УкрРус

Княжицький: ні, ми не знаємо всіх власників ЗМІ

  • Княжицький: ні, ми не знаємо всіх власників ЗМІ

Двоє бютівців – Микола Княжицький та Микола Томенко – внесли на розгляд Ради законопроект під назвою "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації, а також реалізації принципів державної політики в сфері телебачення і радіомовлення". Законопроект, котрий, по суті, є набором поправок до існуючого законодавства, невеликий за обсягом. "Обозреватель" проаналізував його спільно з автором – Миколою Княжицьким.

Норма закону. Законопроектом від Княжицького та Томенка пропонується закріпити поняття "бенефеціарія" - фактичного власника "суб`єкта інформаційної діяльності" та "номінального утримувача" ("номінального власника", "агента").Першим вважається той, хто"забезпечує можливість особисто або спільно з групою пов’язаних осіб здійснювати управління 10 і більше відсотками голосів у вищому органі управління такого суб’єкта інформаційної діяльності".Другий – "номінальний власник" – є "тільки посередником щодо управління". Інформація щодо першого і другого має стати набуттям громадскості – таким є лейтмотив законопроекту.

Питання. "Обозреватель" запитав у Миколи Княжицького, чи не є інформація щодо власників ЗМІ "секретом Полішинеля"? Адже так чи інакше, а те, хто стоїть за кожним конкретним ЗМІ, у більшості випадків не є таємницею за сімома печатками. Чи варто оформлювати подібну вимогу у вигляді окремого законопроекту, як це прагнуть зробити його автори?

Відповідь. "Не ми прагнемо. Україна планує підписати угоду про Асоціацію з ЄС, і ще до підписання цієї угоди європейці висувають нам цілу низку вимог щодо законодавства. В тому числі і щодо законодаства, яке стосується засобів масової інформації. Прозорість медіа-власності є однією з головних вимог. Саме тому – відповідно до рекомендацій європейських експертів – ми з Миколою Томенком і подали цей законопроект. І те, що ви називаєте секретом Полішинеля, таким насправді не є, тому що ми досі не знаємо правди по окремих ЗМІ, як, наприклад, по каналу Інтер, котрий зараз змінив власника. Якби ми все це знали, то, думаю, ситуація на медіа-ринку, зокрема, й з точки зору його монополізації, була б іншою".

Сумнів. Зв'язок між демонополізацією ринку ЗМІ та прозорістю його власників не виглядає таким очевидним та однозначним. Аналітики європейського ринку мас-медіа могли б навести у даному контексті приклад медіаконцерну Bertelsmann, котрий, якщо вірити офіційним даним, "контролює видавничо-поліграфічну отрасль Німеччини". З точки зору методів управління цей конценрн є доволі консервативним – таким, що послідовно уникає "ін`єкції" транснаціонального капіталу. Управляє Bertelsmann`ом "вузьке коло осіб", пов`язаних родинно-клановими зв`язками. Щодо конкретних власників медіа-імперії, російський сайт Expert.ruповідомляє таке: майже 70% акцій концерну належать приватному фонду Bertelsmann Stiftung, понад 20% - членам сім`ї Мон, котра породичалася з Бертельсманнами і 10% - Герду Буцеріусу, видавцю журналу Zeit. Це, так би мовити, до питання про європейські реалії.

* * *

Норма закону. Згідно законопроекту Княжицького-Томенка, суб`єкт теле- чи радіо інформаційної діяльності має подавати про себе наступні дані:

"відомості про структуру власності заявника, із зазначенням даних про всіх бенефіціарних (фактичних) власників заявника та пов’язаних осіб (для кожної з осіб - прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, громадянство, адреса).

Відомості про структуру власності заявника повинні містити інформацію про всіх фізичних осіб, які володіють часткою більш ніж 10% в статутному капіталі заявника, а також про всі юридичні особи, які зв’язують заявника з усіма його бенефіціарними (фактичними) власниками (для кожної з осіб - прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, громадянство, адреса);

декларацію про доходи кожного бенефіціарного (фактичного) власника заявника за рік, що передує року подання заяви про видачу (продовження) ліцензії" тощо.

При цьому у пояснювальній записці, доданій до законопроекту, мовиться про те, що відсутність детальної інформації щодо фактичного власника ЗМІ не сприяє розвитку суспільної довіри до даного мас-медіа.

Питання. Ми поцікавились, яким чином пов`язана довіра із переліком фактичних власників?

Відповідь. "Ми з вами люди розумні і коли дивимося той чи інший канал, бачимо, що є ухил в той чи інший бік. А раз так, ми повинні знати – як і громадяни у Європі чи Сполучених Штатах Америки – хто за такий ухил відповідає. Коли Мердок захотів створити телеканал в Америці, він навіть громадянство був змушений змінити і прийняти громадянтво Сполучених Штатів, бо на той час іноземцям було заборонено створювати медіа в Америці. Я переконаний, що кожному глядачеві цікаво знати, хто володіє тим чи іншим засобом масової інформації, хто підписує відповідну угоду, хто призначає менеджент, котрий формує редакційну раду, бо інакше – це обман споживачів, які не є такими примітивними, як часом про них думають".

Сумнів. Приклад Мердока, який наводить Княжицький, є дещо недоречним з огляду на те, що суті питання він не розкриває. Так, австралійський медіа-магнат Руперт Мердок, у відповідності до 310-ої статті закону США "Про зв'язок", був змушений прийняти американське громадянство і лише після цього отримав право придбання телестанцій на території Сполучених Штатів. Проте яким чином формальне виконання букви закону має відношення до довіри чи недовіри до продукції, котру виробляє той чи інший медіа-концерн? Приклад Мердока є якраз антиприкладом, від якого Княжицькому вартувало утриматися. Адже американське громадянство власника не врятувало холдинг від грандіозного скандалу, пов`язаного з прослуховуванням розмов приватних осіб, яким "грішили" співробітники таблоїду News of the World, що входив до складу медіа-імперії Мердока. Думається, що довіра чи недовіра до ЗМІ базується все ж на контенті, котрий видається в друк чи ефір. І якщо мають місце брутальні порушення прав все тих же споживачів, до яких апелює Княжицький, ніяка криштало чиста анкета власника (вкупі з його декларацією про доходи) не рятує від втрати читацько-глядацької аудиторії.

Норма закону. Законопроект Княжицького-Томенка торкається, власне, теле- та радіоорганізацій. Тому в пояснювальній записці до нього говориться про наступне:

"Прийняття законопроекту сприятиме вирішенню питання прозорості власності щодо телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги. Також законопроект запроваджує більш чіткі та прозорі процедури діяльності Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення щодо ліцензування.

Вказані дії у сукупності зроблять більш прозорим ринок телерадіомовлення в Україні, що дасть можливість залучення додаткових інвестицій в цей сектор економіки, створення додаткових робочих місць, зменшення навантаження на державні соціальні фонди з допомоги по безробіттю".

Питання. "Обозреватель" поцікавився, яким чином даний законопроект – і, зокрема, більша прозорість у питанні власників теле- та радіоЗМІ – захищає права найманих працівників? Яке прикладне застосування матиме детальна інформація про "бенефеціаріїв" у випадку, коли трудовий колектив ЗМІ страждає від невчасної виплати зарплати абощо?

Відповідь. "Подібні проблеми (Княжицький має на увазі порушення прав працівників) є спільними для багатьох царин. Ба навіть для металургії… Але законопроект, про який ми говоримо, торкається в першу чергу електоронних засобів масової інформації – тих, котрі використовують обмежений частотний ресурс держави. Тому наш документ стосується зовсім інших категорій ЗМІ, ніж ті, про які ви говорите".

Сумнів. Відповідь Княжицького є одночасно і прийнятною, і ні. Прийнятною, бо, як він справедливо наголошує, розроблений ним законопроект торкається ще й ліцензування теле- та радіоорганізацій, розподілу частот тощо. А неприйнятною вона є тому, що закрадається неабиякий сумнів: користі з цього законопроекту, який опозиція представлятиме як актуальний та прогресивний, для найманого працівника, схоже, небагато. І посилання на те, що базові права працівників порушуються власниками не лише теле-, радіоЗМІ, а й, приміром, друкованих засобів масової інформації (або, як каже Княжицький – суб`єктів металургійної царини) не рятує від розчарування.

* * *

Наприкінці інтерв`ю ми поцікавились, коли заплановано розгляд законопроекту, та якою, на думку його автору, є вірогідність позитивногого голосування. Микола Княжиький відповів таке: "Законопроект стоїть на порядку денному цієї сесії. Ми будемо агітувати та переконувати не лише опозицію, але й більшість, у тому, що за закон потрібно проголосувати… І мені здається, що більшість зараз все таки намагається виконувати деякі вимоги з числа тих, котрі ставить перед нами Європейський Союз – заради підписання угоди про Асоціацію".

І поки Княжицький готується до презентації свого дітища у ВР, "Обозреватель" планує вже найближчим часом здійснити обсервацію всього медіа-ринку, оглянувши найбільші ЗМІ та їхніх фактичних власників.

Наши блоги