцією, треба лише стати на колії євроінтеграції та рухатися в цьому напрямку. Болгарія та Румунія ілюстрували собою таку собі «історію успіху» для Балкан.  

- Болгарію та Румунію прийняли до ЄС, щоб нейтралізувати загрозу з Балкан. А чи існує загроза зі сторони Росії? Чи сприймається Україна як буферна зона між РФ та ЄС?

- Українська влада намагається грати російським чинником з Європейським Союзом, шантажуючи до певної міри ЄС приєднанням до тих чи інших інтеграційних проектів РФ. Але загроза війни (зокрема, і холодної війни) давно минула, тож у Євросоюзі ніхто вже не боїться Росії навіть з приєднаною до неї Україною. Світ змінився, ніхто не стане воювати за території тощо. Міжнародні відносини колосальним чином «економізувалися». Європа існує за рахунок експорту російської сировини, а Росія отримує за газ гроші і тим самим отримує кошти на існування. Тож якщо Україна відійде до сфери впливу Росії… Що ж, Європа скаже: «Однією турботою менше».   

- Скажіть, будь ласка, наскільки однорідним є Європарламент? Скільки в ньому іще міждержавних утворень, подібних до Європейської народної партії, яка активно лобіює інтерес Тимошенко та «Батьківщини»?

- ЕНП є товариством партій, які прийнято вважати консервативними. Це об’єднання в ЄС є найпотужнішим, крім нього існує іще близько семи таких спілок. На другому місці – соціалісти, партнером яких, як не дивно, стала наша надзвичайно капіталістична Партія регіонів. Є також ліберал-демократи, є зелені, є ультраконсерватори… 

- Чи можна назвати ЕНП заангажованою партією?

- Дивіться, зараз влада говорить про те, що ЕНП захищає Тимошенко тільки тому, що у цьому об’єднанні – її однопартійці. Так і є, адже вони мають певну партнерську угоду. Але річ у тім, що влада дає усі приводи для такого захисту. Насправді ніщо не примушує членів ЕНП захищати лідерку БЮТ, крім їхнього внутрішнього переконання, що відносно неї коїться несправедливість…

- А зелені та ультраконсерватори теж голосують під резолюціями, де є ім’я Тимошенко?

- Так. Тобто аргумент на кшталт «свій до свого по своє» давно спростовано.

• Следите за обновлениями obozrevatel.com в вашей социальной сети

Новости по теме

• Порошенко: за роки незалежності Україна не мала патріотичної влади
• Самміт. Знак питання
• Європа демонструє послідовність у ставленні до України - експерт
• Мирослав Попович: Україна – мати анархії. Ч.1
• Миссия МВФ перенесла визит в Киев