Кілька слів на захист „покидьків”

Продовження. Перша частина розслідування - Україна таки дійсно без Кучми.

Історія про те, як Ющенко й Кудрявцев ледь не „реабілітували” УНСОвців, так і не набула широкого розголосу, а послухати белькотіння Кудрявцева на спільному засіданні двох палат Верховного Суду не прибув жодний політик з числа колишніх опозиціонерів. Хіба тільки Андрій Шкіль згодом опублікував в „Українській правді” свої розміркування з приводу того, що трапилося 7 квітня, та невгамовний Степан Хмара направив відкритого листа Президенту. Повний текст цього звернення опубліковано сайтом „Майдан” http://www.maidan.org.ua/static/mai/1144997885.html, а ми процитуємо лише один абзац з прокламації Степана Ільковича.

Наш „славний” ВСУ прийняв рішення залишити в силі вирок Голосіївського суду, чим зганьбив честь нашої держави і глибоко образив кожного українського патріота, всіх тих небайдужих наших громадян, які тоді активно виступали проти неототалітаризму і свавілля кучмівського режиму... І ось в нібито вже й демократичній державі, група безличних і безсовісних покидьків у суддівських мантіях найвищої судової інстанції, покликаної чинити законність і справедливість, залишає тавро кримінальних злочинців на доброму імені справжніх українських патріотів”.

Якби Степан Хмара 7 квітня 2006 року відвідав зал пленарних засідань Верховного Суду України, то він би на власні очі переконався, що Україна нині дійсно без Кучми. Того дня трапилося немислиме, трапилося те, заради чого УНСОвці, власне, і вийшли до пам'ятника Шевченка 9 березня 2001 року - Верховний Суд України проігнорував президентські вказівки й відмовився виносити політичне рішення по кримінальній справі. А винести юридичне рішення й на законних підставах реабілітувати УНСОвці судді права не мали. І ось чому.

Глава 32 Кримінально-процесуального кодексу України передбачає лише дві підстави для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, в порядку виключного провадження: 1) нововиявлені обставини - тобто обставини, які не могли бути відомі суду першої інстанції при розгляді справи, зокрема: фальсифікація доказів, неправильність показань свідка, зловживання прокурора, дізнавача, слідчого та суддів під час провадження в справі. Ініціатором перегляду справи заново виявленими обставинами можуть бути керівники органів прокуратури рівня не нижче прокурора області, а фальсифікація чи зловживання мають підтверджуватися вироком суду або матеріалами розслідування;

2) допущене судом неправильне застосування кримінального закону або істотне порушення кримінально-процесуальних норм.

Про те, що кримінальна справа відносно УНСОвців була брутально сфальсифікована, зараз, нарешті, визнала й Генпрокуратура. Тому, за законом той же Кудрявцев мав би спочатку порушити за фактом фальсифікації кримінальну справу, виявити працівників міліції та СБУ, які давали брехливі свідчення на процесі проти членів УНА-УНСО, розібратися, чому в якості доказу „злочинної діяльності” учасників акції „Україна без Кучми” фігурували лише копії примітивно змонтованих в СБУ відеозаписів (до речі, а де оригінали оперативної відезйомки?) . І лише після цього ставити питання про скасування вироку у справі „9-го березня”, причому - за нововиявленими обставинами. Але вдатися до такого кроку – то означало б підірвати наріжний камінь того режиму, що вже 12 років панує в Україні. Тому Генеральна прокуратура за вказівкою Ющенка попрохала ВСУ реабілітувати членів УНА-УНСО з інших підстав, через „допущене судом першої інстанції неправильне застосування кримінального закону...” – щоби й вовки були ситі й вівці цілі. Але в чому це „істотне порушення” полягало, заступник Генпрокурора пояснити так і не зміг. Точніше, Кудрявцев став говорити, що, мовляв, Кримінальний Кодекс передбачає покарання лише організаторів масових заворушень, а засуджені організаторами не були. Тоді судді тицьнули Кудрявцеву під ніс текст статті 294 КК України, згідно якої до відповідальності притягуються не тільки організатори, але й активні учасники масових заворушень, і запропонували діяти за законом – тобто спочатку порушити кримінальну справу за фактом фальсифікації обвинувачення проти УНСОвців. І за це тепер Хмара називає суддів Верховного Суду „покидьками”.

Шкода лише, що Степан Ількович не замислився, а задля чого судді ВСУ мали ганьбити свою репутацію юристів – заради кар'єри Кудрявцева? Заради того, щоби цей пройдисвіт, який роками обслуговував режим Кучми, цей багаторічний заступник Генерального прокурора, який через свого тестя – колишнього суддю Верховного Суду України – проштовхував найодіозніші рішення, тепер набув статусу „любого друзя”? Чи розуміли УНСОвці та їхні адвокати, хто саме взявся їх „захищати” у Верховному Суді і яка буде реакція суддів на сам факт появи Кудрявцева в залі пленарних засідань? Чи усвідомлювали засуджені, що в суддів усієї України прізвище Кудрявцева викликає лише одну реакцію: „Господи, та коли ж він вже нажреться!”?

Тому Степану Ільковичу для розуміння того, що зараз відбувається у найвищих судових та прокурорських сферах, варто було б не тільки прийти 7 квітня 2006 року до Верховного Суду, але ще й би трохи затриматися й послухати наступну справу, яку судді розглядали на клопотання того-таки Кудрявцева. Це – вже знаменита завдяки „Обозу” справа про витівки Обухівського районного прокурора Хруща.

У лютому 2005 року за випадкових обставин тодішній головний редактор „Обозу” й автор цих рядків стали свідками масової крадіжки пально-мастильних матеріалів з військової нафтобази у Василькові, організованої прокурором Обухівського району та працівниками Управління Служби безпеки в Київській області. За лічені дні стали відомі подробиці того, як під шумок кампанії по виборах Президента України районний прокурор Хрущ та начальник УСБУ Ганжа вивезли з Василькова й продали за готівку через автозаправки м. Києва бензин і дизпаливо на суму понад 10 млн. грн. „Правоохоронці” були настільки впевнені у власні безкарності, що зупиняли на залізничній станції „Васильків-1” цистерни з пально-мастильними матеріалами, викачували нафтопродукти в бензовози, надані мережею заправок КЛО, й „штовхали” товар від імені фіктивних фірм „Зевс-2004”, „Новітні технології” і „Технології та обладнання”. А з тим, щоби уникнути зайвих запитань, крадені нафтопродукти були оголошені „речовими доказами”, арештованими Обухівською районною прокуратурою під час розслідування міфічної кримінальної справи.

Крадіжки бензину й дизпалива продовжувалися навіть після того, як у грудні 2004 року суд визнав дії прокуратури по продажу „речових доказів” незаконними й навіть скасував постанову про порушення кримінальної справи, якою Хрущ і Ко прикривали свої оборудки. Але попри те, що на підставі наших публікацій Генеральною прокуратурою була навіть порушена кримінальна справа, Хрущ завдяки заступництву Кудрявцева продовжував керувати районною прокуратурою, демонстративно витрачаючи нажиті непосильною працею гроші – купив кілька нових автомобілів, зокрема єдиний у Києві BMW Х5 червоного кольору, придбав у столиці дві нових квартири площею по 360 кв.м., провернув кілька вдалих операцій по продажу землі біля Конча-Заспи тощо. Відсторонити кмітливого прокурора від посади вдалося лише після того, як „Обоз” повідав читачам історію про те, як Хрущ у лютому 2005 року відпочивав у п'ятизірковому єгипетському готелі, надавши за місцем роботи фальшивий лікарняний лист.

Але „Обозівці” продовжували журналістське розслідування й прослідкували весь рух краденого бензину та коштів, що були виручені від його реалізації. Виявилося, що крадіжки прикривав не хто інший, як Віктор Вікторович Кудрявцев, а через ланцюжки фіктивних фірм було перекачано сотні мільйонів гривень, здобутих оборотистими прокурорами від різноманітних афер. А тут ще й Хрущ став верещати, що у випадку, якщо з нього знімуть погони, він мовчати не буде, а розкаже на суді всю правду – і про роль Кудрявцева, і про 200 тисяч доларів, занесених спільником Хруща Русланом у Генеральну прокуратуру, і про фірму КЛО. Кудрявцев не на жарт перелякався й звернувся до Верховного Суду України ще з одним клопотанням – скасувати в порядку виключного провадження постанову Обухівського районного суду від 30 грудня 2004 року, якою були визнані незаконними дії працівників районної прокуратури по продажу поцуплених у Василькові нафтопродуктів.

На фото: Заступник Генпрокурора України Кудрявцев просить Верховний Суд України визнати законними крадіжки бензину з Васильківської нафтобази

Це клопотання Кудрявцева також підтримали п'ять суддів ВСУ і питання також було винесено на розгляд двох палат Верховного Суду разом зі справою УНА-УНСО. На той час преса вже покинула зал засідань, був лише кореспондент „Обозу” й судді дали волю своєму обуренню – на підвищених тонах вони вимагали в Кудрявцева пояснень з приводу незаконного продажу „речових доказів”, а після наради двоє суддів з числа „підписантів” навіть відкликали свій підпис під поданням. Чи могло таке трапитися з часів Кучми? – Ні. І в цьому – заслуга аж ніяк не нинішнього Президента, а якраз саме тих хлопців, які нині мають сплатити 12 тис. грн. за фальсифікацію своєї ж кримінальної справи.

А що стосується Віктора Андрійовича, то він здатний допомогти пану Кудрявцеву тепер лише в один спосіб – медом. Достатньо продати ще 50 кг продукції з президентської пасіки й заступник Генпрокурора зможе разом з Хрущем повернути вартість вкраденого бензину. Успіхів Вам, Вікторе Андрійовичу!