Український капіталізм. Ч.1. Дармоїдство на мотлоху

Через 20 років Україна в основному завершила перехідний період до нового економічного устрою. Тепер можна оцінити, до якої соціально-економічної системи ми прийшли і чи влаштовує усіх ця система. Чи влаштовує вона нас перш за все з точки зору своєї продуктивності (порівняно з іншими країнами), темпів матеріального зростання (в тому числі добробуту громадян) і рівня ефективності (як передумови майбутньої високої якості виробництва і споживання).

Видео дня

На більшість цих запитань з «порога» можна дати негативну відповідь. Країна займає останні-передостанні місця у європейських і світових рейтингах конкурентоспроможності, ведення бізнесу, інвестиційної привабливості, кредитоспроможності та інших. Вочевидь, сам перехід нашої економіки був і гірким, і невірним. (Президенти, яких ми обирали, мали б чесно сказати про це). Шлях нас привів у суцільні, непролазні нетрі, з яких необхідно вибратися.

Час осмислити стан речей і зробити об’єктивні висновки. І нам потрібен план дійсно необхідних перетворень. В іншому випадку, коли державне керівництво та політичну опозицію все влаштовує і ми бачимо лише лайки між штатними демагогами, економічні перспективи виглядають надто похмурими.

З такими думками я й підійшов до цієї глиби – новоутвореного українського капіталізму. Спробую розкрити загрози, які я бачу і які здатні зруйнувати її, та висловити обґрунтування для зворотнього – зміцнення породи, її очищення від налипань і бруду, укріплення позицій у цьому жорстокому світі.

Амбіційні плани президента України В. Януковича вивести країну в 20-ку найбільш розвинутих країн світу потребують відповідного матеріального наповнення. Тільки словами й промовами задачу не виконаєш. Поки що незрозуміло: за рахунок чого уряд сподівається досягти поставленої мети. Адже потрібне не кволе зростання виробництва, а справжній спурт. Чи є у сьогоднішньої економічної системи потенціал для такого спурту?

Категорично – ні! Внутрішні джерела підйому залежать від прибутковості всього національного виробництва та дії в економіці стимулів її зростання. На жаль, прибутковість капіталу (далі – рентабельність) в Україні (вона дорівнює близько 3,0 – 3,5%) у 3 – 4 рази менше, ніж у країнах ЄС (при розрахунку на базі прибутку після сплати податків). І це порівняння – для докризових умов, у 2007 р. Якщо ж брати 2009 р., то і порівнювати не можна: загальна сума прибутків не просто зменшилася – вона перетворилася на протилежний фінансовий результат: українські підприємства звели річні звіти із загальним збитком у 42 млрд. грн. (у 2007 р. прибутки складали 136 млрд. грн.).

У поточному році прибуток підприємств відновився – у січні-травні до 20,2 млрд. грн. Зрозуміло, що сьогоднішнє провалля – наслідок перш за все фінансового цунамі, що прокотився у 2008-2009 рр. Але чи здатна українська економіка не тільки на динамічне відновлення докризового рівня рентабельності, а й на кратний його майбутній підйом? Без цього неможливо отримувати ресурси приросту і оновлення виробничого капіталу, а тому неможливо буде запобігти послідовному згасанню та виснаженню української економіки через скорочення виробництва та старіння підприємств, що стане неминучим.

Побудований український капіталізм виявився на диво кволим, малоініціативним та незграбним. Він – на задвірках світового процесу. Причини – не національні і не географічні. У нас розрісся дикий, грабіжницький, корупційно-удушливий і ув’язнений капіталізм. Він практично не здатен створювати нові продукти, галузі і нову вартість. Він існує, головним чином користуючись тим, що захоплено у ході приватизації, рейдерства і перерозподілу сфер впливу.

Новостворена система доступу до ресурсів, власності і прибутків, як ми бачимо, не є відкритою і не пролягає через працю, зростання ефективності господарювання, інвестиції у модернізацію та інновації. Діють інші шляхи і є інші можливості. Вони різні, і в залежності від обставин бізнес сам вибирає собі шлях до прибутків і збагачення. Зараз вже можна виявити основні засоби і методи отримання підприємствами прибутків й розділити усі українські компанії і фірми незалежно від розмірів, ринків, галузей і місцезнаходження на типові групи, що стало використовують певні засоби збагачення.

Отже виділимо основні види прибутків – види чистого доходу, - які отримують українські підприємства :

а) політична рента – прибутки компаній, що утворюються штучно, завдяки незаконним сприянням, привілеям і протекціонізму органів державної влади;

б) прибуток від господарської діяльності – виникає внаслідок зниженню витрат виробничих комплексів та збільшення масштабів продажів продукції;

в) монопольний надприбуток – результат зловживань монополістів шляхом встановлення завищених цін, заниження якості товарів (послуг), порушень правил торгівлі і укладених угод тощо;

г) примусовий збиток – формальні фінансові збитки компаній внаслідок державного заниження цін; ці збитки погашаються органами влади шляхом бюджетних дотацій та інвестицій, списання податкових і митних заборгованостей, тобто за рахунок держави;

д) фіктивний збиток – формується шляхом викривлення даних бухгалтерської звітності: приховування отриманих доходів, завищення витрат, делегалізації частини господарських операцій і отриманих прибутків;

е) інноваційний надприбуток – отримується бізнесом через встановлення надвисоких цін на найновіші види товарів (послуг) та завдяки індивідуальному заниженню витрат після запровадження найкращих новітніх технологій;

є) прибуток від експорту – виникає внаслідок звільнення експортерів від сплати податку на додану вартість, а також зростання цін на світових ринках на продукцію підприємства.

Зрозуміло, що частина цих видів чистого доходу є легальними (б, в, е, є), інша частина – нелегальними ( в основному – а, д, а також частково – в, г, є). Деякі види, як примусовий збиток (г), політична рента (а), монопольний надприбуток (в) є антиподами ринкової економіки. Це – явища адміністративно-регульованої економіко-політичної моделі.

Розподіл усієї сукупності господарських структур України на групи за ознакою домінуючих видів чистого доходу, що ними отримуються, фактично дає змогу виявити основні типи бізнесу за майновим статусом та за ринковим і політичним позиціонуванням. Це дозволить виявити шкідливі для економічного зростання типи господарських одиниць, а також встановити основні вади у загальній організації національної економіки, які дозволяють фірмам добувати комерційні прибутки, не утруднюючи себе вдосконаленням виробництва, або взагалі існувати без прибутку і без приросту капіталу.

1 група підприємств – (отримують 21% від сукупного обсягу чистого доходу неаграрної економіки) приватизовані висококонцентровані корпорації. Побудовані у радянську епоху і зорієнтовані на міжнародні ринки Входять великі і надвеликі компанії, що замикають галузі машинобудування, металургії, хімічної промисловості. Основну частину чистого доходу приносить прибуток від експорту. Залежить від повноти відшкодування податковою адміністрацією сплаченого ПДВ. Отримують також чистий дохід завдяки ухиленню від податку на прибуток (шляхом викривлення звітності і вивозу фінансового капіталу).

Зниження витрат забезпечується й споживанням у виробництві енергоресурсів за протекціоністськими тарифами та неповнотою оплати транспортних послуг. [Найвідоміші представники – АЗОВСТАЛЬ, ЗАПОРІЖСТАЛЬ, КРИВОРІЖСТАЛЬ, АЛЧЕВСЬКИЙ і ЄНАКІЄВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНІ, МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ім. ІЛЛІЧА, НІКОПОЛЬСЬКИЙ ФЕРОСПЛАВНИЙ, ХАРЦИЗЬСЬКИЙ та НІКОПОЛЬСЬКИЙ ТРУБНІ, АЗОВМАШ, НОВОКРАМАТОРСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ, МОТОР-СІЧ, НОРД, СУМСЬКЕ МАШИНОБУДІВНЕ ім. ФРУНЗЕ, ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР, ОДЕСЬКИЙ ХОЛОДМАШ, РІВНЕАЗОТ, ДНІПРОАЗОТ, СТІРОЛ, СУМИХІМПРОМ та інші].

2 група – (11,5% від сукупного обсягу чистого доходу) приватизовані немонопольні підприємства – постачальники проміжної продукції на внутрішній ринок. Середні і великі об’єкти, побудовані за радянської влади. Входять до галузей добувної промисловості, виробництва рудної, іншої мінеральної і хімічної сировини, паливних матеріалів, напівфабрикатів, деталей тощо.

Основні види чистого доходу – монопольний надприбуток і політична рента. Перший з них виникає завдяки володінню покладами корисних копалин (і правом на абсолютну ренту) і диктатом цін на ринку (шляхом об’єднання у картельні асоціації та негласних змов постачальників). Більша частина виробництв знаходиться під протекторатом уряду: отримує бюджетні дотації, пільгові тарифи, не підлягає банкрутству тощо.

[АЛЧЕВСЬКИЙ, АВДІЄВСЬКИЙ, ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИЙ КОКСОХІМІЧНІ, ДОНЕЦЬККОКС, КРАСНОДОНВУГІЛЛЯ, ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ, ІНГУЛЕЦЬКИЙ, МАРГАНЕЦЬКИЙ, ПОЛТАВСЬКИЙ, ЦЕНТРАЛЬНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНІ, СУХА БАЛКА, ХАРКІВСЬКИЙ і ЛУЦЬКИЙ ПІДШИПНИКОВІ, ДНІПРОШИНА, РОСАВА, ДОНБАСЕНЕРГО, ДНІПРОЕНЕРГО, ЦЕНТРЕНЕРГО тощо].

3 група – (5% від сукупного чистого доходу) приватизовані і державні експортно-орієнтовані компанії, що переробляють імпортну сировину, матеріали, напівфабрикати. Входять виробництва нафтопереробки, нафтохімії, легкої і деревообробної промисловості, електроніки та деякі інші. Якщо власниками є імпортери, то використовується толінгова схема розрахунків, коли імпортери оплачують українським виробникам лише вартість роботи – зарплату. За звітністю ці господарюючі суб’єкти не мають прибутків і не сплачують податків, є фіктивно збитковими.

[ЗАПОРІЖСЬКИЙ АЛЮМІНІЄВИЙ, МИКОЛАЇВСЬКИЙ ГЛИНОЗЕМНИЙ, ЛІНОС, ОДЕСЬКИЙ НАФТОПЕРЕРОБНИЙ, ОРІАНА, швейні ім. ГОРЬКОГО, УКРАЇНА й СМИРНОВА-ЛАСТОЧКІНА, ЧЕРКАСЬКИЙ і ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ХІМВОЛОКНО, ВУЛКАН, ДШК та інші].

4 група – (14% від сукупного чистого доходу) державні і приватизовані штучно створені монополії – як у радянські часи, так і у роки незалежності: галузеві холдінги, національні корпорації, господарські об’єднання. Переважають у нафтогазовому комплексі, виробництві, постачанні і продажі нафтопродуктів, електроенергетиці, залізничному і авіаційному транспорті, сфері телекомунікацій, пошти і зв’язку, постачанні і продажі медпрепаратів, сільськогосподарської техніки та інших. Чистий дохід складається головним чином з монопольних надприбутків. Державні монополії можуть бути доведені до стану примусової збитковості, якщо влада утримує занижені ціни на їх продукцію.

[УКРЗАЛІЗНИЦЯ, УКРТЕЛЕКОМ, УКРПОШТА, НАФТОГАЗ УРКАЇНИ, УКРНАФТА, УКРГАЗВИДОБУВАННЯ, УКРРУДПРОМ, ЕНЕРГОРИНОК, УКРЕНЕРГО, ЕНЕРГОАТОМ, АГРАРНИЙ ФОНД, УКРАГРОЛІЗИНГ, УКРМЕД, ВОЛЯ-КАБЕЛЬ, УКРСПИРТ, УКРТРАНСНАФТА, МАУ, АЕРОСВІТ, УКРАВТОДОР тощо].

5 група – (5% від сукупного чистого доходу) державні (і комунальні) природні монополії – постачальники (транспортери) електроенергії, газу, води, опалення, оператори трубопроводів, морських, залізничних і аеропортів тощо. Види чистого доходу корелюють з прибутками штучних монополістів. [Для прикладу: КИЇВЕНЕРГО, КИЇВГАЗ, КИЇВВОДОКАНАЛ, КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО, енергокомунальні у інших містах України, аеропорти БОРИСПІЛЬ, ДОНЕЦЬК, ЛЬВІВ, та інші, морські порти ЮЖНИЙ, ІЛЛІЧІВСЬКИЙ, ОДЕСЬКИЙ, УКРТРАНСНАФТА, нафтопровід ДРУЖБА, залізничні вокзали КИЇВ, ДНІПРОПЕТРОВСЬК, СІМФЕРОПОЛЬ та інших великих міст тощо].

6 група – (3,5% від сукупного чистого доходу) приватизовані або передані приватним фірмам в оренду чи концесію природні монополії. Тут неможливе доведення до примусової збитковості. В іншому – аналогічні з прибутками 4 і 5 груп підприємств. [Підприємства ЖКГ у містах, МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ПОРТ, ОБЛГАЗИ І ОБЛЕНЕРГО у більшості регіонів України].

Компанії 4-6 типів знаходяться, як правило, у прямому адмініструванні з боку органів влади і під їх протекцією.

7 група – (31% від сукупного чистого доходу) приватні конкурентні господарські структури, що включають як об’єкти радянської епохи, так і новостворені і охоплюють як дрібне підприємництво, так і потужні корпорації. Переважають у виробництві харчових продуктів, будівельних матеріалів, деревообробці, будівництві, торгівлі, автотранспорті, сферах інформаційних, побутових, ремонтних і професійних послуг, фінансах, операціях з нерухомістю, освіті та інших. Основні джерела чистого доходу – прибуток від господарської діяльності, надприбуток від інновацій, а також прибуток від експорту.

[БОГДАН-МОТОРС, ЗАЗ, УКРАВТОПРОМ, КРАЗ, ЧУМАК, ТОРЧИН, САНДОРА, ХОРТИЦЯ, ГАЛАКТОН, ДАРНИЦЬКИЙ І КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ м’ясокомбінати, МИРОНІВСЬКИЙ ХЛІБОПРОДУКТ, РОШЕН, КОНТІ, ГАЛИЧИНА, ГРАНІТБУДМАТЕРІАЛИ, ДАРНИЦЬКИЙ ЗБК, ПОДІЛЬСЬКИЙ ЦЕМЕНТ, ЖИДАЧІВСЬКИЙ ЦЕЛЮЛОЗНО-ПАПЕРОВИЙ, КИЇВМІСЬКБУД-1, ПОЗНЯКИЖИЛБУД, ПРИВАТБАНК, УКРСИББАНК, АВАЛЬ та інші].

8 група – (4% від сукупного чистого доходу) державні підприємства, що діють у конкурентних умовах (машинобудування, легка промисловість, фінанси, торгівля, готельне господарство,охорона здоров’я тощо). Це атавізми минулої епохи. Через свою природню неконкурентоспроможність, як правило, збиткові. Частина – взагалі не функціонує. Однак під прикриттям міністерств і адміністрацій захищені від банкрутства, звільнені від платежів до бюджету, здають приміщення і земельні ділянки в оренду приватним фірмам. Деякі – отримують бюджетні дотації, інвестиції.

[АРСЕНАЛ, БІЛЬШОВИК, ЕЛЕКТРОН, КВАЗАР, КИЇВСЬКИЙ МОТОЦИКЛЕТНИЙ, КОРОЛЬОВА, ЛЕПСЕ, МАЯК, РАДОН, РОСТОК, РОТОР, САТУРН, СВЕМА, ОУМ, ОЩАДБАНК, УКРЕКСІМБАНК, КИЇВСЬКИЙ ЦУМ, ХТЗ, ХЕРСОНСЬКИЙ КОМБАЙНОВИЙ, УКРТАТНАФТА і багато інших].

9 група – (4% від сукупного чистого доходу) державні висококонцентровані заводи, експортно орієнтовані, побудовані у радянські часи. Зберігають прибутковість або завдяки унікальності продукції (оборонна промисловість, аерокосмічна галузь, обладнання для ядерної енергетики, виробництво рідкоземельних, радіаційних, надтвердих матеріалів тощо) або унікальності розташування при неповній застарілості технологій (як Одеський припортовий завод). Чистий дохід формується за рахунок прибутку від експорту, протекціоністської політичної ренти та залишків інноваційного надприбутку.

[АНТОНОВ, АВІАНТ, АРТЕМА, ЮЖМАШ, ЛУГАНСЬКТЕПЛОВОЗ, ім. МАЛИШЕВА, ХАРТРОН, ТИТАН, ТУРБОАТОМ, суднобудівні МОРЕ і ЗАЛІВ, СЕВЕРОДОНЕЦЬКИЙ АЗОТ, ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ, УКРГРАФІТ, УКРЮВЕЛІРПРОМ та інші].

У табл. 1 наведені для кожного типу підприємств кількісні значення видів чистого доходу. Розраховані також середні по Україні показники частки видів чистого доходу у його загальній сумі. Ці дані свідчать, що:

– усі типи господарських одиниць (у меншій ступені це стосується приватних конкурентних підприємств) добувають незаконні і економічно незаслужені прибутки, використовуючи головним чином неформалізовані зв’язки з органами влади. Зрозуміло, що отримуючи політичну ренту, бізнесмени і керівники вкладають грошові засоби не у виробництво, а у корупційні комбінації. Особливо вагомою є політико-фінансове сприяння приватним висококонцентрованим компаніям – 1 група ( і тут також найбільші хабарі за повернення ПДВ) та державним заводам у конкурентному середовищі (8 група) – сприяння, без якого останні не могли б існувати;

– переважна більшість типів господарських структур (п’ять типів) намагається використати можливості монопольного домінування на ринках.

Причому для 4 типів монопольний надприбуток є абсолютно визначальним. Не зловживають монопольним становищем лише ті, хто не поставляє продукцію на внутрішній ринок (суб’єкти 1, 3, 9 груп) або хто практично перестав функціонувати (представники 8 групи); можна стверджувати, що відносини на ринках деформувалися до такого стану, що досягнення монопольного становища і зловживання ним стало основним джерелом прибутковості бізнесу у країні;

– третім за частотою здобування (у чотирьох груп) є прибуток від експорту. Непокоїть те, що вагомість цього виду чистого доходу знижується: 10 років назад він складав біля половини від усіх господарських прибутків України, а у 2007 р. – лише 24%. Це спричинено тим, що головні експортери (1, 3 і 9 групи компаній) пріоритетними засобами свого збагачення визначають не зростання ефективності і оновлення виробництва, а ту ж політичну і ділову взаємодію з чиновниками. Наслідком є втрата конкурентоспроможності на світових ринках, а доходність фірм усе у більшій ступені обумовлюється зовнішніми факторами: зрушеннями світової коньюктури і цін, вартістю нафти і газу, врожайністю зернових, розгортанням оборонних програм у нерозвинутих країнах тощо);

Таблиця 1

СТРУКТУРА ЧИСТОГО ДОХОДУ ЗА ЙОГО ВИДАМИ І ЕКОНОМІЧНИМИ ТИПАМИ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

ДО ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ (у 2007 р.) І ПІСЛЯ НЕЇ (за 5 місяців 2010 р. – у дужках), проц.

Для збільшення малюнку гатисніть на картинку

– в цілому по усій сукупності господарських одиниць економічно шкідливі види чистого доходу (монопольний надприбуток, політична рента, примусовий і фіктивний збитки) складають більшу його частину (54,7% у 2007 р.); натомість продуктивні і економічно доцільні джерела (прибуток від господарської діяльності та інноваційний надприбуток) приносять менше 1/4 частини усієї суми чистого доходу по країні (у тому ж році);

– фінансова криза 2008-2009 рр. ще сильніше погіршила структуру чистого доходу (див. табл. 1): за 5 міс. 2010 р. частка шкідливих його компонентів по усій сукупності об’єктів зросла до 71,9%; у той же час вагомість продуктивних знизилася до менш ніж 1/5 усіх видів прибутків; отже погіршення економічних умов ще більше посилило потяг бізнесу до зловживань і корупції. Найбільше ж падіння сталося по прибутку від експорту – його частка впала з 24 до 10,8%, що є підтвердженням відсталості і неспроможності наших великих виробництв (чого вартий факт, що у металургії за 5 міс. цього року заводи отримали від’ємний фінансовий результат – 1,9 млрд. грн. збитків).

Схильність бізнесу звертатися до певних джерел отримання чистого доходу показує стимули, що діють в економічній системі. Отже можна зробити висновок, що у сьогоднішній Україні господарські суб’єкти фактично не орієнтовані на чесну конкуренцію, підвищення ефективності, новаторський пошук і модернізацію. Вони процвітають на ниві закулісних домовленостей з владою, утисканні і подавлені конкурентів, зловживанні на ринках і збагаченні за чужий рахунок. Більшість неконкурентних підприємств вийшла на шлях політичного утримання і дармоїдства: вони не заробляють, а незаконно перетягують на свій бік прибутки інших суб’єктів економіки – перш за все ефективних товаровиробників, споживачів і держави. (До речі, цьому сприяють і положення проекту урядового Податкового кодексу).

Господарські структури, що стали на цей шлях, не дають суспільству чистого доходу, але споживають нову вартість, створену в інших частинах національного господарства, і цим зменшують загальне накопичення ресурсів інвестування. Оскільки тенденції паразитування підприємств в останні роки посилюються, можна стверджувати, що Україна рухається до ще більш глибокого розкладення свого бізнесу.

Зрозуміло, що з такою моделлю «мотивації» господарської діяльності (а точніше – спонукання до бездіяльності, махінацій, розтринькування праці і проїдання капіталу) нам не побачити ні процвітання, ні жодної модернізації. Більше того, якщо нічого не змінювати, то і надалі знижуватиметься загальна конкурентоспроможність економіки та розвалюватимуться виробничо-технологічні комплекси: спочатку це торкатиметься державних компаній 8 і 9 типів, а потім – і приватизованих 1 і 2 типів.

Наближатиметься до нуля і рівень середньої рентабельності капіталу. (І останні два роки це вже відбувається.) Не можна виключати й небезпеки практично повної втрати промисловості, окрім деяких харчових і сировинних галузей. Звичайно, у такої країни майбутнього немає.

Інший варіант розвитку подій – глибокі, базисні, основоположні перетворення:

(1) Трансформація структури економічних типів підприємств для викорінення паразитуючих та неконкурентних їх типів, зокрема, реорганізація державних висококонцентрованих, державних у конкурентному середовищі, а також державних і приватизованих штучних монополій, перетворення їх у приватні конкурентні і приватні висококонцентровані господарські комплекси.

(2) Реформування методів підтримки конкуренції і антимонопольного регулювання: перш за все введення обмежень на монополістичні зловживання і диктат постачальників, а також запровадження норм паритетного впливу постачальників і споживачів на діяльність регуляторів ринків природних монополій та ринків державних послуг.

(3) Запровадження самоорганізації і саморегулювання різноманітних внутрішніх ринків шляхом встановлення інститутами цих ринків правил торгівлі, платежів, виконання договорів, їх реєстрації, захисту прав сторін, вирішення комерційних суперечок тощо. Поза органами влади і без їх втручання.

(4) Усунення державних втручань у ринкові процеси, розподіл продукції, встановлення цін, договірні відносини між господарюючими суб’єктами, у розподіл і надання емісійних і банківських кредитів. Необхідно також відмовитися від бюджетного субсидування та інвестування діючих господарських і фінансових структур будь-якої власності та заборонити створення владою ринкових позиційних та цінових переваг окремим фірмам та корпораціям.

(5) Трансформація податкової і митної систем в напрямку запровадження нового типу відносин між господарськими одиницями і фіскальними органами: вирівнення прав сторін, презумпція невинуватості платників, судовий розгляд суперечок, відшкодування владою збитків, завданих бізнесу діями податково-митної служби, терміновість виконання останньою зобов’язань з повернення сплаченого ПДВ тощо. Норми законодавства повинні гарантувати об’єктивність бухгалтерії, її спрощення, безконтактний порядок звітності, публічність діяльності фіскалів. Потрібен також зовнішній контроль за роботою останніх і виведення оперативно-розшукових і поліцейських структур з підпорядкування ДПА та ДМС.

На жаль, нова влада навіть не наблизилася до такої постановки задач. В урядових програмах – прокламації, що набили оскому. Нам же потрібні принципові вдосконалення. Вони не вичерпуються наведеними структурними зрушеннями. Але як базисні ці п’ять пунктів здатні змінити склад економічних типів підприємств і джерел прибутків, що діють у національному господарстві. Матриця видів чистого доходу після таких змін набуде цілком нового вигляду – приблизно такого, як у табл. 2.

Частка продуктивних джерел (прибутку від господарської діяльності та надприбутку від інновацій), за розрахунками, зросте за 4-5 років до 60-65%, а дармоїдська частина (політична рента і монопольний надприбуток) зменшиться до 13-15%. Фіктивні та примусові збитки мають зникнути. В результаті вдасться у рази підняти середню норму рентабельності українського капіталу. Якщо сьогоднішній потенціал господарських прибутків економіки знаходиться у межах 160-180 млрд. грн., то структурні базисні реформи (разом із похідними і мультиплікативними ефектами) збільшать його до 450-550 млрд. грн.

Завдяки зростанню чистого доходу підприємств, будуть підтягуватися й інші прибутки суспільства – зарплата й доходи громадян, бюджету, пенсійного й соціальних фондів. Нарешті стане можливим реальне зниження податкового тиску на економіку. Україна, я впевнений, набуде нового привабливого образу. Її можна буде порівнювати із кращими західними країнами.

Але головне – ми виберемося з ями багатолітньої деградації та нескінченного самообману.

Таблиця 2

ТРАНСФОРМОВАНА ВНАСЛІДОК РЕФОРМ СТРУКТУРА ЧИСТОГО ДОХОДУ

ЗА ЙОГО ВИДАМИ І ТИПАМИ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ, проц.

Для збільшення малюнку гатисніть на картинку