УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Брат 2. Петр Ющенко о секретах семьи Президента

Брат 2. Петр Ющенко о секретах семьи Президента

«Почему-то кроме тебя, никто ни о чем подобном меня не спрашивает» - резюмирует он.

На расспросы, связанные с бизнесом, реализацией нефте-газовых схем (вплоть до якобы причастности брата главы государства к деятельности «РосУкрЭнерго»), лоббировании интересов «арабо-израильских друзей президента» и проч., он реагирует весьма нестандартно: не злится, не раздражается, а, не переставая удивляться, божится, что либо слышит обо всем этом впервые, либо вообще не знает о чем идет речь. «А кто такой Фирташ?» - искренне интересуется он.

Все это, по его мнению, - второстепенная суета. На робкие попытки возразить: дескать, именно «суета» интересует читателя в первую очередь, Ющенко напоминает о необходимости развития духовной культуры, недопустимости засорения «сосудов душ».

Человеку неосведомленному может, конечно, показаться, что он просто изощренно издевается. Но это не так.

В процессе общения с Петром Ющенко становится понятно: он человек настолько глубоко духовный, религиозный и философичный, что, именно поэтому, остается непонятым слишком многими.

В области духовности и религии он действительно – признанный эксперт.

Об истории Вселенских соборов, происхождении старинных икон Богоматери, о схождении Благодатного огня, он может рассказывать часами.

Петр Ющенко знает бесчисленное количество притч, апокрифов, всю многовековую историю церкви…

Вопросы бизнеса и политики, в которые он вовлечен, как кажется, по воле какого-то причудливого случая, Петр Андреевич предпочитает рассматривать именно сквозь эту призму. Так, парламентские противостояния он трактует как борьбу добра и зла. К каждому «светскому» событию у него всегда найдется некая церковная аналогия.

Брат Президента мало общается с прессой, точнее сказать – вообще почти не общается. Журналисты, падкие до «суеты», редко обращаются к нему за официальными комментариями. И этой своей малопубличностью он дорожит, предпочитая не распыляться почем зря.

Так что нынешнее его интервью «Обозу» - наиболее исчерпывающее откровение за все время, которое имя Петра Ющенко вообще известно в политической и бизнесовой среде.

Правда, воспользовавшись правом заверить итоговый текст, Петр Андреевич существенно его подкорректировал, «сгладив» многие острые углы. Особенно – во второй части интервью, затрагивающей вопросы бизнесдеятельности брата Президента «от сотворения мира и до наших дней». Первая же часть посвящена дилеммам коалиции, создания новой президентской партии, «дворцовым интригам» в Секретариате Президента и кумовству украинских политиков.

«Партія регіонів – також Україна»

Членів сім’ї Президента, вас, зокрема, прийнято зараховувати до „оточення”. В єльцинській Росії існував ємкий термін – „родина”. В сучасній Україні його застосування також вважається доцільним.

Штампи, які нав’язані нам кланово-олігархічною моделлю. Гіркий спадок... Озирніться на минулі 14 років. Скільки там активів було, скільки власності. Ото „сім’я” в повному розумінні, і не одна сім’я, багато їх було.

Більшість наближених до Президента доводяться йому кумами, сватами, друзями. Звідси – „родина”.

За період 2000-2004 років поруч лідера зібралося коло однодумців, яких поєднувала ідея відродження України.

Йшов час, слава Богу, народжувалися діти (до речі, народження дитини підтверджує те, що Бог ще не розчарувався в людині), відповідно браталися.

В українській спільноті, у сфері православної церкви, це звичайне явище.

Все ж таки: що зараз відбувається навколо Президента? Хто до нього, на ваш погляд, найближче, хто може впливати на прийняття рішень?

Президент вміє слухати. Але рішення приймає самостійно.

Він досі відчуває зобов’язання перед соратниками?

Зобов’язання треба відчувати завжди. Головне, щоб ці зобов’язання були праведними.

За останній рік оточення Президента зазнало значної ротації…

Оточення президента – це, перш за все, секретаріат і представники тих департаментів і інституцій, яких він призначає. Ротація в цьому середовищі повинна проходити, в тому числі, під партійним впливом та впливом інших громадських чинників.

Наскільки сильно змінився сам Віктор Андрійович за півтора роки у владі?

Всі змінюються. Він став більш фундаментальним, більш прагматичним. Безумовно набув масштабності мислення, розуміє необхідність тимчасових втрат чи поступок з метою досягнення глобальної мети в майбутньому.

Вочевидь, це розповсюджується і на питання коаліції. Глобальної мети досягають тільки командною грою, Віктор Андрійович не може не думати про те, з ким йому комфортніше працюватиметься. З яким прем’єром, спікером простіше буде знаходити спільну мову…

У виборі сфери відносин Президент керується принципами, а не комфортом.

Принципи уже запроваджені. Це праведність, демократичність, професійність, відповідальність. Але не диктатура, не переслідуванні й не пригноблення. Це не слабкість – а сила і благородство духу.

Тільки на основі цих принципів можна виховати вільну людину, яка збудує вільний український „Ієрусалим”.

Це не легкий процес. Президент уже став у цю „холодну воду”. А хто брід знає...

Хто знає брід?

Однодумці та преса, як аудит суспільних процесів. Тільки пам’ятайте дев’яту заповідь: не лжесвідчи.

Щодо однодумців, давайте по персоналіям.

Спробуємо образно.

Є п’ять партій. Уяви собі таке: у ящику лежать п’ять неправильних фігур. Труснули ящик – гуркотять, ще раз труснули – менш, ще раз – притихли, уляглися, знайшли спільні грані. Саме так і партії в суспільному ящику.

Заради суспільного блага необхідно угамувати свої амбіції та служити принципам становлення України.

Найбільш складна фігура з коробки – Партія регіонів. Після формалізації демкоаліції «донам» складно закинути бажання «знайти спільні грані»…

Це також Україна. Партія має свій профіль і він складний.

…Але такий світ! Він дуже різноманітний і постійно змінюється. Необхідно шукати один у одного ту сторону, з якої легше підступитися: постукайте – і вам відчинять.

Чи є в ПР люди, що поділяють цінності, про які ви говорите?

(навіть не дослухавши питання до кінця, - С.К.) …Так, безумовно, їх дуже багато. Але треба шукати ті сторони...

« ЗУЗЮ» не стала партією, бо я не хотів робити у фракції розколу»

Команді Президента незабаром може знадобитися нова партійна оболонка. Вочевидь, за реанімацію „За Україну! За Ющенка!” ви взялися, в тому числі, з цим розрахунком.

„ЗУЗЮ” – громадське об’єднання.

Яке може стати партією.

По-перше, реанімовувати нічого не потрібно. Громадське об’єднання „ЗУЗЮ” існує – членства в ньому 300 тисяч учасників, і, скажімо, на етапі виборчої кампанії 2006 року воно активно допомагало правоцентристським силам, в першу чергу - НСНУ.

Історія створення ”ЗУЗЮ” така. Після виборів 2002 року елементарний аналіз показує за НУ проголосувало більше 7 мільйонів. В дійсності – набагато більше. В блоці НУ 10 партій, в них загального членства до 20 тисяч учасників. Невідповідність - самоочевидна. Виникає питання: за кого голосувало 7 мільйонів виборців? Відповідь також очевидна. Почали займатися організаційним процесом – і він легко пішов. До речі, зі Сходу. Перші організації були створені на Луганщині в листопаді 2002 року.

Установчу конференцію „ЗУЗЮ” провели 22 серпня 2003 року. На той час первинних обласних осередків організації було уже більше 20. Звичайно, влада чинила протидію.

На відкритті з’їзду коротко, хвилин на п’ятнадцять, виступив Віктор Андрійович, по тому одразу пішов. Далі – оргкомітет працює. Одну резолюцію прийняли, іншу... Зупинилися на назві. Близько шести варіантів у нас було. За „ЗУЗЮ” висловилися майже одноголосно – окрім мене.

За місяць Мін’юст нас, на диво, таки легалізував. Київську міську конференцію зібрали вже в кінці листопада, в Будинку вчителя. За нею покотилися регіональні. Перший Всеукраїнський з’їзд намітили на вересень 2004 року. А тут оця біда (показує на обличчя, маючи на увазі час отруєння Віктора ЮщенкоС.К.). Не міг я уже цим займатися.

За революцією, Майданом не помітили, як 2005-й розпочався. Лютий. Наші мені буквально руки викручують: „давай, давай партію!”

Провели І з’їзд у лютому 2005-го року. В президії Олександр Олександрович Мороз з одного боку, Анатолій Матвієнко – з іншого, Ніна Карпачова – посередині, між ними – чоловік двадцять з лишнім наших депутатів. Папка зі сценарієм установчого з’їзду партії поруч зі мною лежить. Із залу записки йдуть одна за одною: „партію давай!”.

Не зробив цього, щоб не робити розколу у фракції. В разі створення партії він би обов’язково трапився. Це вже потім від нас ПРП, УНП відмежуються, а тоді, на тому етапі, це було...

В результаті виник технологічний проект „Народного союзу”.

Він не технологічний і виник в тій же сфері, що й „ЗУЗЮ”. Організатори та лідери другі, але в ньому присутні багато членів „ЗУЗЮ”. До речі, в організації установчого з’їзду „ЗУЗЮ” приймало найактивнішу роль.

«Щоб перебудувати царство - треба перебудувати людину»

«Нашоукраїнців» об’єднують, здебільшого, суто політичні мотиви, прагнення влади, а не ті цінності, про які ви говорите.

Подібне властиво не тільки НСНУ. Прагнення влади, якщо воно змінить світ на краще, це нормальне явище. Думаю поповнення партії молодими учасниками, що не зазнали комуністичної та олігархічної деформації, дадуть змогу перейти на новий етап становлення. Крім того, НСНУ об’єднає багатьох учасників патріотичних сил, які розпорошилися у виборчому процесі.

Знову повернусь до молоді і нагадаю біблейський епізод: сорок років знадобилося Мойсею, щоб по дорозі з єгипетського рабства в землю обітовану виховати вільну людину. За сорок років по дорозі померли всі раби, тож Йордан перейшов семисоттисячний ізраїльський народ з одним об’єднуючим бажанням – створити нове царство.

І були вони молоді і вільні.

Так і на Україні - більше 300 років колоніального існування. Мова йде про народ, писемність якого сягає часів неоліту. Трипільська цивілізація використовувала сім сортів пшениці. На теренах тієї цивілізації був приручений кінь, створене колесо, гончарне коло. І пережити таке існування...

Але не все промисел Божий. Я думаю, щоГосподь допустив такі іспити для нашого народу, щоб приготувати йому велике майбутнє як приклад для людства.

Тому дійсно, щоб перебудувати царство - треба перебудувати людину. І роль партій в цьому сьогоденні одна з чільних.

Коли ділять владу і портфелі, про подібні речі зазвичай не замислюються...

Треба замислюватись, і не тільки тим, хто ділить, а й тим, хто їх обирає.

Знову - до душі і вибору.

Якщо вільні учасники суспільства вважають самоочевидними істинами, що право на життя, свободу і бажання щастя дається людині Богом при народженні, то вони виберуть тих, хто замислюється.

«Сосуди душ помаранчевих лідерів виявилися замілкими»

Що, на вашу думку, так довго перешкоджало возз’єднанню помаранчевих і яким тепер є запас його міцності?

Для того, щоб розібратися із сьогоденням, потрібно озирнутися у вчора, досліджувати не наслідки, а першопричини.

Якби нинішній помаранчевий тріумвірат вміщав в собі принципи, закладені Майданом, якби зберігав в собі той дух..., подібних питань просто не виникало б.

Я думаю, час Майдану - це апогей боротьби добра і зла в українській сфері, насамперед у духовному, невидимому світі. Боротьби, яка закінчилася торжеством добра. За багато років поневірянь, можливо від мазепинських часів, здійснилося волевиявлення українського народу.

Я підкреслюю первинність духовного світу і стану наших душ, і всього суспільства в цілому.

Поясню цю позицію. Унікальність людської істоти полягає в тому, що вона існує в трьох сферах. Невидима сфера духів і душ, і плоть, яка перебуває у цьому видимому метричному світі.

Душа знаходиться в серці і крові, і схожа на сосуд, в якому накопичується те добро і зло, що ми содіяли у цьому світі.

На наш сосуд, і відповідно на вибір людини між добром і злом, впливають духи добра і зла. Але рішення за душею людською, вона володіє законом свободи волі і вибору.

На Майдані сконцентрувалося море божественної благодаті, і душа народу зробила свій вибір: вперше в новітній історії України був обраний народний Президент, який не був заручником компартії та олігархічних кланів.

У 2005 році настав другий етап, на авансцену українського політикуму виступили учасники, які на сцені Майдану стояли поруч з лідером у тісній шерензі.

Сприйнявши на себе благодать Майдану і з нею сподівання народу, ці учасники повинні були її вмістить, зберегти і перенести далі, зробивши наступний крок до істини.

Не зробили і не перенесли. Чому?

Тому що не вмістили. Сосуди їх душ, а точніше наших душ, виявилися мілкими, і благодать пролилася мимо. Тож сьогодні маємо цю колотнечу, а це вже від лукавого, хоча і це можна зрозуміти. В своїй історії ми робимо це вперше, раніше це не дозволялося.,

Інакше кажучи: голови НУ, БЮТ і СПУ не є виразниками інтересів Майдану?

Ні, вони є представниками і виразниками інтересів Майдану. Але, повторюю, вони не вміщають ту повноту, яка повинна бути адекватною вірі і сподіванням народу.

Головний керманич революції – Віктор Ющенко, подібні закиди логічно адресувати йому.

Президент уже на другому полі. Народ його вибрав.

Він виконує свою місію. На ньому печать покладена, і всі гріхи нашого суспільства на тій печаті відобразилися. Тільки духовно незрячий цього не розуміє.

Помаранчевих лідерів троє, хтось має відповідати.

Мова йде про другу сферу учасників поля і дій, і власне, про другий час. І кожен відповідає за своє. І кожному своє. Ми говоримо про створення нової сфери українського буття в парламенті, місцевому самоврядуванні, суддівському корпусі та інших державних інституціях, реформацію існуючих відносин, відповідальностей.

Це вже інші процеси. Вони розпочалися з президентських виборів, але в них нові лідери, учасники, інші механізми. Важливо створити поліфонію процесу, підтримати гармонію та запровадити, в першу чергу, діалог між партіями. Покінчити з безкультурною тріскотнею, яка принижує почуття людської гідності і не творить, а руйнує духовну сферу.

Критикуйте проблему, а не людину!

На етапі формування списку НУ, вас також називали одним з його вірогідних чільників...

Це зі мною не обговорювалося. Я не думаю, що це було б оптимальним варіантом.

Соня КОШКИНА