Сучасна українська література відрізняється стервозністю, цинічністю і фемінізацією. Багато в чому саме завдяки їй Україна набуває іміджу «фемінізованої» країни, де всім заправляють жінки-феміністки. Першою свій вклад в цей імідж внесла, певно, ще Ліна Костенко, якій чоловіки аплодували, не виймаючи рук з кишень, бо боялись режиму. Її естафету підтримала Оксана Забужко, прославившись, зокрема, своїми «Польовими дослідженнями українського сексу», які і визначили напрямок, "мейнстрім", у якому рухатиметься сучасна література. Сьогодні над цим іміджем працює нове покоління дівчат, серед яких, певно, найяскравішою постаттю є Ірена Карпа.

Юрій Покальчук

Літературне життя України наразі не можна назвати млявим, воно живе пліч-о-пліч з сучасною українською музикою, різноманітними хеппенінгами, і взагалі пульсує в одному ритмі з сучасністю, щоправда, не так українською, як європейською. Наших письменників знають за кордоном, перекладають, але відсоток ознайомлених з цим фактом українців нікчемно малий. Скоро докотимось до того, що читач знайомитиметься з творчістю, наприклад, Жадана або Андруховича тільки після прочитання їхніх творів у перекладі російською.

За таких умов існування наша молода література змушена перетворитись на таке собі стерво, адже це – єдиний прийнятний спосіб виживання у країні, де якщо і читають, то написане не від української душі, а українську літературу сприймають через призму шкільної «селянсько-закріпаченої» сопливої і нудної програми.

Що ж, сподіваємось, обрано правильний шлях, адже, як відомо, «Bitches get everything».

Також потрібно подякувати діячам нашого підпільного культурного світу за децентралізацію у освітньому просторі країни.

Так, цього разу представили нові доробки у Луцьку 24 листопада. З луччанами спілкувались Карпа, Покальчук і Дереш.

Юрко Покальчук справляє враження підстаркуватого маніяка, який чомусь постійно ховає очі за склом темних окулярів. Спочатку здається, що то такий імідж, потім – що це витончений (?) спосіб знущання над читачами. Проза Покальчука відповідає як першому, так і другому враженню від письменника.

Покальчук презентував свою нову книгу «Хулігани», де описав життя відкинутих суспільством, як непотріб, людей. Ще малими дітьми вони спробували гіркий присмак свободи і вже потім не змогли від неї втекти. Ці підлітки ведуть жахливий, аморальний з точки зору пересічної людини спосіб життя, але єдиний можливий з їхньої власної точки зору. Дивно і навіть страшно, що всі історії та герої реальні, збірні, але аж ніяк не вигадані. З ними автор познайомився у Прилуцькій виховній колонії, якою опікується вже близько 15 років.

Потім Юрій Покальчук зачитав кілька своїх поетичних творів: вірш «Пес» (простий, звичайний, але такий глибокий і сповнений внутрішніх хвилювань), «Свобода» (присвячений пам’яті Нестора Махна) та «Не наступайте на любов» ( найвідоміший приклад любовної лірики Пако).

Дереш читає

Наступними на сцену разом вийшли Дереш і Карпа. Любко представив дві неопубліковані малі літературні форми. Перша - «Притча про дрозофілів», декламувалася під музику Пітера Габріеля (Peter Gabriel) з фільму «Остання спокуса Христа». Це історія про зародження, розквіт та занепад плодючої цивілізації дрозофілів з висоти людського життя. Друга – частина нового твору під назвою «Потрогати небо». Це властивий Дерешу містичний, сповнений особистими переживаннями епізод про маленьку дівчинку, яка під впливом наркотичних речовин спробувала загасити сонце.

Ірена Карпа

Ірена Карпа представила свій новий роман «Bitches Get Everything», який незабаром має вийти у видавництві «Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля». Мова ведеться від першої особи, лише в даному випадку цією особою є молода, просунута і, як водиться, закохана кінорежисерка. Інший роман «Добло і зло» – це спільна робота Ірени та її сестри «япономовної гуцулки» Гапи. Розподіливши ролі, вони описали життя двох сестер (Стаса і Срайди) кожна зі свого боку. За словами Карпи, там немає ніяких порно чи наркотиків, але все цинічно і жорстко, лише дещо в іншій формі.