УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Кутя – для померлих, узвар – для народжених

Кутя – для померлих, узвар – для народжених

Надія Зяблюк про різдвяні традиції українців

Напередодні свята Різдва Христового у прес-центрі „Обозревателя” відбулась прес-конференція старшого наукового співробітника Національного музею народної архітектури і побуту України Надії Зяблюк. Етнограф розповіла про традиційну кутю, 12 різдвяних страв, колядки, щедрівки, вертепи та про дохристиянське ворожіння, яке теж стало частиною зимових свят. Пропонуємо до вашої уваги вибрані фрагменти стенограми прес-конференції.

„Обозреватель”: Які саме свята належать до різдвяних?

Надія Зяблюк: Ці свята складаються із трьох великих свят. У колядці „Добрий вечір тобі, пане господарю” йдеться про „три празники”. Перший празник – Різдво Христове. Протягом двох тижнів, коли тривали різдвяні святки, вечори завжди були святими.

Сьогоднішній Святий вечір – це кінець посту пилипівки. Доки зірка не зійде, можна все робити, а потім починається Святий вечір, Багата кутя.

„Обозреватель”: Як відбувалась підготовка до свята?

Надія Зяблюк: Люди дуже ретельно готувалися до Різдва Христового. Треба було пошити одяг, треба було підготувати горшки, бо кутю варили тільки в нових горшках, макітра для куті теж повинна була бути новенька. Тому і гончарі, і ремісники готувалися заздалегідь. Починаючи від жнив готували дідуха – сніп для Святого вечора.

Крім того, відбирали якнайкращу яру пшеницю. Було дуже багато роботи, особливо у жінок. Вони були повинні забезпечити усі ритуальні страви і прикрасити хату рушниками. В хаті обов’язково мазали і білили.

Діти і молодь робили павука. Це прикраса з соломи кубічної форми, символ всесвіту. Легенда, пов’язана з Ісусом Христом, розповідає, що коли Мати Божа ховала Немовля, вони заховались у печері і павук заволік вхід до неї.

„Обозреватель”: Коли готувалася кутя?

Надія Зяблюк: Дуже рано жінка має братися до приготування куті – напередодні ніхто куті не варить. Кутя – найголовніша ритуальна страва.

„Обозреватель”: Який класичний склад куті?

Надія Зяблюк: Перш за все, це пшениця або ячмінь – найдавніші злаки. Пшениця символізує добробут, врожай, розмноження. Мак був теж обов’язковим, тому що мак - сакральна рослина, що символізує множинність. Він присутній в усіх обрядових стравах. І, звичайно, мед. Бджола – це священна комашка. Її плоди використовувалися і на свічку, яку робили із воску. У кутю додавали горішки – це давня складова куті. Додають і родзинки – вони з’явилися в Україні у Середньовіччі.

Але кутя, по суті, поминальна страва для душ предків. Але від чисто поминальної страви вона відрізняється тим, що на похоронах ніколи маку не клали, а в кутю клали.

„Обозреватель”: Які іще страви мали бути на святковому столі?

Надія Зяблюк: Ще одна головна страва – це узвар, дар садків. Узвар пов’язаний вже із народженням. Коли в хаті народжувалася дитина, обов’язково варили узвар.

Якщо була змога, подавали 12 страв. Що до них входило? Обов’язково мала були квасоля, біб, горох. Вони теж символізують множинність, бо в одному стручку дуже багато горошинок, квасолі, бобів. І, звичайно, вареники. Це люнарна символіка, тобто пов’язана із місяцем. Вареники – символ молодого місяця. На Святий вечір також пекли пиріжки з маком, з квасолею, з капустою, але все це робилося без скороми, тобто без молока і м’яса. Але можна було використовувати конопляне і макове молочко. Був ще й обрядовий хліб – паляниця або книш. І обов’язкова страва – риба, символ Ісуса Христа. А ще гриби і борщ.

Все це готувалося з особливими ритуалами, а не просто так. Жінка мала бути помита, вбрана у чистеньку сорочку. До того, як приступати до приготування страв, вона мала обов’язково помолитися.

„Обозреватель”: В чому полягає різниця між колядками і щедрівками?

Надія Зяблюк: В деяких місцевостях практично не розрізняли колядки і щедрівки. Їх співали протягом усіх різдвяних свят. Але були місцевості, і Київщина, зокрема, де їх дуже чітко розрізняли і де не можна було щедрувати, наприклад, на коляду. На західній Україні діти починають колядувати вже з Святого вечора. В центральній і лівобережній Україні починають колядувати тільки на Різдво. Колядки обов’язково вшановували господаря і тим не дуже відрізнялись від щедрівок.

Були колядки для всієї родини, для дівчини, для парубка, для дітей, для вдови і навіть для померлих. Взагалі в ці свята людина очищалася фізично і духовно.

„Обозреватель”: Наскільки християнські традиції святкування Різдва переплелися із дохристиянськими традиціями?

Надія Зяблюк: Вони дуже тісно переплелися, тому у нас вже свої християнські свята. І коляда, і 12 страв пішли з дохристиянських часів. 12 страв – це і 12 місяців, і 12 апостолів. Але були регіони, де число обов’язкових страв було не 12, а 7 або 9.

Зараз все настільки переплелося, що його не варто розривати. Церква не могла подолати дохристиянські звичаї і обряди, тому Різдво Христове було приурочене до зимового сонцестояння. Так само як літнє сонцестояння прив’язане до купальського свята, так само як весняні свята прив’язані до весняного рівнодення, а осінні – до осіннього.

„Обозреватель”: Ворожіння – це дохристиянська традиція?

Надія Зяблюк: Звичайно, дохристиянська. Церква дуже довго воювала проти ворожіння, так само як і проти колядок, вертепів і гулянь. Але потім змирилася, бо побачила, що народ не переламаєш.

У Святвечір переважно ворожили господарі. Ворожили на врожай. Перша ложка підкидалась до стелі, а далі дивилися, скільки зерен і маку приліпиться до стелі. Макові зерна – це рої, а зерна – це кіпи злаків. Ворожили на погоду, дівчата ворожили на чоловіка.

Найбільше ворожінь було не на Святий вечір, а під Новий рік. Подекуди ворожили навіть перед Водохрещем, але не так багато.

„Обозреватель”: Ви згадали про зимове сонцестояння. Як відомо, перехід з юліанського на григоріанський календар відбувся саме тому, що ця дата перестала співпадати із реальним сонцестоянням. Кожних сто років юліанський календар відставатиме від григоріанського ще на одну добу.

Надія Зяблюк: Звичайно, є якісь астрономічні речі – від цього нікуди не дінешся. Православ’я було змушене триматися своїх давніх чисел, бо боялися втратити свою ідентичність. Але в принципі я не вбачаю в цьому великої біди. Нехай люди святкують двічі – це не страшно. Крім того, ці два тижні у межах космосу – нікчемна часточка часу. Це мить і все.

„Обозреватель”: Відродження традицій – це, звісно, дуже добре, але чи не вбачаєте ви певної загрози того, що воно перетвориться на моду, яка із часом мине?

Надія Зяблюк: Це не страшно, що це мода. Це добре. Модно відроджувати традиції – це прекрасно. Коли дитина підростає, вона хоче мати те саме. Мода переходить у звичку і традиції відновлюються. Це краще, ніж нічого.

„Обозреватель”: Чи вдасться у сучасному світі зберегти автентичність народних традицій?

Надія Зяблюк: Звичайно, вдасться, але якщо про це буде думати не тільки народ. Народ зберіг, у нас були донори традицій – села і містечка. Але село вимирає, тому зараз треба, щоб ініціаторами були не тільки люди, які живуть у селах і містечках, але й інтелігенція і, перш за все, державні установи.

Просто українці дуже щасливі ще й з того, що вони мають дуже багато чого зберігати. Цей народ сидів на місці, на цій території. У нього не було імперських замашок і він мав можливість витратити більше енергії на творчість, обряди, звичаї. І це все можна відродити. Бо скільки б не було машин, а людина сумує за первозданним.

Читайте новини по підсумках прес-конференції:

Кутя – поминальна страва

Не вимовляйте сьогодні ЦЬОГО слова