Британський журналіст присоромив кореспондента „Української правди” за непрофесійність

Мартін Нанн, британський журналіст та виконавчий директор Whites International Public Relations, присоромив кореспондента інтернет-видання „Українська правда” за непрофесійність. На думку Нанна, запитання кореспондента „УП” до Президента Ющенка щодо його сина Андрія Ющенка було „непрофесійним, несвоєчасним та безпринципним”. Такі міркування Мартін Нанн висловив у коментарі для газети „День”:

Видео дня

„Минулого тижня я пильно стежив за конфліктом, що назрівав між певними представниками нашої благородної професії та Президентом України, що виник через його реакцію на питання щодо його сина. Всі, хто мають дітей, особливо хлопців, дуже добре знають, що підчас вони можуть здійснювати дуже нерозважливі вчинки. Це - невід’ємна частина процесу дорослішання. Проте я вважаю, що не суспільство повинно докоряти молодому чоловікові, це повинні робити його батьки, і в даному випадку я впевнений, що у нього ще й досі горять вуха. Як журналісти, ми можемо поцікавитися, як 19-річний молодий чоловік опинився за кермом спортивної машини вартістю 120 тисяч доларів і наскільки розумно довіряти такому недосвідченому водію такий потужний автомобіль, але не більше цього. На мою думку, питання, що поставили Президенту на серйозній прес-конференції, присвяченій обговоренню державних проблем, було непрофесійним, несвоєчасним та безпринципним. Невже так дивно, що батько, який і без того перебував у важкому становищі та під великим тиском, повівся таким чином? Як батько, я теж був би справедливо обурений. В даному випадку, Президент приділив багато часу відповіді на це запитання і навіть написав у видання з приводу своєї гнівної реакції. Що ще вам потрібно, шановні колеги?

Я прошу вас подумати про те, що єдина причина, через яку можливе виникнення подібного питання в Україні, — це свобода, що її забезпечив демократичний процес, за який всі ми боролися минулого року на Майдані. А тепер згадайте, де були крики журналістського протесту проти брудного насилля над нацією, що його коїли протягом всього минулого десятиліття представники колишнього режиму та члени їхніх родин... Можливо, тут також варто згадати нашого колегу Георгія Ґонґадзе, котрий майже п’ять років тому поплатився життям за те, що ставив надто допитливі питання. А зараз дехто намагається засудити Президента за те, що він обурився на журналістів! Невже у вас така коротка пам’ять?

Перш ніж вимагати поваги з боку Президента, мабуть, нам самим потрібно виявляти повагу. В більшості країн до голови держави чи уряду звертаються «пане Президенте» чи «пане прем’єр-міністре». Я ще не чув, щоб наші американські колеги зверталися до Президента Буша «Джордж» або щоб наші британські колеги зверталися до прем’єр-міністра «Тоні». Тому у мене виникає питання: чому українські журналісти вважають допустимим звертатися до Президента України по імені та по батькові? Звернення «пан Президент» показує повагу не стільки до конкретної людини, скільки до посади Президента України — найвищої посади, на яку обирають демократичним шляхом. Якщо ми не можемо висловлювати належну повагу до посади Президента, то що можна сказати про нашу повагу до країни та ї народу? Свобода преси не означає свободу поганої поведінки, а в даному випадку журналіст, про якого йдеться, сильно переступив межу.

Нарешті, перш ніж ми, журналісти, починаємо писати петиції з вимогами вибачитися, нам потрібно дати лад у власному домі. Минулого року, згідно з офіційними статистичними даними, на публікацію в наших газетах матеріалів, які евфемістично називаються «PR-статтями», було витрачено 40 мільйонів доларів. По суті, ці статті являли собою рекламну кампанію та політичну пропаганду, представлену під виглядом журналістських матеріалів, спеціально написаних для того, щоб обдурювати та вводити в оману громадськість. Іншими словами, це дорівнює приблизно 200 статтям на день. В будь-якій іншій цивілізованій демократичній країні журналісти піднялися б проти своїх редакторів та видавців за таке відкрите сприяння руйнуванню демократичних цінностей та масовий обман громадськості? Проте в Україні ми мовчимо.

Я прошу вас, шановні колеги, «хто без гріха, нехай перший кине у мене камінь», оскільки нам доведеться вирішувати більш важливі проблеми. І, будучи журналістом, я хотів би вибачитися перед Президентом цієї країни від імені всіх своїх колег за їхню поведінку. Журналістика — це професія, яка завоювала своє місце в суспільстві завдяки жертвам наших колег. Давайте не будемо знищувати їхній спадок таким недоречним егоїзмом.”