Тепер Дядя Стьопа міліціонер в Росії — остання паскуда. Він не громадян захищає, а бомжів «мочить», а ще самого Президента Владіміра Путіна підставляє. Настільки підставляє, що навколо нього скандал виник.

фото vena.old-spb.ru

Правда, мова не про самого того «Дядю», а його літературних онуків чи навіть правнуків. Петербурзька поетеса Ірина Дудіна піднапружилася і видала на світ божий «Баладу про ментів». Як твердить головний редактор газети «Обводный Times», де вона була надрукована, тираж очолюваного ним видання був знищений, а сам він позбавився посади. За словами Анджея Іконнікова-Галицького, причиною стали згадки імені Президента Росії в іронічному ключі у вищезгаданому творі.

Віршик написаний у чорному гуморі. Сюжет його полягає в тому, що менти спершу нагодували бомжа сосисками, напоїли горілкою, а тоді стали пити його кров. Пити не в переносному, а в буквальному розумінні. А далі справа до самого Путіна докотилася. Реакція його була наступною:

«Дело о вампиризме

фото ЕРА

Повергло Путина в гнев

— Да их надо всех повесить! —

Он произнёс нараспев.

— Их надо всех по-китайски,

Перед смертью распотрошить,

Отдать по больницам органы,

Чтоб не смели впредь вампирить!

История некрасивая

Порочит родину-мать.

В Европейском сообществе

Её не смогут понять!».

Певна річ, аскарбуха — на ліцо. За нинішніми російськими уявленнями до стінки саму авторку та нахабного видавця треба поставити, а не лише героїв-вампірів.

Заради справедливості треба сказати, що керівництво приватного вишу з абревіатурою СПбИГО, якому належить газета, твердить, що цензура тут ні до чого. Мовляв, погляди на концепцію газети головного редактора Іконнікова-Галицького не збігаються з поглядами керівництва вузу й обговорення триває уже рік. Там, мовляв, нема попередньої цензури, і всі претензії висловлювалися за вже випущеними числами видання, тираж якого становить тисячу примірників.

Анджей Іконніков-Галицький/фото vena.old-spb.ru

Можна припустити, що керівники вузу не брешуть. Адже таке цілком можливе. Та навіть, коли пояснення адміністрації вишу — чистісінька правда та за нинішньої ситуації у країні «старшого брата» у найдоброзичливішого спостерігача виникне підозра, що все це балачки для наївних. Надто багато підстав для подібних сумнівів.

Десь років шість-сім тому в Росії з’явився анекдот: «Віднині всі анекдоти про Вовочку вважати політичними». Анекдот собі й анекдот. Посміялися та й забули. Або згадали за чаркою. Мабуть, жодному з оповідачів не могло прийти у голову, що він стане дійсністю. Кілька тижнів тому Федеральна служба безпеки Новосибірської області розцінила як незаконну агітацію анекдоти про Володимира Путіна і «Єдину Росію», опубліковані в комуністичній газеті «За народную власть!».

Якби це були тільки дії тупоголових чиновників. А то на форумах тих Інтернет-видань, де надруковано інформацію про закриття газети в Петербурзі, численні читачі називають авторку вірша і головного редактора Іконнікова-Галицького такими, що ллють бруд на САМОГО.

фото ЕРА

Десь я читав бувальщину про французького лідера де Голя. Він нібито вранці відкривав газети і коли не знаходив там карикатур на власну особу, то дуже засмучувався, адже йому здавалося, що з країною щось негаразд. Правда це чи ні — не знаю. Але сама наявність такого міфу свідчить багато про що.

У Росії дещо протилежного змісту стає не міфом, а реальністю. У країні, котра явно втрачає прикольність, з’являються листи від імені всієї мистецької спільноти Росії із закликом залишитися, всупереч конституції, ще на один термін. Один із чотирьох підписантів листа син автора «Дяді Стьопи міліціонера» - талановитий кінорежисер Нікіта Михалков. Усередині 90-х років минулого століття він зняв чудовий фільм «Стомлені сонцем», де розповідалося про жахливу атмосферу Росії часів сталінських репресій. Гадалося, що така робота могла сприяти перевороту в умах у ставленні громадян до тої епохи.

Але влітку цього року близький до Кремля Фонд ефективної політики добре відомого українцям Гліба Павловського видав рекомендації авторам підручників історії. В них пропонується називати Сталіна найуспішнішим радянським лідером, а його мільйонні репресії виправдовувати необхідністю збудувати велику державу. Формально такі рекомендації не є обов’язковими, але всі розуміють, що краще до них прислухатися.

Невже такий видатний режисер настільки дешевий кон’юнктурник, що лише за десять років крутнувся на сто вісімдесят градусів? У це не хочеться вірити, але факти підтверджують протилежне. А хочеться вірити у те, що в сусідній країні все ж таки збережеться здоровий глузд, і анекдоти про Путіна, якщо не зможуть прочитати в пресі, то будуть переповідати з вуст у вуста, як це було за Брежнєва. Втім, соціологічні опитування не дають підстав для оптимізму. Якщо за анекдоти почнуть садовити, як колись, то цілком можливо, що це знайде підтримку в народі.