Литературный конкурс. Щезнення

Коли ми познайомились, під час наших перших зустрічей мій образ в його очах був таким чітким… Він аж горів від чіткості. Я могла годинами милуватися своїм відображенням.

Потім я почала помічати, що образ тьмяніє, контури стають уривчастими, кольори не такими яскравими. Дивно, але ця тенденція безпосередньо була пов’язана з кількістю його дзвінків і наших зустрічей… Вона суттєво зменшилась. А образ тьмянів і тьмянів… Я вже перестала розрізняти риси свого обличчя… А вогонь… Він кудись зник.

А одного разу на вулиці… я зустріла його випадково… Він мене ніби не помітив… Я спиною відчула, що за мною хтось стоїть. Це була жінка, одягнена в чорне. Вона шепнула мені: „Ти бачиш? Бачиш, що тебе вже немає в його очах?" Я заглянула… Я так хотіла себе там знайти… Я дивилася так, наче це були не очі, а дві бездонні криниці, в яких я тонула, намагаючись натрапити хоч на якийсь натяк на себе. Даремне… Не знайшла.

Відтоді я більше ніколи не чула його голосу в слухавці. І я тепер не знаю, чи то я щезла з його очей, чи взагалі щезла…