Даниленко: Сучасний російський маскульт сповнений ксенофобії

Володимир Даниленко, письменник, більш відомий своїми комерційними проектами на кшталт «Коронації Слова» дав інтерв’ю журналістці «України Молодої».

З Інтерв'ю стало видно, що письменник має місіонерські почуття, сповнений ненав'язливої впевненістю у собі, і, дай боже не помилятись, самодостатньої традиційності. на питання журналістки про те, що провід у літературному житті нашої країни взяли на себе різні феміністки, Володимир не звернув уваги, проігнорував, сподіваємось, це було наслідком все тієї ж самодостатньої традиційності, а не браком слів.

Шкода , що імена сьогоднішніх письменників стають відомими лиш після того, як потрапляють на глянець. можливо, треба їх туди пхати, щоб вони піднімали рівень свідомості читачів глянця. Але ж для глянця потрібен скандальний формат, скандальні заяви. Такових знайдено не було. Втім, слова Володимира попахують шовінізмом.

«УМ»:

Як ти сприймаєш Київ, киян, приїжджих? Де має жити письменник – у провінції, чи в столиці?

- Письменник має жити там, де йому комфортно. Я себе найкраще почуваю в Києві. Тут є потужне культурне середовище і відбуваються найважливіші події в духовному і політичному житті країни. Мене Київ сприйняв відразу і я його теж. Це – класична столиця, до якої в пошуках кар’єри і слави з’їжджаються найактивніші люди з усього світу. Іноді я зустрічаю киян, що мають глибоко вкорінений комплекс меншовартості перед Москвою. Вони все життя мріють виїхати до Москви, бо вважають її своєю столицею. Таких киян важко назвати столичними людьми. У своєму рідному Києві вони почуваються глибокими провінціалами.

Україна цілком спроможна стати донором європейської культури, запропонувати Європі те, чого їй бракує

Письменник перестав бути в центрі уваги суспільства, бо змінився суспільний устрій. Якщо радянська влада опиралась на комуністичний міф, то українська влада опирається на гроші. Відповідно в центрі уваги суспільства опиняються люди, пов’язані з великими грошима – олігархи, політики, представники шоу-бізнесу, модельного бізнесу, кіноактори. Вони – мешканці глянцевоо світу. А роль шамана, що дозволяла радянському письменнику опинитися на вершині піраміди, перехопили тележурналісти, яких впустили до глянцевого світу, аби вони обслуговували інтереси великого капіталу.

Журналіст, письменник, режисер, філософ першими несуть відповідальність за духовне здоров’я нації. Вони впливають на духовний стан суспільства. Якщо в суспільстві розвиваються ксенофобія і нетерпимість до інших народів, треба перевірити, чи не винні в цьому культура і засоби масової інформації. У щоденниках Михайла Лермонтова є запис, як він, перебуваючи на Кавказі, весь день полював за чеченцем і насилу його підстрелив. Російському класику полювання на людей подобалось більше ніж на зайців. У сучасній російській масовій культурі ксенофобія існує в неприхованій формі. Достатньо переглянути фільми Бодрова або інших, аби переконатися, хто сіє ненависть до американців, українців, кавказьких народів. Росіяни мавпують американську масову культуру, але американці ніколи не дозволяють собі такої грубої неполіткоректності, яку дозволяють собі в Росії.

«УМ»: Ти вважаєш, що Росія перестала відігравати роль надії на духовне відродження світу, яку вона собі приписує?

- Росія вже давно не відіграє цієї ролі. Варто прочитати відомих сучасних письменників і передивитися їхні фільми, аби зрозуміти, що це глибока маргінальна і хвора культура, квінтесенцією якої є фраза одного з героїв фільму Сергія Бодрова «Війна»: «Эх, повоевать бы!». Це все, про що мріє принижена і бідна російська душа. Тому настав час Україні виходити на світовий ринок зі своєю культурою. Україна цілком спроможна стати донором європейської культури, запропонувати Європі те, чого їй бракує, - духовну чистоту, свіжу енергію, нові філософські та естетичні ідеї. Настала ера народів, які не захоплювали чужих територій, не нав’язували іншим своїх мов і культур, не розмножували зло і брехню, видаючи свої злочини за благо.