Увеличить шрифт

1

2

3

Читайте также »

	»Секрети Конча-Заспи. Частина 3
	»Ющенка готують на Президента русинів
	»Янукович не купує повій, бо бордель переїхав на Банкову
	»Джарти-сарай в Мінприроди
	»Кучма подарував «Обозу» будинок

Не пропустите »

	»Иконы Льва Толстого привезли в Киев
	»Бетао: "Меня хотели купить французы, но я перешел в "Динамо"
	»ВСЕ о вашем знаке зодиака. Буквально все! Проверьте...

Интересное »

«Обоз» вирішив підбити підсумки «розкриття» резонансних справ, яких достатньо накопичилося за кілька останніх років. Навряд чи в цій країні хтось знає, що такі справи розкриваються. Але у генпрокуратури виявилися інші дані. Перед святами генпрокуратура відрапортувала про завершення розслідування цілої низки резонансних справ та про значне просування по інших. Зокрема, з вуст заступника генпрокурора Рената Кузьміна твердження про розкриття нашумілих кримінальних справ сипалися, як з рогу достатку.

Однак варто було журналістам, здивованим такою продуктивністю генпрокуратури, задати уточнюючі запитання, стало зрозуміло, що не все так прекрасно. Виявилося, що статистику генпрокуратура поліпшила, однак вичерпної відповіді з жодної резонансної справи українське суспільство так і не отримало.

В Україні за останні кілька років накопичилося десятки справ, в яких публічно обвинувачувалися впливові особи в страшних злочинах. Справи шуміли, обростали неймовірними чутками, а потім з роками поступово забувалися. Правоохоронні органи справи розслідували або закривали, але жодного разу суспільство не отримало детальної інформації по жодному зі злочинів чи спростування злочину та вибачення перед людьми, яких незаконно притягнули.

Показовий приклад - справа Гонгадзе. Виконавці-міліціонери сіли, однак ті політики, яких людський поговір та голосні політичні заяви та плівки майора Мельниченка пов’язують з цією справою, навіть не були допитані в суді. Мало того, суспільство не втаємничили у систему, в якій правоохоронці, які мусять захищати закон та людське життя, самі стають вбивцями. Ті засідання суду, де вбивці журналіста розповідали про те, як слідкували за журналістом, як його вбивали, чиї накази при цьому виконували і чому виконували, були закриті для громадськості. Суд постановив, що така інформація становить державну таємницю.

Судове засідання по справі Гонгадзе

Це просто знущання над громадськістю, особливо якщо згадати, що бажання знати правду у вбивстві журналіста виводило сотні тисяч українців на майдани країни.

Якщо ніхто не рахується з громадськістю в цій справі, що вже говорити про інші резонансні злочини, стосовно яких компетентні органи не вважають за потрібне інформувати суспільство про результати розслідування.

«Обоз» вирішив зробити підбірку нашумілих справ, яка красномовно демонструє, як все сумно в цій царині.

Почнемо з тих резонансних злочинів, які начебто розслідувані. Наприклад, з тепленької справи вбивства полковника УБОПУ Романа Єрохіна, про розкриття якого на останньому брифінгу заявив Кузьмін.

Заступник генпрокурора обмежився однією фразою – «вбивство Єрохіна розкрите», хоча, коли в 2006 сталася трагедія, міністр внутрішніх справ Юрій Луценко присвятив цій темі цілу прес-конференцію. Він зробив сенсаційну заяву про причетність до цього депутатів Верховної Ради, «з тієї та іншої сторони» з блоку Тимошенко та Партії регіонів. А також повідомив ймовірні мотиви, мовляв, Єрохін незадовго до смерті вийшов на слід «серйозного конвертаційного центру, який знаходився при фінансовій установі Донецької області». Згодом темі вбивства Єрохіна було присвячено чимало заяв відомих політиків. Зокрема, посипалися звинувачення в бік самого міністра Юрія Луценка. Дехто заявляв, що перед смертю Єрохін подарував йому яхту, що полковника вбили на дачі у Луценка з наградної зброї Юрія Віталійовича. З'явилися версії, що Єрохін не стільки боровся з конвертаційними центрами, скільки покривав їхню діяльність та збирав «налапок» і начебто вбили його з тих самих мотивів, з яких древляни вкоротили життя князю Ігорю.

Роман Єрохін

Після таких голосних обвинувачень громадськість, на думку генпрокуратури, мала вдовольнитися простою фразою – «справа розкрита». Чому ж з цього приводу не була скликана окрема прес-конференція?

Подробиці «розкритої справи» журналісти витягали з Кузьміна по крихтах і не завжди результативно. Наприклад, на питання "які мотиви вбивства з’ясувала генпрокуратура" Кузьмін відповів: «Мотиви ті самі».

Чи фігурує хтось з політиків? «Жоден депутат по справі Єрохіна не проходить навіть в якості свідка», - повідомив Кузьмін.

Нарешті, заступник генпрокурора повідомив найважливіше: виявляється, справа розкрита лише відносно виконавців вбивства, замовники невідомі.

Називати таку справу розкритою просто смішно.

Так само «розкрите» вбивство директора ринку «Озерка» Воробйова, розстріляного біля кінотеатру в Дніпропетровську, та потрійне вбивство під селом Плюти біля Конча-Заспи. Ці злочини напряму пов’язані зі смертю від снайперського вистрілу у дворі Солом’янського суду Максима Курочкіна, адже в першому випадку загинув його бізнес-партнер, а в другому - охоронці.

Володимир Воробйов

Таким чином, коли Ренат Кузьмін заявив про розкриття перших двох злочинів, журналісти очікували почути, що слідство впритул підібралося до розкриття вбивства скандального російського бізнесмена.

Однак на запитання про Курочкіна Кузьмін заявив, що воно не розкрите, і взагалі він ним не опікується.

Дивно, що були розірвані три такі пов’язані між собою справи. Це вигідно лише для статистики. Очевидно тому їх і розірвали. І хоча генпрокуратура звітує про розкриття вбивства Воробйова та розстрілу під Плютами, замовників слідство не знайшло, під суд пішли лише виконавці.

Так само без замовників розкрита справа прослуховування кандидата в президенти Віктора Ющенка, Юлії Тимошенко та інших діячів опозиції 2004 року.

У цій справі обвинувачуються тодішній керівник департаменту оперативно-технічних справ МВС та його заступник. Однак навряд чи ці двоє слухали Ющенка та Тимошенко задля власного задоволення. Хто їм замовляв «прослушку», слідство не встановило. Чи можна таку справу називати розслідуваною?

Ренат Кузьмін зауважив стосовно цієї справи : «Я не буду нічого розповідати, справа засекречена».

Ренат Кузьмін

За кілька останніх років генпрокуратура виявила лише одного замовника у низці резонансних справ. І то певно лише тому, що цей замовник давно покійний - йдеться про Георгія Кирпу.

На брифінгу Ренат Кузьмін з цього приводу розповів, що генпрокуратура завершила слідство проти кількох керівників «Облавтодорів» та «Укрзалізниці», які спрямовували кошти держпідприємств на фінансування виборчої кампанії 2004 року.

У подробиці Ренат Савелійович не вдавався та прізвища Кирпи не називав. Але на сайті генпрокуратури можна знайти інформацію про завершення провадження кримінальних справ за обвинуваченням чотирьох директорів дочірніх кампаній ДАК «Автомобільні дороги України», які в серпні 2004 року за вказівкою колишнього керівництва Міністерства транспорту та зв’язку вклали завідомо збиткові договори з приватними фірмами, в результаті держава втратила десятки мільйонів гривень.

Нагадаємо, що тодішнім керівником міністерства транспорту був Георгій Кирпа.

Георгій Кирпа

До речі, його власна смерть - резонансна подія, стосовно якої громадськість не дізналася жодних подробиць та пояснень. Георгія Кирпу знайшли з простріляною головою невдовзі після інавгурації Ющенко, поряд лежав його власний пістолет. Слідство дійшло висновку, що це самогубство, справа нині закрита.

Так само закрита справа загибелі екс-міністра МВС Юрія Кравченка. Однозначний висновок слідства – самогубство. Хоча ЗМІ, коли йдеться про смерть Кравченка, воліють говорити «так зване самогубство». Адже важко повірити, що простий смертний зміг прострелити собі щелепу, а потім зробити контрольний вистріл у скроню.

Юрій Кравченко. Фото «Без цензури»

На останній прес-конференції заступника генпрокурора Миколи Голомші «Обоз» поцікавився, чи можна нарешті громадськості повідомити, які мотиви самогубств встановило слідство у смерті Кравченка та Кирпи. Голомша відреагував так, наче його запитали про самогубство цариці єгипетської Клеопатри. «Чого ви мене питаєте про справи такої глибокої давнини?» – таке німе запитання читалося в його здивованих очах, вголос же Голомша відповів, що нічого про це не знає.

Самогубства Кравченка та Кирпи свого часу викликали чималий резонанс в суспільстві і це плювок в сторону громадськості втаємничувати результати розслідування. Тим паче, що нині єдиним публічно відомим мотивом є передсмертна записка Кравченка, яку в 2005 оприлюднив міністр Луценко:"Мои дорогие, я не виноват ни в чем. Простите меня. Я стал жертвой политических интриг президента Кучмы и его окружения. Ухожу от вас с чистой совестью. Прощайте".

Як після такої записки можна тихенько без пояснень для громадськості ставити у справі самогубства Кравченка крапку?

З резонансними справами проти колишнього керівника ДУСі Бакая, екс-губернатора Щербаня, Одеського міського голови Боделана, заступника голови СБУ Володимира Сацюка історія взагалі анекдотична. Цих людей активно шукали орли Луценка в 2005, а потім… Щодо деяких справи начебто ще розслідуються, але з бази розшуку Інтерпола їхні прізвища вже давно зникли.

Повним пшиком завершилось розслідування справи сепаратистів, в якій проходили нині відомі народні депутати.

Коли справу лише порушили, жорсткі безкомпромісні обвинувачення лунали з авторитетних вуст, зокрема Президента Віктора Ющенка. Однак закрили цю справу дуже тихо. Без жодних прес-конференцій та пояснень для громадськості.

А ось справа «Білого Лебедя» Бориса Колеснікова мала дуже оригінальне завершення. Свідка Бориса Пенчука, на якому трималося обвинувачення, самого притягнуто до кримінальної відповідальності за дачу неправдивих свідчень. "Завершено справу щодо Колеснікова... Борис Пенчук обвинувачується в дачі неправдивих свідчень. Справу спрямовано в суд", - так повідомив журналістам Кузьмін. Борис Пенчук зараз в розшуку.

Це, в принципі, єдина резонансна справа, в якій стоїть логічна крапка, нехай і доволі незвична.

А ось намагання Юрія Луценка в 2005 накопати щось на Рината Ахметова, залишилися без будь-яких пояснень для суспільства.

Нагадаємо, в 2005 році міністр МВС Юрій Луценко знайшов свідка, який начебто стверджував, що Ринат Леонідович погрожував йому фізичною розправою. Згодом цей свідок відмовився від показів. Потім був візит орлів Луценка на бронетранспортері у маєток Ахметова в донецькому ботанічному саду. У ЗМІ зразу з’явилися версії, що в офісі фірми «Люкс» Луценко шукав сліди так званої банди Немсадзе. Тодішній керівник УМВС в Донецькій області Михайло Клюєв тоді відкрито натякав, що куратори ОПГ Немсадзе знаходяться у вищих ешелонах української політики, не виключаючи Верховну Раду. А Юрій Луценко проявляв завидну активність в розслідувані. В Донецькій області його підлеглі відшукали склади зброї банди та жахливі плоди їхньої роботи - кілька десятків трупів в покинутих штольнях. У ЗМІ просочилася інформація, що фото цих людських решток Юрій Віталійович показував за чаєм Ринату Леонідовичу. Нарешті, Луценко з помпою заявив, що учасника ОЗУ Немсадзе було затримано в Москві, й найближчим часом очікується екстрадиція.

Однак перед виборами 2006 це зробити не вдалося, а після виборів будь-яка інформація про Немсадзе зникла з публічно-інформаційного простору.

І знов-таки громадськість не отримала жодних пояснень від Луценка та слідчих структур стосовно голосних обвинувачень, які кидали тінь на впливових осіб з Партії регіонів. Громадськість може лише спостерігати, як сьогоднішній міністр внутрішніх справ тепло обнімається і цілується з Ринатом Леонідовичем, і робити свої висновки.

Так само політики та слідчі вперто мовчать з приводу кримської банди «Сейлем». Громадськість так і не отримала жодних пояснень, чи причетний до неї авторитетний політик Криму - Олександр Мельник. Юрій Луценко в 2006 напряму звинувачував Мельника в бандитизмі та вбивствах. Потім змінилася політична ситуація і новенький донецький заступник генпрокурора Ренат Кузмін закрив справу проти Мельника через брак доказів. Хоча політична розкладка за останній рік знову змінилася, однак Юрій Луценко нині також мовчить. Ні вибачень перед Мельником, якщо це був помилковий арешт, ні продовження розслідування, якщо справа була закрита через політичні інтереси.

Взагалі міністр внутрішніх справ Юрій Луценко за останні роки пережив дивні метаморфози. Якщо в 2005 про резонансні розслідування країна дізнавалася на прес-конференціях Юрія Луценка, нині він з пресою майже не спілкується і в страшних злочинах більше нікого не обвинувачує.

Як розуміти нинішнє мовчання Луценка? Особливо, якщо згадати, що під час останьої виборчої кампанії він знову волав на всіх майданах: «Бандитам –тюрми!», а як став міністром, навіть не згадує про ті справи, які були порушенні завдяки зусиллям МВС у 2005 році, а потім «заглохли».

А ось взагалі дикий приклад голослівних заяв без будь-яких правових наслідків.

Минулого року керівник головної служби з питань діяльності правоохоронних органів Секретаріату Президента України Валерій Гелетей повідомив журналістам, що до нього потрапили документи з підготовки замаху на Тимошенко та інших відомих політиків для дестабілізації ситуації в країні.

За словами Гелетея, все було настільки серйозно, що він просив Юлію Володимирівну удати, що її вбили.

Гелетей зізнався пресі, що плани з дестабілізації ситуації в країні готували «деякі політологи», які «після спілкування з кримінальними авторитетами потрапляли на бесіду до високих кабінетів». Ті самі люди, за словами Гелетея, організували криваві заворушення біля ЦВК під час помаранчевої революції.

На запитання:"Це ті люди, в наймі яких тоді підозрювався Сергій Клюєв?» Гелетей відповів: «Так. Мабуть, бачите все таємне коли-небудь стає явним».

Валерій Гелетей

Як бачимо, звинувачення з вуст Гелетея пролунали дуже серйозні, однак розслідування викладених фактів навіть не проводилося.

Коли на останньому брифінгу журналісти звернулися з відповідним запитанням до керівництва генпрокуратури, ті лише знизили плечима, мовляв, нічого про це не знаємо.

Також без жодної відповіді залишилися голосні політичні заяви про функціонування транзитного сервера ЦВК, про причетність тодішнього голови центральної комісії Ківалова до фальсифікації виборів. А також багато-багато резонансних справ та обвинувачень, які не були згадані в статті.

Не можна не звернути увагу, як довго без відповіді залишається справа отруєння Ющенка, хоча кожних півроку керівництво генпрокуратури заявляє, що скоро поставить в розслідувані крапку.

Єдина резонансна справа, яка за останні роки пройшла через суд і закінчилася вироком - була справа екс-губернатора Закарпаття Івана Різака. Івано-Франківський апеляційний суд серед цілої низки звинувачень визнав його винним лише в організації заворушень в Сваляві і присудив п’ять років позбавлення волі …умовно. Схоже, що подібний легкий переляк чекає на нинішніх героїв кримінальних справ - Цушка та Рудьковського.

«Обоз» пригадав далеко не всі резонансні злочини. Але навіть ті, що потрапили в статтю, прекрасно демонструють, що в Україні закон в резонансних справах нагадує політичний флюгер.

Та й взагалі органи слідства в Україні далекі до ідеалу. Ось, наприклад, цікаве спостереження від автора: маніяки України рекордсмени світу по кількості вбивств. Джеку-потрошителю не зрівнятися з Онопрієнком чи Ткачем, що останні чверть століття тероризував Дніпропетровську область, на рахунку, якого 70 вбивств жінок та дітей та десяток невинно засуджених людей.

І це зовсім не тому, що українські маніяки генії своєї чорної справи. А тому, що слідчі органи в нас працюють на статистику. Їм «цікавіше» швидше посадити по справі маніяка невинну людину, ніж довго шукати справжнього вбивцю.

Так і з резонансними справами слідство більше цікавить статистика та політична доцільність, а не бажання дати вичерпані відповіді схвильованій громадськості. Хоча лише відповідальність перед громадськістю може змінити підхід у розслідуванні будь-яких голосних справ.

А поки що керівництво тієї ж генпрокуратури не може вичерпно відповісти на запитання по жодній резонансній справі.

До речі, журналісти вже давно практикують знущання над генпрокурорами: коли хтось задає коротке запитання «Назвіть хоча б одну резонансну справу, яку ви розслідували?» Дуже весело спостерігати, як таке простеньке запитання бісить наших генпрокурорів. Бо відповісти їм нічого…

Зате генпрокуратура може похвалитися іншими справами - наприклад, як за останніх півтора року закупила для керівництва автомобілі на суму 16 млн грн, чи стільці для конференц-залу по ціні 3 200 грн за штуку.

Стілець за $600