«Венко» та її сутенери

Мінприроди дало «Обозу» можливість порівняти угоду між «Венко» та державою Україна, підписаною в кінці 2007 року з конкурсною заявкою «Венко», з якою та виборола перемогу на розробку Чорноморських шельфів у 2006 році. Це була наче гра знайди 10 відмінностей. І що найцікавіше, знайти їх було неважко, вони траплялися в ключових моментах договору, і в результаті цих нехитрих маніпуляцій угода виявилася куди менш вигідною Україні, ніж гарантувалося під час конкурсу.

А найголовніша афера в тому, що через рік після того як відбувся конкурс, держава Україна підписала угоду не з тією «Венко», що виграла конкурс, а з 25% що від неї залишилося. Це як шлюб з колись незайманою нареченою, що за рік скурвилася до вокзальної повії.

Такі солодкі відмінності

Якби Vanco International Limited (з якою у 2007 році зразу після дострокових виборів у великому поспіху уряд Януковича підписав угоду на розробку Чорноморського шельфу) брала участь у конкурсі 2006 року, вона б його програла.

Бо «Венко», з якою підписували угоду, - не зовсім та «Венко», що виграла конкурс. У «Венко», з якою була підписана угода, фінансові потуги дуже-дуже слабкі. За даними Houston Business Journal, річний дохід ( зауважу, не прибуток) Vanco Energy Company складає лише 7,5 млн доларов. Керівник компанії Джин ван Дайк разом з тим обіцяв інвестувати в розробку наших шельфів 20 млрд доларів. Звідки?

Фінансові можливості дочки Vanco Prickerchenska Ltd, якій уряд в грудні видав ліцензію на розробку надр, взагалі приголомшують скромністю. Адже з статутним капіталом 12 тисяч доларів далеко не розженешся.

Але ж конкурс - справа серйозна: там треба було надати докази досвіду, професіоналізму й платоспроможності.

Як же тоді Vanco International Limited в 2006 році виграла тендер? Знайти відповідь на це запитання дуже просто. Варто подивитися на перші сторінки заявки на конкурс та порівняти з угодою.

У конкурсі брала участь не просто Vanco International Limited Vanco, а так звана Vanco group, де 50% належало «Венко», а 50% британській бізнес-родині Ротшильдів - JNR EIL. Цитую заявку: «Vanco та JNR підписали угоду про спільну участь у Vanco group з відсотком участі 50 % . Однак через заборону Міжвідомчої комісії на подання спільних заявок на участь у тендері, Vanco послала одноосібну заявку. Однак, якщо вдасться виграти тендер… Vanco виступить оператором та інвестором, JNR інвестором».

Завдяки Ротшильдам «Венко» легко виграла конкурс. Адже JNR надала всі необхідні гарантії платоспроможності. Ротшильди разом з Deutsche Bank в заявці гарантували - якщо Vanco group виграє в конкурсі, ними буде проінвестовано 500 млн на розвідувальні роботи і ще 3 млрд на наступні розробки. Окремо «Венко» такі інвестиції були не по зубах.

натисніть на малюнок, щоб відкрити фото у новому вікні

Фінансові можливості цього об'єднання отримали найвищий бал на конкурсі, таким чином «Венко груп» його виграла. Однак куди вона зникла, коли підписувалася угода? Чому в угоді фігурує лише Vanco International Limited (Бермуди)?

Президент «Венко» Джин Ван Дайк в одному інтерв’ю розповів, що підписання було марудно довго, Ротшильди розчарувалися і вийшли з угоди. „Наскільки я розумію, після нашої перемоги у тендері JNR зв’язалась з Ахметовим та російською компанією Shadowlight, власником якої є Новицький, і продала їм свою частку - 75%”, - розповів Ван Дайк.

Однак в такому разі потрібно було проводити новий конкурс. Адже це нонсенс, коли у конкурсі виграє один суб’єкт, а угода за результатами конкурсу підписується практично зовсім з іншими інвесторами. Кардинально іншими. Адже від тих інвесторів, що перемогли у конкурсі, залишилося 25% , назва «Венко» та представник Ван Дайк .

До речі, родина Ротшильдів коментарі з цього приводу не дає. Джерела в Мінприроді повідомили «Обозу» свою версію, чому британці відмовилися від участі в проекті.

За словами однієї людини, що говорила на умовах анонімності, молодший з родини Натаніель Ротшильд надзвичайно хотів працювати на українських шельфах і нікому не збирався продавати свою частку. Він часто приїжджав в Україну, намагаючись пришвидшити процес. Однак невдовзі після тендеру в Україні змінився уряд, і підписання угоди затягувалося.

Останній приїзд Ротшильда був у жовтні 2007 року. Тоді він навідався в кабінет міністра охорони природи та навколишнього середовища, де його чекав Василь Джарти.

До речі, працівники міністерства нині розповідають, що Джарти рідко з’являвся в міністерстві, зате з якою помпою! Під’їжджав на власному броньованому мерсі. Щоб авто безпечно заїхало на подвірря міністерства, дорогу перекривала озброєна охорона, інші бігли в кабінет перевірити робоче місце боса. Лише після такої процедури Джарти покидав свій броньовик і перебирався в міністерське крісло. Було це не часто – один, максимум два рази на тиждень.

В жовтні, в день, коли Ротшильд прибув до України, Джарти відвідав своє міністерство, щоб прийняти британського інвестора.

Очевидці кажуть, розмова була недовга, і пан Натаніель вискочив з кабінету «червоний та нещасний».

«Джарти йому повідомив, що в Україні він працювати не буде. Мовляв, в його інтересах передати свою частку іншим партнерам», - розповіло джерело.

Так воно було чи не так, але після тієї розмови Ротшильди з угоди про розробку Чорноморських шельфів зникли, а разом з ними фінансування і багато чого іншого.

Але основні зміни між заявкою, з якою «Венко» перемогли на конкурсі, і угодою стосувалися пункту розподілу добутої сировини, тобто нафти і газу.

Спочатку візьмемо заявку.

В заявці йшлося про два періоди, в яких розподіл був відмінним: «Етап компенсації» (4 роки) та «Етап видобутку». У першому етапі державі пропонувалося від 20 до 30% від залишкової продукції (тобто від 10 до 7 % від добутих вуглеводнів), у другому від 40% до 50% від всього видобутку. Однак український уряд критикував цю схему і наполягав, щоб Україні було надана більша частка вуглеводнів. Це питання було перенесена на доопрацювання в остаточній угоді.

Шельф для «Венко» простягається від Ялти до Феодосії (натисніть на малюнок, щоб відкрити фото у новому вікні)

І справді в угоді схема кардинально змінилася, але не на користь України. Якщо етап компенсації залишився майже той самий, то «етап видобутку» як такий просто пропав.

В угоді немає жодних часових рамок. Схема наступна: якщо компенсаційні витрати складають 70% видобутої сировини, то прибутковий залишок 30% ділиться між Україною та «Венко» відповідно - 30% і 70%. Тобто в цей період частка України від всієї видобутої сировини складатиме 10 відсотків.

Якщо ж компенсаційні витрати у «Венко» знизяться - менше 70%, то прибутковий залишок ( уточнюю не весь видобуток, а лише залишок) ділиться 50 на 50%.

Тобто в такому випадку впродовж десятків років Україні світить отримувати лише половинку від залишку і то, якщо «Венко» буде чесною і не доводитиме, що компенсаційні витрати складають 70%.

До речі, президент «Венко» Ван Дайк перед підписанням угоди говорив про зовсім інші цифри: «На етапі розвідки буде одне співвідношення. На другому (в період добутку вуглеводнів) - інше. І якщо все скласти, то в кінці Україна отримає 65%, 35% -«Венко». Однак, як бачимо, в угоді зовсім інші цифри.

Як таке могло статися: інвестор погодився на зменшення своєї частки, публічно про це оголосив, і раптом в угоді держава Україна робить йому царський подарунок – максимально зменшуючи свою частку!?

Відповідь проста: тому що на той момент вже йшлося не лише про прибутки американського інвестора, а про прибутки цілком конкретного українського олігарха, російського бізнесмена та кількох осіб інкогніто. Адже мине лише 6 днів і Vanco International Limited (Бермуди) переуступить свої права на розробку шельфу «Венко прикерченська ЛТД» (Віргінські острови).

Що таке «Венко Прикерченська ЛТД»? Це зовсім трохи «Венко» - лише 25%; інші 75% рівними долями належать Донбаській паливно-енергетичній компанії Рината Ахметова; Shadowlight Investments Limited російского бізнесмена Євгена Новицького, а також австрійській компанії Integrum Technologies Ltd.

Саме «Венко Прикерченська ЛТД» і отримала ліцензію на розробку надр, яку пізніше ліквідував уряд Тимошенко на формальних підставах: вони не заплатили за ліцензію, а також не мають необхідного досвіду та фінансування на розробку надр.

Однак це зовсім не означає, що бізнес-афера під назвою «Венко» провалилася.

Адже чорноморські шельфи можуть почекати зміни уряду, які в Україні трапляються так часто.

В принципі бізнес-інтересам людей, що «замутили» «Венко», нічого не загрожує. Занадто сильне у них політичне лобі. На сторону ображених інвесторів встало не лише шкурно зацікавлене біло-блакитне братство, вся Президентська рать.

Кому вигідно?

У Тимошенко натякають, що всі особи, «яким вигідно», можна побачити на фото під час підписання угоди. На світлині, що широко представлене в Інтернеті, можна побачити Віктора Ющенка, Андрія Клюєва, Вільяма Тейлора. У «Обозу» є таке саме фото, лише трохи більше, на ньому ще фігурує Василь Джарти.

Підписання угоди з «Венко» (натисніть на малюнок, щоб відкрити фото у новому вікні)

У команді Тимошенко заявляють, що всі присутні кровно зацікавлені в підписанні договору. Зокрема, «Обоз» чув версію, що за австрійською компанією інвестора «Венко Прикерченська ЛТД» стоїть Андрій Клюєв, а російський бізнесмен Євген Новицький вже давно працює з Петром Ющенком. Ярлик не поспішають вішати лише на посла США Вільяма Тейлора, але натякають, що до посла теж є питання. «Обозу» розповіли розмову Юлії Тимошенко з послом Сполучених Штатів. «Тимошенко запитувала Тейлора, чому він захищає «Венко» в Україні, адже в ній не лишилося нічого американського, лише британські Віргінські острови. Однак Тейлор лишився непохитним. Мовляв, уряд відлякує американських інвесторів», - розповів «Обозу» очевидець розмови.

До речі, американський бізнес замішаний в цьому скандалі не лише в особі «Венко».

В Україні вже кілька років працює міжнародна аудиторська компанія американського походження «Ернст енд Янг». Як з’ясував «Обоз», двоє молодих українських дівчат, на яких була оформлена довіреність на ведення справ компанії «Венко Прикерченська», в Україні працюють в «Ернст енд Янг». В принципі, це звичайна практика для американської компанії надавати такі послуги. Насторожує те, що ця сама компанія засвітилася ще в одному скандалі, пов’язаному з діяльністю минулого уряду.

Нещодавно Контрольно-ревізійне управління України оприлюднило інформацію, що „Ернст енд Янг” дала необ’єктивну оцінку двом об’єктам «Укрзалізниці». Судіть самі: 5-поверхову будівлю в центрі Дніпропетровська загальною площею 19,6 тис. кв. м компанія оцінила в 400 тисяч грн, хоча лише її ремонт в минулому році коштував 19,9 млн гривень.

Що ще цікаво, що в «Ернст енд Янг» в 2003 році працював нинішній нардеп Артем Синиця, якого привів в парламент фінансист Януковича, сірий кардинал Партії регіонів Антон Пригодський.

Звичайно, це розрізненні факти, з яких неможливо зробити ґрунтовні висновки. «Обоз» спробував зробити якісь кроки в цьому напрямку, зокрема цікавився дівчатами, на яких була оформлена довіреність на ведення справ «Венко Прикерченська», сподіваючись, що ці ниточки приведуть до конкретики.

Однак дівчата виявилися особами просто-таки невловимими. За адресами панночок не виявилося. У квартирі Олександри Соловйової повідомили, що вона там не проживає, а сусіди Катерини Міхєєвої, розповіли, що Катя звідси виїхала. Мовляв, у неї з’явилися великі гроші, й нині вона ремонтує цю стару квартиру для своєї мами.

Дещо цікаве «Обоз» дізнався лише про Олександру Соловйову 1985 року народження. Її батько Євген Соловйов виявляється член Партії регіонів, й у далекому 98 році балотувався у Верховну Раду України. В 2006-2007 він був засновником «Агентства з підтримки виробництва журналу «Вісник податкової служби». Від однієї цієї назви вже тхне шахрайством, тим паче, що у самому «Віснику» від співпраці з таким агентством категорично відмовляються.

Цікаво також, що Саша Соловйова має таке саме прізвище, як і директор «Концерну Надра» Ігор Соловйов. Для нас це підприємство цікаве тим, що його засновником є Іван Діяк, якого називають «любим другом» Петра Ющенка. Однак жодних родинних зв’язків між цими Соловьйовими «Обоз» не знайшов. Хоча збіг дуже цікавий, і, каюсь, шкода про нього було не написати.

До речі, історія з «Венко» найбільше вдаряє по реноме брата Президента Петра Ющенка.

Те, що Віктор Андрійович відстоює «Венко», опоненти Приезидента пояснюють виключно бізнес-інтересами його брата. Хор таких голосів доволі гучний, тому «Обоз» вирішив дослідити бізнес брата Президента.

Петро Ющенко і київська земелька

До президентства Віктора Ющенка його брат офіційно світився в десятках фірм. Однак після 2005 року його прізвище не присутнє в жодній бізнес-структурі.

Серед останніх, напряму зв’язаних з Петром Ющенком проектів, – фірма «Сула», яка будувала дачу Віктора Андрійовича в Карпатах, а також фірма «Квадрат - Площа Слави». Назва говорить сама за себе. Виходить, що разом з іншими засновниками - депутатами блоку Кличка Парцхаладзе та Миргородським - Петро Андрійович годується з підземного містечка біля готелю "Салют". До речі, лише цей один «Квадрат» підгодовує брата Ющенка. Хоча в інших квадратах є не менш відомі засновники. Наприклад, у тих «Квадратах», що під Майданом, один із засновників Таріел Васадзе.

Після 2005 року бізнес-інтереси Петра Ющенка можна прослідкувати лише через його дітей. Зокрема, через дочку – Ольгу-Мішель Петрівну, яка є засновником фірми «Добробут-ОК». Через інших засновників цієї будівельної кампанії Бориса Ніколенка та Григорія Повха можна вийти на цілу вервечку фірм, які, певно, і годують Петра Ющенка. Ключовою фігурою тут, безумовно, є Григорій Повх, який був директором або засновником дуже багатьох проектів, напряму й опосередковано пов’язаних з Петром Андрійовичем.

До речі, сам Повх в нещодавньому інтерв’ю «Економічній правді» стверджував, що спільного бізнесу з Петром Ющенком у нього немає. «Я працюю абсолютно автономно і підтримки від нього поки ніякої не отримую», - заявив Григорій Повх. Однак підприємство, засноване разом з дочкою Петра Андрійовича, свідчить про інше.

На лукавстві Похна можна було піймати, коли він відповів на запитання журналіста: «Чи брали ви участь разом із Петром Ющенком у бізнес-проекті "Кий Плаза"?» словами: «Ні, я навіть не знаю, що це за компанія». Хоча в документах про засновників цього підприємства чорним по білому написано, що Повх є одним з них.

Велика кількість фірм, пов'язаних з Петром Ющенком, гніздиться за адресою Хрещатик, 29. Однак жодна з них не займається газом чи нафтою. Всі суціль будівельні і спеціалізуються на тому, як відгризти від Києва шматок землі або вициндрити у Черновецького трохи нерухомості.

Наприклад, «Добробут-ОК», де фігурує Ольга-Мішель Петрівна, 1 листопада 2007 року отримав під реконструкцію нежилий будинок комунальної власності територіальної громади міста Києва на вулиці Фрунзе, 37. Будинок площею 383,40 кв. м.

Цього самого дня інша фірма, опосередковано пов’язана з Петром Ющенком, «Титан-інвест» отримала ще смачніший шматок київської нерухомості у провулку Шевченка, 18/19 ( 511,60 кв.м). Фірми мусили компенсувати місту оціночну вартість будівель. Можна передбачити, що оцінка не дуже кусалася. Принаймні невідомо, на яких підставах останніми роками фірми сплачували за оренду цих будинків лише 15% орендної плати.

А перед самими достроковими виборами на Конструкторській, 48 у Солом’янському районі Київрада передала в короткострокову оренду земельну ділянку для будівництва багатоквартирних будинків з центром громадського харчування ТОВ «Кій-плаза», про яку ми вже згадували вище, як про фірму, опосередковано пов’язану з Петром Ющенком.

«Обоз» поцікавився переданими об’єктами. У провулку Шевченка, 18\19 через відкриті вікна було видно, як майстри клепають позолоченні рамки для картин.

Цю хатинку фірма Ющенка отримала від Черновецького (натисніть на малюнок, щоб відкрити фото у новому вікні)

До речі, тут же недалеко, у дворі будинку на вулиці Софійська, 25, є галерея Петра Ющенка, що демонструє та продає твори сучасних українських художників.

Також «Обоз» з’ясував, що опосередковано через згаданих вище засновників Петро Андрійович володіє заводом «Євросувенір», що відповідно до назви штампує різні дрібничкі, українські сувеніри.

Ось такий бізнес Петра Ющенка виліз назовні під час розслідування, проведеного «Обозом». Газом ніде навіть не пахло. Звичайно, це не означає, що «Обоз» довів, що Петро Ющенко не має і не може мати бізнесових інтересів у газовому бізнесі.

Однак схоже, що напряму особисто він цим не займається.

ЗМІ вже неодноразово писали, що газовим генералом Петра Ющенка є Ілля Рибчич.

Ця людина працює в газовому секторі з доісторичних часів. Як протеже Петра Андрійовича в минулому році він потрапив до парламенту по списках НУ-НС. Рибчича навіть називали претендентом на віце-прем’єра з ПЕК та голову «Нафтогазу», однак в результаті він очолив лише ДК «Укргазвидобування». Разом зі своєю родиною, зокрема дочкою Яніною Сухіною, зятем Ігорем Сухіним, його братом, партнерами Богданом Клюком та Іваном Діяком Рибчич опосередковано володіє цілою низкою підприємств, що харчуються в газо-нафтовій сфері. (До речі, всі перераховані особи є співвласниками «Укргазпромбанку», або були до недавнього часу, бо подейкували, що цей банк збирався купувати «Газпромбанк», дочка російського «Газпрому»). Окремо з Петром Ющенком всю цю компанію бізнес-партнерів єднає Іван Діяк. Зокрема з братом Президента вони є активістами руху за Українську помістну православну церкву.

Цікаво також, що в деяких публікаціях економічних видань Діяка та Рибчича називають представниками газпромівського лобі в Україні. І ці видання роблять висновки, що через цю спайку Президента вперто покривав «РосУкрЕнерго».

Разом з тим жодних місточків до подій людей та юридичних осіб, пов’язаних з «Венко», в цій групі не проглядалося.

Або поки що не проглядається… Адже інформація часто розповсюджується, як гірська лавина. Достатньо покотитися одному каменю, і він потягне за собою інші. Тому в цій статті багато розрізненнях деталей і мінімум висновків. Можливо, ці деталі-камінчики потягнуть за собою інші, і відповіді на питання хоч трохи оголяться.

А правда в цій історії дуже важлива. Адже потрібно знати, чому залучення інвестора на величезну ділянку Чорноморського шельфу перетворилось на цирк, де «Венко» міняє маски одна за другу, де інтересами України в угодах жонглюють, як м’ячиками, де українська сторона влаштувала клоунаду: «дам ліцензію, не дам, зможеш - сам забери».

І головне, чому з такою впертістю на ці схеми закриває очі Президент Віктор Ющенко, який завжди з такою емоційністю критикував нечесні приватизаційні конкурси та махінації з державним майном? І не просто закриває очі, а жорстко відстоює інтереси «Венко».

Кому це вигідно!?