Величезний «Пласт» української молодіжної культури

Увеличить шрифт

1

2

3

Читайте также »

	»Роковини Чорнобиля: «там вже не наша територія»?
	»Роковини Чорнобиля: «там вже не наша територія»?
	»Як ми всі полюбили, раптом, це слово – Конституція!
	»Королівство Брехунів, або Дуремар – наш Президент!
	»Королівство Брехунів, або Дуремар – наш Президент!

Не пропустите »

	»Определена пара ведущих финала "Евровидения 2009"
	»Мирча Луческу: "На кону стоит слишком многое"
	»Ани Лорак надоело жить в гражданском браке с Муратом!

Интересное »

новости, загрузка.

Я не знаю, чи зараз у школах ще пишуть твори “Як я провів літо”. Колись це було обов’язковою традицією перших днів нового навчального року. Як там зараз – я не знаю. Але знаю, що одним дітям завжди є, що написати в таких творах, а іншим – немає...

Початок цього тижня я провів у пластовому таборі на березі Канівського моря. Майже два повних дні та одна повна ніч – достатньо, щоб захотіти лишитися там надовше. І достатньо, щоб зрозуміти, як класно проведуть свій час ті, що залишалися там, коли я звідти вже поїхав.

Пластовий табір – найцікавіший період пластового життя. Цілий рік юнаки та юначки готуються, чекають, мріють про нього. Звичайно, і впродовж року в кожного з них відбуваються цікаві події – теренові ігри, вишколи, свята, мандрівки, гутірки, орликіади тощо, але літній табір – це максимальна концентрація того всього – в просторі та часі.

Отож, про табір. Організувала його пластова станиця Київ, тому в таборі були переважно київські пластуни. Однак, Пласт – національна організація, яка об’єднує молодих українців, а не ділить їх за територіальним чи ще якимось принципом. Тож у таборі були дві пластунки з Кам’янця-Подільського та ще не пластуни, але вже прихильники з Луганська і Запоріжжя.

...От я все пишу “були”, “були”... А вони ж усі ще там є – у таборі, це тільки я там вже “був”... :)

Загальне число учасників на початок табору – 34. Але всі очікують, що до фіналу кількість людей помітно зросте. Адже багато хто не зміг поїхати разом з усіма через вступні іспити, роботу чи якісь інші справи, але з часом будуть доїжджати самостійно.

Весь табір розбито на три окремі підтабори – в двох мешкають хлопці, в одному – дівчата. Підтабори розбиваються так, щоб з хлопчачого не проглядався дівочий, і навпаки – з дівочого – хлопчачий. Крім того, з’являтися хлопцям у таборі дівчат, а дівчатам – у таборі хлопців, дозволено лише у справах. Особисті стосунки переносяться на інший час...

Табір починається з облаштування. Ставлять намети, загорожу та браму, облаштовують місце ватри, плац для збірок, кухню, їдальню, холодник для зберігання продуктів, смітник, убиральню. Інструмент – ножі, сокири та лопати, матеріал – виключно сухе дерево та мотузки.

Головна споруда табору – кількаметрова щогла. Її ретельно обтесують, оснащують спеціальним механізмом для підняття прапору та надійно вкопують у землю. Власне, таборове життя й починається з того моменту, коли на цю щоглу підіймається Державний Прапор України. Урочисто і красиво.

Життя табору добре організоване. Все сплановано та розписано заздалегідь. Обов’язки чітко розподілені, права – однакові для всіх. Те, що дозволено одному, – дозволено й іншим, те, що заборонено для всіх, – заборонено для кожного. Ніяких винятків та привілеїв, незалежно від того, який в тебе пластуновий ступінь та хто в тебе тато.

Звертання до старших – не “пан” і не “товариш”, а “друже” та “подруго”. І це природно, бо всі виховники – такі ж самі пластуни, як і всі інші, просто з більшим досвідом та вмінням.

Згадую свої піонерські роки. В нас також було багато всього цікавого, яскравого, незабутнього. Було багато такого, чого піонерія, свого часу, накопіювала з того ж Пласту та інших скаутських організацій. Були ігри, змагання, конкурси, концерти. І я свої піонерські табори згадую з великою приємністю, а мої таборові друзі – друзі й по цей день.

Однак, як людина доросла, не можу не засуджувати багатьох своїх колишніх піонервожатих за нещирість, за матюки, за розпусні анекдоти. За те що дозволяли нам пиячити й курити, більше того – пиячили й курили з нами разом. Не можу й зрозуміти тих вихователів, які, давно втративши весь свій юнацький дух та будь-яке розуміння молоді, з року в рік вперто лізли в табори, щоб нав’язувати дітям свою сухість та маразм.

Кажу ще раз – я не засуджую свої піонерські табори, бо привів там чи не найкращі дні свого дитинства! Мені там завжди було добре, і цікаво, і я рвався туди щоліта, і хотів бути там якомога довше, і якомога частіше. Але тепер я розумію, що там могло би бути ще краще, якби мені не тільки давали можливість проявити себе – те, що я вмію, знаю, те, що навчився сам. Значно цікавіше і, безперечно, корисніше було б ще й вчитися чомусь. Вчитися граючись, вчитися з інтересом.

За 12 піонерських змін все, що мене дійсно вчили – регулярно та ретельно – одягати протигаз та падати у протилежний від ядерного вибуху бік. Ну, ще навчили кількох обов’язкових пісень... А всі інші заняття зводилися до якихось політінформацій або до примивання мізків.

Жодного разу ніхто не показав мені, як розпалювати вогонь, ставити намет, в’язати вузли чи готувати їжу – для цього мені потрібно було відвідувати спеціальну туристичну секцію. Ніхто не вчив мене надавати першу медичну допомогу чи прийомам самозахисту – для цього також потрібно було відвідувати якісь спеціалізовані гуртки.

А в пластових таборах вчать. Вчать дуже багато та різнобічно, але не перевантажують. Всього вміру. І тільки головне. Коли щось показують – одразу ж дають можливість зробити самому, коли щось розповідають – завжди хочуть знати твою думку з цього приводу. Вчать корисному та потрібному, вчать важливому та святому.

Сидячи біля вечірньої ватри, слухав пластові пісні. Давніші та сучасні, бойові та ліричні, веселі та сумні, патріотичні та просякнуті духом романтики і свободи. Пісні з репертуару популярних гуртів та пісні маловідомих авторів, пісні народні та пісні, написані спеціально для пластунів. І всі пісні, як і все таборове спілкування, виключно українською мовою. І виявилося, що пісень цих дуже багато, і кожного вечора співаються нові...

Я не хочу ідеалізувати Пласт. Але я бачу в ньому дуже багато такого, що є просто необхідним сучасній українській молоді. Він не тільки вчить жити і виживати, не тільки привчає до єдності, взаємоповаги, організованості та дисципліни, в першу чергу – внутрішньої. Пласт ще й виховує. Виховує порядних, чесних людей та справжніх патріотів – і це, як на мене, найголовніше.

Тому хочу порадити всім українським батькам – віддайте своїх дітей у Пласт! Звичайно, не кожному там буде цікаво і не кожен здатний бути справжнім пластуном. Але спробуйте – гірше від цього нікому не стане! Принаймні, влітку не буде проблем з тим, куди відправити дитину на відпочинок... :)

Про всяк випадок, даю дві адреси пластових порталів: http://www.plast-scouting.org та http://www.plast.org.ua. Звідтіля можна знайти дорогу до інших пластових сайтів та отримати всю необхідну інформацію.

...А тепер збираюся відвідати інший “табір” – на Майдані Незалежності знову ставлять намети... ;)