Ющенко опікується Юліною фігурою: Президент особисто підкладав Прем’єру побільше сала

Біля музею Великої Вітчизняної війни чекали Президента. Чекали ветерани й прості кияни, яким пообіцяли, що Віктор Ющенко буде разом з усіма їсти солдатську кашу й випивати сто грам. Дуже ріденька лінія міліції ледь стримувала бажаючих пробитися в перші ряди перед імпровізованою сценою. Люди майже дві години мерзли під холодною мжичкою і все одно агресивно кричали на тих, хто намагався відкрити парасольки – мовляв, нічого не видно.

Ось нарешті під’їхав президентський автобус. Якась бабуся, згадавши фронтову молодість, прорвалася крізь натовп і охорону й особисто вручила Ющенку кілька поламаних під час «штурму» гвоздик. Президент розцілував стареньку і процесія далі вже без ексцесів рушила до музею. Ющенко вів за ручку дочку, Порошенко - дружину.

Народ терпляче чекав на дощі ще годину, поки чільні посадовці оглядали експозицію, присвячену перемозі у Великій Вітчизняній війні. Історія не зацікавила лише міністра транспорту Євгена Червоненка, який вирішив за краще мерзнути на порозі.

Через деякий час до музею під’їхав міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, він так поспішав, що ледь не біг до входу. В цей день міністр скрізь запізнювався. Інколи це виглядало просто кумедно. Коли перші особи держави з міністрами і депутатами організовано поклали квіти до пам’ятника Слави, знов почулися фанфари - на горизонті з’явився екскорт правоохоронців з Луценком на чолі, які солідно промаршували повз всіх інших державних мужів і поклали свій індивідуальний вінок.

Коли нарешті Віктор Андрійович вийшов на трибуну перед народом – припустився справжній дощ. Члени уряду тулилися під дашком музею, а Ющенко в одному піджачку мокнув на трибуні. Ні в кого не виявилось парасолі, щоб прикрити Президента. Поряд з ним героїчно мерзла Тимошенко, їй було трохи легше - пальто до п’ят. Жодного дискомфорту не відчував Євген Жовтяк, який теж стояв на лінії дощу, причому всі могли пересвідчитись, яка в нього величезна помаранчева краватка, спеціально для цього він не застібнув ні піджаку, ні плаща. Так само на показ під дощем виставив свою помаранчеву краватку й віце-прем"єр Олександр Зінченко, однак розмір у Зінченка значно поступався розмірам у голови Київської обласної держадміністрації.

"Молю, прошу вас, живіть якомога довше серед нас, допомагайте нам будувати вільну, демократичну країну. Таку, як хотіли Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Володимир Великий чи Ярослав Мудрий", - звернувся Ющенко до ветеранів з трибуни. До речі, деякі з них на мундирах біля орденів і медалей мали помаранчеві бантики.

Основною темою виступу Ющенка була навіть не перемога у війні, а питання примирення ветеранів ВВВ з вояками УПА. «Деякі піднімалися з окопу із гаслами «За Родину! За Сталіна!», інші так само боролися за вільну Україну в загонах Української повстанської армії. В своїх серцях ми простили німців, японців, поляків, ми простили всіх, хто, можливо, був на другій стороні окопу. Ми не встигли простить тільки самих себе. Ветерани ВВВ, на жаль, поки що не подали руку ветеранам УПА. Я звертаюся до вас, знімаю перед вами шапку і прошу вас – подайте один одному руку", - звернувся до присутніх орденоносців президент. Було помітно, як змоклі й змерзлі ветерані мимоволі перейнялися думкою Ющенка й кивали головою. Очевидно б прямо тут й прямо зразу ж й потисли б руки «бандерівцям». Однак чомусь ветерани Української повстанської армії не були присутні на святкуванні Дня Перемоги.

Закінчивши свій виступ Віктор Андрійович запросив всіх до червоного намету на обід з Президентом. Розплачуватись за гостинне запрошення Ющенка довелося президентській охороні. Люди зрозуміли все буквально, й охорона вже не змогла в суцільній давці забезпечити коридор для проходу державних мужів.

Охорона схвилювалася не на жарт – неймовірними зусиллями за допомогою лавок й столів, вони стримали людей. Останньою через барикади самотужки прорвалася схвильована Катерина Ющенко й з зусиллям витягла з натовпу, наче фокусник зі шляпи зайченятко, всю в рожевому дочку Президента.

Натовп нарешті вгамувався, люди обліпили намет з усіх боків заглядали у віконечка й в шпаринки, всім було цікаво подивитися, як зголоднілі державні мужі їдять солдатську кашу, а раніше перелякані не на жарт хлопці президентської охорони задоволено посміхалися. «Який ми штурм витримали!, - кинув один охоронець іншому. Похмурим, як смерть, залишався тільки Червоненко, він не проковтнув за всю трапезу ні шматочка - все слідкував за ситуацією. Й чим далі тим менше вона йому подобалася. «Що вони собі думають?! Правильно зробив Путін - потрійний кордон охорони, й за посвідченнями пропускали в середину лише ветеранів», - зло процідив крізь зуби міністр транспорту.

Колишнього охоронця Президента можна зрозуміти - заходи безпеки тут були повністю відсутні. Хоча людей перед входом до музею і проганяли крізь рамки металошукачів, однак при бажанні їх можна було легко обійти. А особливо вражала мінімальна кількість міліції на заході. Ситуація кілька разів виходила з-під контролю охорони. Звичайно, всього цього можна було уникнути, якщо краще організовувати – однак, очевидно, Ющенко - любитель імпровізацій й особистого контакту з своїми фанами …

Гамір в президентському наметі був такий, що спілкуватися було майже неможливо, однак за столом Президента, де розмістилися Тимошенко, Кінах, Литвин і ветерани, було весело. Всі присутні з ентузіазмом колупалися пластмасовими виделочками в гречаній з м’ясом каші й виголошували тости. А от пили слабо, дві пляшка горілки за столом Президента не спустіли навіть на половину. Закуска за президентським столом швидко закінчилась. Ющенко пішов по сусідніх – взявши пластмасову мисочку з гречаною кашею, він поклав туди маленький тоненький шматочок сала. Подумав, й додав ще один: «А це для фігури!», - й поставив мисочку перед прем’єр-міністром.

Звідкись взявся Зінченко й приніс апетитний каравай. Ющенко розламав його на частини – в першу чергу пригостив Тимошенко.

Ветерани, як могли, розважали перших осіб держави. Один орденоносець, щось дуже довго і запально говорив, а Тимошенко голосно сміялася. Поки нарешті Ющенко не дорікнув ветерану: «Пане полковнику, не лайтесь?»

За сусіднім столом було не так весело: там один напроти іншого обідали Порошенко і Турчинов, а поряд дружина Порошенка й мер Києва Омельченко. Хоча Сан Санич людина весела, та й Порошенко зовсім не зануда, розмова за цим столиком не клеїлась. В повітрі буквально відчувався антагонізм між головою СБУ і секретарем РНБО. Після кількох хвилин мовчання Порошенко нарешті видушив тост : «Ну, за перемогу!». Випили і знову в цілковитій тиші замигтіли пластмасові виделочки. Нарешті пауза, що затяглася, набридла Порошенку, й він повернувся до сусіднього столу, де досить весело спілкувався з ветеранами, які йому цитували жартівливі фронтові вірші, чому якась там «сука в танку не згоріла» й жартівливо соромили, чому він, шоколадний король «Рошен», не пригостив ветеранів за цим столом «найсмачнішими в Україні цукерками».

Після самоусунення Порошенка відразу пожвавішала розмова й за столом Турчинова - поки секретар РНБО веселив ветеранів, голова СБУ розважав його дружину…

Цікава розмова про те, чи виконує Бог профільні побажання міністрів України, точилася за столиком неподалік. «Скільки вам років, дідусю?»- спитав чоловік у цивільному сухенького, однак енергійного дідуся-ветерана. «Дев’яносто!»- не без гордощів відповів герой війни. «Дай вам Бог здоров’я!». «До речі, це вас питав міністр охорони здоров’я»,- додала жіночка по сусідству. Дідусь спочатку навіть трохи знітився, а потім опанував себе: «Міністр здоров’я? Правда? Ну якщо вже ви Бога просите, ще сто років проживу!».

Тим часом перші особи держави вирішили виходити з намету. «Юлія Володимирівна? Юлія Володимирівна?», - закричав у слід прем’єру ветеран, - «Ви ж нам вальс обіцяли, от якраз він і грає. Давайте танцювати». Інші ветерани піддакували кавалеру. Однак Тимошенко не почула, а може, удала, що не почула, і задріботіла услід за Президентом на вихід.

Президентська охорона знову героїчними зусиллями тримала коридор. Сотні рук тяглися до Ющенка. Охорона відштовхувала сміливців, однак Президент намагався зловити в свої долоні якомога більше рук. Раптом Президент пропав - над ним зімкнувся натовп. Люди захвилювалися - що трапилось. Тут Віктор Андрійович підвівся –виявляється він піднімав з асфальту помаранчеву повітряну кульку.

Натовп провів Ющенка до самої машини і влаштував скандування, як колись на помаранчевому майдані. В повітрі, незважаючи на дощ і холод, відчувався величезний виплеск позитивних емоцій. І можна сміливо стверджувати, що справдився розрахунок Президента, коли він відмовився від видовищного параду на День Перемоги. Один Ющенко для присутніх замінив батальйон танків, дві «катюши», півсотні БТР й три роти солдат. Жодний парад ще не викликав такої бурі емоцій. Народ розходився з події задоволений.

Порошенко, Омельченко і Турчинов, окрилені загальним настроєм, навіть вирішили пройтися серед народу, й позбирати компліменти. Люди зразу впізнали секретаря РНБО: «Ми вас дуже любимо! Ви молодці!»- кричали люди у слід Петру. «Головне тільки, щоб ви в команді працювали!», - порадив хтось. «Так! Так!», - підтримав натовп. «З Юлею дружили, вона ж розумничка!» «Так! Так!», - знов піддакували люди, що обступили Петра.

А от Турчинова впізнали не зразу – одягнений в скромний синій плащик голова СБУ не кидався в очі. «Ой, це ж Турчинов!», - нарешті скрикнула якась жіночка й кілька бабусь кинулася до голови СБУ, очевидно, на когось стукати, бо Турчинов вийняв блокнот й зробив в ньому якісь нотатки.

А ось Олександр Омельченко нудьгував, й навіть трошки ображався, що народ мало звертає на нього уваги. Адже вся ця краса, всі ці намети й столи для ветеранів - його рук діло. Напередодні в Київській адміністрації зібрали всіх виробників напоїв й зобов’язали виставити намети й забезпечити ветеранів солодкою водичкою – безоплатно. В якості аргументів заступник Омельченка грюкав по столу кулаком. Ніхто не наважився заперечити...

Так демократично й по-сімейному Президент святкував День Перемоги - залишається тільки сподіватися, що наша влада масово не зляже в ліжка після виступів під дощем, й після гречаної каші й горілки «Казьонка», які ніхто перед Президентом не продегустував.