Тарас Стецьків: Майдан – найвеличніша українська революція

Пройшло чотири роки після Помаранчевої революції. Чого в ній було більше: демократичних перемог, розчарувань, зради? Польовий командир Майдану Тарас Стецьків впевнений: що б там не було, ми здобули найцінніше – СВОБОДУ!

Під час прес-конференції на «Обозревателе» п’ятиразовий нардеп поділився спогадами, оцінив нинішню ситуацію та зробив прогнози на майбутнє.

«Ми зараз дуже сильно критикуємо, розчаровуємося, говоримо, що після Майдану усе погано, погано, погано… Але Майдан дав свободу в самому широкому розумінні цього слова», - почав Тарас Стецьків. «Те, що люди вийшли на Майдан, проявивши колосальну силу свого духу і те, що вони своїм виходом на Майдан змінили хід історії – це є найвидатніша подія, на мою думку, за 17 років української незалежності». «Майдан – найвеличніша українська революція, рівної якої поки що нема в цілому світі», - переконаний польовий командир.

За його словами, слід відділяти те, що сталося під час Майдану, і те, що відбулось після. Так, «вожді виявилися поганими», але, «якщо у Вас є відчуття, що вожді вас обманули, то це означає тільки одне: що вожді ці рано чи пізно підуть з політичної сцени, на їх місце прийдуть ті, хто більш відповідальний». «Повірте, через 5-6 років після нашої розмови ми про це будемо згадувати лише як про епізод. А Майдан залишиться».

Проблема лише в тому, що завойована свобода «привела не до зростання відповідальності, а до анархії і до свавілля. Тому на сьогоднішній момент перед нами стоїть третя задача: сформувати ефективну дієздатну владу».

Майдан у тому вигляді, яким він був у 2004 році, повторити неможливо, - впевнений Тарас Стецьків. За його словами, «той Майдан визрівав довго». Серед передумов Майдану-2004 нардеп називає «авторитарну, достатньо корумповану модель функціонування держави, загибель Гонгадзе, темники, пресування бізнесу, роздача за безцінь власності «лояльному» бізнесу. Це була маса речей, які підготували масовий спротив. У людей забирали право вибору». А тому «Майдан в такій формі не повториться», - впевнений пан Стецьків.

Однак, беручи до уваги головну, на думку політика, проблему сьогодення – неефективну владу і хаос, наявний у ній, коли «інтерес знищення свого безпосереднього конкурента є настільки великий, сторони настільки засліплені цією взаємною боротьбою, що вони просто не бачать, що тою боротьбою вони руйнують самі підвалини української держави», - Тарас Стецьків не виключає, що «можуть бути інші форми громадянської активності». «Якщо ми не зупинимо політичні чвари, політичні міжусобиці, якщо вожді не перестануть битися один з одним за допомогою інститутів влади, а на протязі зими ми отримаємо зростання безробіття, отримаємо відключення електроенергії, відсутність тепла в будинках, то ми можемо мати не просто голодні бунти – ми можемо мати агресивний вихід людей на вулицю, які попросту почнуть деструктивно вирішувати питання своєї ненависті до влади, почнуть попросту громити ті чи інші ненависні їм чи офіси партій, чи інститути влади», - прогнозує польовий командир.

На прохання пояснити, що сталося із Президентом, якого одразу після інавгурації як підмінили, Тарас Стецьків розповів, що основна причина цього полягає в тому, що Віктор Ющенко не до кінця усвідомив свою керівну роль у державі – «після 23 січня (дня інавгурації) Віктор Андрійович на якийсь момент повважав, що його місія перед українським народом є виконана. Він повважав, що він зробив Майдан, що він цей Майдан виграв, став Президентом і тепер мають працювати інші». «Він роздав посади своїй команді і сказав: «Працюйте». А команда виявилася такою, що працювати вона могла тільки, коли вона направлялася залізною волею першої особи».

На жаль, у відповідальний момент Президент «роздав посади і самоусунувся». За словами Тараса Стецьківа, у травні-червні 2005 року, коли команда Віктора Ющенка «почала рвати один одного», він мав можливість зупинити цей деструктивний процес. Але «у вересні зовсім не треба було так поводити себе. А після вересня включилися механізми персональної ненависті – я маю на увазі відносини між Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко», які по сьогодні даються взнаки і роблять неможливими усі зусилля по примиренню гілок влади.

«Ющенко поступав не як державний діяч, - робить висновок польовий командир. - Ставши Президентом, він мав рухатися у сторону державного діяча. А він залишився політиком, із своїми ненавистями, образами і іншими чисто людськими рисами» - не тими, які вимагало суспільство.

На думку Тараса Стецька, біда сьогоднішнього суспільства полягає в тому, що воно вимушене обирати серед трьох знайомих облич: Ющенко, Тимошенко, Янукович – «Там немає ніякої політики – це просто боротьба амбіцій, боротьба конкурентів. Це не боротьба ідеологій чи шляхів розвитку держави».

Однак задля того, щоб «асортимент» облич збільшився, четвертий «повинен прорватися у «вищу лігу». Шлях цей буде непростий, - попереджає Тарас Стецьків. «Ніхто не відкриє двері і не застелить коврову доріжку». Найголовніше тут – завоювати довірю людей. «Якщо лідер хоче бути лідером, він має почати діяти, він має сформулювати ідею, сказати, куди ми йдемо, яка ціль і в ім’я цієї цілі він має бути готовий на повну самопожертву. І тоді він зможе акумулювати таку енергію людей і дістати таку колосальну підтримку.»

Політичні еліти будуть протидіяти появі нових облич, «але треба прориватися». «Якщо ти маєш сміливість, якщо ти маєш у голові ідею, якщо ти маєш навіженість в доброму розумінні цього слова, ти обов’язково прорвешся», - переконаний Тарас Стецьків. «Політика – така штука, де владу завойовують. В рідких випадках влада валяється на вулиці. Але навіть для того, щоб її підібрати, треба мати силу волі. Бо влада – це не є корона і лавровий листок. Влада – це також і відповідальність».

Жодна політична еліта не зможе стати на перешкоді тому лідеру, якого захоче народ. Запорука тому – Майдан-2004 і його головне досягнення – свобода!

Усі відповіді Тараса Стецьківа читачам «Обозревателя» дивіться тут

Дивіться відеозвіт з прес-конференції:

Революция дала свободу

Политикам необходимо запретить составлять правила для себя

Ющенко должен был не царевать, а руководитьНастоящая дата Оранжевой революции - 21 ноября