Дата публікації: 03.10.2005

Шон Карр сидів у чорній «Чайці». Було помітно, що він хвилюється. Вже минула майже година, як мало розпочатися їх з Євгенією вінчання, а нареченої все не було. Батюшка щоразу вибігав з воріт монастиря подивитися, як справи. Він хвилювався не менше за англійського рок-музиканта, і його можна зрозуміти: йому належало вінчати британця та доньку Тимошенко.

Друзі нареченого не виходили з машин і наче паровози диміли сигарами. Шон раз-по-раз нервово поскубував бороду та без особливого бажання спілкувався з організаторами, які його інструктували: «Підійде мама - візьмеш її під руку».

Однак під брамою Видубицького монастиря були люди, які чекали на Женю та Юлію Тимошенко значно більше за Шона – це журналісти та прості люди. Попри те, що монастир вигідно розташований у відлюдному місці Києва біля Ботанічного саду, у неділю туди з самого ранку потягнулися люди. Вони, не жалкуючи себе, стояли під не по-жовтневому палким сонцем, щоб побачити, як Юлія Тимошенко буде віддавати заміж свою доньку за англійського парубка. Для цього напередодні Шон прийняв православ’я, а Євгенія згодилася поміняти своє відоме прізвище на не дуже благозвучне для українського вуха – Карр.

Хоча в монастирях і не вінчають, однак для доньки Тимошенко тут зробили виняток. А місце для таїнства організатори вибрали якнайкраще: по-перше, тут легше усамітнитися від публіки. По друге, Видубицький монастир – невимовно чарівне місце, на території якого навіть є храм з майже тисячолітньою історією.

Попри свою унікальну старовинність, це святе місце вперше за тисячу років прикрашав чоловік у традиційному шотландському вбранні. Під брамою монастиря стояв дядько в шотландській спідниці, обіймаючи обома руками волинку, з якої він вичавлював протяжні звуки, нагадуючи всім про британське походження нареченого. За його спиною сміялися дівчата в українському вбранні - офіціантки з монастирського ресторану «Монастиська трапеза». Вони сперечалися, чий шотландець, «їхній» чи «наш». Однак музикант у спідниці весь час мовчав, як риба, і дівчата так і не дізналися, хто з них правий.

Тим часом до храму потроху підтягувалися гості. Тих, хто був з боку нареченого, одразу можна було впізнати за характерною зовнішністю – вони мали коси, хвости, одягнені були у фраки. ,Нарешті, на голові мали циліндри або інші головні убори, яких українці на голову не наділи б. Особливий ажіотаж у натовпу викликали стильна жінка з рожевим волоссям та її супутник з косичкою, який не відомо для чого зняв з руки та повісив у вухо браслет.

А більшість запрошених з боку нареченої являли собою звичайну «зелена» українську молодь в «звичайних» сукнях та костюмах. Жодної знаменитості журналісти не побачили. Президента України Віктора Ющенка, напевно, так і не запросили. Як, втім, і жодного іншого українського політика. Мабуть, список запрошених Юлія Володимирівна не складала, або ж вона воліє бачити соратників лише на роботі, але не на весіллі доньки.

Всі гості демократично піднімалися пішки на чималу гірку, бо охорона вимагала залишати машини внизу. Виняток зробили хіба що для старенької Жениної бабусі та, звісно, весільного ескорту наречених. До речі, про ескорт. Здається, англійських гостей українці вирішили вразити старими радянськими машинами партійної еліти. Наречені приїхали вінчатися на «Чайках». Шона привезла чорна, а наречену - біла.

Весілля навмисно організовували таким чином, щоб гості з Англії мали можливість
оглянути красоти Києва. Після вінчання всім запропонували екскурсію Києвом, а потім усіх запрошених чекали на пароплаві, який, напевно, мав весь час курсувати під кручами Дніпра. Завершувалася святкова частина молодіжною дискотекою. Останній пункт програми – це, вочевидь, данина «зеленим» друзям Жені, та підстаркуватим рокерам зі сторони Шона.

Хоча програму розваг тримали в секреті, дізнатися, на якому пароплаві гулятимуть молоді, було неважко. На всіх машинах кортежу був приклеєний пропуск на причал, на якому значилося: «Зірки Дніпра».

А тим часом хвилювання Шона, здається, досягло апогею. Втім, коли він вже, здавалося, був на межі паніки, всі нарешті побачили, як по дорозі вгору піднімаються автомобілі. «Наречена?», - зашепотіли в натовпі. Але на весільний кортеж три чорні машини без жодної стрічечки схожі не були. З двох автомобілів одразу вискочила охорона, а з третього вийшла жінка. Спершу зі спини можна було розгледіти лише її елегантне сріблясте плаття та довгі білясті кучері. «Наречена!», - знову почулося в натовпі. «Мама!!!», - видихнули всі, коли вона повернулася обличчям.

Юлія Володимирівна насправді була неперевершена, і не дивно, що її спочатку сплутали з нареченою. Тимошенко, наче птаха, підлетіла до машини Шона й сама взяла його під руку. Тим часом на подвір’я виїхала біла «Чайка» а з неї вийшла вже справжня наречена. Батько взяв Євгенію під руки, і з ініціативи матері вони хвилину позували для журналістів.

Мама була трішечки заклопотана, але весела - не тіні печалі. А от батько нареченої помітно сумував. Натомість наречена сміялася щиро, і це помітили усі, хоча обличчя Жені прикривала вуаль.

Слід відзначити, що на відміну від багатьох гостей, наречені були одягненні традиційно. Курток з вовчої шкури, ланцюгів та мотоциклів не було. Весільна сукня Жені була з розкішного мережива. Не білосніжного, а, скоріше, схожого на колір перлин. На відміну від мами, яка накрутила собі кучерів, Женя вирішила демонструвати натуральне волосся. Вона просто розчесала довгі коси, а зверху накрила їх маленьким білим віночком та причепила довгу фату. Наречений був в елегантному фраку, а довге волосся він за звичкою зібрав у хвіст. Шон хотів, щоб фату за нареченою несла його донька Шарлота від першого шлюбу. Однак дівчинку біля монастиря не помітили. Можливо, вона не приїхала з Англії.

Присутнім довелося дуже довго чекати, поки тривало вінчання. Службу в церкві відбували «по повній програмі». Тим часом, народ під монастирем став організовувати культурну програму зустрічі молодят. Якісь бабусі поцікавилися у іноземних журналістів, як буде англійською «Бажаємо щастя». «Спочатку будемо говорити українською, а потім англійською», - запропонувала одна літня жіночка. Всі погодилися й розпочали репетицію. «А може, ще скажемо: «Слава Україні!» на завершення?», - запропонувала інша. З нею погодилися.

Тим часом, над куполами полинула пісня дзвонів, і ворота монастиря прочинилися. Всі побачили процесію, а якщо точніше - одного «ненависного» шотландця, який йшов попереду, видуваючи з волинки жалібні звуки. Але усіх дратувала не «музика», а його височенна шапка, яка закривала молодят присутнім, а особливо - фотокорам.

На нього жахливо закричали зрозумілою в усьому світі мовою, і він злякано відскочив вбік. Усі побачили Шона, який тримав рушник та ікону, в той час, як наречена тримала в руках… свиню. Не справжню, звичайно, а маленьке яскраво рожеве поросятко-іграшка. Хоча і вона не надто пасувала мереживній сукні Жені.

Бабці одразу почали гадати, хто це міг підсунути Євгенії таку свиню. Адже ця тварина має не ту репутацію, щоб дарувати її на весілля. «Може це вирішили пожартувати англійські друзі Шона, дізнавшись, як українці ставляться до сала?» - це питання залишилося без відповіді. Однак було добре видно, що подарунок був для Жені дуже дорогим. Зі свинкою вона не розлучалася, в той час, як усі букети віддала дружці.

Тим часом молоді випили біля брами шампанське, Шон щосили розбив фужер об землю, узяв Євгенію Карр під руку і попрямував до машини. Бабці, які перед тим старанно репетирували зустріч молодят, не очікували такого розвитку подій. Вони намагалися таки побажати молодятам щастя на двох мовах, потім ці вітання злилися зі звичним «Горька!», але подружжя Карр для публіки не поцілувалися. Вони сіли в авто і швидко помчали в інше місце, продовжувати весілля.