Три ганебні історії про один парашут. Частина I, 23 февраля 2009
Історія перша: ганьба України
У серпні 2008 на 30-му чемпіонаті світу з класичного парашутизму в Словаччині сталася ця ганебна для нашої держави подія.
У члена нашої збірної Валерія Азанова в повітрі розсипався парашут. Від старості та повної зношеності. Це трапилось на очах представників багатьох-багатьох країн. Тільки уявіть: цивілізована європейської держава не змогла забезпечити свого спортсмена одним єдиним парашутом, який би був хоч трохи молодший за незалежну Україну.
Валерій Азанов повною мірою продемонстрував свою майстерність, зумівши в фарс-мажорних обставинах приземлитися, і продовжив змагання. Резервної парашутної системи у Азанова, звісно, не знайшлося і він стрибав по черзі з іншим членом збірної України, Оленою Кириленко. Нічого іншого Єнакіївський державний авіаційно-технічний клуб, який традиційно готує в Україні найкращих майстрів з парашутного спорту, своєму спортсмену запропонувати не міг. Парашут Азанова і так збирали всім «селом»: основний парашут колись давно був куплений для збірної, запасний дали покористуватися луганські спортсмени, ранець він купив сам за символічні гроші у власника, який вже збирався викидати його на смітник. Після інциденту Азанов залишився взагалі без парашута.
Наступні змагання для Єнакіївського державного авіаційного технічно-спортивного клубу у вересні цього ж року відбувалися в Кіровограді. Це був перший чемпіонат України серед юніорів. На цих змаганнях у спортсмена цього ж Єнакіївського ДАТСК юного Олександра Януша трапився обрив обох строп управління основного парашуту. Юніор був змушений відчепити купол і приземлятися на запасному парашуті.
Єнакіївський ДАТСК тренує дітей і молодь 13-18 років. Можна лише уявити, яким ризикованим спортом займаються діти в клубі, якщо навіть найліпші парашути розпадаються в порох в повітрі під час змагань. Слава Богу, трагічних випадків до цього не траплялося. Можливо тому, що стрибати вихованцям клубу трапляється не часто. Якщо в клубу не вистачає фінансування на нові парашути, зрозуміло, що погані справи і з паливно-мастильними матеріалами і з ремонтом літаків.
Як хвалився «Обозу» директор клубу Андрій Пашнєв, фінансування від держави таке мізерне, що «літаки вони ремонтують самі і парашути «латають» самі, а на паливо скидаються вихованці».
Причому Єнакіївський ДАТСК - це не спортивна секція в селі під Жмеринкою, це - клуб що готує майстрів спорту міжнародного класу з парашутного спорту, готує льотчиків. Це єдиний навчальний заклад в Україні такого профілю. Але фінанси в державного клубу так голосно співають романси, що проблему «безпарашутників» Азанова та Януша самотужки там вирішити ніяк не змогли. У клубі вирішили шукати спонсорів, і звернулися по допомогу до Віктора Януковича.
Федерація парашутного спорту України скромно попросила Віктора Федоровича та очолювану їм політичну силу допомогти в придбанні хоч одного єдиного парашута для Валерія Азанова.
Історія друга: Лист «на дєрєвню дєдушке»
Чому звернулися до Януковича? А до кого, як не до Віктора Федоровича? Адже цей Єнакіївський авіаційно-технічний спортивний клуб для нього не чужий. Це він дав Віктору Федоровичу путівку в життя.
Спільна історія клубу й лідера Партії регіонів почалася ще до того, як малий Вітя народився. Давно, ще до Вітчизняної війни, в цьому клубі стрибав з парашутом підліток Федя і юнак Жора. Минули роки, Федя став Федором Володимировичем Януковичем - батьком малого Віті Януковича, Жора – Георгієм Тимофійовичем Береговим, льотчиком-космонавтом і двічі героєм Радянського Союзу. У 1974 герою запропонували балотуватися у Верховну Раду СРСР десь на Східній Україні. «Хочу в Єнакієво, - тоді сказав Береговий. - Адже там я зробив перший крок у небо».
Отже, герой Радянського Союзу приїхав у Єнакієво і зустрів старих знайомих. Зокрема, Миколу Фомича Сенченка, тодішнього директора об’єднання «Орджонікідзевугілля». Розмова була приблизно така: згадали часи безтурботної юні, перший стрибок, рідний клуб, давніх друзів. «А пам’ятаєш Фєдю? - спитав Сенченко Берегового. - Так от, він спився… Дружина померла… Синок по тюрмах-таборах. Шкода, хлопчик ніби хороший…». Зрештою впливові чоловіки домовилися допомогти юному Януковичу в пам'ять про стару дружбу.
Зокрема, Береговий зробив все можливе, щоб скасувати дві судимості Януковича і взяв над двічі засудженим шефство. Як розповідав сам Янукович: «У самому важкому періоді життя доля мене звела з Георгієм Тимофійовичем Береговим, він був депутатом Верховної Ради СРСР від Єнакієво, а я його помічником і довіреною особою». Янукович пригадував, як Береговий вчив його стрибати з парашутом і пілотувати літаки. Звичайно, все це відбувалося на базі нинішнього Єнакіївського державного авіаційно-технічного спортивного клубу. Отже, природно, що керівництво клубу та Федерація парашутного спорту України звернулася саме до Януковича допомогти з одним єдиним парашутом.
І що? А нічого?
Як розповідає директор клубу Андрій Пашнєв, Віктор Янукович цим питанням не зацікавився, на лист ніяк не відреагував.
Загалом, єдине, що зробив Віктор Федорович задля вшанування пам’яті свого рятівника, це відкрив у сквері міста Єнакієво пам’ятник Георгію Береговому. Просто пам’ятник, в той час, коли улюблений авіаційний клуб льотчика-космонавта, частинка його героїчного життя, вмирає від банальної старості парашутів.
«Вся проблема в тому, що ми знаходимося на Сході, - міркує директор клубу Андрій Пашнєв. - А всі наші потужні бізнесмени вважають, що заради слави треба вкладати гроші або у футбол, або в церкви, або в пам’ятники, а купити дітям парашути, грошей шкода. Хоча кому ці пам’ятники потрібні, чи бразильські футболісти, коли треба, вчити авіаторів, якщо скоро країна взагалі залишиться без льотчиків».
Директор клубу з сумом розповідає «Обозу», що фінансування для клубу можна було б відшукати й на регіональному рівні. «Раніше ми добре співпрацювали з місцевою владою, наші вихованці демонстрували повітряні шоу на різних святкуваннях. Єнакієво нами пишалося, - розповідає Андрій Пашнєв. - Але в цьому році, під час свята Дня металурга, нас замінили дорогим феєрверком. Там був такий елемент, коли ракети спускали на парашутиках. Коли жителі Єнакієвого побачили в небі парашути, я почув: «О, це ж наш клуб! Працюють хлопці! Молодці!». А мені було до сліз образливо. Адже справді в небі могли бути ми, єнакіївська молодь, а не феєрверечні фокуси, на які пішла прірва грошей».
Однак ні місцева влада, ні центральна, зокрема Міністерство освіти та науки, ні політики - колишні вихованці клубу, його проблемами не турбуються.
До речі, Віктор Янукович має благодійний фонд, який міг допомогти Єнакіївському авіаційному клубу. Цей благодійний фонд називається «Відродження України». Його основна мета - забезпечення життєдіяльності Віктора Федоровича. Зокрема, на гроші цього фонду довгі роки орендувалася для Януковича відома державна дача «Межигір’я» під Києвом, на гроші цього фонду Януковичу був куплений мікроавтобус Савана Дженерал Моторс, на якому Віктор Федорович колесив містами України під час останньої виборчої кампанії. Певно, цей Фонд робив для Януковича ще багато чого корисного, з чим журналісти та громадськість не обізнані.
Звичайно, для окозамилювання цей фонд займається і звичайними благодійними справами. Наприклад, він є спонсором Обухівського краєзнавчого музею, а також «організовує тренінги серед молоді за здоровий спосіб життя».
Отже, у витратах на «окозамилювання» фонд міг би собі записати справді добру справу - купити єнакіївським спортсменам парашут. Але він цього не зробив. Певно, у сумнівних тренінгах для молоді є більше вигоди, ніж допомогти клубу, який дав лідеру Партії регіонів крила.
До речі, хоча Віктор Янукович особисто жодним чином не відреагував на лист з Єнакієвого, від Партії регіонів у клуб надійшла відписка. Цинічна до неможливості.
Добрі партійці в ній написали , що поцікавилися проблемами фінансування клубу в профільному міністерстві та з’ясували, що допомоги не буде в зв’язку з економічною кризою. Звісно, в клубі з цим були обізнані і без біло-блакитних «самаритян».
Коли клуб не знайшов співчуття у Віктора Федоровича, то спробував знайти порозуміння в Міністерстві освіти та науки, якому підконтрольний. Що з цього вийшло, про це наша третя ганебна історія.
