УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Параноїдальний стиль у російській політиці

Параноїдальний стиль у російській політиці

Проблема з цим висловлюванням у тому, що за ним стоїть параноїдальне мислення, оскільки воно передбачає, що російсько-американські відносини не зазнавали фундаментальних змін із часів закінчення холодної війни, що конфлікти, які існують між двома країнами – це конфлікти двох вічних непримиренних геополітичних противників. Здається ніби росіяни почувають себе ні в сих ні в тих лише тоді, коли конкурують на рівних з найбільшою світовою наддержавністю. Дійсно, президент Росіїї Володимир Путін вважає розпад СРСР «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття».

Результатом такого мислення стало те, що ключові фігури російської еліти старанно – й з деяким успіхом – особливо останніх років – намагалися ставити палиці в колеса США, навіть якщо це не в національних інтересах Росії.

Так, Росія продає високотехнологічну зброю, в тому числі бомбардувальники, підводні човни, а, можливо, й авіаносець Китаю, який має не лише найбільш протяжний з усіх країн кордон з Росією, а й територіальні претензії на деяких ділянках цього кордону. Допомога Росії Ірану в реалізації його ядерної програми також потрапляє до категорії самовбивчої дурості. Росія не лише будує в Ірані ядерний реактор для використання в мирних цілях, тим самим допомагаючи іранцям вивчити ядерну технологію, вона й не надто прагне підтримувати зусилля Ради безпеки ООН щодо тиску на Іран з метою примусити його відмовитися від розробки ядерної зброї.

Дипломатична обструкція – не єдиний спосіб, за допомогою якого російська еліта нагнітає ворожість до США. Вона також налаштовує відповідним чином громадську думку в країні. Створюється враження, ніби її представники вважають, що для збереження свого впливу їм необхідно створити образ Америки як непримиренного ворога Росії , який, за рахунок прийому до НАТО колишніх комуністичних країн, створює загрозу самому існуванню країни безпосередньо поблизу її кордонів.

Звичайно ж, цю демонізацію не можна навіть порівнювати з тією, яка була в часи СРСР. Проте Путін, як і раніше, вважає за необхідне кілька місяців позувати перед телекамерами, заявляючи, що російські вчені розробили якусь нову ракету, здатну проникнути крізь будь-яку систему протиракетної оборони США.

Навіщо радники Путіна та його піар-менеджери спонукають його робити ці банальні тріумфальні заяви, зрозуміти важко, якщо не усвідомлювати того почуття образи, яке відчувають майже всі росіяни з приводу втрати статусу наддержави. Для правителів Росії це ще більш болюча травма, що викликала в них найсильніший і стійкий психологічний комплекс. Для них Америка і Захід залишаються ворогами номер один. Відоме висловлювання Декарта «я мислю, отже, існую», застосовуючи до лідерів Росії, можна перефразувати як кредо «Я чиню опір Америці, отже, я великий».

Подивіться, що сказав Віталій Третьяков, редактор тижневика «Московськие новости», з приводу нещодавніх виборів в Америці. За Третьяковим, «прихід до влади в Америці президента-демократа незрівнянно гірший для нас, ніж дикий імперіалізм нинішньої адміністрації Буша». У той час як «дії республіканців не направлені на нас», а замість того – «на ісламських терористів і країни-ізгої», при президентові-демократові Росія, ймовірно, «стане головним об’єктом антагонізму через наш авторитаризм, відсутність демократії, задушення свободи й порушення прав людини». Тому, за словами Третьякова, «поганий Буш і його республіканці – це краще для нас, ніж дуже погані демократи».

Навряд чи Третьяков самотній у цій думці. Навпаки, його нездорова логіка – бездоганне відображення параноїдальних поглядів, укорінених у Кремлі.

Але що буде, якщо побажання цих людей здійсниться, НАТО розпадеться, а ісламісти святкуватимуть перемогу? Хто тоді зупинить їхній наступ на південний кордон Росії з Афганістану й Центральної Азії? Проблема дипломатичної параної не в тому, що на вас хтось полює, а в тому, що ви не можете відрізнити реального ворога від уявного.

Андрій Піонтковський – російський учений-політолог і запрошений науковий співробітник Інституту Хадсона у Вашингтоні, округ Колумбія.