Уроки державної мови. Урок 11 - 17

11. Вирізують апендикс чи апендицит?

Апендикс і апендицит. Перше слово означає червоподібний відросток сліпої кишки людини та деяких хребетних тварин, друге -запалення апендикса. Тому не слід писати: вирізали апендицит, хворіє апендицитом. Адже насправді вирізують (видаляють) апендикс, а хворіють на апендицит.

Автобіографія і біографія. Автобіографія - життєпис конкретної людини, який вона склала сама. Неправильно: моя автобіографія, написав свою автобіографію. У такому разі замість автобіографія треба вживати біографія, оскільки перша частина складного слова (авто) значеннєво відповідає присвійним займенникам мій, свій.

Прищеплювати і прививати. До рідковживаних у сучасній мові належить дієслово прививати, що означає присукувати, з'єднувати нитки, зсукуючи їх. Коли мовиться про медикаментозні щеплення або про виведення нових сортів рослин, послуговуються лексемою прищеплювати ("У саду прищеплювали гілки до яблунь і груш"). У назві дії прищеплювати розвинулося також переносне значення виховувати: прищеплювати навички, риси вдачі.

Під впливом російського прививать дехто невиправдано користується в українській мові висловами на кшталт прививати любов до праці, прививати почуття гордості за свою Батьківщину, прививати добрий смак тощо. У цих випадках потрібне дієслово прищеплювати.

12. У хаті праска, на дорозі – утюг

Ознайомити і познайомити. Розрізняються стилістично, сполучуваністю. Ознайомити - дати певні відомості про що-небудь. (Ознайомити екскурсантів з виставкою картин). Ненормативне: познайомити (треба ознайомити) з пам'ятками старовини. Познайомити -налагодити знайомство між незнайомими людьми, відрекомендувати когось кому-небудь.

Утюг і праска. Перший з цих іменників часто вживають в сучасній мові з не властивим йому значенням. Із ним пов'язують дію: вирівнювати, вигладжувати одяг, тканину. Насправді ж цю роль виконує нагрівальний прилад - праска. А утюг - пристрій для вирівнювання, згладжування ґрунтових доріг. Тракторний утюг, дерев'яний утюг.

13. Не можна закаляти волю

Хтось ненароком вас штовхнув у громадському транспорті чи на вулиці й каже: "Я вибачаюся". Але частка -ся в дієслові означає себе, отже, виходить, людина вибачає саму себе, хоча вважає, що завинила перед вами. Тому потрібно вживати: вибачте (пробачте, даруйте, простіть) мені або я перепрошую.

Так само недоречні звороти треба вибачитися, не забудьте вибачитися; краще вжити треба попросити вибачення, не забудьте перепросити.

Старий інтелігент, працівник редакції окружної газети Степан Демидович в одному із творів Семена Жураховича зауважує своєму молодому колезі Маратові Крицевому: "А ось ви пишете: "Закаляти волю ". Так не можна... Закаляти (забруднювати) чоботи в болоті - то буває. Бачите, в російській мові це слово має зовсім інший зміст. Саме його ви, певно, й мали на увазі".

Той зміст в українській мові передають дієслова гартувати, загартовувати та інші з коренем гарт. Гартують сталь, залізо, стріли, тобто, охолоджуючи розжарений метал, надають йому твердості й міцності. А переносно гартувати - виховувати моральну і фізичну стійкість, витривалість, уміння переборювати труднощі, незгоди.

Змістову відмінність мають і прикметники громадський та громадянський. Перший із них походить від іменника громада й означає -належний до певного колективу людей. Громадські організації, громадський будинок, громадська думка. Другий стосується громадянина як члена суспільства, а також усього громадянства. Громадянські права, громадянська мужність, громадянська совість. Відповідно до цих значень маємо й послуговуватися згаданими прикметниками.

14. Двох великих різниць не буває

В усному мовленні, а часом і в пресі трапляються вислови типу "Училище чи ліцей - це дві великі різниці". Іменник різниця, як відомо, передає несхожість у чомусь. Для нього характерні прикметники-означення великий, глибокий, займенник жодний (жоден). Наприклад: "Між варіантами задачі, запропонованої учням на уроці, немає великої різниці". Проте цей іменник із кількісними числівниками не поєднується. Таким чином, у першому реченні годилося б написати велика різниця, а не дві великі різниці (це тільки в Одесі полюбляють так казати).

"А ти збираєшся у відпуск? " - чую від знайомих. Запитання ставиться неграмотно. В нашій мові маємо слово відпустка - звільнення від роботи, навчання для відпочинку (чергова профспілкова відпустка). А відпуск -технічний термін. Тому й замінювати ці іменники один одним не можна.

Російській вилка в значенні знаряддя для їди відповідає українська виделка (срібна виделка, їсти виделкою). Маємо ми й вилку, але цим словом називаємо деталь механізму; сукупність двох прицілів; положення в шаховій грі (вилка штепселя, брати у вилку, створити вилку).

Слова талан і талант не всі розрізняють і ставлять їх не на своєму місці. Тож запам'ятаймо: талан - то доля, щастя, успіх, удача. Від цього іменника походить і дієслово таланить. А талант - видатні природні здібності, що виявляються в тій чи тій галузі науки, мистецтва, в інших видах людської діяльності {справжній талант, молоді таланти). Якщо в когось немає таланту, то кажуть: людина неталановита, а не безталанна.

Адже безталанний - нещасний, знедолений. "А ти, моя Україно, безталанна вдово" (Тарас Шевченко). До слова, прикметник здібний, що теж вказує на обдарованість особи, нерідко сплутують з прикметником здатний (спроможний на щось, зугарний). Помилка зумовлена тим, що в російській мові обидва значення передаються одним словом - способный.

Слова висхідний і вихідний здаються подібними лише на перший погляд. Висхідний - це той, що підіймається вгору, розвивається до вищого рівня (висхідна інстанція, висхідна зірка). А вихідний - початковий, від якого ведеться облік {вихідний номер, вихідна точка).

Близькі значенням, але не схожі семантично й іменники уклін та уклон. Уклін - знак пошани, вдячності, передане письмове вітання у листі (віддати уклін, передати уклін). Уклон - частина залізничної колії, яка лежить під кутом до горизонту; у гірничій справі - похила підземна виробка; в геодезії -перелом профілю земної поверхні в напрямку вниз. Тим-то й користуватися ними в мовленні треба відповідно.

"П'ять плюс п'ять рівняється десяти" - кажуть і пишуть, забуваючи, що дієслово рівнятися має не те значення, яке йому тут надають. Рівнятися -триматися одної лінії в ряді, шерензі (Рівнятися на правофлангового!" -військова команда), а дорівнювати - бути рівнозначним ("Дія дорівнює протидії" -фізичне явище). Тож і в помилковій фразі варто було поставити дорівнює.

Деякі значеннєві відмінності мають слова одягати і надівати. Одягати можна сорочку, штани, спідницю, костюм, пальто. Також забезпечувати одягом кого-небудь чи покривати поверхню чогось ("Туман одягає дерева"). А надівати - закріплювати щось на комусь, чомусь. Шапку, сережки, окуляри надівають, а не одягають. Це слід враховувати в мовному вжитку.

15. Курець, а не палій

Як правильніше сказати по-українському: курити чи палити цигарку, люльку? В побуті більше чуємо курити, аніж палити. Дієслово палити в розумінні курити тютюн зайшло до нашої мови з польської, але воно має й інше значення - розводити вогонь (багаття), знищувати полум'ям. Однак того, хто курить, звуть курецем, а не палієм. Борис Антоненко-Давидович радив: оскільки вислови курити тютюн і палити тютюн тотожні, то, щоб уникати непотрібного паралелізму, доцільно вживати тільки слова курити й курець. А взагалі краще зовсім не курити (палити).

В одній ліричній пісні співається: "Щастя - це загальні мрії золоті"'. А пісня ж про кохання. То хіба можна назвати мрії закоханих загальними! Ні, вони спільні, бо належать двом, які разом плекають їх.

Загальний і спільний синонімічні в значенні "такий, що охоплює всіх, стосується всіх": загальна (спільна) розмова, загальне (спільне) засідання, діло. Але тільки: загальні збори, загальна військова повинність, загальне право обирати й бути обраним, спільні турботи, спільне прагнення жити в злагоді й мирі. А от для вживання незафіксованої в жодному словнику української мови кальки всезагальний, що її так вподобали деякі журналісти та науковці, немає ні підстав, ні потреби.

16. Госпіталь чи шпиталь?

Слово шпиталь з'явилося в народній мові чи не з козацьких часів (Трахтемирівський шпиталь для покалічених і старих запорожців). Його завів до свого словника, складеного ще в першій половині XIX ст., Павло Білецький-Носенко. Воно - не суто українського походження, а з німецького, яке засвоїла наша мова. Але чим слово шпиталь гірше від госпіталь, що прийшло з французької - 'Норііаіе - у російську мову, а звідтіля й до нас, так само позначаючи військово-медичний заклад для стаціонарного лікування хворих і поранених? Принаймні за ним стоїть давня народна й літературна традиція.

17. Як вас тепер називати, звертаючись?

Люди цікавляться: навіщо сьогодні відновлюють колишні звертання пане, пані, панове, добродію, добродійко? Гадаємо, найкраще на це їм відповість автор книжки "Культура слова", доктор філологічних наук Олександр Пономарів:

- Останнім часом ми повертаємо собі багато цінного з того, що було втрачене на "переможних" шляхах до "світлого" майбутнього. Тоді не одне покоління українців відучили від нормальних звертань одне до одного. Після запровадження в Україні більшовизму всі прийняті в нашому суспільстві форми звертання було скасовано й замінено словом товариш, чим завдано шкоди насамперед цьому прекрасному слову.

Товариш - це людина, пов'язана з кимось почуттям дружби, щирий приятель; однодумець, спільник... Усі похідні від нього мають саме цю семантичну основу: товаришка, товаришувати, товаришування, товариство та інше. Будь-кого товаришем не назвеш. Для цього в нас здавна існують слова пан, пані, панна, добродій, добродійка. Вони вживані як самі, так і з означенням шановний, вельмишановний, поважний, високоповажний, ласкавий і подібне.

Слово пан має два значення: представник панівного класу і форма звертання, прийнята в суспільстві. Воно вживається в сімох мовах – українській, білоруській, польській, чеській, словацькій, верхньолужицькій, нижньолужицькій. Наша мова розрізняє два значення слова пан навіть граматично: пани - представники панівного класу й панове - множина у звертанні безвідносно до класової належності.

Деякі мешканці України, що досі перебувають у полоні облудних ідеалів радянської доби, категорично виступають проти слова пан. І посилаються тут на Тараса Шевченка, який "не любив панів", та на присутність у нашій мові слів на кшталт панщина, запаніти тощо. Але ж Великий Кобзар уживав пан та похідні від нього і в другому значенні - як форму ввічливого звертання.

Українська дорадянська література, листування діячів нашої культури слугує для нас належним дороговказом у виборі форм звертання. Наприклад, Леся Українка до своїх близьких подруг зверталася: "Дорога товаришко!" (до Ольги Кобилянської), "Товаришці на спомин" (вірш-звертання до Антоніни Макарової). Більш офіційно вживала слова добродію, добродійко, пане, пані. У запорозьких козаків у пошані було звертання пане товаришу, панове товариство.

Фальшивість слова товариш у звертанні до першої-ліпшої людини (це все одно, що кожну жінку називати високим ім'ям кохана) одразу викликала появу не зовсім рівноцінних, а то й цілком недоречних замінників: мужчино, женщино, дєвушко, дамочко.

Отже, без вагань повертаймо те, що належить нам у спадок. Пан (пані) треба вживати перед прізвищем, ім'ям, назвою посади, перед службовим чи науковим званням: пане Петренку, пані Катерино, пане майстре, пане інженере (професоре, лікарю), пані вчителько, панно Лесю. Добродію (добродійко) застосовуємо при звертанні без імені та прізвища: Дякую вам, добродію, за тепле слово.

В українській мові є товариш і товар, начебто не пов'язані між собою. А як було насправді? Блукали безкраїми просторами Київської Русі торгівці, купували, продавали, носили і возили із собою всілякий товар. Але самому вирушати в дорогу було небезпечно, ось і брали із собою людину, яка допомагала збувати товар. Себто спільника по товару, або товариша. Потім це слово набуло значення друг, приятель узагалі, а не тільки в торгівлі, в мандрах.