|
|
|
|
|
На якому ґрунті виросло це явище? Чому воно таке поширене, тривке й живуче? І чи варто сподіватися на те, що колись Україна говоритиме не мовою Верки Сердючки, а правильною літературною?
До роздумів і дискусії про суржик ми залучили шанованих українців — поета і дисидента Ігоря Калинця, письменника Юрія Покальчука, доктора філософських наук Мирослава Поповича, голову Всеукраїнського товариства "Просвіта" Павла Мовчана, а також керівника Асоціації захисту української культури Олеся Донія — лідера студентської "революції на граніті" у жовтні 1990 року.
Суржик - це наша реальність
— Отже, панове, що ж таке цей суржик? Чи має він право на існування?
Юрій Покальчук:
— Ніхто ніколи не питав, чи має він право. Існує собі та й існує. Не можна ж заборонити дот і сніг. Так і це. Але взяти парасолю від того дощу ми повинні. В акції "Суд над суржиком", яку ми проводили торік, я був прокурором і звинувачував суржик у зраді державних інтересів і наявності злочинних намірів щодо держави. Інша річ, що в літературі суржик не потрібний. Його можна використовувати хіба що як характерну ознаку якогось героя. Література повинна поширювати живу українську літературну мову!
Мирослав Попович:
Суржик — це неграмотне використання української мови, це мовлення, надзвичайно засмічене іншомовними (переважно російськими) словами, зворотами. Воно зародилося в маргінальних сферах між україномовними і російськомовними територіями. Це неприємне явище має бути знищене, бо культурною завжди є тільки українська або російська мова, але аж ніяк не їх змішування!
Олесь Доній;
— Суржик — це звичайна українська народна мова, якою спілкується переважна більшість населення. Причинами цього можуть бути й історичні, й географічні, й будь-які інші фактори.
Загалом, суржик — це наша реальність. Усі ми, зрозуміло, хочемо, щоб нація говорила принаймні наближеною до літературної мовою. Але нація наша — білінгвістична. Тобто в нас на рівних правах використовуються дві мови: і російська, і українська. І та частина населення, що називає себе україномовною, насправді на дев'яносто відсотків складається з людей, які на кожному кроці використовують суржикізми...
Я не наголошую, щоб ми починали лаяти суржик. Бо та частина людей, яка використовує його (до речі, як різновид української мови), може від нього відмовитися й перейти на російську. Та й російськомовні українці ніяк інакше не вивчать державної мови, якщо не будуть суржиком користуватися...
Павло Мовчан:
— Суржик — це мовна суміш, яка формувалася на периферії міста й села, в тій адаптивній зоні, де процеси асиміляції населення відбувалися прискорено й та частина мешканців, що хотіла пристосуватися до нової мови, до нової влади, починала відтворювати суміш слів із двох мов. Таку собі мішанку. Немає значення, чи це російські впливи, чи польські, чи австрійські...
Суржик - не лише українське явище
— Суржик — це природне явище чи скоріше штучне?
Юрій Покальчук:
— В Україні це явище природне, це наслідок панування Росії над Україною впродовж 370 років. Це данина панівній мові й водночас внутрішня потреба зберегти своє. Навіть люди, які вважають, що говорять по-російському, помиляються: їхня російська мова дуже відрізняється від мови в Росії. На цю тему є спеціальні дослідження, і фактично це зовсім інша мова.
Мирослав Попович:
— Суржик — це, безумовно, природне явище. Воно побутує не тільки в українській мові, просто в інших культурах називається по-іншому. Подекуди захист мови від суржику затверджений юридично. До прикладу, у Франції є закон, що забороняє вживати слова англійського походження, навіть такі вигуки, як "wow". І правопорушників за це штрафують.
Відомо, що мовні явища належать до стихії, а тому якийсь тиск чи насильство не буває плідним у цьому напрямку. Однаково неможливо примусити людину послуговуватися як чистою мовою, так і засміченою.
Ігор Калинець:
— Яке ж це природне явище? Звісно, воно штучне. Нанесене нашими ворогами, нашою некритичністю до мови, нашою безхребетністю, незнанням своєї історії, байдужістю до того всього, а найперше — до своєї мови. Це все тому, oо ми довгий час не мали своєї держави.
І навіть за всі роки, коли ми вже мали свою державу, вона була зовсім не українською. Через те нас, наш народ фактично змусили користуватися мовою покручів, яка й називається суржик! А моя думка така: люди повинні знати свого рідну мову або в первісній чистоті діалекту, або в літературній версії.
Олесь Доній:
— Такі мовні речі, як, до прикладу, змішування мов, насадити штучно дуже важко. Ніхто Ж не зможе змусити людей говорити в спосіб, затверджений якоюсь постановою! Суржик у першу чергу виникає через контакти двох культур. А по-друге, тут відіграє роль ієрархічність мов. У нас же спочатку насаджувалася польська мова (за часів Речі Посполитої), за деякий час — російська в СРСР. Тож і з того, і з другого боку ми нахапалися різних слів. Це відбувалося природним способом.
Павло Мовчан:
— Суржик —- це вкрай хибне явище, хворобливе і негативне. Воно природне на периферії, але разом із тим аномальне, нездорове і провокативне. Суржик принижує людину, яка, не знаючи чужої мови й прагнучи до неї достосуватися, забуває свою рідну... . До речі, суржик властивий багатьом світовим мовам, не тільки українській. Наприклад, на суржику постав їдиш як мова гето, коли обмежені в своїх правах євреї доcтосовувалися до асимілятивних процесів і відтворювали таку ж суміш із німецьких, українських, польських, інших слів із домішками івриту...
У школі не довчилися!
— Чому люди, які щонайменше десять років у школі вивчають рідну мову, все одно лишаються носіями суржику?
Ігор Калинець:
— Значить, не довчилися. То по-перше. По-друге: байдужіло своєї мови, некритичні до себе, не стежать за своєю мовою, не вчаться своєї мови з доброї літератури, з класики і так далі. Це свідчить про неохайність, бідність їхнього знання, та й усе! Просто гидко слухати, як мову калічать! Людина зовсім не дбає про мову. їй це байдуже. З тієї байдужості і народжується суржик.
Мирослав Попович:
— Діти, які вивчають "рідну мову" у школі, все ж таки не сприймають її як власне рідну. Вона може бути дуже близькою до тієї, якою вони послуговуються у дворі чи в сім'ї, але вона все-таки не є для них засобом повсякденного спілкування.
Говорити літературною мовою набагато важче, ніж спілкуватися тим сленгом, який ти постійно чуєш у навколишньому лінгвістичному оточенні. Тому вибір людини в питанні "чиста мова чи суржик" залежить насамперед від культури самої людини. І лише тоді, коли людина сама захоче користуватися вишуканою мовою, вона прагнутиме говорити літературно й уникатиме суржику.
Юрій Покальчук:
— Такі люди знають літературну українську мову. Але з телебачення ми весь час чуємо російську мову. Те саме діється і в пресі — там переважно російська мова. А вплив, тиск мас-медіа на публіку абсолютно невичерпний. Та сама історія з шоу-бізнесом...
Олесь Доній:
— Я хочу вкотре наголосити, що суржик — це народна мова! І ми повинні ставитися до нього як до народної мови. Ми ж не можемо сказати, що наш народ — поганий, він просто спілкується в такий спосіб...
Павло Мовчан:
— Суржик існує в Україні тільки тому, що в нас нема свого інформаційного простору, що ми окуповані, що наша книга посідає останні позиції, що»з побуту витісняється українська мова...
І Президент вживає русизми
— Кого можна вважати носієм правильної української мови? І чи взагалі є такі ідеальні носії?
Ігор Калинець:
— Безперечно, що так. І серед письменників, і, мабуть, серед представників інших професій, є люди, які користуються чистою українською мовою. Є багато збірників на цю тему, радіо передач, та й, зрештою, є багато письменників, які пильнують цієї своєї мови. Я маю на увазі не отих сучасних постмодерністів, які допомагають засмічувати мову вульгарщиною і неконтрольованою лексикою.
В усякому разі, якщо захочеш, — принаймні у нашому середовищі, західноукраїнському, — то зможеш дуже легко побороти оті нечистоти в своїй мові, ту неохайність, позбутися чужого нам впливу. Ну а бідним людям на Сході України, що вже й не знають, котра їхня мова: українська чи російська, — їм гірше. Там усе так легко не вдасться виправити.
Юрій Покальчук:
— Богу дякувати, наш новий Президент, його дружина і діти — всі говорять гарною українською. До речі, у нас письменники, як правило, послуговуються хорошою українською природною літературною мовою. Це, звичайно, не виключає, що вони у своїх творах можуть вживати елементи суржику.
Мирослав Попович:
— Кожен назве людину, українська мова якої може правити за ідеал. Я особисто дуже часто й багато спілкуюся з людьми. І можу виокремити ту особистість, якою в мовній сфері я міг би захоплюватися. Це Іван Михайлович Дзюба, академік-літератор, який так гарно говорить і пише! Його мова така оригінальна, що я б хотів підтягнутися до його рівня. Хоча я не вважаю мову, якою сам спілкуюся, суржиком.
Олесь Доній:
— Немає правильної української мови! Бо кожен із нас — українець, і кожен із нас вважає мову, якою спілкується, правильною. У різних регіонах України можна знайти різноманітні діалектизми. Звичайно, є правила — для написання диктантів. Однак я не бачу жодних проблем, якщо окремі люди користуються різними варіантами української мови. Як на мене, єдино правильний варіант української мови, яким би користувалася вся нація, свідчив би про нашу обмеженість. Бо ж усім відомо, що культура — дуже демократична. Тому наша мова має бути достатньо агресивною, щоб лишатися живою. З цієї причини говорити про якусь одну людину, що, як ви кажете, може бути носієм еталонної мови, — щонайменше смішно...
Павло Мовчан:
— Найкраще, на мою думку, володіє українською мовою Литвин. Позитивний приклад подає сам Президент: він заохочує всіх до рідної мови, хоча в нього й проскакують кальки з російської мови, засвоєні під час його чиновницької діяльності.
Мені здається, на добрій дорозі прем'єр-міністр. Вона опановує українську мову, якою не володіла, але якої поступово навчилася. На превеликий жаль, призначення, які відбулися в цих зросійщених регіонах, дають підстави сумніватися, що мовна політика в нас буде такою, яка потрібна Україні, й що найближчим часом суржик зникне з ужитку.
Володимир БЕГЛОВ,
Світлана МАРТННЕЦЬ,
Тетяна ШЕВЧЕНКО,
Оксана ПАХОЛКО,
«Газета по-українськи»
| : | Средняя оценка: |
|
Ваш голос учтен | Голосов: 4 |
  |
|
