Увеличить шрифт

1

2

3

Читайте также »

	»Пішов назавжди великий росіянин
	»Не їхні ювілеї
	»Як світу відгукнеться Кана Галілейська
	»Вони, нарешті, допались
	»Універсам національної єдності

Не пропустите »

	»На почтовых марках появится Ани Лорак
	»Анонс матчей заключительного тура в "группе смерти"
	»Одиночество мужчин

Интересное »

Думав, що мене вже ніколи не торкнеться відома російська приказка «от тюрьмы и от сумы не зарекайся». Дійсно, отримуючи абсолютно бузувірську депутатську пенсію, можу не думати про проблеми матеріальні. Більше того, є можливість допомогти іншим і якось пригасити наслідки того золотого дощу, що впав на мене під старість.

А ось щодо тюрми, то ніколи не чекав, що мене торкнеться ця сторона життя людського. Дисидентом таким, щоб щось підписувати за радянських часів, не був. Варто завжди нагадувати панові Симоненку і його побратимам, що так багато розводяться про сваволю нинішнього режиму, за які невинні речі люди втрапляли у табори, позбавлялись роботи в ті застійно-запойні часи вкрай поблажливого, за їх словами, режиму Брежнєва у Москві і Щербицького у нас, в Україні.

Так от, врешті-решт, достукався і ваш покірний слуга. З достославної газети «Персонал» та ще й «плюс» взнав, що маю встати на оборону у всім добре відомому Печерському суді. Від кого? А від Міжрегіональної академії управління персоналом, якою донедавна керував пан Щокін. Зараз він там тільки голова наглядової ради.

За що, спитаєте? Бачте, образив їх деякими епітетами. До того ж, причому тут колектив МАУП? Дійсно, газета, яка видається цією славною структурою, мало не через шпальту опікується проблемами одного з невеличких народів, що населяє нині Україну. Ну, звісно, справа йде про євреїв.

Не буду виправдовуватися. Зачепили мене їхні опуси. Я – українець, і за все те, що робиться на моїй землі, я у відповіді. І коли у статті якогось доктора політичних наук, що займає цілу газетну шпальту, 33 рази зустрічається слово «жид», у мене виникають запитання. Чи пан автор не знає, що у представників цього народу у нас в Україні є чітка відраза до цього іменника? Мабуть, достеменно це знає. Але ж спокійно пише, забуваючи про свої чесноти, коли так, між іншим, 33 рази протягом однієї статті ображає певну частину народу України. До речі, і мене, бо промовляють ці пани більшою частиною від імені нас, українців, всіх, а не виключно від себе.

Я особисто не лінуюсь давати відкоша кожному, хто у розмові вставляє інший, теж досить відомий у нас іменник – «хохол». Мене особисто це принижує, і спуску у цьому випадку я не буду давати жодному. Як, до речі, я не в захваті від застосування зараз досить усталеного у вжитку слова «москаль».

Дехто скаже, що у XVIII сторіччі, у Шевченка і Франка пізніше слово «жид» застосовувалось без якихось застережень. Але міняються часи, міняється наш лексикон. І те, що не варто вибачати зараз навіть пересічному українцю, то стосовно тих, хто вважає себе інтелектуалом, це й поготів справедливо. Маємо ставати політкоректними, бо ж, начебто, йдемо до Європи.

Проте, я взагалі не про це. Хоча якось це пов’язано з тим, про що я хотів би з вами поміркувати. Чи не головною темою всіх світових, та й наших, міжнародних оглядів є тема Лівану і «Хезболлаху». Точаться збройні обстріли, ллється людська кров. Почати, звісно, можемо і «ab ovo», як кажуть, від яйця. Посилаються, що євреї захопили арабські споконвічні землі і розпоряджаються на них. Ну, якщо займатися такою риторикою, то варто нагадати, що весь нинішній Ізраїль, і та ж таки Кана Галилейська, що у Лівані, були спрадавна місцем проживання древніх іудеїв. Тому не варто заглиблюватися у сиву давнину.

Є нинішній час і новітні реалії. Існують нині дві держави: Ізраїль і Палестина. Врешті-решт, якось вдалося домовитися про їх існування і статус. Але уряд в Палестині, який нині очолюють лідери угрупування «Хамас», вперто не хоче визнавати право держави Ізраїль на існування. Вперто багато років вирощується покоління молодих і зовсім дітей–палестинців, які нічого в житті не знають, окрім опору-інтіфади. Ця ж трагедія зараз існує у Чечні, де теж виросло покоління юнаків, які навіть сплять з «калашами».

В Лівані гинуть діти, жінки, беззбройні люди. Жахливо. Але данні всіх аерофотозйомок з космосу чітко засвідчують, що всі ракетні установки «Хезболлаху» знаходяться в дворах житлових будинків. Таким чином, спрацьовує система «живого щита». Тебе з-за цього щита з дітей і жінок можуть обстрілювати скільки завгодно, а ти не можеш, тому що ти постанеш перед усім світом таким собі варваром і вбивцею.

І зраз така практика терористичних угрупувань стає усталеною. Нагадую випадок з Другої світової війни. Англійці ще чи не на самому початку війни розкрили шифри секретної німецької шифрувальної установки «Енігма». Зокрема, завдяки цьому вони взнали про те, що німцями готується бомбардування міста Ковентрі. І Черчилль, розуміючи можливі великі людські втрати, тим не менше, не віддав команди про відкрите упередження бомбардувань, аби не розкрити свої данні про «Енігму». Адже тоді втрати англійців були б незрівнянно більшими. Таку доцільність не можна виправдати, але можемо зрозуміти.

Те ж, що робить тероризм в Лівані, це нові методи ведення війни. Що робити проти них? Вони можуть викрадати людей, підривати шкільні автобуси, кидати вибухівки у кафе. Тобі зробити щось у відповідь – зась, бо їхні ракети знаходяться у людській гущавині.

Така тактика робить злочинців безкарними. Як деякі люди захищають бідного і нещасного Саддама Хусейна тепер і раніш. І коли він захопив сусідню державу Кувейт, знищував напалмом курдські села. Знищити ж цього оскаженілого ката неможливо. Бо що скаже «княгиня Марія Олексіївна».

Має бути вироблена система унеможливлення такого варварського ведення бойових дій. До речі, зараз засвідчено, що між ракетним ударом Ізраїлю і руйнуванням конструкцій будівлі, які поховали під собою декілька десятків людей, мався кількагодинний люфт. То ж чи дійсно ракетний удар був причиною цієї трагедії, чи щось інше - страшне і підступне – тяжко встановити.

Багато що з того, що відбувається в світі, здавалось неймовірним яких-небудь двадцять років тому. Це й декілька тисяч жертв під нью-йоркськими баштами, і страшні погроми і підпали у Франції. Зараз це стало практикою, як стають практикою засоби «живого людського щита» у Лівані.

Терористи прикривають себе також щитом релігії, але нічого спільного з Кораном їх нелюдські дії не мають. Треба зважити, що переважає на шальках терезів. Не завжди, може, адекватні дії ізраїльтян чи дії терористів, що переступають межу можливого.

Такий стиль ведення бойових дій може, як степова пожежа, перекинутись на яку завгодно територію, як, до речі, і до нас, в Україну. Тероризм хоче почувати себе безкарним. І якщо не засуджувати його, не боронитися, не давати йому у відповідь, він не зупиниться ні перед чим.

Не можемо не співчувати горю батьків, що втратили дітей у Кані. Але де була влада Лівану, яка мовчазно дає зосереджуватися осиним терористичним гніздам на своїй землі, нехтуючи всім, до речі, і життям людей, що дали їм притулок у Лівані.

Хочеться запитати, чому у більшості людей не викликає справедливий гнів першоджерело усього на Близькому Сході – дії осатанілих терористів? А благородний гнів викликає відповідь на дії мерзотників.

Тому в першу чергу треба зупинити крадіїв людей і убивць, а вже потім займатися тими, хто відповідає на це. Може, якщо дати відкоша першим, то не буде дій у відповідь?