Увеличить шрифт

1

2

3

Читайте также »

	»Пішов назавжди великий росіянин
	»Не їхні ювілеї
	»Як світу відгукнеться Кана Галілейська
	»Вони, нарешті, допались
	»Універсам національної єдності

Не пропустите »

	»Роман Балаян напомнил об ужасах социализма
	»Луческу: "Футболистов ждут не самые приятные тренировки"
	»ВСЕ о вашем знаке зодиака. Буквально все! Проверьте...

Интересное »

Не перестаєш дивуватися лінії поведінки тієї частини помаранчевого табору, що гуртується навколо Народного союзу «Наша Україна». Враження таке, що на політичній авансцені основні ролі грають вони, їх колишні союзники з БЮТу і блок Литвина. Десь далеко на периферії їхньої уваги залишаються регіонали, комуністи і Вітренко. Всі думки спрямовані на своїх найбільш очікуваних співучасників в урядовій коаліції демократичних сил після парламентських виборів.

Відкриваю провладну «Україну молоду», яку редагує односелець Віктора Андрійовича – Михайло Дорошенко. Дві сторінки оглядів і коментарів на політичну тематику насамперед присвячені цим двом політичним силам. Зрозуміло, у виключно негативному світлі. Здається, саме на них зійшовся клином білий світ для нашоукраїнців. І тільки в одній репліці говориться із засудженням про мало не параноїдальну реакцію керівника виборчого штабу НСНУ Романа Безсмертного. Причому робиться це в напрочуд поблажливій формі. Якщо про Тимошенко, то тут мова про «угамування власної істерично-жіночої образи», готовність «здати інтереси національні і державні». А для пана Романа побажання лаяти ту ж таки Тимошенко, просто у більш тактовній формі. Добре дістається і Литвину, і Томенку.

Враження, що у добродіїв-«несунів» відбулася докорінна аберація політичних уподобань. Он уже прем’єр говорить, що його політична сила буде думати після виборів, з ким об’єднуватися в коаліцію. Практично від жодного представника цього політичного формування ми не чуємо не те, що чітких, а взагалі яких-небудь запевнень у неможливості блокування з регіоналами. Чи не готують вони можливість такого відступу. А задля ока намагаються переконати людей у зраді БЮТу.

Така лінія виглядає не тільки дивною. Вона врешті-решт приведе до нищівної поразки. Адже ні для кого не секрет, що найбільше, про що може мріяти блок навколо НСНУ, це друге місце в перегонах. Але навіть обрана ними неприкрита спрямованість на опльовування своїх соратників по Майдану і литвинчуків не дозволить досягти цієї позначки. Все свідчить, що вони будуть, вочевидь, третіми. Тому тільки в разі їх коаліції з БЮТом і блоком Литвина, а також з СПУ може йти мова про паритетний розподіл впливу у виконавчих органах влади. У блоці з регіоналами на них чекає відверто вторинне становище, а ідейні засади буде повністю здано.

Нашоукраїнці, можливо, ще не відчувають, але вони загралися в своєму антагонізмі до Тимошенко. Так, це шкодить їх головному опоненту в помаранчевому таборі, але ще більше це шкодить саме їх політичній силі. І що найбільш прикро – це шкодить прогресу нашого народу, нашої держави.

Той розкол, який відбувся після відомих вересневих подій, надає наснаги і впевненості головним опонентам демократів – Партії регіонів. Їх рейтинги виростають, як на дріжджах. З 18,6% у жовтні місяці за даними фонду «Демократичні ініціативи» та фірми «ЮСС» регіонали вже накачали свої сили до 31,6%. А сторона блоку «Наша Україна», начебто, нічого не помічає. Вони все ще виспівують: «Всё хорошо, прекрасная маркиза, всё хорошо, всё хорошо».

Тимошенко неодноразово закликала до переговорів. А з боку Президента навіть згадка її прізвища є своєрідним табу. Висловлювання про неї відбувається лише в безособовій формі. І одночасно дуже двозначні натяки і звинувачення. Так і хочеться сказати слідом за Володимиром Висоцьким: «Товарищи политики, кончайте поножовщину, бросайте ваши опыты, гидрид и ангидрид».

А те, що справа серйозна, то це бачать всі. Одного разу програвши восени 2004 року, донецькі думають взяти реванш. Чому так кажу - «донецькі»? А ви придивіться до списку на вибори Партії регіонів. Візьмемо перших сто чоловік того переліку. Рівно дві третини представляють Донецьку і Луганську область. Хай вас не обманює нинішня київська адреса реєстрації декого з них. Їх база, коріння, бізнес там, у Донбасі. Якщо відкинути ще чоловік 10-15 з цієї центурії, які на сьогодні нікого не представляють (Карпачова, Чорновіл, Табачник, Стоян, Лукаш, Сівкович etc.), то тоді вплив Донбасу буде ще більший. Тобто це десь коло 80%. Отже, це є не Партія регіонів, а ударний політичний кулак одного лише регіону. З тих 20 чоловік, що залишаються, знов-таки ми можемо говорити про серйозне представлення лише однієї області – Харківської. Ну, може, ще Криму.

Якщо розглянути більш детально цих сто чоловік, то виявляється, що Донецьку область там ми можемо ідентифікувати десь 60-ма людьми. Ось ми і маємо право говорити про цю політичну силу – «донецькі». Те, що при складанні списку не було й мови про якісь професійні засади, говорить одне хоча б те, скільки людей там ангажують футбольну парафію. Це і Ринат Ахметов, це і Сафіулін – голова Професійної футбольної ліги, і Прокопенко – спортивний директор «Шахтаря», і Колоцей – генсек ЗАТ «ФК Шахтар», і Кий – помічник президента того ж таки ЗАТ, і навіть президент футбольного клубу «Шахтар» - Гєллєр. Та з такою кількістю депутатів ми незаперечно маємо виграти світову першість з футболу. Куди тій Бразилії, де якийсь-то Пеле був міністром спорту. Один і не дуже довго.

Придивіться до рекламних роликів пана Януковича і Со. Ми там бачимо п’ятьох чоловік, але двоє з них – не з першої п’ятірки. Це – екс-губернатор Харківщини Євген Кушнарьов, відомий федераст. А крайній ліворуч – Ринат Леонідович. Саме ця постать викликає найбільший інтерес серед всіх інших фігурантів. Знов таки серед тих ста чоловік біля п’ятнадцяти – це люди, що належать до найближчого бізнесового оточення пана Ахметова. Ті футбольні супутники теж входять до цього числа. Адже футбол у даному випадку є іміджевою складовою бізнесу головного «дона».

Якщо розглянути списки інших політичних течій, то майже в кожній з них є чимало бізнесменів. В «Нашій Україні» це Мартиненко, Порошенко, Жванія, Третьяков і ряд інших. Бізнес кожного з них не пов'язаний з бізнесом інших політичних партнерів у блоці. Іноді він навіть перпендикулярний. Або взагалі протилежний. Те ж стосується БЮТу. Там і Васадзе – виробник автомобілів, Хмельницький – «Запоріжсталь», Буряк Сергій – Банкова справа etc. Теж дуже різногалузеві уподобання. До того ж обсяги їх статків обмежуються максимум одною-двома сотнями мільйонів доларів. І це в кращому випадку. На порядок менше, ніж у Рината Леонідовича.

Коли ж ми говоримо про донецький блок, то там є Ахметов і десь далеко на периферії інші. Так, там досить багато директорів підприємств. Але вони майже всі дуже тісно пов’язані з бізнесом Ахметова, або знаходяться під певним його впливом. Це і директор «Азовсталі», і гендиректор ВАТ «Північний ГЗК» в Кривому Розі Олександр Вілкул. І ще ряд інших. Тобто, по суті своїй весь список регіоналів орієнтований на одну людину і його бізнесові інтереси, а саме на Рината Ахметова. Чим це може обернутися для країни? Ми вже мали досвід такої практики, коли все працювало під Павлом Івановичем Лазаренком.

Так, Ахметов не Лазаренко. Це людина дуже системна, організована. Одне з головних його бажань – виробити врешті-решт імперію Ахметова, яка буде працювати за певними правилами, тобто максимально легалізувати її. Над цим буде працювати його фракція. А саме так і буде, бо ми всі розуміємо, що нинішній похід донецьких у владу більш чіткий і прагматичний. Досить гратися і передавати виконавцям справу законодавчого і нормативного забезпечення своїх бізнесових задумів. Тому, якщо Янукович й буде керівником фракції, то досить номінально. Щось на зразок «зицпредседателя Фунта» в ільфпетровських «Рогах і ратицях».

Ось тоді ми і отримаємо Україну у вигляді Італії Берлусконі. Але в дуже погіршеному вигляді. Диктувати всі умови будуть саме представники цього регіону. І влаштують вони Україну на свій кшталт. Так, як треба їм, а не всім нам. Львівським, одеським, тим же таки донбаським. Але звичайним людям, а не тим, хто найближчий до дітища Рината Леонідовича – «Систем Кепітал Менеджмент». Бачите, навіть у назві чується згадка про його організованість і системність. Тоді і будемо ми під менеджментом (сукупність засобів і форм управління) системного капіталу сьомого номеру із списку донецького регіону і околиць.

Саме так і буде. Вся Україна буде такою собі околицею Донбасу. Ну, може, ще Київ якось буде відрізнятись, але не сильно. Щось на зразок Нью-Донецька. Виструнчать нас і поведуть у світле майбутнє. Не наше майбутнє. Для нас воно буде добре забутим минулим. Або, точніше, щось схоже на сьогоднішню Росію. Майже з повним «єдіномислієм». Шаг ліворуч, шаг праворуч – рівнозначно втечі.

Видно, цього дуже прагнуть нашоукраїнці «сотоварищи». Якби ні, то ви б «елегій не складали і марно пісень не співали». А думали, думали й ще раз думали. До чого можуть довести ваші вибрики. Он недавно вирішили таки підсилити ПЕКівську складову уряду. Вийшов указ щодо призначення віце-прем’єром у цій галузі Віталія Гайдука. Теж донецький, але не з гнізда Ахметова. З «Індустріального союзу Донбасу». Той буде гарно воювати за ціну на газ. Бо, по-перше, добре цю справу знає. А по-друге, що більш важливо, має причетність до бізнесу, де ціна газу набуває вирішального значення. Тобто битися буде за її зниження не на життя, а на смерть. Побігли хлопці-молодці лементувати проти цього. Тепер не можуть найти ніяк того указу.

Але це все-таки дрібниця, хоча й вкрай важлива. В боротьбі з Тимошенко і Литвином аж піна з рота біжить, як у тої скаженої собаки. Про все забули. А регіони тим часом на всі боки кричать, ґвалт підняли, мало не знавісніли: «У нас пенсії були – во! А у них – мізер. За нашої влади бензин чи не даром качали з цистерн, а зараз – дорожчий за масло. Про ціни взагалі не кажи, куме, суцільний смуток!»