Хоча нога лідера «Громади» ще не ступила на українську землю, на з’їзді своєї партії Павло Лазаренко був присутній. Делегати навіть мали прекрасну нагоду помацати його…

Напередодні з’їзду партійна прес-служба з’їздила на гостини в Америку попити чайку у свого лідера, заодно і записати його розлогий виступ, який демонструвався потім з великого екрану учасникам з’їзду. Цей Лазаренко виглядав дуже постарілим. Змінився він аж занадто, якщо врахувати його доволі нетривалу – близько шести років - відсутність в Україні. З трансльованого фільму присутні дійшли висновку, що українську мову він не забув, й говорить без натяку на акцент.

Павло Іванович навіть трохи перегравав перед камерою. Занадто театрально в його голосі звучали громові нотки, коли заходила мова про Кучму. А часом він переходив на задушевний шепіт, коли розповідав, як нудьгує за Батьківщиною. При чому його очі випромінювали таку муку, що залишалося лише дивуватися, як людина в таких умовах спроможна народжувати американців.

Другого Лазаренка слухали в живу. Ним виявився брат Павла Івановича - Іван Іванович. Якщо судити з імені – брат старший. Він виявився директором якоїсь Дніпропетровської агрофірми з таким же гучним, добре поставленим голосом, як у свого більш відомого брата. Але наполовину меншим в обхваті талії. Цього Лазаренка делегати розглядали з ретельністю музейного експоната і норовили потиснути руку, щоб перевірити на справжність. Втім, «експонат» не виправдав сподівань, сенсацій не народив і взагалі – нічого цікавого присутнім не сказав.

Власне, на цьому у «Громади» Лазаренки закінчилися. Майже… Адже в залі був ще і третій володар одіозного прізвища. Рум’яний та задоволений життям він дивився в зал з величезного плакату. Павло Іванович зразка 1998 року, обличчя якого ще не бачило американських в’язниць, шкірилося щасливою американською посмішкою, а напис поряд повідомляв, що Павло Лазаренко щиро вітає всіх делегатів з’їзду.

Організатори з’їзду хвалилися, що в залі присутньою 125 осіб, які були на останньому з’їзді «Громади», за місяць перед втечею Лазаренка за кордон, після чого почалися «репресії, тортури, знищення «громадівців», ув’язнення 27 осіб». Той з’їзд відбувався в цьому ж самому залі, в готелі «Турист».

До речі, Лазаренко з екрану пояснив, чому він з панамським паспортом в кишені опинився далеко від рідної країни, залишив соратників напризволяще. «Я мав інформацію, що готується замах на моїх дітей. Далі було спровоковано автокатастрофу мого сина, який ледве вижив. Наступного дня був дзвінок: якщо я лишуся в Україні - те саме буде з донькою. Я змушений був виїхати, мене супроводжував до Дніпропетровська в аеропорт міністр внутрішніх справ, перший помічник Президента, який особисто доповів Кучмі, що я вилітаю», - заявив Лазаренко. До речі, тодішнього міністра вже не спитаєш про його участь у вигнанні Лазаренка, адже він з минулої зими спочиває на Байковому цвинтарі. Що стосується першого помічника, то, якщо «Обоз» не помиляється, Лазаренко мав на увазі Володимира Литвина. Треба у спікера поцікавитися, чи правда, що він був останньою людиною, яка бачила, як нога Лазаренка відривається від української землі?

За словами Лазаренка, тодішній владі було вигідно, щоб його судили саме в Америці - подалі від України. Павло Іванович стверджує, що Кучма особисто вмовляв свого друга Клінтона його судити. Далі Лазаренко пояснив, чому проти нього була сфабрикована справа й чому його вислали в Америку: бо він «міг та був готовий підтримати Мороза, який би в такому разі точно переміг в 1999 році». «Я маю записи з висновками експертизи, де Кучма домовляється з тодішнім генпрокурором Потебеньком сфабрикувати справу за найтяжчими злочинами, аж до причетності до вбивства Щербаня», - розповідає Лазаренко.

Екс-прем’єр стверджує, що американський суд довів, що на 95 % справу сфабриковано, а ті кілька відсотків, які залишились, не спростовані лише тому, що генпрокуратура України не надіслала в США необхідні матеріали справи.

Нарешті, під кінець свого виступу Лазаренко висловив коронну фразу, яка, очевидно, стане головним мотивом його передвиборчої кампанії. Павло Іванович поскаржився на подвійні стандарти. Мовляв, чому в генпрокуратурі України лежала об’єднана справа Лазаренко-Тимошенко, а тепер Юлію Володимирівну виправдали по всім статтям, а йому погрожують українською в’язницею.

Очевидно, Лазаренко буде всім нагадувати про те, що з Тимошенко він йшов по одній справі усю виборчу кампанію. Не виключено, що це - одна з головних причин, чому Павло Іванович пішов на вибори. До речі, Леонід Косаківський, колишній мер Києва, колишній «громадівець», який за власним зізнанням прибув на з’їзд з почуття ввічливості, з цього приводу зауважив, що деяким колишнім соратникам Павла Івановича дуже б не хотілося його повернення в Україну.

Поки що Павло Іванович своє спільне минуле з Тимошенко особливо не піарив. Та й взагалі на з’їзді намагалися давати якнайменше характеристик політичним силам країни. Можливо, його програма дій ще не узгоджена «з ким треба» і не затверджена остаточно. Делегати з’їзду лише трохи скаржилися, що нова влада, за яку «вони стояли на Майдані», їх розчарувала. Тут все зрозуміло - чим ближче до виборів, тим більше в країні буде політичних сил, які стояли на Майдані. Хоча, об’єктивно кажучи, Павло Іванович там однією ногою був, коли в інформаційному просторі з’явилася заява, в якій Лазаренко підтримав Януковича. Як тоді тішилися агітатори Ющенка! Як тільки народ закидав їм про ланцюжок «Ющенко-Тимошенко-Лазаренко», а вони їм - заяву «Лазаренка–Януковича» під ніс.

Однак, нога Лазаренка простояла на Майдані не довго, і лідер «Громади» повідомив, що ця скандальна заява була липовою, а він насправді підтримує Віктора Андрійовича. Зважаючи на репутацію Лазаренка в Україні, Ющенко з задоволенням би проміняв таку підтримку Лазаренка на любов, скажімо, Саддама Хусейна.

Кого ж підтримає «опудало для електорату» на цих виборах? Павлу Івановичу в нинішній ситуації можна лише позаздрити. Якщо спокусливі пропозиції йому ще не надійшли, то, скоріш за все, вони не забаряться. Партія влади з центром в секретаріаті Президента буде підтягувати до роботи всі можливі сили, які можуть хоч трохи понизити рейтинг головного ворога - Юлії Володимирівни. Блок Павла Івановича - перший в цьому списку. А далі можна згадати про продане-перепродане УНА-УНСО, яке виконає на біс пісню парламентських виборів 2001 року, про те, як «Батьківщина» кинула їх під міліцію на Банковій 9 березня, а потім умила руки.

До речі, вже зараз відчувається, що Павло Іванович готовий копіювати основні ідеї Тимошенко, щоб вони не виглядали такими привабливими в очах суспільства. Зокрема, він говорить про потребу реприватизації Нікопольського феросплавного заводу…

А ще Лазаренку в будь-якому випадку вигідно піти на вибори. А раптом проскочить в парламент! Такі-сякі шанси в нього є. Адже бренд «Лазаренко» - розкручений. Дарма, що негативний. Адже 3 % можуть проголосувати за нього лише з почуття образи. Мовляв, розчарувалися в «хороших хлопцях» - проголосуємо за «поганого». А що? В даному випадку виборець принаймн, рятує себе від краху ілюзій.

Питання в іншому - в якому вигляді Лазаренко буде присутній у виборчій кампанії.

Варіант перший: Лазаренко лишиться в США. Однак тоді в нього мало шансів бути ньюсмейкером виборчої кампанії. З Америки до України так далеко...

Варіант другий: генпрокуратура закриє кримінальну справу проти Лазаренка й той приїде в Україну. Однак такий варіат влаштовує не всіх, адже чим менше криміналу у Лазаренка, тим примарніше виглядає гасло «Юлька-злодійка». В цій виборчій кампанії спонсорам Лазаренко цікавий лише як злочинець. Нарешті, цей варіант невигідний Лазаренку як самостійному суб’єкту виборів, адже поки він в Америці - зберігається інтрига, він людина-загадка. Щойно приїхавши в Україну, він перетвориться на банального скандального політика штабу Вітренко. До того ж з Лазаренка за останні шість років зроблено настільки негативного героя, що його поява на вулиці без наручників не додасть голосів НСНУ.

Третій варіант: Лазаренко повертається в Україну й потрапляє у в’язницю. До речі, про цей варіант говорив сам Лазаренко, як про такий, що його влаштовує. «Тоді політичним брендом нашого блоку буде політичний в’язень», - розповів він «громадівцям». І справді, такий варіант - найкращий, він вліштовує всіх замовників. У Лазаренка тоді більше шансів потрапити в парламент, в НСНУ - більше можливостей понизити рейтинг конкурента (можна знову щось в генпрокуратурі відкрити, з чимось об’єднати, щоб знову мати під рукою кримінальну справу кучмівських часів), на прапорах малюють призабуте гасло «Бандитам-тюрми», а далі всі проходять в парламент, всі щасливі. Щоправда, є в цьому прекрасному плані одне слабке місце: Павлу Івановичу важко на нього погодитися, адже він не має 100% гарантії, що він здійснить сценарій з «грязі в князі», тобто з в’язниці потрапить в парламент.

Сам Лазаренко пообіцяв, що дасть остаточну «конкретну» відповідь стосовно строків свого приїзду в Україну 2 січня. Думай, Павле, думай…До речі, останніми словами обличчя з екрану були: «Я не кажу вам до побачення - до скорої, скорої зустрічі…»