Голодомор в Україні. Факти. Нічого, окрім фактів

Увеличить шрифт

1

2

3

Читайте также »

	»Усі таємниці Патріарха Кирила
	»Тарас Стецьків: Майдан – найвеличніша українська революція
	»Голодомор в Україні. Факти. Нічого, окрім фактів
	»Новий Майдан більш реальний, ніж здається
	»Олег Тягнибок: не демократ, не нацист. Просто націоналіст

Не пропустите »

	»Лобода провела первую репетицию. ФОТО
	»Мирча Луческу: "На кону стоит слишком многое"
	»Поплавского драли за уши, а Гросу строит козни маме

Интересное »

новости, загрузка.

Напередодні Дня вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні 1932-33 років, на «Обозі» відбулась тематична прес-конференція, в якій взяли участь: директор Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, академік НАН України Микола Жулинський, директор спеціалізованого архіву СБУ, кандидат історичних наук Сергій Кокін, виконавчий директор Асоціації дослідників Голодомору в Україні Наталя Суходольська.

«Обозреватель» намагався відсторонитися від політичних оцінок трагедії і з’ясувати лише факти. Нічого, окрім фактів. Отже…

«Обозреватель»: Чому Голодомор в Україні 1932-33 років слід вважати геноцидом, тобто, цитуючи словник, «політикою знищення окремих груп населення з расових, національних або релігійних мотивів»?

Відповідаючи на це запитання, Микола Жулинський навів визначення слова «голодомор», прийняте Організацією Об’єднаних Націй в 1948 році – «поряд із вбивством представників спільноти та завданням їм серйозної фізичної чи розумової шкоди під визначення «геноциду» підходить також навмисне створення представникам спільноти таких умов життя, які мають на меті повне чи часткове фізичне знищення». За словами пана Жулинського, «безперечно, були створені такі умови для української спільноти, для українського народу, які мали на меті часткове фізичне знищення». Окрім того, академік нагадав визначення слова «геноцид» Рафаеля Лемкіна, якому належить авторство цього терміну: «геноцид не обов’язково має означати негайне знищення нації. Під цим терміном треба радше розуміти скоординований план різноманітних дій, спрямованих на знищення найважливіших засад життя національних спільнот».

Микола Жулинський нагадав, що у 1930-ті роки селянство становило 80% всього населення країни. Тому «якщо знищується хлібороб, якщо знищується основа буття українського народу, хіба це не підходить під визначення «геноцид»?»

У свою чергу, Наталя Суходольська додала, що ознаками геноциду можна вважати й те, що «оточували села і ніхто не міг вийти звідти у другі краї, наприклад, через російсько-український кордон, де люди вже не голодували». «У той же період ввели паспортну систему, - продовжує пані Суходольська. – Немає паспорту – нікуди не виїдеш». Ще однією ознакою геноциду Наталя Суходольська вважає той факт, що не було спроб звернень по допомогу до сусідів, але «казали, що тут благоденствіє, що тут усі ситі-здорові». «Люди пухли, люди божеволіли. Я вважаю, що це страшний злочин, злочин держави перед своїм народом».

«Служба безпеки України займалася інвентаризацією документальних джерел, які зберігалися в архіві, про цю трагедію», - розповів Сергій Кокін. За його словами, наявні документи, що підтверджують «навмисність створення такої ситуації і певну систему заходів, які ми можемо прослідувати за цими документами». Зокрема, блокування території України – «ми не бачили подібних документів стосовно інших республік», - наголосив Сергій Кокін. «Чому треба було закривати російську тоді автономію Крим від України починаючи з лютого 1932 року? Ми знаємо, яку систему заходів вживали для прикриття кордонів на Заході із Польщею і Румунією – виставлялися загони, не пропускалася продовольча допомога, зупиняли тих людей, які тікали на Захід». Плюс повернення українців, які тікали від голоду. «Створювалося певне голодоморне гетто, яке мало пройти населення, що опинилося у цьому гетто, воно мало пройти цей мученицький шлях до кінця».

Пан Кокін додав, що термін «геноцид» включає в себе й знищення національної еліти, яке також мало місце в Україні з 1917 року. «Починаючи з 1926-1928 років починається розгортання репресій одночасно у місті проти української інтелігенції, яка була виразником інтересів українського селянства, і на селі проти селянства шляхом розкуркулення, колективізації індивідуальних селянських господарств, хлібозаготівлі». «Політичні репресії як такі були ефективні до певних меж. Потім їм треба було влаштувати суцільну репресію проти всього населення і тоді Сталін цілком свідомо пішов на таку репресію через голодомор. Документи це підтверджують».

«Обозреватель»: Складається дивна ситуація: деякі країни Латинської Америки визнають Голодомор в Україні геноцидом. Натомість, країни Європи в цьому питанні займають більш стриману позицію. Із чим це пов’язано?

Причину такого феномену Наталя Суходольська вбачає у тому, що європейські країни «оглядаються на дуже велику країну – Росію». «Невже ви думаєте, що у 1932-33 роках світ не знав, що тут вмирають люди? Знали. Але «своя рубашка ближе к телу», як говориться».

«Правда, світ знав», - погоджується Микола Жулинський. Але зазначив, що у 1930-ті роки була захоплена європейська інтелігенція, що приїздила до Сталіна. «Наприклад, французький парламентарій Еріо, якому організували поїздку по Україні – всюди витворили такий спектакль, що він приїхав у Францію і сказав: «Про який голод може бути мова?» «Система фальшування і прикуплення журналістів, культурних і громадських діячів працювала тоді і працює сьогодні», - зазначив пан Жулинський. Водночас, він нагадав, що на сьогоднішній день Голодомор визнано актом геноциду 14 парламентами світу і Ватиканом, і «я вважаю, що цей процес і надалі буде наростати».

«Мабуть, різна історія у країн», - припускає Сергій Кокін. «Латинська Америка теж пережила багато різних трагедій внаслідок колоніалізму, і вони знають ціну цим питанням. Можливо, Європа більш віддалена у часі від подій, пов’язаних саме з такими трагедіями».

«Обозреватель»: Кількість жертв Голодомору за даними різних досліджень – різна. Отже, про яку кількість загиблих можна говорити?

На думку Наталі Суходольської, слід говорити про цифру у 7-10 мільйонів людей. За словами пані Наталі, наявні на сьогодні списки загиблих ще далекі від реальних. Окрім того, «кожен свідок каже, що у війну було вбито у декілька разів менше, чим вмерло під час голоду».

У свою чергу, Микола Жулинський запропонував рахувати жертв Голодомору не з 1932 року, а з 1918-го, тому що «Голодомор – наслідок дуже продуманої системної політики, яку проводило керівництво Радянського Союзу по відношенню до України». Звісно, порахувати жертв за весь цей період сьогодні навряд чи вдасться, тому що «хто вів тоді облік? Ніхто». Однак, якщо говорити про 500 днів 1932-33 років, пан Жулинський зупиняється на цифрі 8-10 мільйонів.

Документально встановлену цифру важко назвати, - продовжив Сергій Кокін. Але «є свідчення, які збираються довгі роки і систематизуються», тому «попередню остаточну відповідь ми будемо мати, коли завершиться міжвідомчий проект «Український мартиролог ХХ століття». За словами Сергія Кокіна, архів СБУ ввів у базу даних вже понад 50 тисяч документально встановлених жертв. «Рік-два – і ми тримаємо ті 8-10 мільйонів».

Валентина, читачка «Обозревателя»: «Мой прадедушка, говоря о голоде 1933-го года, сделал вывод, что Сталин хотел уничтожить "украинского дядька", чтоб загнать его в колхоз. Но осуществляли операцию по отъему последнего не немцы, не американцы - свои же комсомольцы и чекисты. Охраняли кучи проросшего зерна свои же...»

За словами Миколи Жулинського, «ніхто не заперечує, що в Україні цей злочин творився місцевими «кадрами» - «кадрами», які були серед активістів, комсомольців, партійних діячів». Разом з тим, пан Жулинський наголошує, що більшість з них робили це під примусом і навів приклади самогубств деяких відомих українців – «13 травня 1933 року покінчив життя самогубством прекрасний письменник Микола Хвильовий, який повернувся із сіл, у яких його заставляли писати бравурні репортажі про процвітання. У червні місяці покінчив життя самогубством Микола Скрипник». Окрім того, за словами Миколи Жулинського, не слід забувати, що були й ті, хто «чинили суд над тими, хто недобросовісно, на їхню думку, виконував рішення партії про вилучення всього зерна». Тому ми маємо говорити про тих, хто здійснював цю акцію безпосередньо, але, передусім, тих, хто скеровував цю політику. А вона скеровувалася з Москви, особисто від Сталіна і членів Політбюро».

«Під час екстремальних суспільних катаклізмів виявляються і кращі сторони людської натури, і гірші», - зазначив Сергій Кокін. «Одні стають героями, праведниками, а інші стають на бік диявола». «Були голови колгоспів, які категорично відмовлялися робити хлібозаготівку, бо знали, що тоді селяни загинуть, і вони йшли на те, що їх засуджували. А інші – ні: за будь-яку ціну виконували і хлібозаготівлю, і зникали села з лиця землі». «Все було. Наше завдання зараз кожному завдати по заслугам».

А ще давайте не забувати про загиблих.

Нагадаємо, що 22 листопада о 16.00 пам'ять жертв Голодомору буде вшановано загальнонаціональною хвилиною мовчання, потім по всій Україні стартує акція «Засвіти свічку» і усі дзвони одночасно розпочнуть жалобний передзвін.

Усі відповіді учасників прес-конференції на «Обозревателе» дивіться тут

Дивіться відеозвіт з прес-конференції:

Настоящее количество жертв Голодомора 1932-33гг