Нероба з Росії керує українським промисловим гігантом. Він що, з Уралу?

Інформація про те, що Віктор Пінчук встиг продати акції Нікопольського феросплавного заводу, допоки Тимошенко не повернула їх у державну власність, знаходить підтвердження. Головним доказом стала зміна керівника підприємства. З недавнього часу заводом керує нова людина – Анатолій Нероба. Попри колоритне українське прізвище, в Нікополі цю особу ніхто не знає. А на підприємстві до кого не підійди – всі як один твердять, що керманича їм «прислали з Росїі».

Однак більш детальну інформацію про пана Неробу годі шукати – ніхто не може про нього розповісти ані хороше, ані погане. Не більше інформації надали і в редакції заводської газети «Електрометалург». Журналісти видання повідомили «Оглядачу» лише те, що Нероба поки що гордо носить приставку «в.о.», але днями питання його повноцінного призначення буде вирішено остаточно. Вкрай стримано пояснюють і причину зміни керівництва. Мовляв, колишній - «інтерпайпівський» - директор Валерій Куцин пішов на пенсію.

Спроби отримати бодай якусь офіційну інформацію про нове керівництво в прес-службі Нікопольського заводу закінчилось нічим. Прес-секретаря від слова «Нероба» ніби підмінили. Спочатку він відмовлявся від спілкування через свою «зайнятість». Відповідь на всі прохання дати хоч якусь інформацію про цю персону була категоричною й суворою. Прес-секретар заявив, що лише сам виконуючий обов’язки може давати коментарі щодо своєї особи, і ще обмовився, що колишній директор Куцин зовсім не на пенсії, а лише у відпустці. «В такий скрутний для підприємства час?» – здивувалася я, маючи на увазі реприватизаційну «облогу» феросплавного. Однак прес-секретар на цю репліку зауважив, що «розмову закінчено».

До речі, інформацію про можливу зміну керівництва Нікопольського заводу феросплавів ще два місяці тому обговорювали опоненти нинішніх власників заводу. Зокрема, представники групи «Приват» ще на початку літа запевняли, що нинішнього керівника НФЗ Куцина «пішли». А оскільки «Приват» є головним і найзатятішим – після уряду - опонентом пінчуківського концерну «Приндіпров’я», то можна не сумніватися – приватівці обов’язково мають свої джерела інформації «в тилу ворога».

Отже, питання перепродажу Нікопольського феросплавного заводу російським бізнесменам заводчанами вже не обговорюється. Нерозв’язаним питанням залишається лише ім’я нового господаря. Втім, навіть тих крихт інформації, які вдалося отримати на заводі, достатньо для доволі впевнених висновків.

По-перше, зупинімося на особі в.о. гендиректора заводу. Ті, хто все-таки має хоч якусь інформацію про Неробу, пов’язують його з «Євразхолдингом» відомого російського бізнесмена-олігарха Олександра Абрамова. Не зайве нагадати, що зараз віце-президентом холдингу є колишній партнер Пінчука по бізнесу та політиці Валерій Хорошковський.

Цікаві подробиці розповіла жіночка-працівниця заводу. Вона дуже просила не називати її імені, щоб її не звільнили за оприлюднення надсекретної інформації. А військова таємниця полягала в тому, що її разом з групою працівників заводу возили на Урал, щоб познайомити з досвідом роботи компанії «Ренова». Ця компанія належить відомому російському олігарху Віктору Вексельбергу, майбутньому губернатору Камчатки та Корякії, власнику найбільшої колекції яєць Фаберже.

Невідомо, чому про візит на Урал працівники розповідають по великому секрету, адже цю визначну подію навіть висвітлювали в місцевих ЗМІ. Однак це не переконало жіночку відкрити своє ім’я, натомість вона захоплено розповіла про соціальні програми на заводах Вексельберга. Нікопольські профспілчани, за її словами, залишилися в захваті від побаченого в Росії.

На НФЗ готуються до ПРИВАТного штурму

Зрозумівши, що отримати інформацію з офіційних джерел буде неможливо, довелося звернутися до головних інтерпайпівських опонентів – представників групи «Приват». Ті виявили неабияку поінформованість у справах своїх опонентів, що навело на думку про існування справжніх шпигунських воєн між цими структурами. Отже, «з неперевірених джерел» вдалося дізнатися про те, що перерозподіл власності «Інтерпайпу» вже відбувся. І паї, як запевняють «джерела», розподілилися наступним чином: напряму Вексельбергу Пінчук продав 24-відсотковий пакет «Інтерпайпу». А стосовно пінчуківського консорціуму «Придніпров’я», то покупцями контрольного пакету акцій стали п’ять зареєстрованих за однією адресою кіпрських фірм із гордою абревіатурою «Ltd»: Whalom Management, Kiefer Services, Waborn Enterprises, Lesnat Company і Darson Investments. У «Приваті» вважають, що за всіма цима офшорами стоять все ті ж Віктор Вексельберг (компанія «Ренова»), а також Олександр Абрамов з «Євразхолдингу», який і поставив свого в.о. на чолі заводу.

Дізнатися щось новеньке безпосередньо на заводі вкрай проблематично – там переповідають те, що вже давно гуляє Інтернетом. Мовляв, росіяни заплатили від 380 до 382 млн. доларів, що посередником виступав відомий бізнесмен Костянтин Григоришин. Що ж стосується участі секретаря РНБО Петра Порошенка в долі заводу, то, кажуть, публічно він на території НФЗ не світився. Однак серед моїх співрозмовників знайшлися навіть такі, що нібито бачили в місті машину Петра Олексійовича – швидше за все, їм просто здалося.

Прикро, але перевірити інформацію про зміну власників заводу з перших рук виявилося неможливо. Проникнути в «святая-святих» заводу – кабінет керівника підприємства – не зміг би навіть найпрофесійніший шпигун. Прохідна заводу прикрашена шикарними квітниками і… колючим дротом. На підприємстві ніби готуються до тривалої облоги: охорона з собаками та автоматами, яка виявляє підвищений інтерес до чужаків, колючка по всьому периметру паркану заводу. Місцеві кажуть, що ці мури з’явилися буквально днями.

- Це ще дрібниці, - розповідає по секрету один з охоронців, - приїжджайте 16 серпня, тоді побачите.

- А що буде шістнадцятого? – звичайно ж, поцікавилася я.

- Начебто в Києві знову щось вирішують, а в нас буде посилена боєготовність, - видав військову таємницю оборонець. Щоправда, за його словами, велику масовку не збирали аж з травня, коли звезли повний сквер автоматників, людей з собаками, КАМАЗами перекрили всі виїзди, десятки автобусів привозили працівників з інших дніпропетровських заводів Пінчука, й на фоні всього цього перед працівниками заводу особисто виступав зять екс-президента у супроводі своєї подруги Таїсії Повалій.

- А до чого так готуєтесь 16 серпня, якщо рішення прийматимуться в Києві? – цікавлюся у балакучого охоронця.

- Як до чого? - До штурму заводу «Приватом», як завжди! - відповів охоронець.

- І що, вже були інциденти?

- Ні, жодного «приватівця» ще не бачили, - зізнався охоронець. Здалося, що йому навіть було трішки прикро, що він досі не взяв участі у справжньому бою.

Про міфічну «групу захоплення» бійців «Привату» розповідають легенди, варті голлівудського бойовика. Начебто служба безпеки групи «Приват» - це триста вишколених бійців «різних родів військ», куди набирають переважно вихідців з спецназу. Останньою успішною бойовою операцією «приватної армії» називають ринок «Озерка» в Дніпропетровську, де група захоплення викинула керівництво на вулицю й кілька днів контролювала всі в’їзди-виїзди.

Працівники заводу стверджують, що керівництво заводу провело з ними роз’яснювальну роботу і попередило, що якщо «Приват» піде на штурм НЗФ – захоплення «Озерки» здаватиметься дитячою забавкою. Мовляв, за вишколеною охороною підуть тисячі «злих та голодних» робітників «приватівських» Оржонікідзівського та Марганцівського ГКЗ.

Реприватизація – шанс для українського марганцю

У тривалій епопеї з приватизацією Нікопольського заводу феросплавів «Приват» образили подвійно. Спочатку не допустили до приватизаційного конкурсу, щоб зятю тодішнього президента нічого не заважало прибрати до рук за мінімальною ціною підприємство, доля якого на світовому ринку феросплавів становить 11,5%. Вдруге - коли нові господарі вирішили за краще возити марганцеву руду не з сусідніх родовищ, які знаходяться за тридцять кілометрів, а з Південно-Африканської Республіки.

Чому український марганець став Україні не потрібним, адже всім зрозуміло, що відмова НЗФ від власних копалин є справжнім крахом для вітчизняного виробника? У відповідь на це структури Пінчука стверджували, що вартість африканського марганцю дешевша за український, він має низький вміст фосфору, а ще, мовляв, українські ГКЗ самі відмовилися поставляти руду, тож довелося переобладнувати пічки під закордонну сировину.

У «Привата» аргументи інші, мовляв, вартість їхньої руди не може бути вищою, адже видобуток в Орджонікідзе йде кар’єрним методом. А стосовно фосфору, то 3% – це дрібниця, яка не впливає на якість. «Приватівці» погоджуються, що вони відмовлялися постачати руду, але з однієї причини - «Придніпров’я» відмовлялося працювати хоча б по частковій передоплаті й пропонувало мізерну ціну. Тимур Новиков, заступник голови правління «Приватбанку», запевнив, що головним аргументом відмови від української руди стала привабливість толінгової схеми, по якій працювало «Придніпров’я»: за іноземну руду начебто розплачувались продукцією, й таким обхідним маневром феросплави реалізовувалися за кордоном, причому мізерна частина прибутку залишалася в Україні. Отже, податки сплачувалися теж мізерні.

Хоча й на підприємствах «Привату» ситуація далеко не однозначна. З одного боку, занепад марганцевих копалень пояснюється політикою Нікопольського феросплавного і відмовою від власних ресурсів. З іншого боку, опоненти «Привату» пояснюють жалюгідне становище ГКЗ, низькі зарплати, дво-, триденний робочий тиждень наслідками політики «Привату». Нібито ця тактика не передбачає модернізацію підприємства, а лише «насосне» викачування ресурсів.

Про «Приват» також розповідають багато цікавої інформації. Наприклад, що акції Орджонікідзівського ГКЗ перекочували в офшори на Кіпр. Такі дії пояснюють бажанням уникнути відповідальності за невиконання інвестиційних зобов’язань.

Пінчук умив руки і продав квиток на війну

Можливо, саме небажання «світити» непрезентабельні гірничозбагачувальні комбінати змусило «Приват» обережно поводитись в нинішньому конфлікті між Пінчуком й державою. Тому штурми і захоплення тут навряд чи планують. Керівництво «Привату» стверджує, що перебування НФЗ у державній власності їх цілком влаштовує.

Цьому можна повірити, адже, як сказав один із керівників групи пан Дубілет: «Держава - власник не ефективний, але справедливий». Голова правління мав на увазі, що держава принаймні виплачувала дивіденди, а з 2003 року, після приватизації НФЗ, вони не отримали ні копійки. «У нас немає закону, щоб змусити власника контрольного пакету виплачувати дивіденди. До речі, ще перед конкурсом 2003 року ми мали переговори з Пінчуком і пропонували у разі нашої перемоги в конкурсі викупити його 25% по ринковій ціні, щоб він не турбувався, що «Приват» не буде виконувати зобов’язання по виплаті дивідендів. Вони нам не запропонували нічого», – розповіли «Оглядачу» в центральному офісі «Привату».

А ще «Приват», очевидно, і не зацікавлений в повторній приватизації НФЗ, оскільки бояться, що завод може в них з-під носа перехопити іноземний інвестор. Зокрема, в приватизації "Криворіжсталі" «Приват» брати участі не може через жорсткі умови конкурсу, які розробив Кабмін вкупі з Фондом держмайна. Умови залишають шанси на участь лише могутнім металургам «з-за бугра».

До того ж у «Приваті» знають, що таке контролювати підприємство, маючи лише чверть акцій. Наприклад, держава має контрольний пакет в «Укрнафті», але «Приват», який володіє 41% акцій, успішно зриває намагання Тимошенко змінити керівництво компанією.

Таким чином, організовувати війну «Приват» не зацікавлений. А Пінчук? Як влучно сказав один з керівників «Привату», Пінчук свій квиток на війну вже продав. Тепер, очевидно, єдині переживання зятя Кучми - зберегти кошти, отримані від росіян. На що розраховують російські магнати? Очевидно на те, що в них кращі аргументи перед новою українською владою, ніж у Пінчука. Зокрема, вони мають доступ до потужних медіаресурсів. Таких, наприклад, як «Інтер» та «1+1», до яких, кажуть, виявляє неабияку зацікавленість Петро Порошенко.

Робітники не йдуть на барикади і хочуть визначеності

Що стосується працівників НФЗ, то «Оглядач» переконався, що кров за господарів проливати вони не налаштовані. Категоричних суджень, рішучих заяв та пафосних виступів від робітників не чути. Навпаки - люди шукають відповідь на питання, яка доля краща. А найбільше їх лякає невизначеність, тому усі нікопольці, з якими довелося спілкуватися, сходилися в одному: скоріше б переділ власності завершився. А ім’я нового власника навіть не настільки важливе.

Слід також визнати, що на часів перебування у власності Пінчука люди не скаржилися. Вони розповіли, що за останні півроку зарплата підвищувалась тричі, і становить нині від тисячі до трьох тисяч гривень. Працівники з гордістю розповідають, що соціальні програми на заводі викликають заздрість їх колег з інших підприємств України. Особливо хвалилися тим, що вагітні у них йдуть в декрет з першого місяця, а завод платить по 3 тисячі підйомних для породіль додатково до 8 тисяч, які надає держава.

«Ви б побували у нас на території - все б зрозуміли! У нас прекрасні умови для роботи. В їдальні представлені різні кухні – кавказька, українська, російська, корейська, є свої фірмові блюда. Біля кожного цеху квітники, альпійські гірки, декоративні рослини, ставки з рибками. Транспортне сполучення з містом ідеальне – автобуси кожні 15 хвилин їздять», - розповідає Валентина Прийменко, завідувач відділом ЗМІ. Часи державного господарювання люди пригадують з меншим оптимізмом: 4-денний робочий день, заборгованість по зарплаті.

Щоправда нині, коли так звана епоха Пінчука на заводі завершилася, ситуація різко погіршилася. З приходом росіян різко знизилися показники виплавки металу, підприємству знову погрожує чотириденка. Самим росіянам зараз, звичайно ж, не до менеджменту. Упевненості у майбутньому володінні заводом у них наразі немає. Принаймні, в Нікополь ще не привозили славетну колекцію яєць Феберже Вексельберга. Цей ювелірний шедевр відвідує всі міста, де господар «Ренови» веде свій бізнес.