Видео дня
Перед очима - дві могили. В одній – НСНУ‚ а в другій – Рух
Юрій ВИННИЧУК
От буває ж таке западло! „Му-му” написав Тургенєв‚ а пам’ятник поставили Пушкіну. Вибори виграв Ющенко‚ а при владі – донецькі. Непорядок. А все чому? Бо Президент живе у світі утопії. І вся його компанія теж‚ мов обкурилася. І там‚ у тому світі‚ в якому вони живуть‚ усе о’кей‚ усе стабільно‚ впорядковано. Можна розслабитися‚ як у сауні‚ і помріяти. Про що помріяти? Та хоч би про ве-е-елику коаліцію.
Тим часом Янукович із Брюсселю простягнув Президентові ве-е-елику дулю‚ а Президент вдав‚ що не помітив. Може‚ він уже став жити за біблейськими заповідями: коли б’ють по правій щоці‚ підставляє ліву. А коли в очі плюють‚ каже: дощ паде. Правда‚ є небезпека‚ що коли-небудь замість ляпасів прийде черга на копняки й тоді доведеться уже підставити щось інше. Але не будемо забігати вперед. Утопістам з „Нашої України” поки що досить комфортно. Мрія про велику коаліцію нагадує мрію про життя на Марсі.
У 1930-тих роках дискусії на тему „чи можливе життя на Марсі” набули великої популярності. Спеціальні лектори роз’їжджали селами і забивали баки безглуздими теревенями. А в цей час відбувалися колективізація і розкуркулення‚ збирав свої жнива голодомор‚ котилася луна розстрілів‚ а лектори їздили і їздили‚ розповідаючи‚ як на Марсі розцвітуть сади. У 1939 вже у Галичині підійшов старий дід до лектора і поцікавився: ”Невже ми усі вимремо?” – „А то чому?” – здивувався той. „Ви ж самі сказали‚ що життя на Марксі нема”.
Поринання в утопію дає змогу сховатися від клопоту буднів‚ забути всі негаразди. Та одна річ‚ коли ти на зразок Манілова‚ ділишся своїми фантазіями з найближчими людьми‚ а інша‚ коли намагаєшся охмурити весь народ‚ як то робить Ющенко. Навіщо? Можливо‚ для того‚ щоб приспати його пильність? Навіяти гарні думки‚ відволікти від похмурої дійсності? Ющенко любить затуманювати мізки історичними екскурсами‚ які не мають нічого спільного з фактами‚ а базуються винятково на утопічних уявленнях. Це зокрема стосується української писемності‚ яка начебто існувала 12 тисяч років тому!!! Цю дурню підхопив і Філенко і теж з екрану телевізора потішив нас‚ що тоді‚ коли ніде у світі писемності не було‚ у нас вона була. І забули при цьому утопісти додати‚ що з тієї писемності маємо тільки якусь невиразну шкрабанину на глечиках.
А поки Президент‚ обчитавшись Канигіна‚ вихлюпує нам чергові одкровення про наше світле минуле‚ наше туманне майбутнє стає усе сірішим і сірішим. Бо утопія – це така штука‚ всередині якої криється дуже небезпечна ракова пухлина. Утопія є сном розуму і‚ як у Гойї‚ породжує потвори. А коли йдеться про сон розуму Президента – тоді взагалі гаплик. Тоді потвори починають вилазити з усіх щілин‚ наче плюскви‚ і оточувати‚ оточувати‚ оточувати... і присмоктуватися‚ присмоктуватися‚ присмоктуватися... і пити‚ пити‚ пити...
Кільце невмолимо звужується‚ їхні апетити непомірно ростуть‚ вони стають усе рішучішими‚ а ми продовжуємо слухати щось про стабільність і древність нації‚ і про високі могили‚ які на нас дивляться з глибини віків. Здається‚ ще трішки і почуємо про перспективи чудового життя на Марсі. Але мені наразі перед очима стоять лише дві могили. В одній спочиває НСНУ‚ вічна їй пам’ять‚ а в другій – Рух‚ трагічно загиблий під КАМАЗом.
Ще зовсім недавно я сприймав чутки про смерть Руху за перебільшені‚ але коли почув‚ що його голова – помаранч йому в задницю – налаштований увійти до великої коаліції‚ то зрозумів‚ що Рух давно мертвий. І це мерців ми бачимо у телевізорі. Вони ще рухаються‚ форсять дорогими костюмами і годинниками‚ ще щось ляпають язиками‚ але вони мертві. Вони померли разом із Чорноволом‚ проте якесь прокляття ще тримає їх на цій землі і змушує вдавати живих. Щось на зразок піратів Карибського моря.
Мерці притягують мерців‚ і тому не дивно‚ що рухівці готові побрататися з комуністами‚ чий мертвецький стаж куди більший‚ і з соціалістами‚ які померли зовсім недавно. І немає тут місця для подиву‚ бо сказано ж у Біблії: „мертві страму не імуть” („мертві сорому не мають”).
Соромно тільки живим‚ що попалися на гачок ходячим трупам.
Та мене їхня смерть якось не дуже й перейняла. Я давно готувався до найгіршого. Смерть Президента після того‚ як він за півроку до парламентських виборів розігнав уряд і підписав меморандум з тими‚ хто мав сидіти у тюрмах‚ я пережив значно болісніше. Так‚ наче втратив дорогу людину. Зціпивши зуби‚ я викопав глибоку яму‚ поховав того‚ у кого вірив‚ і насипав високу могилу. Таку‚ як він любить згадувати. Земля йому пухом у моєму серці.