"В нас жінка — це як корова, яку запрягли"

Українська пісня, як і українська мова сьогодні в нашій країні, як би це парадоксально не звучало, — не в фаворі. Видаються закони, що роблять мову все більш і більш непопулярною, документація ведеться паралельно російською, а на радіо й телебаченні обмежують час виходу рідної солов'їної. Втім, на щастя, є ще люди, які не зважаючи на всі перепони й складнощі, продовжують благородну на сьогоднішній день справу — поширюючи українскість серед українців. Чудовим прикладом є два прекрасні голоси — Ніна й Тоня Матвієнко.

Ми всі знаємо Ніну Митрофанівну, а от про доньку великої співачки мало чутно. Але Антоніна — не підводить ім'я матері і з гордістю продовжує розпочату справу. Так, нещодавно, співачка стала солісткою Київської камерати, а це, варто сказати, багато про що говорить. “Оглядач” поспілкувався з Антоніною Матвієнко, розпитавши про все, що відбувається в житті співачки.

Розкажіть як справи з Київською камератою? Як Ви туди потрапили?

(Сміється). Там немає як такого відбору. В цьому році виходить, що я вже п'ятьроківіз Камератою співаю. І хоч завжди мене оголошували як солістку, я була неофіційно там, і трудова книжка моя там не лежала — завжди була за запрошенням. За ці роки було багато цікавих проектів і концертів, а наш деригент Валерій Олександрович Матюхін приглядався на мене. І от прийшов момент, коли я заслужила нарешті стати солісткою офіційно.

Та програма, яку співає мама, написана саме під неї, для її голосу. І коли вона не може з якихось причин поспівати і Матюхін давав співати ті твори комусь іншому, то воно навіть не звучало. Тому повністю ту програму, яку виконувала мама і ту, що є зараз, буду виконувати я, бо ж мама, як кажуть, не вічна. А вона дуже задоволена тим, що співати її програму буду саме я.

До речі, про ваші голоси. Не знаю, як професіоналам, а пересічним громадянам вони видаються дуже схожими. Чи обігрується це у Камераті?

Звісно, у Камераті це використовується, адже я там і не можу співати інакше. Інша справа із поп-піснями — є труднощі у плані мого голосу. Спочатку я дуже раділа, що наші голоси схожі, а зараз виникла така проблема — народний голос, мовляв, неформат і не потрібно бути “під маму”, а треба себе знайти. На студіях весь час намагаються мені щось змінити (сміється).

І як, виходить?

Так, але на студії — це одне, там я можу хоч сто разів одне слово повторити по-іншому, і запис також піде по-іншому. А коли я співаю на сцені — то виходить все природньо, я не можу переінакшити голос. Це парадокс, знаєте: для шоу-бізнесу це не підходить, а коли співаєш це людям — їм дуже подобається. Так що я вже не знаю, чи це плюс, чи це мінус (сміється). Звісно, дуже радію, коли людям подобається, а от не радію тоді, коли в мене не виходить вийти на якийсь інший ступінь розвитку в нашому шоу-бізнесі (посміхається). Там потрібні гроші, зв'язки і дуже велика підтримка.

Якщо вже Ви заговорили про поп-музику.. Кліп “Мої сни” крутили по М1. І взагалі, він такий, попсовий. Чи не було це, так би мовити, ламанням себе?

Ні, навпаки! Я ж сучасна молода дівчина, мені навпаки подобається такий красивий рор, як у кліпі. А ті твори, які я виконую у Камераті та інших подібних проектах, - це зовсім інше.Я не знаю як хто, але мені дуже подобається пробувати себе у різних жанрах.

Просто, наскільки я читала, коли той же Пономарьов подався у поп, його осуджували. Адже із таким голосом..

Ну, на рахунок нього.. Сім'ю ж треба годувати (сміється). Я не дуже слідкую за його кар'єрою, але впевена, що і концерти з оркестром він робить, класику також співає. Як би там не було, а дійсно, треба сім'ю годувати, і давати людям те, що їм сьогодні цікаво — розважальний стиль.

А от “Мої сни”, я вважаю, Руслан Квінта дуже влучно написав саме для мене. Пісня така романтична, легка і можна сказати — ні про що (дуже сміється). Коротше кажучи, слова в ній не ріжуть вуха.

Тож, будете продовжувати напрямок pop?

Так, хочу. Складається так, що моя цільова аудиторія — це люди за сорок, треба щось і для молоді писати. Але якось вийшло, що люди мене не слухають від незнання, вони просто не знають, що є така от я. Але зараз, після “Підйому” і Антоніни-кицюні (у прямому ефірі Нового каналу Тоня розповіла, що її подруга порадила завести аккаунт у Контакті з ніком Кицюня – мовляв, і ніжно, і не надто офіційно, - прим. Авт.) до мене вконтакт долучилось буквально за годину близько п'ятиста друзів! І всі років по чотирнадцять. Дуже приємно, що їм подобається моя творчість! І вони часто мені кажуть, що дуже давно вже не чули нічого такого українського.

От останні мої дві пісні — дуже сучасні. Ці пісні написав Андрій Тимощик: “Злива і полум'я” та ще одна пісня, яку от-от почує Україна — “Хто я для тебе”. Це вже не проста “Мої сни”, вони дуже серйозні, хоч і сучасні. Аби зрозуміти, то треба разів три-чотири послухати, це точно.

Хто Вам взагалі пише слова та музику?

Знаєте, кожного разу Бог мені посилає хороших людей. Зробили дві пісні із Русланом Квінтою. Потім випадково порадили Андрія Тимощика, а він, написавши музику, у свою чергу порадив поетессу Діану Гольде.

А сама Ви не пробували писати?

От не пробувала. Музику я б іще написала, але слова — це вже навряд. Музику я відчуваю краще. Я думаю, що слова збивають композитора, в них є рима, а музика — вона ж нестандартна, може і так повернутись, і так..

Ви взагалі вирішили стати співачкою самостійно чи це було вже передбачено матер'ю?

Чесно кажучи, сама. Батьки тільки пораділи, що я вибрала шлях саме співачки, адже я ще думала про танцювальну кар'єру. А хіба б вони мені змогли дати якусь пораду, коли б я стала балериною (всміхається)? Я навчалась грі на фортепіано, а потім перейшла на деригентсько-хоровий відділ.. Зрештою встигла навіть піарщиком попрацювати. Але зрозуміла, що треба займатись тим, що більше до душі.

Чи важко виправдовувати, скажімо так, статус доньки Ніни Матвієнко?

Дуже, дуже важко і перед собою, і перед публікою, і серед знайомих.. От мені всі кажуть, що я маю робити пісні на російській мові. Але я не можу заспівати ані російською мовою, ані про труси, як в нас кажуть. В мене дуже велика відповідальніть є насамперед перед родиною. В мене прекрасні батьки, і я не хочу, щоб вони червоніли через мене. Моя мама все життя присвятила Україні та українській мові, так що це було би зрадою. І коли кажуть, що ми маємо поважати батьків, то в цьому — моя повага до мами.

Ким пишаєтесь із нашого українського шоу-бізнесу?

Олегом Скрипкою! Людина, яка все життя проговорила російською мовою, він відчув щось таке, що ще ніхто із нашого українського осередку, шоу-бізнесу ще не показав. Я ним просто захоплююсь! Є люди, які працюють на сцені, і від них нічого не йде. А от Олег просто випромінює шалену енергетику. І ще Boomboxподобаються.

А з когось берете приклад, навчаєтесь?

Немає таких. Навчаюсь із мамою — постійно. Вона для мене і приклад, і навчання. От у мене з'являється новий твір із Камератою — це все ріст. Я не знаю яку ноту я завтра чи сьогодні візьму (посміхається). От нещодавно була на концерті Сарацького — укранська пісня у джазовій обробці. Оце і є мій ріст. Де я ще таке послухаю? Приходиш на репетицію, вчишся, слухаєш.. Це є життя! Коли в тебе є щось нове, і ти знаєш, що є нове попереду, то ти живеш. Як тільки немає концерту і нічого не відбувається — артист помирає.

Добре, а що у Вас зараз відбувається і які найближчі плани?

Ось записала нещодавно пісню “Хто я для тебе”. А в планах — із Камератою поїду в кінці березня в Луцьк, потім нас запросили на гастролі в Америку. Можливо, потім і до Німеччини поїдемо.

А в нас, виходить, немає попиту на таку пісню?

Ой, я не знаю. Із цією владою взагалі невість що робиться.. Вже рік — немає концертів. Знаєш, я часто ходжу на ефіри на Національне радіо.. І кожного разу отак перехрещусь та піду. Купа бо в нас таких артистів, наприклад, Еріка, які розповідають з ким спала, з ким зустрічалась, та всяку іншу дурню. А мені дзвонять — я віддуваюсь за всю Україну: “Ви ж тільки не співайте дурного, не продайтеся, ми в Вас віримо!”, щось політичне постійно питають.. Мене як сік вижимають (сміється).

І багато людей не розуміють чому мене не чутно ніде по радіо чи ТБ.. Ех, неформат я всюди. От подивишся артист прийде: коло нього директор, продюсер, піарщик.. І я одна всюди бігаю, навіть звукорежисера немає. Але покинути я не можу це все. Куди ж я подінусь? (посміхається) Часом такі думки в голову лізуть: “Що ж я оце сиджу, одна з дитиною, роботи немає, за десять років їй до університету поступати, а я чимось дурним займаюся..” Таке от бува (всміхається).

Нічого, весна ось іде, буде все легше. До речі, для Вас 8 березня — свято?

Свято. Але знаю, що для чоловіків це — велике горе, адже стільки грошей витрачається! Але ж так здорово дивитись, коли вони всі бігають, тюльпани купують і вітають. Чому це не може бути святом? В нас жінка — це як корова, яку запрягли, і вона тягне замість коня великий віз із чимось. Вже й чоловіків немає нормальних: як не виїхали за кордон, так наркомани, алкоголіки або голубі. Тому в цей день я дуже рада, що чоловіки витратяться і згадають що то є жінка, і вона нарешті квіти отримає (сміється).

Тоді давайте закінчимо бесіду побажанням у свято весни.

Є така гарна пісня, хоча всі вважають її народною, і багато колективів її співають, але насправді її придумала моя мама — і слова, і музику. Хочу для всіх жінок зачитати ці срочки, щоб в тих, в кого вже це є — аби всі відчуття оновилися, а в кого немає — аби вони закохалися і відчули весну в своєму серці:

Розійшлись хмарки, гляне сонечко,

Заб'ється в грудях моє серденько.

Ой прийшла весна, ой прийшла красна,

Принесла мені щастя й радощі.