Орислава Іванческул

Важливо зберегти добру історичну пам’ять без білих плям і переписувань. Не забувати трагічні сторінки, але й прославляти героїчні. Тому однаково важливими є заходи по відзначенню «Голодомору» та акції популяризації українських героїв.

Читаючи класичну літературу із шкільних чи вузівських програм, часто замислюєшся над тим, як ці твори потрапили в освітні програми? Можливо, вони просто опинились тут ще півстоліття тому, а після такої появи ніхто не переглядав і не переосмислював їх. Ще частина творів може бути цікавою як історичний матеріал, ілюстрацією побуту певної епохи чи способу мислення наших прапрадідів. Ця література однозначно потрібна (зовсім не прагну применшувати її освітньої ролі), але чи в такій кількості? Чим можуть зацікавити ці твори сучасну молоду людину, яка не має наміру стати доктором наук чи експертом у історичному побуті? Однозначно потрібно адаптувати освітні програми для сучасного життя.

Кожна людина в період становлення особистості шукає відповіді на одвічні питання сенсу буття і вибору життєвого шляху. На прилавках книжкових магазинів та ринків ми бачимо безліч літератури сучасних іноземних письменників (в основному, японських, американських, англійських, французьких), яку розкуповують значно швидше вітчизняної літератури. Чому? Цивілізація розвивається з шаленою швидкістю – вона творить нову реальність і обставини, які потребують нових відповідей. Змінюється і розширюється перелік життєвих цінностей. Наприклад, вже не перше місце в ньому займає сім`я – в світі необмежених можливостей люди прагнуть присвятити своє життя різним ідеям чи певній філософії. В цій масовій літературі кожен знаходить різне трактування власного призначення. Але проблема в тому, що в кожного народу чи нації своя ментальність – дуже різна історична база, культурна спадщина, система традицій, яка вже закладена у людини при народженні та розвитку. Тому недостатньо читати тільки іноземних авторів. Неможливо сприймати себе автономно від власного народу, а формування особистості може відбуватись тільки через призму національної свідомості. Ось тому так важливо читати якісний національний продукт, який краще допоможе зрозуміти хто ми і для чого живемо – наскільки нерозривний зв'язок людина-земля.

Невже в нас немає достойної літератури, яка б давала вичерпні відповіді, підказувала шлях? Насправді, предостатньо. В українській літературі безліч творів, які не втратили своєї актуальності й до тепер. Тут головне правильно розставити акценти. Відшукати в класиці зв'язок з сучасністю.

Одним з авторів, творчість якого залишається актуальною й до сьогодні, є перший український мандрівний філософ Григорій Сковорода. Він пропагував не окремі цінності, а певний спосіб життя (перш за все власним прикладом, а не просто словами) – аскетичний, невибагливий, проте сповнений цікавих вражень. Він їв, щоб жити, а не жив, щоб їсти – цього застерігає і нас. Сковорода не потребував багатства, бо вважав, що «бідний чоловік – не той, що терпить злидні, а той, кому все мало, незважаючи на великі статки». Його власна філософія серця і філософія свободи гармонійно поєднується з біблійними догмами і природнім буттям. Життя і творчість цієї людини схожі на моноліт – вони не заперечують, а доповнюють одне одного. Це наскрізь позитивна та неконфліктна філософія, якої так бракує нашому часу.

Саме Сковороду у світі вважають першовідкривачем філософії екзистенціалізму (а у нас таким вважають Сартра). На його могилі написано: «Світ ловив мене, та не спіймав». Це справжній герой нашого часу (хоча жив майже триста років тому), який залишив не лише багато загадок, а й уроків мудрості. Проте досі є незрозумілим, чому у шкільній програмі виділяють лише дві години на вивчення творчості Григорія Савича? Можливо, країні потрібні лише громадяни із споживацьким способом мислення? Сковорода, засуджуючи надмірний матеріалізм, потрапив під цензуру? (Як справжня економічна загроза чи порушник громадського (споживацького) спокою). Інакше як пояснити той факт, що ювілеї національного героя не відзначаються на державному рівні, а творчість його майже не вивчається у закладах освіти?

Фонд Томенка подарував музею техніку

Приємно тішить той факт, що повертаються до історичної спадщини та національних героїв наші політики. І не перед виборами, а й у «мирний час» прагнуть зробити щось для країни. Зокрема, фонд Миколи Томенка «Справедлива країна» за підтримки міжнародного благодійного фонду Олександра Фельдмана представив загальнонаціональну акцію «Україні потрібні герої». Метою є популяризація таких визначних постатей минулого, які позитивно сприймає та визнає національними героями вся Україна.

В кімнатах музею Г.С. Сковороди

Напередодні 285-ї річниці з дня народження мандрівного філософа у Літературно-меморіальному музеї Григорія Сковороди, що знаходиться у селі Сковородинівка Харківської області, відбулась екскурсія для представників мас-медіа. У розповідях директора музею український герой оживає, і вкотре переконуєшся, що лише любов та ентузіазм музейних працівників підтримує та популяризує творчість українського філософа, адже владні структури «не можуть» надати музею-заповіднику статус національного, щоб підтримати належним чином його існування.

Але найважливішим є те, що у філософа-Сковороди багато послідовників серед сучасної молоді. Гроші вже не є остаточною метою існування. В світі безліч цікавого і непізнаного, яке хочеться побачити і зрозуміти. В «нових людей» відсутнє бажання накопичувати, ставати рабами власного багатства. Гроші потрібні, щоб отримати нові враження та знання – від подорожі, вистави, книги чи фільму. Тому не за горами той час, коли філософія серця та свободи змінить світову історію на краще.