УкрРус

Комплекс унтер-офіцерської вдови

  • Комплекс унтер-офіцерської вдови

Підведення підсумків події рівня саміту "Україна-ЕС" вимагає певної консолідованості. Маю на увазі – всередині країни, бо є також підсумки, що походять від європейців, про них – зокрема, про слова ван Ромпея та Баррозу – ми згадували вчора.

Що стосується самих українців, то тут слушно зауважив Віталій Бала – все залежить від того, хто коментує саміт. Коли коментує влада, вона знаходить самі лише плюси, опозиція ж зосереджується на мінусах.

Натомість – як проголошував слоган "Секретних матеріалів" – the truth is out there. Істина десь поруч, вона є рівновіддаленою як від похмурого погляду спідлоба, так і від невиправданої ейфорії. Відбувся саміт "Україна-ЕС", і це означає, що хода триває і перемовини з приводу наближення України до Євросоюзу ведуться.

Будемо об’єктивними: при Ющенкові про це лише мріяли та будували "громаддя планів". При Кучмі про євроінтеграцію навіть не заїкалися. Це не означає, що Віктор Янукович – найкращий президент всіх часів та народів, це означає лише, що на чорне та біле дане питання не розпадається.

Про попередні підсумки саміту "Обозреватель" писав вчора: нас висварили за недоліки, вкотре вказали на проблеми, дали час на їх усунення. Після того, як завершиться відведений для "роботи над помилками" термін, ніхто не гарантує, що Україна буде у Євросоюзі (повноправне членство – це взагалі віддалена перспектива). Наразі йдеться про Асоціацію. Вирішальним в цьому питанні стане листопадовий саміт Східного партнерства.

Доживемо до листопада – побачимо, як надалі розвиватимуться події. Поки що Україна проходить доволі складу процедуру вступу до "клубу" європейських країн – таку саму, яку свого часу проходили Польща чи Литва, на певній стадії якої зараз перебуває Туреччина.

Нам не кажуть "так" або "ні", з нами сідають за стіл переговорів, аби знайти компроміс. Цього не можна не помічати і не цінувати. Так, Україні висунуто ряд вимог, причому вимог подекуди спекулятивних. Найкраще свідчення тому – слова опитаних "Обозревателем" експертів, які зосереджуються на тому, буде чи не буде звільнено Юлію Тимошенко та Юрія Луценка.

Хтось вважає, що їхня доля – камінь спотикання на шляху України до Європи. Хтось говорить, що Євросоюз в жодному разі не віддасть нас на поталу Росії або – як Вадим Карасьов – твердить, що ЄС не покине Україну з її "пострадянськими комплексами" у "чорній історичній дірі".

Хай там як, а обговорення Тимошенко та Луценка на рідних теренах тривають довше, ніж заглиблення у фактичні підсумки саміту, в одержання Україною макрофінансової позики, зокрема…

Вочевидь, це недолік самої України, недопрацювання на зовнішніх інформаційних ринках, невміння правильно розставити головні акценти: Україна не в ізоляції. Янукович – попри неоднозначне до нього ставлення як на батьківщині, так і за кордоном – не є "руконепотисканним" лідером, як висловився Кость Бондаренко.

Можливо, йдеться про невміння розставляти пріоритети, а, можливо, й про небажання. Комплекс унтер-офіцерської вдови, яка постійно сама себе шмагає, є дуже сильним та нездоланним. Сміятися над собою та вишукувати недоліки доти не є юродством, доки зберігається почуття міри. Подати себе українці ще не вміють, бо, вочевидь, "чорна історична діра" є більш заманливою перспективою, ніж євроінтеграція.

Між тим ставлення до України зі сторони Європи можна охарактеризувати як нейтрально-позитивне. Так, колишнього полум’яного захоплення Україною, як у часи Ющенка, вже нема. І справа тут не лише в самій Україні. Ми інколи не дооцінюємо себе, а інколи переоцінюємо, ставлячи Україну у центр Галактики.

Євросоюз має забагато власних, внутрішніх проблем, специфіка котрих українцям і зрозуміла, і незрозуміла, позаяк ми поки що спостерігаємо за процесами зі сторони. Надто широко відкриті у 2005-му двері до ЄС призвели до того, що у спілку вступили країни східної Європи, не цілком готові до такого кроку. Їх прийняли авансом, котрий обернувся в деяких випадках серйозними проблемами та кризами, і дефіцитом довіри зокрема.

На тлі цього Європа не забуває про Україну, але й не відводить їй чільне місце. І про це також не слід забувати.

Чинний український президент має певне економічне бачення розвитку, але не вміє переломити думку про те, що Україні бракує демократії. Питання неоднозначне, проте чим більше українці лупцюють себе самі, тим дивнішою виглядає така позиція в очах самих європейців. Інформаційну кампанію ми, безумовно, програємо, але винуватити в цьому, крім самих себе, нікого…

Що ж до Європи, то вона тримає свої двері відкритими. Головне, не помилися і не пройти повз них.

"Обозреватель" опитав експертів на предмет того, що думають вони про підсумки брюссельського саміту. Нижче – отримані відповіді.

Вадим Карасьов, керівник Інституту глобальних стратегій:

Якщо оцінювати саміт у футбольно-спортивних термінах, то маємо нічию. Ані поразки, ані виграшу нема. Виграш був би, якби Україна ще у 2011-му підписала і Асоціацію з ЕС, і угоду про Зону вільної торгівлі.

Але неправильно говорити й про поразку. Бо з точки зору інтересів України, поразки нема: наша держава не в ізоляції, з Віктором Януковичем зустрічаються європейські лідери.

Європа сподівається, що Україна виконає умови, причому зробить це ще до травня. Тим паче, що Янукович завірив Ромпея і Баррозу, що ми пристанемо на їхні головні вимоги, зокрема, й на ті, що стосуються політично вмотивованого правосуддя.

Яким чином це може бути здійснено? По Луценку, думаю, буде касація. Янукович не стане підписувати помилування, тому що, по-перше, сам Луценко з цього питання не звертався, а бігти йому назустріч було б надто великим реверансом. По-друге, президент не стане в це втручатися, віддавши справу Луценка судам, які, можливо, й приймуть позитивне рішення, демонструючи свою незалежність.

По Тимошенко ситуація інакша, хоч справа Щербаня може закінчитися й нічим. ЮВТ навряд чи вийде з ув’язнення до 2015 року. Хоч певні послаблення для неї можливі. ЄС розуміє, в якій пастці опинився Янукович через справу Тимошенко, і не стане наполягати на її негайному звільненні…

А загалом розриву відносин між Україною та Євросоюзом нема та не буде. Це, передусім, не в інтересах самої Європи. Україна ж і надалі балансуватиме між Європою та Митним союзом, але все-таки повільно рухатиметься в бік Європи, не дивлячись на всі свої пострадянські проблеми та комплекси.

Та й сама Європа розуміє, що в ситуації з Луценком та Тимошенко не може одна чи дві людини ставати на заваді повернення України в сферу європейського впливу. Це було б щонайменше дуже недалекоглядно. Європа не відвернеться від нашої держави, щоб віддати її на поталу Росії аби навіть залишити саму в цій чорній історичній дірі…

Обидві сторони запрограмовані на співпрацю, і вікно можливостей залишається відчиненим.

Кость Бондаренко, голова правління Інституту української політики

Україні поставили ряд завдань, які, попри все, не є першочерговими. Взяти хоч б виборчий кодекс. Про що тут йдеться? Про те, що Україні слід впорядкувати дії правоохоронних структур та судів у виборчому процесі, оскільки і на перші, і на другі надходить багато нарікань. Проте таке завдання не є неухильною вимогою та імперативом.

Тепер з приводу вибіркового правосуддя. Тут слід провести ряд реформ, орієнтованих на оновлення кримінального кодексу, декриміналізацію ряду статей. Але така робота належить до компетенції Верховної Ради, і тут все залежить від волі парламентарів і від їх бажання чи небажання працювати та дотримуватися досягнутих в минулу п’ятницю домовленостей.

Що стосується долі Юлії Тимошенко, то після вироку суду Віктор Янукович не має права у неї втручатися. Якби він вчинив інакше, хіба це було б з точки зору європейців демократією? Хоча слід додати, що європейці схиляють українську владу до варіанту, пов’язаного з виїздом та лікуванням Тимошенко за кордоном.

Ходять чутки, що Януковича орієнтують саме на це… Я навіть не виключаю, що він може пристати на такий варіант. Але річ в тім, що вона сама відкидає подібні неодноразові пропозиції. Розуміючи, мабуть, що назад їй повернутися буде тяжко – її не відпустить країна перебування… Хоча у владі вважають, що це могло б бути виходом…

Якщо ж оцінювати саміт загально, то це була нормальна робоча зустріч. Ані про поразку, ані про перемогу тут взагалі говорити недоречно, бо перемоги та поразки бувають там, де є конфлікт чи протистояння. На брюссельському саміті такого не було.

Натомість було спростовано міф, що Янукович – "руконепотисканний" лідер. З ним вітаються, вітаються з Україною… Ми лише отримали чергову порцію завдань, нам вказали на недоліки, дали час до червня на їх виправлення. Далі всі проблеми обговорюватимуться у робочому режимі.

Віталій Бала, директор Агенства моделювання ситуацій:

Тепер вирішуватиметься питання, піде чи ні Україна назустріч вимогам, сформульованим Європою. Протягом найближчих двох-трьох місяців стане зрозуміло, яким може бути саміт, запланований на 28-29 листопада.

Як оцінити зустріч у Брюсселі? Коментують її по-різному, в залежності від того, до кого звертаються по трактовку. Влада констатує отримання макрофінансової позики, підкреслює, що відбулися перемовини з приводу лібералізації візового режиму, тобто акцентує на плюсах цієї зустрічі.

Опозиція приділяє увагу мінусам: тому, що європейці вкотре звернули увагу на наше вибіркове правосуддя, на те, що є необхідність у прийнятті нового виборчого кодексу.

І ті, і ті праві, бо двері для нас відкриті, треба лише вирішити, заходимо ми у них чи ні…

Що стосується вибіркового правосуддя, то коли настане час "Ч", ми зрозуміємо, які саме вимоги мали на увазі європейці. По Тимошенко, думаю, слід в першу чергу забезпечити нормальний захист, бо зараз – згідно соцопитувань – довіра до судів скотилася нижче за довіру до Верховної Ради, яка ще недавно була лідером "антирейтингу". Тепер судам "довіряють" тією ж мірою, якою довіряють і правоохоронним органам.

По Луценку можна було б вже прийняти рішення – ще під час недавнього апеляційного розгляду його справи. Думаю, в цьому питанні гору взяла, так би мовити, "партія війни", яка протистоїть "партії миру" в середовищі ПР. Перша – на відміну від другої – гальмує усі євроінтеграційні процеси, тоді як "партія миру", представлена, зокрема, людьми бізнесу, навпаки, прагне до Європи. Під час вирішення долі Луценка перемогла, здається, якраз ця "група яструбів"…

Наши блоги