УкрРус

Amnesty International: До викрадень і катувань людей на сході може бути причетна місцева міліція

  • Amnesty International: До викрадень і катувань людей на сході може бути причетна місцева міліція
    Юрій Нагорний

Війна – це не лише зруйновані міста та загиблі. Це ще й викрадення та катування людей – явище, яке в умовах часткового паралічу правоохоронних органів набуває вражаючих масштабів. За час проведення АТО Моніторингова місія ООН зафіксувала 232 випадки викрадень людей. Дані РНБО ще більш шокуючі – за ними досі в полоні залишаються майже 400 осіб.

Про те, хто, кого і навіщо викрадає нині на Донбасі, в яку суму терористи оцінюють життя людини і через що доводиться пройти тим, хто опинився в полоні, ми поговорили з Тетяною Мазур, директором української філії міжнародної організації Amnesty International.

Пані Тетяно, наскільки масово на сході України викрадають людей?

Днями мені трапилась на очі інформація про 396 людей, які прямо зараз залишаються в полоні. Хоча, гадаю, ця цифра дуже умовна. І тих, кого викрали, кого катують, набагато більше. Низка неурядових та міжурядових організацій намагаються підрахувати кількість випадків викрадень, але ці цифри дуже швидко застарівають і є досить відносними. Тому ми говоримо про сотні людей, які стали жертвами викрадень і катувань.

На жаль, в Україні досі не створено якогось єдиного державного реєстру, куди вносилась би вся інформація щодо викрадень людей. Ми рекомендували створити такий реєстр і призначити відповідальний орган, котрий би займався його веденням і постійним оновленням.

Від юристів ми чули, що ті, кого викрадали і катували, звертаються до правоохоронних органів – і отримують відписки, де їм радять звертатися до міліції Донецької області. Це трохи неадекватна позиція, адже люди втікають з Донбасу, боячись повторного викрадення. І не факт, що донецька міліція не має жодного стосунку до цих злочинів.

Це припущення чи є якісь факти, що підтверджують причетність міліції до викрадень людей?

Люди, які побували в полоні, відзначають кілька моментів. Перше – катування, жорстоке ставлення до полонених приносило певну насолоду їхнім катам. І друге – у багатьох випадках катування проводились досить професійно. Жертви викрадень розповідають, що їх мучителі чітко знали, що і як робити, аби заподіяти якнайсильніших страждань. А те, що проблема катувань та жорстокого поводження була досить поширена в українській міліції. Це було системне явище задовго до початку Євромайдану. Тому і виникає припущення, що до викрадень і катувань людей на сході України зараз можуть бути причетні і працівники правоохоронних органів Донецької та Луганської областей.

Чи висловлюють колишні полонені і катовані свої припущення щодо того, хто це робив з ними? Що вони загалом розповідають?

Ми фіксували дії обох сторін, адже наша організація кваліфікує події на сході України як не міжнародний збройний конфлікт. І маємо підтвердження того, що людей на Донбасі викрадають як представники ДНР та ЛНР, так і представники "про київських сил". Хоча саме бойовики самопроголошених республік найчастіше викрадають людей, утримують їх в нелюдських умовах, знущаються, катують...

Для чого вони це роблять? З різних причин. І для обміну заручниками, і, за зізнаннями самих представників ДНР та ЛНР, для використання полонених у якості живого щита. Людей викрадають і для примусової праці і для отримання викупу - такий собі спосіб заробітку.

Скільки вимагають терористи за те, щоб відпустити полонених?

Важко сказати, адже люди, які сплатили викуп, не дуже хочуть про це розповідати. Бояться показати свою платоспроможність і привернути увагу викрадачів до своїх близьких. Але в нас є свідчення одного такого полоненого, 19-річного Сашка з Луганська– його відпустили лише після того, як його батько заплатив викрадачам 60 тисяч доларів.

Кого найбільше катують? Чи ставляться до тих людей, яких викрадають заради викупу, більш м’яко, ніж до тих, кого, скажімо, планують виставити у якості живого щита?

Не завжди. Тому ж Сашку з Луганська, про якого я згадувала, довелося пережити чимало. Його затримали на вулиці, побили і привезли до будівлі СБУ, а по дорозі ще й заїхали до нього додому і забрали всі цінні речі. Він розповідає, що били кулаками, стільцем, всім, що траплялося під руку. Об нього гасили недопалки, били електричним струмом. Бували моменти, коли одночасно над хлопцем знущалося до 10 чоловіків.

Фото: Amnesty I nternational

Тому очевидно, що до тих, за кого викрадачі прагнуть отримати викуп, жодного особливого ставлення немає. Можливо, тому, що таким чином злочинці намагаються "натиснути" на рідних викраденої людини і "переконати" в необхідності шукати гроші.

Чи є у викрадачів якісь "вподобання" щодо того, кого викрадати? Маю на увазі, кого викрадають найчастіше?

Власне, жертвами стають всі без розбору – жінки і чоловіки, молоді і старші люди. Хоча, певно, насамперед викрадають громадських активістів чи людей з активною проукраїнською позицією. У нас, наприклад, є історія молодої пари з Донецька. Вони переконані, що їхнє викрадення пов’язане саме з тим, що вони не приховували своїх переконань.

До них невідомі просто увірвалися в квартиру і коли знайшли в них українські прапори – страшенно розлютилися. Цими прапорами нападники скористалися, щоб зав’язати Ганні та Федору обличчя. Їх привезли в якесь приміщення і там розділили. Ганна розповіла нам, як її катували. Її постійно різали ножем, били кулаками, в тому числі, і по обличчю. А одного разу, погрожуючи вбивством, змусили написати на стіні "Я люблю Донбас" власною кров’ю. Їй ледь не відрізали палець – цим пальцем вона і писала те, що від неї вимагали. Уявляєте шок людини, яка не знає, що на неї чекає вже за мить? Адже погрози вбивством від людей зі зброєю в руках виглядають дуже переконливо.

Фото: Amnesty I nternational

Крім активістів часто викрадають журналістів, представників міжнародних організацій – всі пам’ятають історію з викраденням членів місії ОБСЄ. Цих людей беруть для обміну. А от простих людей частіше викрадають для отримання викупу. Або для використання у якості робочої сили.

Наприклад, Ганну і Федора змушували мити автомобілі – дівчина переконана, що ці автомобілі використовували для перевезення поранених та трупів, бо в них було надзвичайно багато крові.

Читайте:

Донецкая милиция нашла могилу казненных священников

А як найчастіше звільняються ті, хто побував у полоні терористів?

По-різному. У Слов’янську, наприклад, більшість викрадених було звільнено після того, як місто перейшло під контроль українських військових. Когось випускають після сплати викупу. Крім того, українська сторона все-таки намагається вести перемовини щодо звільнення заручників. Хоча влада не розкриває ні деталей цих переговорів, ні того, хто, власне, відповідає за їх ведення.

Загалом, хотіла б відзначити, що ми працюємо в рамках програми проти катувань та безкарності української міліції вже майже три роки. І чули вже безліч страшних історій. Але історії, які прямо зараз відбуваються на сході України, шокували навіть нас.

Чим саме?

Тим, як там прямо зараз катують людей і як з ними обходяться. Це вражає! Їх б’ють та ріжуть, на них чинять психологічний тиск – погрожують вбивством чи сексуальним насильством. До них застосовують електрошок, по ним стріляють. Полонених тримають в жахливих умовах, в антисанітарії. Змушують перебувати у незручних позиціях – наприклад, протягом тривалого часу забороняють сидіти чи лежати. Людям з численними травмами не надають медичної допомоги. Це все і є жорстоким поводженням. І ті, хто в цьому винен, мають за це неодмінно відповісти. А для цього, як я вже казала, держава має зрозуміти, що розслідування таких злочинів – це справа честі. І щойно дозволить ситуація, всі ці факти необхідно розслідувати. А поки на сході йде війна – знову ж таки, необхідно щонайменше поспілкуватися з жертвами, записати їх покази і в подальшому інформувати кожного постраждалого про хід розслідування його справи. Це найменше, що держава може зробити для цих людей. Хоча зараз це залишається поза увагою.

Знаєте, ми останні півроку не вживаємо формулювань "глибоко стурбовані" та "занепокоєні" - розуміємо, що ці слова вже набили українцям оскомину. Однак ми продовжуємо закликати владу до розслідувань випадків порушень прав людини в Україні – і тих, що відбувалися під час Євромайдану, і нинішніх випадків викрадень і катувань, і аварії з малайзійським "Боїнгом". На жаль, наші заяви не знаходять очікуваної реакції з боку влади. У розслідуванні подій під час Євромайдану практично нема зрушень – крім, хіба що, справи про розстріл Небесної сотні. Там якісь слідчі дії проводяться і хоча б якось намагаються встановити обставини. А от про події 1 грудня, про розгін студентів, все, що відбувалося в січні – нічого. Єдине, що зроблено – тих, чиї права людини були порушені, визнали потерпілими. І на цьому все. Вони навіть приблизно не знають, як просуваються їхні справи. А це не правильно, якщо Україна прагне до Європи і до європейських цінностей..

Ви згадували, що маєте факти викрадень людей також і представниками проурядових сил. Чи це доведені випадки?

Так. Як приклад, можна згадати допит народним депутатом Олегом Ляшком так званого міністра оборони ДНР Хакмізянова. Думаю, багато хто бачив відео того допиту. Щодо цього факту ми маємо багато запитань. На якій підставі пан Ляшко затримав цю людину? Хто його уповноважив проводити допит? Адже Ляшко не є співробітником правоохоронних органів і не має відповідних повноважень. До того ж, самопроголошений міністр не мав на момент допиту адвоката, що є порушенням його прав. На відео він лише у спідній білизні, а це можна розцінювати, як приниження його гідності. На тілі затриманого видно порізи – знову ж таки, невідомо, яка природа тих порізів, хто їх наніс. В той же час, очевидно, що Хакмізянов не мав доступу до медичної допомоги в той момент. Це все, як я вже казала, порушення прав людини. Адже затримання та допит мають проводитися виключно в межах законодавства – компетентними органами, в присутності адвоката, без фізичного та психологічного тиску.

Очевидно, такі випадки теж мають підлягати засудженню, і їм має бути надана правова оцінка. І це не єдиний випадок – у нас є інші свідчення людей, котрі розповідають, що їх затримували, за їх словами, учасники АТО.

Ці люди називали конкретні прізвища чи хоча б підрозділи, до яких належали ті, хто їх начебто викрадав?

Ні. Не називали. Просто говорили про те, що такі затримання були. Однак це і не дивно – адже ті, хто затримує, можуть і не представлятися.

Насправді в Кримінально-процесуальному Кодексі є норма, яка дає можливість будь-кому здійснити затримання правопорушника. Але ця норма вимагає негайної передачі затриманого правоохоронним органам.

Коли ми зустрічалися з представниками органів влади - вони підтверджували факти затримань, наполягали на тому, що такі затримання мали певні підстави і навіть якщо вони проводилися не уповноваженими особами - затриманих передавали правоохоронним органам якнайшвидше.

Кого і з якою метою затримують бійці АТО за вашою інформацією?

Наскільки ми зрозуміли, такі затримання здійснюються за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, як-то сепаратизм, терористична діяльність.

Ніхто не скаржився, що українські силовики викрадали задля отримання викупу?

Ні, таких випадків не було.

У нас була історія зі "Стрімером Владом" - 16-річним Владом Александровичем. Він зняв на відео, як українські правоохоронці вчиняють певні дії, які створили загрозу для цивільного населення (йшлося про використання вогнепальної зброї та бронетехніки у травні в Маріуполі). Це відео Влад виклав у мережу. Після цього його затримали люди, котрі не представилися – схопили в парку і відвезли до Маріупольського аеропорту. Він також стверджує, що з ним жорстоко обходилися і змушували його на відеокамеру вигукувати проукраїнські гасла. Погрожували, що у разі, якщо він вестиме себе неадекватно, передадуть це відео представникам ДНР.

Але ж фізичного насильства до нього не застосовували?

Він стверджує, що застосовували – катували, били, в тому числі, і прикладом по спині. На доказ демонструє шрами на обличчі. Тому такі випадки є, і сили АТО мають на них реагувати, проводити розслідування. Представники влади, з якими ми спілкувалися, заявили, що намагаються підтримувати дисципліну і проводити внутрішні розслідування, якщо до них потрапляє певна інформація. В АТО задіяно багато людей, і не всі вони отримали належну підготовку – до таких подій взагалі ніхто не готувався.

Чи маєте дані щодо тих, хто з полону не повернувся?

Представниками сепаратистських та проросійських груп до смерті закатовано 4 людини. Такі дані оприлюднило МВС. Але не виключаю, що ці дані вже застарілі – надто швидко змінюється ситуація.

Читайте:

В Славянске начали эксгумацию и опознание жертв террористов

Ходять чутки, що на сході України торгують не лише живими а й мертвими. І що місцеві мешканці забирають тіла загиблих з поля бою і потім продають їх родичам. Чи відомі вам такі факти?

Ми отримували таку інформацію, але підтвердження поки не маємо. Працюємо над цим. Паралельно відслідковуємо події навколо трагедії з малайзійським "Боїнгом" - збираємо всю доступну інформацію, контактуємо з нашими голландськими колегами. Це для нас взагалі особиста справа – в тому літаку іла наша колега з голландського офісу. Це була молода і дуже перспективна дівчина. Їй було всього 27. Вона іла у відпустку разом з братом та батьками. Загинула вся родина.

Повертаючись до проблеми викрадень і катувань людей – скажіть, на яку компенсацію мають право жертви такого злочину? Куди їм звертатися, щоб домогтися справедливості?

Оскільки викрадення та катування – це злочин, то й звертатися треба до правоохоронних органів. Писати заяву про злочин, на підставі якої автоматично відкривається кримінальне провадження.

З іншого боку, це злочин специфічний, тому підслідність залежатиме від того, хто є кривдником. Якщо у викраденні замішаний держслужбовець – справу має розслідувати ГПУ, якщо ні – тоді міліція. Постраждалий має право отримувати інформацію про хід слідства – і звичайно, ж може претендувати на отримання компенсації.

Однак, на жаль, практика показує, що найчастіше такі злочини лишаються безкарними. Раніше в переважній більшості катували людей у відділках міліції – тому зрозуміло, що розслідувалися такі злочини неохоче. А відповідно, у нас просто немає фахівців, що могли би професійно і результативно розслідувати такі справи. І це дуже погано, адже, не домігшись справедливості тут, в Україні, постраждалий піде до Європейського суду з прав людини.

Однак суттєвий недолік такого пошуку справедливості – кривдника так і не буде покарано, адже ЄСПЛ не встановлює, хто винен у порушенні прав людини. Просто призначає компенсацію, яку мусить держава сплатити з бюджету. Але ж безкарність залишається – і стимулює до подальших порушень. Таке порочне коло.

Відео: Amnesty I nternational

Наши блоги