Герой нашого часу, або як Петя водив повій в Кабмін

Увеличить шрифт

1

2

3

Читайте также »

	»Кредити можна не платити
	»Русь свята і Русь підмонгольська
	»Молодь, менти і громадянське суспільство
	»«Воля до влади»? Воля до опозиції!
	»Юго-западный край русский! Русский? «Русский»

Не пропустите »

	»«Терминатора» признали культурным достоянием США
	»Победа на классе
	»Ани Лорак надоело жить в гражданском браке с Муратом!

Интересное »

новости, загрузка.

Трапляються досконалі тексти, здається, що їх можна взяти руками і перебирати як зернятка вервиці. Короткі історії, словесні згустки, де слова не відірвеш одне від одного. Ці історії - як щілини, крізь які ми раптом зазираємо в інший світ. Або в себе. Ось кілька слів з Хроніки Людовіка Святого: «добрий граф Суассонський під час сутички весь час жартував і казав мені: «Сенешаль! Змусимо вити цих собак, й клянусь капелюхом Господа (це була його улюблена лайка), ми ще розповідатимемо про це діло в кімнатах наших дам!»

Або слова з мемуарів Гьотца фон Берліхінгена – лицаря-розбійника XVI ст., які часто цитують як досконале текстове влучання: «Якось я виїхав у поле й почекав обозу. Переді мною пробігла зграя голодних вовків. Бог поміг, добрі товариші – сказав я їм – ви відправляєтесь за тим самим, що і я! – І це здалося мені щасливою ознакою.»

Я не любитель багатотомних епічних океанів словесної води, для мене найвищим досягненням прози є такі концентровані сенси. Вони передають інтонації і такт дихання своєї історичної доби. Хоча я знаю людей, до думок яких я звик прислухатися і які (о жах!) знаходять глибини в текстах протилежної природи, в Толкієні, наприклад. А «тексти-щілини» вдаються зрідка, коли автору вдається краєм ока побачити істину в жесті, фразі, випадковій ситуації. Частіше Дух історичної доби маніфестується долями окремих добових персонажів.

Колись, в ранньому дитинстві всі мої уявлення за Візантію перевернула біографія Андроніка Комніна. Наша дріб’язкова доба буде мірятися долями дрібних людців. Колись Гоголь обсмоктував маленьку людину в жалюгідних обставинах. Ми спостерігаємо маленьких людей в історичних обставинах, на чолі держав і народів. Проте для мене героєм нашого часу є не Ющенко, не Янукович, а мій колишній приятель Петя. Я хочу оспівати його, хоча він, нажаль, все ще живий.

Петя народився в Одесі і працював на заводі. Він пив, але згодом покинув цю прикру звичку. У 1986 році він був ліквідатором в Чорнобилі і після цього лежав у Київському центрі радіаційної терапії. В їдальні він вкрав ящик алюмінієвих ложок і ще десь кілька кілометрів простроченої кіноплівки. Далі вони всією палатою різали цю кіноплівку хірургічними ножицями на квадратики і клеїли їх на ложки. Прямо під лікарнею Петя продавав їх як дозіметри. Буцімто, якщо їсти цією ложкою і плівка червоніє то нуклеотідів багато. Попит був добрий.

В часи перестройки Петя примудрився зробитися власкором Комсомольської Правди по Україні, Білорусії та Молдавії. А в 1992 році потрапив на Придністровську війну. Там його зо два рази ледь не розстріляли козаки. Їм здалося, що він молдавський шпигун. Коли Смірнов з Маракуцею їздили до Москви через Одесу, то зупинялися на квартирі Петі, біля оперного театру. Через цю квартиру йшов добрий відсоток контрабанди зброї й під всіма диванами були напхані автомати й цинки з патронами.

Наступного року Петя випадково став одним з засновників партії «Громада», разом з Дмитром Табачником і Турчиновим. В цьому ж році Кучма став прем’єром і Петя потрапив до Кабміну.

Новостворене управління інформації та аналізу. Кабінет навпроти кабінету тодішнього міністра Кабінету міністрів Пустовойтенка.

Нахабний Петя на всі сто користувався урядовим зв’язком. Улюбленою розвагою було демонструвати знайомим свої можливості викликаючи до себе на килим, скажімо, голову служби безпеки. І той приїздив.

Перші дні роботи в Кабміні Петя ще не мав службової квартири. Кілька днів він ночував на залізничному вокзалі, прасував костюм в туалеті і їхав на таксі на роботу. Минув тиждень. Він узяв двох найбрудніших вокзальних повій і провів їх до свого кабінету - через бюро перепусток, через охорону, через всі коридори, повз обалділу секретарку. Він закрився з ними, посадив на диван, попросив нічого не торкатися, ввімкнув радіо… Й так вони мовчки просиділи сорок хвилин. Потім він вивів їх знову через усі коридори. Всі колеги зрозуміли, що шукати компромат на цю людину безсенсово. Він кончений.

Кожного ранку, коли прем’єр Кучма приїздив на роботу, у внутрішньому дворі Кабміну його зустрічав Петя, брав під локоток й вони півгодини гуляли, а Петя розповідав останні плітки. «Хмари збираються на Банковій…» і хто що злоумишляє, і на доказ давав слухати касети на диктофоні, на яких крім тріску нічого не було чути.

Щастя тривало недовго. Кучму відправили у відставку. Якось Пустовойтенко з’їздив на Банкову, а повернувшись зібрав найближчих соратників (був і Петя). Розмовляли як завжди при ввімкненому радіо. «А знаєте, - сказав Пустовойтенко – Макарович виявився не такою потворою, як ми всі думали. Ми щойно говорили і він сказав мені: працюй, головне збережи команду».

В цей момент транслювали новини, і не встиг він завершити фразу, як радіо передало, що Президент України підписав указ про його звільнення. В нього відпала щелепа – розповідав згодом Петя – й наступні десять хвилин він не міг вимовити жодного слова. До речі, подібна манера стосунків зберігалася й при президентові Кучмі. Більшість високих начальників дізнавалися про своє звільнення по радіо або з Інтернету.

Зрозумівши, що треба ліняти, Петя обійшов всіх в Кабміні й у кожного позичив скільки міг: від п’ятисот доларів в міністра до п’яти доларів в охоронника. Більше його там ніхто ніколи не бачив. Його камізеля лишилась висіти на спинці крісла в його Кабінеті, ніби він щойно вийшов і ось-ось повернеться.

А повернувся він до Одеси й вирішив, що відтепер буде кримінальним авторитетом. Наступні чотири роки він спеціалізувався на шахрайстві. Особливо він полюбляв брати замовлення на вбивства. А потім брати замовлення в того кого замовили на того хто замовляв. Дяка Богові, всі лишались живі, хоча й трохи збіднілі.

…Міські вибори 1998 року в Одесі були бурхливими. Спочатку вбили голову міської виборчої комісії, потім тяжко поранили голову комісії жовтневого району. Потім його наступника. Потім викрали й убили двох юристів виконкому. Кілька разів намагалися вбити мера Одеси Гурвіца. Його хотіли поцілити на виході з бічного під’їзду міської думи. Для цього снайперу організували позицію в будинку навпроти. Гурвіцу поталанило. В той вечір перегоріла лампочка над дверима, і снайпер не зміг прицілитися, наступного дня його взяло СБУ. Він виявився росіянином з групи, яка до того вбила в Москві Отарі Квантрішвілі.

Другим разом бригадка, найнята в Гагаузії, замінувала будиночок для відпочинку керівників виконкому, де вони по суботах грали в більярд. Електродетонатор спрацьовував від радіосигналу, який мали подати двоє хлопців, що засіли на горі недобудованої високоповерхівки навпроти. Решта мала добити поранених після вибуху. Їх вичислили на радіопереговорах. Двох підривників бійці альфи взяли прямо на будинку. Один впав вниз і розбився, другий прямо на місці став давати показання. Вбивць прикривала міліція, яка грала на боці конкурента Гурвіца, тодішнього одеського губернатора Руслана Боделана. На боці Гурвіца грало СБУ.

Незадовго до виборів міліція з’явилася до міської Думи арештувати заступника міського голови Ворохаєва. Петя якраз сидів у його приймальні. Ворохаєва вдалося відбити. Й Гурвіц по телебаченню закликав одеситів на захист одеської мерії. Одразу зібралося кілька тисяч людей, наступного дня під’їхав я з хлопцями, й надалі ми брали участь в обороні. Ми тримали перший поверх. Верхній поверх охороняла «альфа». В день виборів вдалося розагітувати бригаду національної гвардії і вони утворили зовнішнє кільце оборони. А навколо їздили машини «шестьорки» й гребли всіх, хто виходив назовні. Вночі арештували Петю, прийнявши його за мене. Він насолоджувався ситуацією, ганяв між всіма ворогуючими сторонами, у всіх брав гроші, всіх дурив і ловив хвилини щастя. Вибори ми виграли, але їх результати були скасовані Кіровоградським судом. Певний час Одесою керував прямим президентським правлінням представник Кучми Білоблоцький. Він призначив мером Боделана й нам всім довелося тікати до Києва.

Наступні два роки Петя працював зі мною. У нього була цікава властивість. Яку б здобич не вдавалося здобути, наступного дня в Петі вже не було жодної копійки, і він приходив позичати сто гривень на пельмені. Скажімо, розділили тридцятку. Петя заїжджав в бутіки і спускав все на божевільно дорогі краватки й шкарпетки. В афериста може не бути грошей на хліб, але його запальничка має коштувати не менш за півтори тисячі доларів.

Петя був дуже здібним аферистом, проте всі вони закінчують завжди однаково: розводом на довірі, крисятництвом. Кидають своїх. Петя вирішив, що вуха важливіші за репутацію, і що бути кримінальним авторитетом вже не модно, тож накатав на мене заяву в мусарню, що нібито я хочу його вбити. Він вирішив обставити все з властивою йому театральністю. Він знайшов в Одесі нещасного, який щойно вийшов з тюрми, дав йому автомат і сто доларів і сказав: «відвезеш до Києва, на таку то адресу, там його в тебе заберуть в під’їзді». Адреса була Петіна. Коли нещасний доїхав. Петя передзвонив в міліцію й заявив, що його хочуть вбити й кілер з автоматом в під’їзді. Того взяли. Петя вважав, що поки ведеться кримінальна справа, я не торкатиму його. Але я тоді вже сприймав християнство всерйоз і розумів, що Господь не любить крисятництва, ще більше ніж я, й покарає краще, ніж це міг би зробити я сам.

Я не знаю де зараз Петя. Кажуть, його бачили на помаранчевому майдані, а згодом десь неподалік від «Росукренерго». Я не розумію, про що пишуть сучасні письменники, які фільми знімають наші кінематографісти. Такий матеріал під руками! Такі персонажі ще живі й на свободі! Така колоритна доба минає!