Чорні квадрати нашої пам'яті: 129р. з народження Малевича

Мені пощастило прочитати роман Любко Дереша «Намір!» ледве не в день народження Казиміра Малевича.

Довідка: Малéвич Казим́ір Север́инович (11(23).2.1878 - 15.5.1935) - видатний український художник. Народився у Києві. До 17 років жив на Поділлі (Ямпіль), Харківщині (Пархомівка, Білопілля), Чернігівщині (Вовчок, Конотоп). Малювати вчився у Майстерні Пимоненка, в Київській мистецькій школі (1895-97). В 1904 переїхав у Москву. У картинах першого періоду творчості намагався поєднати принципи кубізму, футуризму і експресіонізму. Став одним із засновників абстрактого мистецтва. В 1915 започаткував новий модерністський напрям у мистецтві - супрематизм ("Чорний квадрат на білому тлі", 1913; "Біле і чорне"). В 1927 переїхав до Києва, де зусиллями М. Скрипника М. було створено нормальні умови для творчості. Однак, початок репресій в Україні проти інтелігенції змусили Малевича знову повернутись у Ленінград. Помер в Ленінграді, похований під Москвою.

Всесвітньовідомий "Чорний квадрат"

Як відомо, нещодавно в Чернівцях було знайдено невідому картину Малевича. Належить вона нині художникові Анатолію Федірку, який не поспішає продавати картину, за яку зі старту дають 10 мільйонів євро: «мені імпонує те, що він від народження киянин, і хоча його кар'єра почалася в Москві, в Петербурзі, в останні роки свого життя Малевич навіть викладав у нашому Художньому інституті. В історії мистецтва ХХ століття немає ні Глущенка, ні Івана Степановича (Марчука. — Авт.), там є тільки три слов'янські прізвища, з них два українці, два киянини — Казимир Малевич і Олександр Архипенко, третій — чех Франц Купка. Є в нас вулиця Малевича чи Архипенка? До сих пір для нашої еліти це персони нон-грата в інтелектуальному сенсі. Тож цілком логічно було б Україні у чорній квадратній валізі привезти Малевича на наступну Венеційську бієнале і з цього почати означення української присутності. Бо я вважаю, що попередні три бієнале — це була спроба підміни мистецького проекту, наші експозиції фіксували вкрай низький інтелектуальний рівень нашої політичної і економічної еліти», - сказав художник в інтерв'ю "Україні молодій".

Я вважаю, що потрібно згадати Казиміра Севериновича. І якщо ми не згадуємо його щодня, прогулюючись проспектами з його іменем, то згадаємо принаймні мимохідь, на честь дати його народження.

"Малевич – людина, чиї висловлювання здаються мені сучасними і співзвучними тим ідеям, що надихали мене при написанні роману «Намір!». Картина, використана для оформлення книжки – це ще один епіграф, тільки не до самого роману, а до тих загадкових сторін Життя, на які я мав намір звернути вашу увагу цією книжкою, і на які, безумовно, звертав свою увагу сам Казимір Северинович", - зауважує наприкінці свого роману Любко Дереш.

Використано матеріали Вільної Енциклопедії.

Читайте про те, як було вирішено долю представництва України на Венеціанській Бієнале в цьому році.

Читайте також про мандрівку Любко Дереша в Крим.

Також, на ОБОЗі свого часу відбулася веб-конференція з юним письменником.