За що переслідують журналіста Речинського?

Коли журналісти починають говорити між собою про останній рік нашого справді народного президента, можна почути багато неприємних інформацій, про що навіть ми намагаємося не писати, щоб дати новій владі час для необхідних змін. Корупція в МВС, хаотичні дії уряду в економіці, невиконання бюджету, відновлення контрабанди, хамство чиновників, все це існує, але весь цей бруд переважує одне - в Україні справді відчувається свобода слова. Альфа і омега справжньої демократії. Досягнення, яке свідчить про поступове випрямлення до того вічно по-рабськи зігнутого чиновницького хребта.

Тому вістка про затримання СБУ нашого колеги, відомого журналіста Стаса Речинського, на перший погляд, здалася чистої води провокацією. Тим більше, що і незалежна медіа-спілка, і стара профспілка працівників ЗМІ на сполох не б‘ють і не виголошують полум‘яних заяв.

Однак це правда - в офісі газети «Вечірні Вісті» вже проводяться слідчі дії: вилучено жорсткий диск комп‘ютера, за яким працював Стас Речинський. В кращих традиціях ГПУ-НКВД проведено безперервний восьмигодинний допит журналіста. Нібито шукають джерела, які дали йому інформацію, що становить державну таємницю. Інформацію про генерала Пукача, якого, нагадаємо, звинувачують у звірячому вбивстві нашого колеги Гії Гонгадзе.

Перше бажання – написати явку з повинною до СБУ авансом. Справді, якщо мені, Віктору Уколову, потрапить в руки важлива державна таємниця про те, хто допомагає переховувати вбивцю мого товариша, я її оприлюдню попри всі грифи секретності і заборони будь-якої з держав світу. Бо хочу справедливості. Втім, переконаний, її хочу не лише я. Сотні моїх колег-журналістів зроблять усе щоб як реальні вбивці, так і замовники убивства журналіста були покарані.

Що ж інкримінується Стасу Речинському? Яку страшну таємницю видав журналіст? Контекстний пошук в мережі виводить нас на інформацію, що була поширена влітку минулого року на сайті «ОРД». Її суть у кількох абзацах.

«18-07-2005 01:54 «ОРД» http://www.ord.com.ua/categ_1/article_50650.html

«Недавно “Свобода” сообщала о том, что Служба безопасности Украины обнаружила в Израиле бывшего главу милицейской разведки Алексея Пукача, обвиняемого Генпрокуратурой в убийстве журналиста Г.Гонгадзе. Это впоследствии подтвердили и израильтяне. Но для его ареста тамошней прокуратуре нужны были более веские аргументы, чем первоначально предоставленные украинской стороной. За ними израильская сторона и обратилась через Интерпол в нашу Генпрокуратуру. Конфиденциальный запрос был получен в Киеве 21 июня. В Генпрокуратуре по этому поводу сразу же состоялось совещание. Вопросы, которые на нем обсуждались, по понятным причинам, не были предназначены для обнародования прессой. И все же сенсационная информация об обнаружении А.Пукача в Израиле просочилась. 22 июня об этом сообщила газета “Сегодня”, тем самым дав отмашку беглецу: “Беги!”. И тот резво рванул, как предполагают, под защиту кремлевских башен… По утверждению шефа СБУ, “кротом”, предупредившим через газету “Сегодня” беглого генерала МВД, что к нему подобрались слишком близко, оказался заместитель генпрокурора Украины Виктор Шокин. Его контакт с корреспондентом газеты спецслужба якобы зафиксирован с помощью технических средств».

Треба розуміти, що саме останній абзац і становить страшну державну «тайну». І саме до джерел тієї інформації так наполегливо намагається допастися СБУ, переслідуючи журналіста.

Але сам факт переслідування Стаса Речинського свідчить про правдивість оприлюдненої ним інформації. У зв‘язку з цим виникають певні питання, на які повинна дати відповідь наша влада.

Чому Віктор Шокін, якого СБУ підозрює у тому, що він допомагає імовірному вбивці журналіста Гонгадзе, і досі перебуває на волі? Чому Віктор Шокін не лише на волі, а ще й обіймає посаду заступника Генерального прокурора України? Якщо припущення про підозри СБУ щодо Шокіна не відповідають дійсності – навіщо переслідувати журналіста Речинського за оприлюднення такої інформації, що не може становити державну таємницю?

Втім, є ще й інше питання, на які швидше за все ми не дочекаємось відповіді від теперішньої влади – чому питання нібито розголошення начебто державної (!) таємниці розкручується саме тепер?

А справа в тому, що на момент оприлюднення інформації найближчим контактом Речинського в СБУ був голова Служби – Олександр Турчинов. Саме він запросив Стаса очолити прес-центр СБУ. Відтак, не виключено, що саме на Турчинова може бути спрямована теперішня атака проти Речинського.

Розрахунок може бути простий – зірвати переговори про коаліцію між БЮТ та НСНУ, спровокувавши заступника Юлії Тимошенко на різкі заяви. І справді стриматися важко – надто білими нитками шита справа проти журналіста, надто нахабно ведуть себе ті, хто переконаний у своїй безкарності попри перебування при владі нашого Президента.

Між іншим, розповідають, що і заступник Генерального прокурора, про якого йдеться в інформації Речинського, і теперішній голова СБУ мають добрі зв‘язки з Петром Порошенком та Миколою Мартиненком. Утворення помаранчевої коаліції на чолі з Юлією Тимошенко, очевидно, не входить до планів тих, кого її соратники звинувачували у корупції півроку тому. Навряд чи залишиться на своїй посаді і Віктор Шокін, і Ігор Дрижчаний. Тим часом різкі заяви Турчинова на захист Стаса Речинського можуть і будуть використані для руйнування переговорів між БЮТ та НСНУ або, як мінімум, для того щоб зберегти силові відомства виключно за «любими друзями» нашого Президента.

Лишається констатувати, що і за нашої влади журналісти стають фішками у непорядній чужій політичній грі. Незважаючи на те, що ми доклали стільки зусиль для приходу до влади народного Президента, за спиною у нього його найближчі соратники забувають, що наша робота служити не державі та їм, а суспільству, яке має гарантоване право знати, що робить влада.

Хочу нагадати, що право самих журналістів не відкривати джерела власної поінформованості гарантоване однією із конвенцій ООН, до якої приєдналася і Україна. Принаймні до рішення суду. Втім, не в традиціях наших органів чекати якихось судів – раніше їх з легкістю заміняли трійки (трибунали) при «Чрезвичайних комісіях» (ЧК). Характерно, що більшість теперішніх есбеушників і досі з гордістю називають себе «чекістами», які,між іншим,знищували інакодумаючих ворогів тодішнього комуністичного режиму. Що ж, у нашого народу є одна влучна приказка, яка дуже точно характеризує поведінку таких людей: «Не було каяття – буде й вороття…»